Адміністративно-спортивне право як підгалузь адміністративного права України. Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право, Запоріжжя - 2012 (стр. 24 )

На нашу думку, означений перелік суб’єктів адміністративно-спортивних правовідносин доцільно класифікувати за метою їх створення. Так, останні утворюються:

1) для здійснення виховного впливу та формування здорового способу життя:

а) дитячо-юнацькі спортивні школи;

б) спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю;

в) школи вищої спортивної майстерності;

г) центри олімпійської підготовки;

д) центри студентського спорту вищих навчальних закладів;

е) громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості учнів та студентів;

2) для організації дозвілля та формування здорового способу життя:

а) спортивні клуби;

б) центри фізичного здоров’я населення;

в) фізкультурно-спортивні товариства;

г) центри фізичної культури та спорту інвалідів;

д) громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості ветеранів фізичної культури і спорту;

е) колективи фізичної культури;

3) для здійснення лікувально-профілактичного впливу:

а) фізкультурно-оздоровчі заклади;

4) для забезпечення реалізації державної політики у сфері фізичної культури та спорту (проведення відповідних національних спортивних змагань, представлення України на міжнародному рівні):

а) Національний олімпійський комітет України;

б) спортивні федерації;

в) суб’єкти паралімпійського і дефлімпійського руху в Україні;

г) спортивні комітети України.

Вважаємо за необхідне зупинитися на більш детальній характеристиці названих вище суб’єктів адміністративно-спортивних відносин.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу» № 000 від 5 листопада 2008р. [273] дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ) є позашкільним навчальним закладом спортивного профілю, основним завданням якого є забезпечення розвитку здібностей усіх бажаючих осіб у обраному виді спорту, що в установленому порядку визнаний в Україні. До завдань дитячо-юнацьку спортивної школи віднесено створення необхідних умови для гармонійного виховання, фізичного розвитку, повноцінного оздоровлення, змістовного відпочинку і дозвілля дітей та молоді, самореалізації, набуття навичок здорового способу життя, підготовки спортивного резерву для збірних команд України.

На нашу думку, саме ДЮСШ доречно визнати найефективнішим закладом позашкільної освіти, який здійснює поставлені завдання. Так, наприклад, станом на 2012 р. в Україні функціонувало 1687 закладів, серед яких комплексні ДЮСШ, ДЮСШ з видів спорту, ДЮСШ для інвалідів, спеціалізовані ДЮСШ олімпійського резерву, а також спеціалізовані ДЮСШ для інвалідів паралімпійського та дефлімпійського резерву. На сьогодні в дитячо-юнацьких спортивних школах займається 615 911 вихованців, що становить приблизно 11% від загальної кількості учнів і студентської молоді України віком від 6 до 18 років. Навчально-тренувальний процес у ДЮСШ здійснюють понад 22 000 тренерів-викладачів, з яких майже 60% є штатними працівниками [274].

Засновниками спортивних шкіл можуть бути:

- центральні та місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування;

- фізкультурно-спортивні товариства, інші громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості;

- підприємства, установи, організації та їх об’єднання, крім державних та комунальних;

- громадяни України [273].

Спеціалізований навчальний заклад спортивного профілю законодавець визначив як є навчальний заклад, який віднесено до системи загальної середньої чи вищої освіти – закладом фізичної культури і спорту. До основних завдань вказаної юридичної особи віднесено забезпечення відбору та спортивну підготовку обдарованих дітей та молоді, створення умови для розвитку їх
індивідуальних здібностей маючи за мету досягнення високих спортивних
результатів та поповнення національних збірних команд у поєднанні
із здобуттям учнями та студентами відповідної освіти [275].

Порядок надання навчальному закладу статусу спеціалізованого навчального закладу спортивного профілю передбачений у Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання навчальному закладу статусу спеціалізованого навчального закладу спортивного профілю» № 000 від 28 грудня 2011 року [276].

До основних завдань спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю віднесено:

- пошук і відбір спортивно обдарованих дітей та молоді;

- організація інтенсивного та високоефективного навчально-тренувального процесу;

- забезпечення участі учнів і студентів у змаганнях;

- створення учням та студентам сприятливих умов для поєднання інтенсивних тренувань з навчанням, відпочинком, відновленням сил і енергії;

- підготовка спортсменів, які здатні успішно виступати на престижних міжнародних змаганнях та інші [277].

На початок 2012 р. в Україні працювало 18 спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю, з яких 9 вищих училищ фізичної культури, 4 спортивні ліцеї-інтернати, 2 школи-інтернати спортивного профілю та 3 училища олімпійського резерву. У цих закладах навчаються і вдосконалюють спортивну майстерність 5 445 учнів, з яких 1 351 – першорозрядник, 1 134 – кандидати в майстри спорту України, 349 – майстри спорту України, 30 – майстри спорту міжнародного класу. До складу збірних команд України належать 762 спортсмени, або 14% від усієї кількості вихованців, з яких 144 –основний склад, 125 – кандидати, 493 – резервний склад. Найбільше спортсменів означеного рівня у Львівському державному училищі фізичної культури – 94 вихованці (або 23% від контингенту училища), Дніпропетровському обласному вищому училищі фізичної культури – 76 (або 22 %), Республіканському вищому училищі фізичної культури – 83 (або 17,9 %), Харківському державному вищому училищі фізичної культури №1 – 83 спортсмени (або 14,8 %) [278].

Розглядаючи питання організації здійснення діяльності спеціалізованих навчальних закладах спортивного профілю, необхідно звернути увагу на те, що сьогодні гостро стоїть проблема їх матеріально-технічного забезпечення [279], що негативно впливає як на виховання, так і на тренування учнів. На нашу думку, подолати проблему недофінансування можливо лише шляхом зміни існуючого підходу до організації спортивної діяльності в Україні. Так, як ми вже вказували, спорт може стати не лише засобом виховання громадян України у дусі пропаганди здорового способу життя, але й додатковим джерелом прибутку до державного бюджету, який (прибуток) має спрямовуватися на фінансування відповідних державних програм у галузі фізичної культури та спорту.

Основними завданнями громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості учнів та студентів відповідно до положень ст. 21 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» є:

- залучення учнів та студентів у позанавчальний час до фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах;

- організація і проведення спортивних змагань серед учнів та студентів;

- забезпечення участі учнів та студентів у відповідних міжнародних спортивних змаганнях.

Громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості учнів та студентів діють на підставі статутів. Всеукраїнські громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості учнів відповідно до закону можуть мати осередки в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які можуть об’єднувати осередки у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах.

Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки на конкурентних засадах у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку визначає всеукраїнську громадську організацію фізкультурно-спортивної спрямованості учнів, яка має право представляти Україну у відповідних міжнародних організаціях та на Всесвітній гімназіаді, якщо інше не передбачено вимогами відповідних міжнародних організацій та/або міжнародними договорами України.

На сьогодні Кабінетом Міністрів України громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості визнано наступні:

- олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак»;

- навчально-спортивна база «Динамо»;

- Сімферопольська міська громадська організація «Сімферопольський авіаспорт клуб Товариства сприяння обороні України»;

- Вінницький авіаційно-спортивний клуб Товариства сприяння обороні України;

- Донецька обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо»;

- Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Шахтар» тощо [280].

Вагоме місце у системі суб’єктів адміністративно-спортивних відносин займають школи вищої спортивної майстерності – позашкільні навчальні заклади, основним напрямом діяльності яких є спортивний. Він забезпечує підготовку спортсменів вищих категорій до складу національних збірних команд України з відповідних видів спорту. Школа вищої спортивної майстерності створюється за рішенням відповідних центральних, місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування або ж фізкультурно-спортивними товариствами, які мають статус всеукраїнських, за погодженням з відомчим міністерством [281].

Наступним суб’єктом адміністративно-спортивних відносин є центри олімпійської підготовки – навчальні заклади фізичної культури і спорту, основу діяльності яких становить забезпечення підготовки спортсменів національних збірних команд з олімпійських видів спорту. Вони проводять постійно діючі навчально-тренувальні збори на спортивних спорудах, де створені умови для проживання, харчування спортсменів, належного медичного та наукового забезпечення їх підготовки, та участі спортсменів у відповідних змаганнях [282].

Загальновідомо, що використання комплексного підходу до формування якісної системи підготовки, яка містить різнобічні складові частини, серед яких значне місце посідають центри олімпійської підготовки, дає можливість за кілька років (4–8) у більш ніж 2–3 рази підвищити результативність виступу національної збірної команди щодо кількості медалей та балів у неофіційному командному заліку [283]. Зазначені дані, на наш погляд, мають братися до уваги відповідними суб’єктами публічної адміністрації, які повинні приділяти максимум уваги сприянню розвитку центрів олімпійської підготовки. Адже зараз ситуація щодо діяльності центрів олімпійської підготовки в Україні є невтішною. Останні, будучи найважливішою ланкою олімпійської підготовки, вимагають комплексного і, насамперед, кадрового реформування, оскільки багато спортсменів, які тренуються у названих центрах, не мають перспектив в олімпійській підготовці [284].