Адміністративно-спортивне право як підгалузь адміністративного права України. Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право, Запоріжжя - 2012 (стр. 19 )

- адміністративно-спортивні відносини, що виникають між суб’єктами публічної адміністрації та іншими суб’єктами адміністративно-спортивного права (спортсменами, спортивними клубами тощо), не завжди є відносинами влади і підпорядкування. Ці відносини можуть реалізовуватися на засадах як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, тобто кожна сторона зобов’язана виконувати вимоги правової норми. Так, наприклад, адміністративно-спортивні відносини, що виникли в результаті підписання Договору про взаємодію Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Федерації футболу України в розвитку шкільного футболу в загальноосвітніх навчальних закладах України в 2013-2016 роках між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та Федерацією футболу України [214].

- спори, що виникають між сторонами адміністративно-спортивних відносин, вирішуються як в адміністративному порядку, так і у порядку адміністративного судочинства. Так, наприклад, до адміністративного суду може бути оскаржене рішення суб’єкта публічної адміністрації щодо відмови у присвоєнні спортсмену відповідного спортивного звання.

Адміністративно-спортивні правовідносини, з огляду на їх ознаки, можуть виникати, змінюватися та припинятися на різних системних рівнях, за участю великої кількості суб’єктів та з приводу чималої кількості об’єктів. З огляду на це, а також враховуючи наукову та практичну необхідність виділення їх конкретних видів, актуальним вбачається питання про їх класифікацію.

В українській мові класифікація розглянута як розподіл певних предметів, явищ або понять на класи, групи та інше за спільними ознаками й властивостями. Іншими словами, основу будь-якої класифікації становить певна ознака (риса або властивість), що дає змогу визначити всі особливості предмета, явища, діяльності та ін. Вказані особливості визначаються з використанням певних критеріїв (підстав), за допомогою яких об’єднуються ті самі явища, предмети або діяльність у конкретні групи [215, c. 81].

Враховуючи названі у науковій літературі підстави класифікації публічних правовідносин [2; 111; 214], а також адміністративних правовідносин [216; 217; 218; 219], можливим виглядає такий поділ адміністративно-спортивних правовідносин:

а) залежно від функціональної спрямованості;

б) залежно від змісту;

в) залежно від способу захисту;

г) за характером побудови взаємин між учасниками правовідносин;

д) за територіальною ознакою.

Залежно від функціональної спрямованості адміністративно-спортивні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.

До регулятивних адміністративно-спортивних правовідносин належать ті, що пов’язані з реалізацією, умовно кажучи, «позитивної» функції адміністративно-спортивного права. Це організація роботи суб’єктів публічної адміністрації в означеній сфері, керівництво нижчими структурними утвореннями тощо [220, с. 148].

Наприклад, Кабінет Міністрів України зобов’язує Державне агентство з інвестиції та управління національним проектами разом з Міністерством інфраструктури забезпечити підготовку проектів актів законодавства, необхідних для реалізації національного проекту «Олімпійська надія – 2022» - створення спортивно-туристичної інфраструктури [221].

Яскравим прикладом регулятивних адміністративно-спортивних правовідносин є ті, що виникли під час створення Єдиного державного реєстру спортивних споруд відповідно до Наказу Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту № 000 від 22 квітня 2009 р [222]. Згідно з цим наказом виникають адміністративно-спортивні правовідносини між заявником (юридичною особою, яка подає документи для внесення певної інформації, даних про спортивні споруди) та Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту. При цьому, відповідно до п. 1.2 означеного наказу функції заявника здійснюють Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з фізичної культури і спорту, структурні підрозділи з фізичної культури і спорту обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші.

Слід зазначити, що охоронні правовідносини у сфері фізичної культури та спорту виникають у випадку невиконання їх учасниками норм адміністративно-спортивного права, між правопорушником і суб’єктом публічної адміністрації і мають організуюче значення. Воно пролягає у тому, що заходами впливу, передбаченими нормативними актами, суб’єкт публічної адміністрації прагне забезпечити належну (правомірну) поведінку особи [220, c. 148].

Розглянемо приклад охоронних адміністративно-спортивних правовідносин. Федерація футболу України на підставі Договору про співробітництво з Державним Комітетом України з питань фізичної культури і спорту від 22 березня 2004 р. володіє виключним правом представляти футбол в УЄФА, ФІФА та на міжнародних спортивних змаганнях, а також правом організовувати та проводити офіційні міжнародні змагання на території України та національних змагань [223]. Інакше кажучи, Федерації футболу України на підставі названого договору були надані конкретні публічні обов’язки у сфері організації та проведення футбольних матчів тощо, що, відповідно, дозволяє віднести її до кола юридичних осіб публічного права. Реалізуючи делеговані публічні повноваження, Федерація футболу України своїм рішенням притягнула футболістів футбольного клубу «Карпати», керівництво футбольного клубу «Карпати», співробітника футбольного клубу «Металіст» Краснікова Є. О. до дисциплінарної відповідальності. Вказані заходи були застосовані внаслідок того, що матч 26-го туру 17-го чемпіонату України з футболу (сезон-2007/2008) між командами «Металіст» Харків − «Карпати» Львів, що відбувся 19 квітня 2008 року, був проведений з порушенням норм спортивної етики та носив договірний характер [224]. Отже, у даному випадку були реалізовані охоронні адміністративно-спортивні відносини.

За змістом адміністративно-спортивні правовідносини може бути поділено на матеріальні та процедурні [220, с. 150]. Матеріальні адміністративно-спортивні відносини – це відносини пасивного типу. Вони виражають статичну функцію права. Такі відносини складаються на основі уповноважуючих і заборонних норм, тобто норм матеріальних. Відносини такого типу, виникнувши одного разу, можуть тривалий час залишатися «нерухомими», статичними [104, с. 48–49]. Так, відносини між спортсменом, що одержав право на присвоєння йому державної стипендії, і суб’єктом публічної адміністрації, який цю стипендію встановлює та виплачує, будуть перебувати у статичному стані (залишатися матеріальними) доти, поки спортсмен на вирішить реалізувати своє право на отримання стипендії, тобто не звернеться з відповідною заявою до суб’єкта публічної адміністрації. Інакше кажучи, матеріальні адміністративно-спортивні відносини є, фактично, теоретичною моделлю майбутніх «реальних» правовідносин. За допомогою названої конструкції можна лише прорахувати можливість існування конкретних правовідносин у названій сфері. Таким чином, можна зробити висновок, що категорія «матеріальні адміністративно-спортивні відносини» має виключно теоретичне значення.

Що ж до процедурних адміністративно-спортивних відносин, то тут варто наголосити на тому, що саме у межах останніх відбувається реалізація прав та виконання обов’язків, закріплених у нормах адміністративно-спортивного права. Значимість даного виду правовідносин у сфері функціонування суб’єктів публічної адміністрації важко переоцінити, оскільки останні є своєрідною межею, за яку не мають права виходити згадані суб’єкти. Це прямо випливає з ч. 2 ст. 19 Конституції України, де зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У даному випадку мова йде про те, що діяльність суб’єктів публічної адміністрації є обмеженою відповідними процедурами або процедурними відносинами. Не можна не згадати у цьому плані також і про те, що процедури та процедурні відносини є важливими і для приватних осіб, оскільки завдяки їм, як справедливо наголошується у літературі, вирівнюється становище приватної особи і органу влади, адже за чіткого визначення прав та обов’язків приватної особи і адміністративного органу в адміністративній процедурі обидва суб’єкти стають зв’язаними законом [225, с. 33].

Зрозуміло, що процедурні відносини можуть виникати у будь-якій сфері чи напрямку функціонування публічної адміністрації, не є винятком і сфера фізкультури та спорту. Для виникнення процедурних адміністративно-спортивних правовідносин необхідна насамперед норма права, а також відповідний юридичний факт. Такі відносини виникають, наприклад, під час розгляду та вирішення суб’єктами публічної адміністрації звернень спортсменів з приводу присвоєння їм спортивних звань [220, с. 150]. До цієї групи відносин можна зарахувати також і ті правовідносини, які виникають між спортсменами, тренерами, з одного боку, та спеціально створеними комісіями, національними спортивними федераціями у відповідному виді спорту, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Президентом України, з іншого боку, у процесі присвоєння стипендії Президента України для видатних спортсменів та тренерів України з олімпійських видів спорту [153].

Залежно від способу захисту адміністративно-спортивні правовідносини поділяються на ті, що захищаються в адміністративному порядку та ті, що захищаються у судовому порядку. У першому випадку захист означених правовідносин здійснюється у межах, встановлених насамперед Законом України «Про звернення громадян» [226], який надає приватним особам, у тому числі і учасникам адміністративно-спортивних відносин, можливість звертатися зі скаргою до відповідного суб’єкта публічної адміністрації з приводу порушення їх прав, свобод чи законних інтересів. Яскравим прикладом розгляду адміністративно-спортивних спорів у адміністративному порядку є розгляд Федерацію футболу України підвідомчих їй категорій справ.

Разом з цим відзначимо, що захист прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, закріплених у нормах адміністративного права, може здійснюватися і за ініціативою суб’єкта публічної адміністрації, коли останній, наприклад, у межах здійснення внутрішньовідомчого контролю, виявляє порушення чинних нормативних актів.