Адміністративно-спортивне право як підгалузь адміністративного права України. Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право, Запоріжжя - 2012 (стр. 14 )

Отже, роблячи висновок з викладеного, зазначимо, що наразі в Україні діє велика кількість нормативних актів, які містять норми права, що регулюють суспільні відносини, які виникають між публічною адміністрацією та іншими суб’єктами у галузі фізкультури та спорту, це положення Конституції України, міжнародні договори, закони України, а також підзаконні нормативні акти. Певна кількість норм адміністративно-спортивного права зосереджена також і у неформалізованих джерелах права. Викладене доволі яскраво демонструє, що адміністративно-спортивне право має власну джерельну базу, а це додатковим аргументом для можливості віднесення його до підгалузі адміністративного права України.

1.4. Систематизація адміністративно-спортивного права

Як було вже сказано у попередньому підрозділі дисертаційного дослідження, адміністративно-спортивне право складається з великої кількості правових норм, об’єднаних у межах формалізованих та неформалізованих джерел. Отже, актуальності та практичної значимості набуває питання систематизації норм останнього, оскільки невпорядкованість норм права, як справедливо наголошується у літературі, ускладнює їх вивчення та застосування [169, с. 110].

Зазначимо, що офіційний портал Верховної Ради України нині пропонує до перегляду одну тисячу двісті сорок нормативних документів, які регламентують суспільні відносини у сфері фізкультури та спорту [170]. Цікаво, що серед цих актів зустрічаються й ті, які було прийнято ще за радянських часів. Так, наприклад, наказом Державного комітету СРСР з фізичної культури і спорту № 000 від 20 березня 1987 р. регламентується порядок утворення цін на проектні роботи для будівництва спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд масового призначення [171].

З огляду на це, цілком слушною є думка про необхідність проведення систематизації адміністративно-спортивного права України, оскільки існування великої кількості не систематизованих правових актів ускладнює вивчення та належне застосування норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються у сфері фізкультури та спорту. Проведення систематизації адміністративно-спортивного права сприятиме також і більш ефективній регламентації правового статусу суб’єктів публічної адміністрації, які розробляють та реалізують державну політику у названій сфері.

Проте перш ніж перейти до безпосереднього розв’язання завдання даного підрозділу дисертаційного дослідження, треба зробити деякі застереження. У науковій літературі доволі часто можна зустріти такі формулювання як, наприклад, «систематизація адміністративного законодавства» [172, с.18–27] та «систематизація адміністративного права» [169]. Який з названих термінів більш точно позначає діяльність з упорядкування відповідного правового масиву? Аналіз наукових розробок сучасних авторів показує, що вони здебільшого ухиляються від відповіді на поставлене запитання і застосовують той чи інший із зазначених термінів навмання. Це можна пояснити лише тим, що вітчизняні науковці, на жаль, не вбачають різниці між правом та законодавством, а тому й поняття «систематизація права», «систематизація законодавства» видаються для них синонімічними.

Проте це не відповідає ані сучасному розвитку правової науки, ані реаліям правозастосування. Дане твердження найбільш наочно може бути підтверджено рішенням Конституційного Суду України у справі за поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу (справа про призначення судом більш м’якого покарання), де вказується, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, що були легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства [5].

З огляду на це, більш логічним вбачається проведення систематизації не лише законодавства, у нашому випадку адміністративно-спортивного, а й і усіх інших соціальних норм, які використовуються для регулювання суспільних відносин, які виникають у галузі фізкультури та спорту. Інакше кажучи, опрацюванню у ході проведення систематизації норм адміністративно-спортивного права мають бути піддані абсолютно усі його джерела. Саме тому ми будемо говорити про систематизацію права, а не лише законодавства (законів), яке діє у сфері фізкультури та спорту.

Систематизація адміністративно-спортивного права базується на загальнотеоретичних дослідженнях. Слід відзначити, що науковці, як правило, вказаний процес розподіляють на такі самостійні складові форми правової діяльності:

- консолідацію, у межах якої відбувається підготовка та прийняття розширених актів шляхом об’єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання [173, с. 46];

- кодифікацію – діяльність, яка полягає у підготовці та прийнятті нових актів (типу кодексів), які містять як норми колишніх актів, які виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження [173, с. 46];

- інкорпорацію, яка полягає у підготовці та виданні різного роду зводів, зібрань і збірників нормативних актів [173, с. 47]. Інкорпорація ґрунтується на зовнішній систематизації права (законодавства), тобто його об’єднанні без зміни нормативного змісту у збірники за певною ознакою [174, с.41]. Нормативні акти об’єднуються повністю або частково у збірники чи зводи у певному порядку (хронологічному, алфавітному, системно-предметному тощо) [173, с. 47]. Особливістю інкорпорації є те, що до змісту нормативних актів не вносяться зміни і зміст правового регулювання не змінюється. Саме ця властивість інкорпорації (збереження змісту нормативного регулювання) відрізняє її від кодифікації та консолідації [173, с.47].

Концепцією адміністративної реформи було визначено, що її ефективне правове супроводження передбачає подальшу систематизацію адміністративного законодавства, у першу чергу шляхом кодифікації [175]. Зазначена позиція, враховуючи той факт, що адміністративно-спортивне право є складовим елементом системи адміністративного права, є визначальною також і для систематизації його норм. Ось чому ми насамперед зупинимося на питанні кодифікації норм адміністративно-спортивного права.

На думку єць, кодифікація є найбільш досконалою формою систематизації законодавства [176, с. 8]. Даний термін походить від латинського «codification», де «codex» – це книга, а «ficatio» – робити, творити [176, с. 22]. Вперше у науковий обіг цей термін був введений І. Бентамом [177, c. 35].

Кодифікація полягає у докорінній переробці раніше діючих нормативно-правових актів у процесі здійснення правотворчої діяльності, в усуненні суперечностей, викривлень правової форми опосередкування суспільних відносин й правового регулювання, а також відновлення прогалин, створення на цій базі нового кодифікованого акта (кодексу, статуту), який заміняє всі попередні чинні до цього акти з відповідного питання [176, с. 8]. Основною метою кодифікації слід визнати створення систематизованого нормативно-правового акта, який існує протягом тривалого часу без будь-яких змін та доповнень [176, с. 17]

Необхідність проведення кодифікації адміністративного права та, як наслідок, кодифікації адміністративно-спортивного права, пов’язана, на думку науковців, з тими змінами, які відбулися та продовжують відбуватися в економіці, політиці, соціальній сферах після набуття Україною статусу незалежної держави [178, с. 20]. У свою чергу потребу у кодифікації пояснює існуванням великої кількості правових норм, які ще за радянських часів не вирізнялись системністю [169]. Поширюючи викладену інформацію на сферу адміністративно-спортивних відносин, додатково підкреслимо, що ці відносини також за останні роки суттєвим чином ускладнилися. В Україні відбувається постійна трансформація системи суб’єктів, які розроблюють та реалізують державну політику у галузі фізкультури та спорту; наша держава розширює свою участь у міжнародних спортивних змаганнях, організовує та проводить на своїй території окремі з них. Зрозуміло, що для належного регулювання названих напрямків діяльності відповідних суб’єктів публічної адміністрації необхідною виглядає належним чином впорядкована та систематизована сукупність правових норм, що, власне, і може бути досягнуто за рахунок кодифікації усього масиву правових актів.

Ведучи мову про кодифікацію адміністративно-спортивного права, зауважимо, що у даному напрямку в Україні не було проведено жодного дослідження, що зобов’язує нас зупинитися на вивченні вітчизняного теоретичного і практичного досвіду, напрацьованого у сфері кодифікації адміністративного права (законодавства). Такий крок дозволить нам більш системно та розважливо підійти до вироблення рекомендацій щодо організації та здійснення кодифікації адміністративно-спортивного права.

Перша спроба кодифікації адміністративного права була зроблена у 20-х рр. ХХ ст. і завершилася прийняттям 12 жовтня 1927 р. Адміністративного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Особливість цього кодексу полягала у тому, що він визначав організаційні засади діяльності органів влади, форми та методи їх роботи, а також особливості здійснення управління в деяких сферах [179, с.120]. З огляду на це, його назва не співпадала із його змістом, оскільки до нього було введено далеко не усі норми адміністративного права, а лише їх окремі групи. Показовими у цьому плані є, на наш погляд, дискусії тих радянських авторів, які брали безпосередню участь у його розробці. Так, вважав, що до радянського Адміністративного кодексу, який він пропонував назвати кодексом Радянського Управління, мав увійти весь правовий матеріал, що регулював управління у всіх його галузях. У свою чергу інер більш вузько розглядав зміст означеного документа вказуючи, що норми останнього повинні регулювати виключно питання охорони громадського порядку та безпеки, забезпечення соціалістичної законності та діяльності НКВС та міліції [180, с. 15].

Адміністративний кодекс УРСР реально діяв лише до кінця 30-х рр. ХХ ст. Пізніше його положення просто перестали застосувати [179, с.120]. Офіційно кодекс припинив своє існування у 1985 р. у зв’язку з прийняттям Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення [181]. Подібну ситуацію, на нашу думку, можна пояснити тим, що Адміністративний кодекс УРСР насправді не був кодексом, являючи собою, фактично, закон про діяльність центральних органів влади та основні форми (методи) їх роботи. А оскільки нормативні положення, які регулювали названі питання, вимагали постійного пристосовування під потреби сфери державного управління, для якої завжди були характерні постійні зміни, то через декілька років положення Адміністративного кодексу УРСР виявилися застарілими. Крім цього, варто підтримати також і думки тих науковців, які пояснювали нежиттєздатність кодексу психологічною непідготовленістю працівників управління до застосування його положень, які вважали, що вказаний нормативний акт може обмежити їх ініціативу, зв’язати їм руки в умовах класової боротьби [180, с. 15].