Адміністративно-спортивне право як підгалузь адміністративного права України. Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право, Запоріжжя - 2012 (стр. 6 )

Визнання України як соціальної, правової, демократичної держави вимагає запровадження ефективного законодавства, спрямованого на розвиток українського суспільства, економічної та соціальної інфраструктур. Зокрема, надання Україні права проведення чемпіонату Європи з футболу у 2012 році, наявність великих досягнень українських спортсменів у сфері боксу, плавання, гімнастики, параолімпійських іграх та інших видах спорту зумовлюють необхідність удосконалення законодавства, яким регулюються правовідносини у сфері фізичної культури та спорту [60].

Проте перш ніж перейти до безпосереднього вивчення питань, покладених у назву даного підрозділу дисертаційного дослідження, необхідним уявляється з’ясувати значення та співвідношення таких термінів як «спорт» та «фізична культура».

Великий тлумачний словник української мови визначає спорт як фізичні вправи (гімнастика, атлетика, спортивні ігри, туризм і т. ін.), які мають на меті розвиток і зміцнення організму [61, c. 1178]. Першоджерелом терміна «спорт» стало давньофранцузьке слово «disporter» – відносини. Науковці означений термін розглядали як один із засобів та методів фізичного виховання, спрямованого на всебічний гармонійний розвиток людини, зміцнення її здоров’я [62, с. 480].

Дана позиція була підтримана і у інших наукових працях, де відзначається, що спорт це не тільки засіб та метод фізичного виховання, але й система організації та проведення різних комплексів фізичних вправ і підготовчих навчально-тренувальних занять [63, c. 367].

На сторінках наукової літератури спорт розглядають також як комплекс фізичних вправ, необхідних для розвитку і укріплення організму людини, змагання із таких комплексів, а також системи організації і проведення змагань і навчально-тренувальних занять із таких комплексів [64, c. 286]. Іноді сюди ще додається, що спорт спрямовується на всебічний та гармонійний розвиток і зміцнення здоров’я дітей та дорослих [65, c. 317].

Деякі науковці підходять до тлумачення згаданої категорії ще з більш широких позицій, наголошуючи на тому, що спорт являє собою змагальну діяльність, спеціальну підготовку до неї (спортивні тренування), специфічні соціальні відносини, які виникають у цій сфері діяльності, її суспільно значущі результати. З огляду на це, виділяються три основні організаційні форми спорту: спорт як навчальна дисципліна, масовий самодіяльний спорт і спорт вищих досягнень. У межах названих форм спорту можуть бути виділені його окремі види, для кожного з яких характерний свій предмет, особливий склад дій і спосіб ведення спортивної боротьби [63, c. 397].

Отже, не дивлячись на різноманітність підходів до тлумачення категорії «спорт», усім їм притаманні і певні спільні ознаки, зокрема:

- спорт – це фізичні вправи або їх комплекси окремих видів, які здійснюються на різних рівнях (аматорський спорт, масовий спорт, професійний спорт тощо);

- спорт – це один із засобів та методів фізичного виховання людини, спрямований на розвиток та зміцнення її здоров’я.

Зазначені характеристики спорту доповнюють одна одну, дозволяючи, як наслідок, отримати максимально повне уявлення про сутність та зміст даної категорії.

       Поряд з терміном «спорт» у науковій та публіцистичній літературі вживається також і поняття «фізична культура». Іноді зазначені дефініції використовуються як синоніми, іноді вживаються послідовно, подекуди протиставляються одна одній. Зрозуміло, що така ситуація вимагає свого розв’язання, оскільки чіткість формулювань є запорукою досягнення необхідного результату у науковій сфері.

Під фізичною культурою розуміється всебічне вдосконалення й загартування людського тіла за допомогою фізичних вправ із дотриманням правильного режиму у житті [61, c. 1321]. Іноді цей термін пов’язують з частиною культури суспільства, представленою сукупністю спеціальних наукових знань і матеріальних засобів, необхідних для розвитку фізичних здібностей людини відповідно до потреб суспільної практики. Основними елементами фізичної культури називаються фізичні вправи, їх комплекси та змагання з них [66, с. 576]. Окремі автори підкреслюють, що фізична культура спрямовується на фізичне виховання людини [65, с. 345].

Фізична культура визнається іноді і як одна з сфер соціальної діяльності, спрямованої на укріплення здоров’я і розвиток фізичних особливостей людини. До основних показників фізичної культури в суспільстві віднесено:

- рівень здоров’я населення;

- рівень фізичного розвитку людей;

- рівень використання фізичної культури у сфері виховання, побуті, структурі вільного часу громадян;

- розвиток масового спорту;

- розвиток спорту вищих досягнень тощо [63, c. 397].

Як бачимо, у переважній більшості випадків фізична культура пов’язується з фізичними вправами, через зайняттями якими досягаються суспільно значимі результати, необхідні для повноцінного розвитку суспільства.

Порівнюючи сутність та зміст категорій «спорт» та «фізична культура», слід зауважити, що вони багато у чому співпадають. Як спорт, так і фізкультура являють собою діяльність людини, пов’язану з виконанням фізичних вправ або їх комплексів. Діяльність, яка здійснюється у межах спорту та фізкультури, є суспільно корисною, оскільки має на меті: виховання населення у дусі здорового способу життя; покращення рівня емоційного та фізичного здоров’я громадян; формування спортивного резерву нації. Однак викладене не означає, що між наведеними поняттями немає відмінностей. Вони є і полягають у тому, що спорт, поряд із фізичними вправами та їх комплексами, представлений також і системою організації, проведення вказаних вправ (змагань), підготовкою та проведенням навчально-тренувальних занять. Отже, на підставі вказаного можемо констатувати, що спорт, маючи спільні із фізичною культурою складові, володіє притаманними лише йому елементами. Означене цілком обґрунтовано наштовхує на думку про те, що дефініція «фізична культура» є вужчою, ніж «спорт». Інакше кажучи, спорт являє собою найвищу ступінь організації та здійснення фізичної культури. Таким чином, спорт – це комплекс фізичних вправ, які мають на меті вдосконалення, розвиток та загартування людського тіла (фізична культура), а також система організації і проведення змагань та навчально-тренувальних занять із означених комплексів фізичних вправ. З огляду на викладене, для потреб даного дисертаційного дослідження, ми будемо послуговуватися не двома термінами, а одним, більш ширшим з них, тобто терміном «спорт».

Спорт вже давно перестав бути справою громадською, зайнявши, як наслідок, місце серед тих видів діяльності, розвитком яких опікується як держава, так і органи місцевого самоврядування. На підтвердження даного висновку можна навести положення ч. 4 ст. 49 Конституції України, де зазначено, що держава дбає про розвиток фізичної культури та спорту [35]. Інакше кажучи, держава взяла на себе зобов’язання вжити відповідні правові, організаційні, технічні та інші заходи, які забезпечать реалізацію громадянами нашої держави права на зайняття спортом. Розвиваючи дану думку, наголосимо, що діяльність держави у згаданому напрямку, з огляду на положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України. Це означає, що державна підтримка розвитку фізичної культури та спорту повинна здійснюватися на підставі певної сукупності спеціальних правових актів, покликаних, з одного боку, визначати правовий статус суб’єктів публічної адміністрації, задіяних у реалізації названого завдання, а з іншого, – закріплювати права та обов’язків приватних осіб, які вступають у відповідні правовідносини з суб’єктами публічної адміністрації.

У попередньому підрозділі дисертаційного дослідження ми дійшли висновку, що однією з підгалузей особливого адміністративного права є адміністративно-спортивне право. Така точка зору висловлена у науковій літературі вперше, тому, вочевидь, вимагає додаткового пояснення та обґрунтування. І лише після цього можна буде перейти до визначення поняття, предмета та системи адміністративно-спортивного права.

Розмова про існування певної сукупності правових норм (підгалузі, галузі права), які регулюють суспільні відносини у галузі спорту, лише започаткована на сторінках української наукової літератури, на противагу нашим зарубіжним колегам, які вже досить давно займаються зазначеною проблематикою [67, 68], розглядаючи її, зокрема, на сторінках відповідних наукових видань, наприклад, журналу «Спортивное право» [69].

Аналіз наукових напрацювань, які мають місце щодо названої проблематики, свідчить, що питання правового регулювання суспільних відносин, які виникають у галузі спорту, розглядаються у вітчизняній правовій науці переважно з позиції комплексної галузі права. Зупинимося на даному аспекті детальніше.

Огляд наукової літератури показує, що доволі багато вчених наголошують, що в Україні існують складнощі з визначенням правової природи чималої кількості галузей національного права, тобто віднесенням їх до системи приватного або до системи публічного права. Це має місце особливо щодо нових галузей права, тобто тих, які сформувалися вже після руйнації системи радянського права. З огляду на це, виникла доволі проблематична ситуація, пов’язана з тим, що правова природа старих галузей українського права визначається доволі легко, тоді як правова природа «нових» продовжує залишатися невизначеною. Показовими у цьому плані є результати наукової творчості А. Шевченка, який, досліджуючи систему українського права, до системи публічного права відносить теорію держави та права, конституційне (державне право) право, кримінальне право, міжнародне право. Систему ж приватного права, на його думку, утворюють цивільне право, сімейне право, міжнародне приватне право, трудове право. Водночас автор вводить до системи національного права категорію «комплексні галузі права» (екологічне право, інформаційне право тощо), особливість яких полягає у тому, що вони несуть у собі елементи як приватного, так і публічного права [70, c. 114].

Думка щодо наявності комплексних галузей права підтримується також і іншими науковцями [71, с. 5–13; 72, с. 272–280], зокрема й тими, які займаються дослідженням спортивного права. Так, наприклад, вважає, що спортивне право перебуває на стику багатьох галузей і включає у себе велику кількість елементів з інших правових утворень [73]. Цей висновок зроблено авторкою з огляду на визнання нею поділу права на приватне та публічне. Проте спортивне право вона не відносить ні до приватного, ні до публічного права, оскільки йому, на її думку, властиві елементи кожної з названих підсистем. робить висновок, що спортивне право є комплексною галуззю права, яка має елементи конституційного, цивільного, трудового, міжнародного, адміністративного та кримінального права [74].