Адміністративно-спортивне право як підгалузь адміністративного права України. Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право, Запоріжжя - 2012 (стр. 28 )

Висловлюючи власне ставлення до наведених вище класифікацій функцій суб’єктів публічної адміністрації, зазначимо наступне. Доволі часто автори не проводять розмежування між так званими зовнішніми та внутрішніми функціями суб’єктів публічної адміністрації, розглядаючи їх у межах однієї класифікаційної групи. Проте такий підхід є невиправданим з огляду на особливості та специфіку названих напрямків діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Так, наприклад, не можна об’єднувати діяльність суб’єкта публічної адміністрації, пов’язану з наданням громадянину адміністративної послуги, з діяльністю того ж самого суб’єкта, пов’язаною з його матеріально-технічним забезпеченням. Різниця між названими видами (напрямками) діяльності суб’єкта публічної адміністрації полягає у тому, що у першому випадку вона відбувається за участю приватних осіб, тоді як у другому, – обмежується внутрішніми питаннями функціонування цього суб’єкта. З огляду на це, стає зрозумілою відмінність як у суб’єктному складі учасників відповідних правовідносин, так і у їх правовому регулюванні. Розмежовувати названі напрямки діяльності суб’єктів публічної адміністрації необхідно також і з огляду на положення Конституції України, в якій зазначено (ч. 2 ст. 3), що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Інакше кажучи, основними (визначальними) функціями суб’єктів публічної адміністрації є ті, у межах яких відбувається забезпечення і реалізація прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, тому вони мають бути відмежовані від внутрішньоорганізаційних функцій.

Необхідність розподілу зовнішніх (основних) та внутрішніх (допоміжних) функцій суб’єктів публічної адміністрації викликається також і тим, що права та обов’язки останніх формуються саме через призму зовнішніх (основних) функцій. Цей висновок випливає із загальної мети функціонування суб’єктів публічної адміністрації, яка, як відомо, полягає у задоволенні публічних інтересів, тобто тих інтересів, які виходять за межі внутрішніх питань відповідних суб’єктів. У протилежному випадку суб’єкти публічної адміністрації нічим не відрізнялися б від юридичних осіб приватного права, функціонування яких спрямовується здебільшого на задоволення приватних інтересів.

Крім того, необхідним вбачаємо проведення розмежування також і між стратегічними та тактичними (повсякденними) функціями суб’єктів публічної адміністрації. Адже на підставі стратегічних функцій відбувається формування (створення) того або іншого суб’єкта публічної адміністрації, тоді як тактичні (повсякденні) функції визначають напрямки його подальшого функціонування. Стратегічні функції суб’єктів публічної адміністрації, на наш погляд, співпадають з функціями виконавчої влади, які, у свою чергу, походять від функцій держави. Так, аналізуючи функцію підтримання та розвитку у державі фізичної культури та спорту, ми маємо визнати її, з одного боку, функцією виконавчої влади, а з іншого, – стратегічною функцією суб’єкта публічної адміністрації, утвореного для її реалізації. Такими суб’єктами сьогодні є Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України та Державна служба молоді та спорту. Що ж до тактичних (повсякденних) функцій названих суб’єктів у сфері фізичної культури та спорту, то до їх кола можна віднести наступні:

- забезпечення розвитку освітнього, наукового, інноваційного, інформаційного потенціалу України, інтелектуальної власності, видів спорту та фізичного виховання різних груп населення;

- встановлення порядку атестації спортивних тренерів та суддів;

- визначення системи спортивних відзнак і нагород, нормативів матеріально-технічного та кадрового забезпечення сфери фізичної культури і спорту;

- визначення порядку визнання видів спорту в Україні, включення їх до відповідного реєстру та порядок його ведення;

- розроблення порядку атестації спортивних тренерів і спортивних суддів, а також визнання видів спорту в Україні;

- надання спортивній федерації статусу національної;

- здійснення заходів з формування та утримання в установленому порядку штатних команд національних збірних команд України з олімпійських та неолімпійських видів спорту і штатної збірної команди України серед спортсменів-інвалідів, здійснення на конкурсній основі добору тренерських кадрів таких команд тощо.

Подібні функції виконуються також і іншими суб’єктами публічної адміністрації, з тією лише особливістю, що останні зовсім не у всіх випадках складають основний напрямок їх функціонування.

Отже, повертаючись до питання класифікації функцій суб’єктів публічної адміністрації зазначимо, що групуванню, на наш погляд, мають бути піддані лише зовнішні тактичні (повсякденні) функції, оскільки саме у межах реалізації останніх і відбувається виникнення, зміна та припинення адміністративно-спортивних правовідносин. З урахуванням раніше зроблених висновків пропонуємо названі функції поділити на: нормотворчі; публічно-сервісні та примусові.

Доцільність саме такої класифікації функцій суб’єктів публічної адміністрації, поміж іншим, випливає також і з сучасних уявлень про сутність публічної адміністрації та її діяльність, яка може носити нормативно встановлювальний та правозастосовний характер, у змісті останнього з яких виділяються заявні (публічно-сервісні) та втручальні (примусові) елементи [45, с. 24]. Інших напрямків діяльності публічної адміністрації не існує, а отже, не може існувати і інших функцій, які покладаються на останню.

Нормотворча функція суб’єктів публічної адміністрації, які беруть участь в адміністративно-спортивних відносинах, спрямована на конкретизацію положень законодавчих актів з питань фізичної культури та спорту. Видання нормативних актів суб’єктами публічної адміністрації, з огляду на швидку зміну суспільних відносин, зокрема й у сфері фізичної культури та спорту, є необхідною передумовою належної та ефективної реалізації прав, свобод та законних інтересів приватних осіб. У межах реалізації суб’єктами публічної адміністрації публічно-сервісної функції останні надають сприяння (допомогу) юридичним та фізичним особам щодо реалізації їх прав, свобод та законних інтересів у сфері фізичної культури та спорту. У той же час реалізація примусової функції, у межах якої окремо варто виділити юрисдикційну підфункцію, пов’язується зі здійсненням правоохоронних (контрольних) заходів, які мають на меті попередження, припинення порушень встановлених правил (стандартів) у галузі фізичної культури та спорту, а також притягнення винних осіб до відповідальності.

Для реалізації названих функцій суб’єкти публічної адміністрації наділяються повноваженнями або компетенцією, тобто певним колом прав та обов’язків [84, с. 247], закріплених в адміністративно-спортивних нормах. Ці права та обов’язки є похідними від прав та обов’язків, визначених у нормах адміністративного права, відтак вони володіють усіма ознаками останніх. Так, аналізуючи права учасників адміністративно-правових відносин, науковці наголошують на тому, що останні є суб’єктивними правами, які, на їх погляд, характеризуються наступним:

- суб’єктивні права – це можливість певної поведінки;

- ця можливість надана особі, яка володіє адміністративною правоздатністю і адміністративною дієздатністю;

- ця можливість надана з метою задоволення інтересів суб’єкта у сфері публічного управління і розв’язання завдань, що стоять перед ним;

- поведінка суб’єкта реалізується в адміністративних правовідноси­нах;

- поведінка суб’єкта нормативно обмежена; порушення цих меж (міри можливої поведінки) є зловживання правом;

- ці права існують тільки у зв’язку з наявністю відповідних юридичних обов’язків з боку іншого учасника правовідносин і без виконання цих обов’язків не можуть бути реалізовані;

- реалізація прав гарантується державним примусом щодо носія кореспондуючого обов’язку;

- ці права мають юридичну природу, оскільки передбачені адміністративно-правовими нормами і гарантуються державою [307, с. 114].

Протилежністю суб’єктивних прав у сфері публічного управ­ління називаються суб’єктивні юридичні обов’язки – покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної поведінки у правовідносинах, їх реаліза­ція забезпечена можливістю застосування державного примусу або засу­дження. Суб’єктивні адміністративно-правові обов’язки у сфері публічного уп­равління, як стверджують науковці, характеризуються наступними рисами:

- такі обов’язки є необхідною, належною поведінкою;

- вони можуть покладатися тільки на праводієздатну особу;

- вони покладаються в інтересах інших осіб;

- такі обов’язки реалізуються у адміністративних правовідносинах;

- вони не можуть існувати поза зв’язками із суб’єктивними правами інших учасників правовідносин у сфері публічного управління;

- реалізація таких обов’язків забезпечується державним примусом або засудженням;

- мають нормативно встановлені межі;

- мають юридичну природу, оскільки закріплені адміністратив­но-правовими нормами і гарантуються державою [307, с. 114].

Названі ознаки суб’єктивних прав та обов’язків учасників адміністративно-правових відносин дозволяють отримати доволі повне уявлення про їх особливості. Однак, слід підтримати висловлену у літературі думку, що ці ознаки не може бути одночасно поширено як на права та обов’язки суб’єктів публічної адміністрації, так і на права та обов’язки приватних осіб, які є учасниками адміністративно-спортивних відносин, оскільки між ними є суттєві відмінності, на які, однак, нечасто звертається увага у літературі. Йдеться про те, що між правами та обов’язками суб’єкта публічної адміністрації доволі складно побачити відмінності, адже певне право суб’єкта публічної адміністрації одночасно є і його обов’язком [315, с. 230]. З огляду на це, права та обов’язки суб’єктів публічної адміністрації обмежуються у межах однієї категорії, якою є «правообов’язки» [246, с. 87]. Проте, з огляду на термінологію, яка вживається у чинних нормативних актах, більш вдалим поняттям, за допомогою якого можна об’єднати права та обов’язки суб’єктів публічної адміністрації, виглядає категорія «повноваження». До речі, саме цей термін вживається і у Законі України «Про фізичну культуру та спорт», ст. 6 якого визначає повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, та інших центральних органів виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту.