Адміністративно-спортивне право як підгалузь адміністративного права України. Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право, Запоріжжя - 2012 (стр. 18 )

Таким чином, під адміністративними правовідносинами необхідно розуміти вид суспільних відносин, що виникають між суб’єктами публічної адміністрації та фізичними і юридичними особами, які регламентуються нормами адміністративного права і носять управлінський або публічно-сервісний характер.

Говорячи про управлінські та публічно-сервісні адміністративні правовідносини, не можна не зацікавитися, а яких відносин на сьогодні більше? Які відносини, управлінські або публічно-сервісні, виникають частіше? Відповідь, на наш погляд, є не стільки теоретичною, скільки практичною, оскільки дозволяє зрозуміти сучасні тенденції розвитку та формування адміністративного права як галузі права. Свого часу на поставлене питання дав відповідь ’янов стверджуючи, що на сьогодні (2010 р.) у предметі адміністративного права публічно-сервісні правовідносини переважають над управлінськими [207, с. 58].

Висловлюючи власне ставлення до сформульованої думки, зазначимо, що вона видається нам цілком правильною, оскільки відповідно до ст. 3 Конституції України «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Наведене конституційне положення означає, що суб’єкти публічної адміністрації мають орієнтуватися у своїй діяльності на забезпечення та сприяння у реалізації прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, тобто діяти у публічно-сервісній формі або через публічно-сервісні відносини. Проте для України зазначена думка є скоріше орієнтиром на майбутнє, аніж об’єктивною реальністю, оскільки, приміром, положення Кодексу адміністративного судочинства України сформульовано якраз на протилежній основі [90]. На думку розробників Кодексу, адміністративно-правові відносини, що є предметом перевірки адміністративними судами на предмет їх законності, можуть виникати лише за участю суб’єкта владних повноважень або, інакше кажучи, під час реалізації органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування або їх посадовими і службовими особами владних управлінських функцій. Відповідно, публічно-сервісні відносини, як окремий різновид адміністративних правовідносин, фактично виведено за межі юрисдикції адміністративних судів, що свідчить про їх невизнання чи не сприйняття владою. Подібні тенденції, на наш погляд, є доволі небезпечними, оскільки вони блокують реалізацію названих вище конституційних положень.

З огляду на викладене, необхідним є пошук нових підходів до розуміння сутності та змісту адміністративних правовідносин. Доволі вдала спроба у цьому напрямку зроблена , який в одній із своїх праць дав розгорнуту характеристику публічно-правових відносин. Сформульовані ним висновки можуть бути основою і для характеристики адміністративних правовідносин, оскільки останні, з огляду на те, що адміністративне право є складовим елементом публічного права, надзвичайно тісно пов’язані з публічно-правовими відносинами [7; 17].

Отже, на думку автора, публічні правовідносини у більшості випадків не є владними за своїм змістом, їх виникнення не пов’язане зі здійсненням державного (публічного) управління. Найчастіше вказані відносини є наслідком публічно-сервісної діяльності; публічно-сервісні правовідносини можуть виникати як між суб’єктами публічної адміністрації та приватними особами, так і між іншими юридичними особами публічного права та приватними особами. Під іншими юридичними особами публічного права, стверджує вчений, слід розуміти таких суб’єктів права, які не входять до складу системи органів влади, але вони виконують певні публічні обов’язки за дорученням держави чи органів місцевого самоврядування. Такою діяльністю юридичні особи публічного права сприяють реалізації приватними особами своїх прав, свобод та законних інтересів. Суб’єкт публічної адміністрації не є обов’язковим учасником публічних правовідносин. Останні можуть виникати між будь-якими суб’єктами, що наділені публічними правами та обов’язками. Саме тому доцільно вказувати на можливість участі у відповідних правовідносинах суб’єкта, наділеного владними повноваженнями поряд із іншими суб’єктами, що наділені публічними правами та обов’язками [213].

Таким чином, адміністративні правовідносини – суспільні відносини управлінського або публічно-сервісного характеру, які виникають між суб’єктами адміністративного права з приводу реалізації наданих їм прав та покладених на них обов’язків.

На цій основі можна сформулювати і визначення адміністративно-спортивних відносин, під якими ми пропонуємо розуміти суспільні відносини управлінського або публічно-сервісного характеру, які виникають між суб’єктами адміністративного права з приводу реалізації наданих їм прав та покладених на них обов’язків у сфері фізичної культури та спорту.

Варто більш докладно проаналізувати названий підвид адміністративних правовідносин, тобто адміністративно-спортивних відносин. З урахуванням сутності та змісту публічного та адміністративного права, особливостей адміністративних правовідносин можна зробити висновок, що адміністративно-спортивні правовідносини характеризуються усіма ознаками адміністративних правовідносин, хоча, звичайно, і мають певні особливості, які полягають у тому, що:

- адміністративно-спортивні правовідносини належать до підвиду публічних правовідносин. Публічний характер адміністративно-спортивних правовідносин забезпечується наявністю в їх змісті правового обов’язку. Характеризуючи зазначений елемент правовідносин, зауважує, що публічне право висуває свої вимоги до посадових осіб і громадян задля загального блага і таким чином примушує їх покладати в основу своєї публічної діяльності суспільний обов’язок. Цей момент обов’язку не виключає більшого чи меншого простору, який надається нормами публічного права учасникам правовідносин. Однак, як би не розширювалися внаслідок цього публічні повноваження влади й громадян, обов’язок продовжує відігравати у публічному праві визначальну роль. Власне, можливість використовувати публічне право у більшому чи меншому обсязі або ж зовсім його не використовувати підпорядкована саме правовому обов’язку [201, с. 6]. Саме тому доречно зауважити, що у публічно-правових відносинах вимогам суспільного обов’язку підпорядковані публічні права як суб’єктів публічної адміністрації, так і фізичних та юридичних осіб. Отож можна зробити висновок, що в адміністративно-спортивних правовідносинах публічні права як суб’єктів публічної адміністрації, так і спортсменів, тренерів та інших фізичних і юридичних осіб підпорядковані вимогам суспільного обов’язку. Правовий обов’язок в адміністративно-спортивних правовідносинах передбачений законодавством з метою забезпечення досягнення конкретного суспільно-державного результату: задоволення правових інтересів; сприяння в реалізації та захисті суб’єктивних прав, свобод та інтересів спортсменами, тренерами та іншими фізичними та юридичними особами; виконання покладених на конкретний орган публічних (державних, суспільних) завдань та функцій; здійснення допоміжних функцій публічного характеру, спрямованих на забезпечення ефективного виконання суб’єктами публічної адміністрації завдань, передбачених нормами чинного законодавства у сфері фізкультури та спорту;

- адміністративно-спортивні відносини складаються у сфері діяльності тих суб’єктів публічної адміністрації, які є відповідальними за розвиток фізичної культури та спорту. Головним суб’єктом публічної адміністрації, який діє у названій сфері, є Кабінет Міністрів України. Він покликаний розроблювати та затверджувати загальнодержавні програми розвитку фізкультури та спорту. Безпосередньою реалізацією завдань у сфері спорту займається Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Поряд з цим, необхідно відзначити, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [55] органи місцевого самоврядування також наділені повноваженнями у сфері фізкультури та спорту;

- у більшості адміністративно-спортивних правовідносин однією із сторін є суб’єкт публічної адміністрації, інша юридична особа публічного права, яка виконує певні публічні обов’язки за дорученням держави. Протилежною стороною таких відносин може бути як окремий спортсмен, так і спортивний клуб, команда тощо;

- об’єктом адміністративно-спортивних відносин є дії їх учасників, які можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів (отримання спортивного звання, стипендії, допуску до участі у міжнародних змаганнях тощо);

- адміністративно-спортивні відносини – це особливий зв’язок між їх учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, яка передбачена нормою адміністративно-спортивного права. Так, спортсмен, який одержав перемогу на офіційних спортивних змаганнях, має право вимагати від суб’єкта публічної адміністрації присвоєння йому відповідного спортивного звання;

- суб’єкт публічної адміністрації, відповідальний за розвиток фізичної культури та спорту, зобов’язаний реалізувати свої матеріальні та адміністративно-процедурні права, оскільки останні є одночасно і його обов’язками. Наприклад, Кабінет Міністрів України, будучи наділеним правами видавати юридичні акти, задля розвитку спорту в нашій державі зобов’язаний видавати означені документи;

- адміністративно-спортивні відносини можуть виникати за ініціативою будь-якого суб’єкта адміністративно-спортивного права, але згода іншої сторони не є обов’язковою умовою їх виникнення. Так, наприклад, у разі прийняття рішення про дискваліфікацію спортсмена згода останнього на це не вимагається;

- порушення однією із сторін адміністративно-спортивних відносин своїх обов’язків зумовлює її відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою в особі її компетентних органів. Так, порушення спортсменом антидопінгового законодавства потягне за собою його відповідальність перед суб’єктом публічної адміністрації або іншим відповідним уповноваженим органом;