Адміністративно-спортивне право як підгалузь адміністративного права України. Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право, Запоріжжя - 2012 (стр. 31 )

- по-перше, факт розглядають як фрагмент дійсності;

- по-друге, означене явище виступає як елемент дійсності, яким наділена людина у сприйнятті, у чуттєвому досвіді;

- по-третє, факт визначають не тільки як те, що було сприйняте, але й те, що було певним чином відображене, оформлене й осмислене явище дійсності (тобто емпіричний факт);

- по-четверте, вказаний термін розглядають як елемент теоретичної системи, що осмислюється за допомогою її категоріального апарату (теоретичний факт). Саме у теоретичному аспекті факт мислення повертається до явищ дійсності через їхній внутрішній зв’язок, що розкритий в теорії [321].

Таким чином, фактом є явище об’єктивної реальності, що відображене у певній ідеальній системі [321, c.733]. Очевидно саме філософське розуміння категорії «факт» лежить у основі тлумачення поняття юридичного факту.

Варто зауважити, що вперше в юридичній науці юридичний факт згадується у римському праві. Саме рецепція римського права обумовила сучасне правонаступництво теоретичних традицій [322]. Проте римським юристам не вдалося сформулювати визначення названої категорії. Як зазначає з цього приводу німецький юрист Альфред Манігк, вперше це завдання було виконано Фрідріхом Карл фон Савіньї у роботі «Система сучасного римського права» [323].

У дореволюційні часи російські вчені вказували, що юридичні відносини, складаючись із права та обов’язку, є результатом застосування юридичних норм. Застосування останніх, на їх думку, було зумовлене наявністю визначених фактів, про які згадувалося у гіпотезі. На підставі цього робився висновок, що життя юридичних відносин зумовлювалося послідовною зміною таких фактів, які, власне, і виступали фактичною умовою застосування норм права. Факти, які зумовлювали застосування юридичних норм, отримали назву юридичних фактів [324, с. 72].

У радянський період юридичні факти не були предметом спеціальних наукових досліджень і розглядались окремими правниками тільки у контексті аналізу державно-правових відносин. Хоча деякі автори приділяли безпосередню увагу названій проблематиці. Так, наприклад, визначала юридичні факти як прояви реальної дійсності, які приводять норму певної галузі права у дію, викликають її застосування, перетворюючи при цьому суб’єктів державного права на суб’єктів конкретних державно-правових відносин. Відсутність юридичних фактів, на її думку, дозволяла говорити і про відсутність правовідносин [325].

Що стосується підходів сучасних авторів до тлумачення названої категорії, то тут варто наголосити на тому, що здебільшого вчені з однакових позицій дивляться на поняття юридичного факту, розуміючи під ним:

конкретну життєву обставину, яка має юридичне значення; конкретну життєву обставину, яка викликає настання юридичних наслідків; конкретну життєву обставину, з якою правова норма пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин; комплекс різних за своїм характером явищ, в результаті взаємодії яких здійснюється рух правовідносин [326; 327; 328].

Аналіз наведених вище визначень юридичного факту дозволяє дійти висновку, що в будь-якому з них робиться наголос щонайменше на двох аспектах, зокрема, на тому вони (факти) представлені подіями або діями та на тому, що вони (факти), у зв’язці з нормою права викликають юридичні наслідки. На наш погляд, саме з огляду на взаємозв’язок певного факту з нормою права або юридичною нормою останній, власне, і отримує назву юридичного факту, тобто факту, який передбачений у нормі права (юридичній нормі). Таким чином, ми схильні підтримати думку тих авторів, які вважають, що спочатку повинна з’явитися норма права, а потім на підставі цієї норми відбувається формування юридичного факту [329].

Але юридичні факти це не лише певні соціальні обставини, які з тієї або іншої причини виникають у суспільстві. Вони являють собою також і елемент юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання. Тому кожен юридичний факт повинен органічно включатися у процес правового регулювання, не бути «чужорідним тілом» у системі юридичних засобів. З огляду на це слід говорити про двоєдине призначення юридичних фактів у системі правового регулювання відповідного виду суспільних відносин [315, с. 246], у нашому випадку адміністративно-спортивних.

Відтак можна сказати, що основою визнання у правових нормах за тими чи іншими обставинами значення юридичних фактів є необхідний зв’язок останніх з поведінкою суб’єктів. Регулювати правом поведінку учасників адміністративно-спортивних відносин можна лише у тому разі, якщо норми прив’язані до спортивної практики цих учасників, якщо вони вибірково підходять до відповідних явищ, об’єктивно мають регулятивну роль, оскільки зазначені учасники у практиці з метою задоволення своїх інтересів визначають у типових ситуаціях відповідний спосіб своєї поведінки [330].

Адміністративно-спортивні правовідносини, як випливає з викладеного, є доволі різноплановими, що свідчить про те, що у підґрунтя їх виникнення, зміни або припинення можуть бути покладені різноманітні юридичні факти. Тому актуальним є питання про класифікацію юридичних фактів взагалі та юридичних фактів як підстави виникнення, зміни та припинення адміністративно-спортивних правовідносин зокрема.

Проведений аналіз юридичної наукової літератури показує, що на сьогодні існує декілька основних підходів до класифікації юридичних фактів. Здебільшого юридичні факти, залежно від характеру спричинених ними наслідків, пропонують поділяти на: правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі [49, с. 181]. Як наголошує з цього приводу Г. Кикоть, правовстановлюючі юридичні факти викликають виникнення правовідносин; правозмінюючі факти тягнуть зміну вже існуючих правовідносини; із правоприпиняючими фактами правовий акт пов’язує припинення вже існуючих правовідносин [331].

Зазначимо, що така класифікація може бути застосована також і до класифікації юридичних фактів, які викликають виникнення, зміну або припинення адміністративно-спортивних правовідносин. Так, правоутворюючі факти викликають встановлення правовідносин (наприклад, звернення спортивних федерацій до Міністерства освіти, молоді та спорту України з метою потрапляння до національної збірної команди України). Правозмінюючі факти змінюють існуючі правовідносини. Прикладом такого юридичного факту є вживання спортсменом допінгу, що може призвести до тимчасової заборони брати участь у спортивних змаганнях. Правоприпиняючі факти зумовлюють припинення правовідносин. Так, повторне вживання спортсменом допінгу може призвести до довічної дискваліфікації спортсмена.

Більш розгорнутою є класифікація юридичних фактів, запропонована О. І. Харитоновою, яка за ознакою характеру наслідків, які викликаються юридичними фактами, поділяє їх на:

- юридичні факти, що встановлюють право. З їх існуванням пов’язане виникнення правовідносин;

- юридичні факти, що змінюють право. Наявність цих фактів тягне зміну правовідносин, що вже існують;

- юридичні факти, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких викликає припинення правовідносин, що вже існують;

- юридичні факти, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення може бути перешкодою до отримання наступного рангу службовця тощо;

- юридичні факти, що призупиняють право. Це може бути тимчасове позбавлення певних прав за адміністративне правопорушення;

- юридичні факти, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких тягне відновлення прав, що існували раніше [332, с. 114–115].

Наведена вище класифікація юридичних фактів, на наш погляд, має певні вади. Адже юридичні факти навряд чи можуть встановлювати, змінювати, припиняти, призупиняти, поновлювати право. За такого підходу, як нам здається, відбувається безпідставне змішування категорій «джерело права» та «юридичний факт». У літературі під джерелом права необхідно розуміти ті сили, які викликають виникнення, зміну та припинення права (норм права). Першоджерелом норми права є внутрішня сутність народного духу, життєвий уклад, який існує у межах певної території [333, с. 336]. У цьому розумінні можна сказати, що норми права породжуються самим життям, вони є невід’ємним складовим елементом людського буття. Підтвердженням цьому може бути факт існування природних (громадянських, особистих) прав людини, тобто тих, які надаються людині з народження і не можуть бути обмежені ніким і нічим. Ці права надані людині природою і супроводжують її протягом усього життя. Джерелом права можна назвати також і державу. З огляду на викладене, стає очевидним, що юридичні факти, тобто певні життєві обставини (події, дії), не можуть викликати виникнення, зміну чи припинення права. Сферою їх існування є лише сфера правовідносин, і аж ніяк не права.

У пошуках більш вдалої класифікації юридичних фактів як підстави виникнення, зміни або припинення адміністративно-спортивних правовідносин варто зупинитися на запропонованих вченими принципах їх класифікації. Першим принципом називається вольовий критерій. За ним всі юридичні факти поділяються на дії і події. Дії – це вчинки людей, акти державних органів тощо. Юридичні факти-дії – основний визначальний різновид юридичних фактів. У правовому регулюванні дії виступають у різних якостях. З одного боку, вони слугують підставами виникнення, зміни, припинення правовідносин, настання інших правових наслідків. З іншого, – виступають у ролі того матеріального об’єкта, на який впливають правові відносини і заради яких власне і здійснюється правове регулювання. Події – явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини [334].

У свою чергу дії поділяються на правомірні і неправомірні. Перші відповідають імперативним юридичним нормам, у них виражена правомірна (з погляду чинного законодавства) поведінка. Неправомірні дії суперечать правовим розпорядженням, завдають шкоду інтересам особи, суспільства і держави. Значення цього розподілу полягає у тому, що він охоплює дві певною мірою протилежні сфери правової дійсності. З одного боку – договори, дії, адміністративні акти, пов’язані з «нормальними» правовими відносинами, з іншого, – проступки, злочини, що викликають виникнення охоронних правовідносин [331].