Адміністративно-спортивне право як підгалузь адміністративного права України. Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право, Запоріжжя - 2012 (стр. 17 )

Зрозуміло, що процес кодифікації адміністративно-спортивного права України є досить складним та тривалим. Тому першим кроком у напрямку майбутньої кодифікації може стати інкорпорація відповідного нормативного масиву, яка дозволить вирішити найбільш актуальні проблеми, що накопичилися у даній сфері. Як ми вже зазначали, інкорпорація – це один із видів систематизації, що полягає у підготовці та виданні різного роду зводів, зібрань і збірників нормативних актів без внесення жодних змін до їх змісту, а також розміщення у певному алфавітному, хронологічному, системно-предметному порядку [173, с. 47; 176, с. 41]. Нині виділяють два види інкорпорації: офіційна (тобто та, яка здійснена від імені правотворчого органу та є офіційно схваленою) та неофіційна (що здійснюється органом, який не має спеціальних повноважень) [191, c. 11]. Результати інкорпоративної роботи можуть бути покладені у підґрунтя наступної кодифікації.

З огляду на це, доцільним виглядає розробка та прийняття збірок нормативних актів, які б уміщали у собі норми адміністративно-спортивного права, покликані регулювати окремі види суспільних відносин, що виникають у галузі фізкультури та спорту. Для прикладу таких збірок, можна назвати Збірку правових актів з питань організації та проведення змагань з олімпійських видів спорту; Збірку правових актів з питань підготовки (виховання, навчання) професійних спортсменів; Збірку правових актів з питань присвоєння спортивних звань та спортивних розрядів тощо. Цінність подібних збірок полягає не лише у тому, що вони можуть полегшити роботу відповідних суб’єктів публічної адміністрації, але і у тому, що таким чином вдасться виявити недоліки правового регулювання у названій сфері, визначити норми права, які не діють, або суперечать положенням інших правових актів. Зазначений вид інкорпорації отримав назву тематичної інкорпорації і саме, він, на наш погляд, є найбільш доцільним, особливо з огляду на майбутню кодифікаційну роботу.

Варто згадати також і про таку форму систематизації права, як консолідація, що полягає у об’єднанні великої кількості норм з одного і того ж питання, або споріднених питань в єдиний укрупнений нормативний акт, що вступає в законну силу, а акти, на підставі яких він створювався, втрачають силу [191, c. 11].

Ознаками консолідації є таке:

- під час консолідації змінюється лише форма правового регулювання, зміст же залишається без змін [191, c. 11];

- консолідований акт є самостійним джерелом права [192, с. 382].

- консолідація порівняно з інкорпорацією є більш складною формою систематизації, оскільки її можна розглядати як форму правотворчості, в результаті якої здійснюється структурно-редакційна правка актів, забезпечується одноманітність у застосуванні термінів, усуваються суперечності, повтори тощо [191, c. 11].

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що консолідація є доволі складною формою систематизації правового масиву, яка може бути застосована далеко не у всіх сферах правового регулювання. Вона знаходить свій прояв там, де виникає необхідність об’єднання в один нормативний акт основ законодавства, існуючих кодексів, змістовних законів. Зрозуміло, що викладене не стосується питань фізичної культури та спорту.

Таким чином, питання систематизації адміністративно-спортивного права є важливим та актуальним напрямком функціонування держави та її органів. Без проведення названої роботи нам не вдасться ані покращити функціонування відповідних суб’єктів публічної адміністрації, ані досягти великих здобутків у спорті. Українські спортсмени, на жаль, нині тренуються у поганих умовах, мають недостатнє фінансове та матеріальне забезпечення та правовий захист. Залишає бажати кращого також і співпраця громадських спортивних об’єднань та держави. І це лише невелика частина проблем, які очікують свого нормативного вирішення, що буде надзвичайно важко зробити за відсутності належним чином систематизованого масиву норм адміністративно-спортивного права.

РОЗДІЛ 2

АДМІНІСТРАТИВНО-СПОРТИВНІ ПРАВОВІДНОСИНИ ЯК ПРЕДМЕТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-СПОРТИВНОГО ПРАВА

2.1. Сутність, ознаки та види адміністративно-спортивних правовідносин

Адміністративно-спортивне право відіграє важливу роль у сучасному суспільстві, регулюючи особливу групу суспільних відносин, –адміністративно-спортивні правовідносини. Спробуємо з’ясувати сутність, ознаки та види останніх.

Проте перш ніж перейти до безпосереднього вивчення питань, покладених у назву даного підрозділу дисертаційного дослідження, необхідно з’ясувати зміст категорій більш загального порядку, якими є правовідносини та адміністративні правовідносини.

Проблема правовідносин є однією з найбільш складних у теорії права і в юридичній науці у цілому. Це пов’язано з низкою чинників, у тому числі з постійними змінами умов суспільного життя, які вимагають якісно нових підходів до дослідження правовідносин, а також зі складністю та багатоаспектністю цього юридичного явища. Очевидно тому у вітчизняній правовій науці все ще неусталеною залишається концепція правовідносин [193, c. 78 ; 194, с. 4–8].

Однак, не дивлячись на розбіжність поглядів учених щодо тлумачення сутності та змісту правовідносин, у них можна знайти і певні загальні аспекти, які здатні скласти основу визначення категорії «правовідносини»: правовідносинами є суспільні відносини, що виникають на підставі норм права, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Правовідносинам завжди притаманні такі риси:

- виникають на підставі норм права;

- сторони наділені суб’єктивними правами і відповідними юридичними обов’язками;

- відображають правовий зв’язок сторін (уповноваженої та зобов’язаної);

- носять ідеологічний і вольовий характер;

- забезпечуються у необхідних випадках державним примусом [195, с. 103; 196, c. 44; 197, с. 7; 198, c. 467; 199, c. 222; 200, c. 7].

Погоджуючись загалом з таким переліком, пропонуємо все ж додати до нього ще одну ознаку – конкретність правовідносин. Йдеться про те, що правовідносини завжди виникають між щонайменше двома чітко визначеними суб’єктами з приводу конкретизованого об’єкта.

Безперечно, правовідносини є найціннішим надбанням правової науки. Це єдина категорія, яка здатна відтворювати усі відомі науці суттєві зв’язки права з реальним життям, з суспільними відносинами, а отже, закономірності його виникнення розвитку. Дослідити право, з’ясувати його сутність, як справедливо наголошується у літературі, неможливо поза межами правовідносин. Вони відіграють важливу роль сполучного кільця між усіма правовими категоріями та поняттями, оскільки здійснюють їх об’єднання у єдину субординаційну систему [194, с. 5].

Не можна не згадати також і про те, що правовідносини позитивно впливають на стан юридичної визначеності у суспільстві. Так, І. О. Картузова з цього приводу справедливо вказує, що врегульовані суспільні відносини створюють можливість будь-якому їх суб’єктові прогнозувати вірогідний розвиток подій і бути впевненим за умов законослухняної поведінки (правомірної поведінки) у допомозі державних органів, якщо така допомога буде потрібна [193, с.79].

Принциповою є роль правовідносин і у сфері захисту прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, оскільки саме завдяки останнім створюються можливості для залучення відповідних державних органів у сферу відновлення правового статусу приватних осіб [193, с.80].

Отже, під правовідносинами варто розуміти правові зв’язки, які виникають та формуються на підставі норми права між щонайменше двома суб’єктами права з приводу конкретного об’єкта.

З наведеного визначення стає зрозумілим, що правовідносини можуть набувати різної юридичної природи залежно від того, які саме норми права покладено у підґрунтя їх виникнення, зміни чи припинення. Таким чином, можна вести мову про існування цивільних правовідносин, кримінальних правовідносин, адміністративних правовідносин тощо, на аналізі останніх з яких ми і зосередимо свою подальшу увагу.

Аналіз наукової літератури з адміністративного права показує, що доволі часто вітчизняні автори стверджують, що адміністративними правовідносинами є: врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, в яких їх сторони (суб’єкти) взаємозв’язані й взаємодіють шляхом здійснення суб’єктивних прав і обов’язків, встановлених і гарантованих відповідними адміністративно-правовими нормами [49, с. 178]; відносини, які виникають з приводу виконання адміністративних зобов’язань публічною адміністрацією [104, с. 47]; суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав та обов’язків, врегульованих нормами адміністративного права [101, с. 44] тощо.

Далі, як правило, автори називають ознаки, властиві адміністративним правовідносинам, серед яких обов’язково згадується їх владний (управлінський) характер [201; 202; 203]. Інакше кажучи, мова йде про те, що адміністративні правовідносини проявляються лише там, де зв’язки між їх суб’єктами будуються за принципом влади та підпорядкування. Проте з таким висновком, на наш погляд, можна погодитися лише частково, оскільки його зроблено без врахування тих трансформаційних перетворень, які останнім часом справили вплив на предмет адміністративного права. Ґрунтуючись на сучасних наукових дослідженнях означеного питання та спрямування України на євроінтеграцію, можна констатувати дихотомію предмета адміністративного права [78, с. 247; 204, c. 108; 205, с. 10–11; 206, с. 9; 207, с. 73; 208, с. 206–217; 209; 210; 211; 212, с. 178 – 185], пов’язану з виділенням у його змісті управлінської та публічно-сервісної складових. Зазначені складові, як наслідок, надзвичайно тісно пов’язані з адміністративними правовідносинами, впливаючи на їх сутність, зміст та види.

З огляду на це, можна зробити висновок про необхідність розподілу адміністративних правовідносин на управлінські та публічно-сервісні, останні з яких спрямовані на реалізацію й забезпечення основних прав та свобод громадян суб’єктами публічної адміністрації.