Адміністративно-спортивне право як підгалузь адміністративного права України. Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право, Запоріжжя - 2012 (стр. 26 )

- підготовку і забезпечення разом з Комітетом та спортивними федераціями інвалідів, які є членами Міжнародного паралімпійського комітету і Міжнародного спортивного комітету глухих, участі національних збірних команд з видів спорту інвалідів у Паралімпійських і Дефлімпійських іграх, інших міжнародних змаганнях;

- розроблення в межах своїх повноважень пропозицій щодо формування державної політики у сфері фізичної культури і спорту інвалідів, пропозицій до проектів нормативно-правових актів з питань розвитку фізичної культури і спорту;

- підготовку та забезпечення участі в Паралімпійських, Дефлімпійських та Глобальних іграх, чемпіонатах світу та Європи національних збірних команд з видів спорту інвалідів, створення і забезпечення розвитку системи реабілітації інвалідів різних нозологій з використанням засобів фізичної культури і спорту;

- організацію та проведення спортивної та фізкультурно-реабілітаційної роботи серед інвалідів, координацію відповідної роботи в регіонах тощо [295].

В адміністративно-спортивних відносинах беруть участь також і громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості ветеранів фізичної культури і спорту. Основними завданнями їх діяльності є:

- забезпечення розвитку спорту ветеранів та сприяння соціальному захисту ветеранів фізичної культури і спорту;

- залучення ветеранів спорту до фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності;

- організація і проведення спортивних змагань серед ветеранів фізичної культури і спорту;

- забезпечення участі ветеранів фізичної культури і спорту у відповідних міжнародних спортивних змаганнях.

Громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості ветеранів фізичної культури і спорту діють на підставі статуту. Створення всеукраїнської громадської організації фізкультурно-спортивної спрямованості ветеранів фізичної культури і спорту здійснюється шляхом проведення конкурсу в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України [296].

Окремої уваги заслуговує такий учасник адміністративно-спортивних відносин як Національний олімпійський комітет України. Згідно зі ст. 23 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» Національний олімпійський комітет України − громадська організація фізкультурно-спортивної спрямованості, основним завданням якої є забезпечення розвитку олімпійського руху в Україні як складової частини міжнародного олімпійського руху . Конкретизація правового статусу Національного олімпійського комітету України знайшла закріплення у його статуті, де зазначено, що останній є неприбутковою всеукраїнською громадською організацією з необмеженим часом дії, яка діє згідно з Конституцією України, Олімпійською хартією [297] та чинним законодавством України. Основним завданням Національного олімпійського комітету України є сприяння розвитку олімпійського руху в Україні, що передбачає:

- пропаганду та впровадження відповідних принципів та ідеалів у сферу фізичної культури та спорту;

- сприяння розвитку фізичної культури і спорту;

- зміцнення міжнародного спортивного співробітництва;

- участь в Олімпійських іграх та інших міжнародних спортивних заходах, що проводяться Міжнародним та Європейським олімпійськими комітетами;

- виконання інших завдань і заходів, передбачених статутом Національного олімпійського комітету України, відповідно до Олімпійської хартії.

Суб’єктами адміністративно-спортивних відносин є також і спортивні федерації (асоціації, спілки, об’єднання тощо) – громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості. Їх основні завдання:

- забезпечення інтересів членів відповідних спортивних федерацій у сфері спорту, в тому числі сприяння захисту їх соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших інтересів;

- сприяння розвитку відповідного виду (видів) спорту шляхом участі у розробленні та виконанні відповідних програм;

- залучення різних груп населення до фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності;

- сприяння підготовці спортсменів національних збірних команд та забезпечення їх участі в офіційних міжнародних спортивних змаганнях;

- організація та проведення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів;

- участь у здійсненні кадрового забезпечення розвитку відповідного виду (видів) спорту; сприяння розвитку міжнародного співробітництва у сфері фізичної культури і спорту.

Публічним визнанням престижу спортивної федерації на загальнонаціональному рівні є надання їй статусу національної, що здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 22 від 18 січня 2012 року «Про затвердження Положення про надання на конкурсних засадах спортивній федерації статусу національної та позбавлення такого статусу» [298]. Принагідно зазначимо, що статус національної надається лише одній спортивній федерації з відповідного виду спорту.

Отже, як випливає з викладеного, система суб’єктів адміністративно-спортивних відносин формується та функціонує щонайменше на двох рівнях: публічному та приватному. На публічному рівні суб’єктами названого виду правовідносин виступають суб’єкти публічної адміністрації, представлені органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. В окремих випадках до реалізації публічних завдань у названій сфері можуть залучатися також і юридичні особи приватного права, які у такому разі набувають статусу суб’єкта делегованих повноважень. Разом з цим відзначимо, що порядок (процедури) делегування повноважень органами публічної влади приватним особам наразі чинним законодавством не визначено, що, на наш погляд, негативно позначається на ефективності виконання таких повноважень. Тому доречною є розробка та прийняття на рівні центрального органу виконавчої влади, відповідального за реалізацію державної політики у галузі фізичної культури та спорту, Положення про процедури залучення громадськості до виконання публічних завдань у сфері фізичної культури та спорту. Такий крок, на наш погляд, надав би існуючим нині відносинам більшої юридичної визначеності, дозволив би не тільки уніфікувати відповідні процедури, але й зробити зазначену діяльність більш прозорою та відкритою.

Що стосується приватного рівня, то тут суб’єктами адміністративно-спортивних відносин доволі часто виступають різноманітні громадські об’єднання, а також приватні особи, які реалізують власні інтереси у галузі фізичної культури та спорту. Аналіз нормативних актів у цій сфері засвідчив потребу в удосконаленні правового статусу названих суб’єктів, зокрема через уніфікацію відповідних норм права. Йдеться про те, що на нормативному рівні має бути чітко визначено не лише загальний перелік можливих суб’єктів адміністративно-спортивних відносин, але й зрівняно останніх в їх можливостях (правах) у названій сфері. Це може бути досягнуто шляхом закріплення відповідних положень у Адміністративно-спортивному кодексі України.

2.3. Права та обов’язки учасників адміністративно-спортивних правовідносин

Однією з визначальних умов участі суб’єктів права у адміністративно-спортивних правовідносинах є наявність у них правосуб’єктності – одного з головних елементів правового статусу особи. Правосуб’єктність визначають як здатність особи бути носієм суб’єктивних прав та обов’язків, що передбачені нормами права у сфері спорту. На основі аналізу низки наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених-адміністративістів [299, с. 247–252; 300; 301] є підстави стверджувати, що правосуб’єктність може набувати галузевих ознак. Саме тому у літературі йде мова про адміністративну правосуб’єктність, кримінальну правосуб’єктність та ін. Тож одна з головних умов участі суб’єктів адміністративно-спортивного права у відповідних правовідносинах – це наявність у них адміністративно-спортивної правосуб’єктності, елементами якої є права та обов’язки відповідних суб’єктів.

Учасниками адміністративно-спортивних правовідносин, як вже зазначалося вище, є, з одного боку, публічна адміністрація та у певних випадках суб’єкти делегованих повноважень, а з іншого, – юридичні особи публічного та приватного права, а також окремі фізичні особи. З огляду на різноманітність учасників адміністративно-спортивних правовідносин, у межах даного дисертаційного дослідження складно аналізувати права та обов’язки кожного з них у сфері фізичної культури та спорту, тому ми проведемо їх узагальнене вивчення. Але перш ніж перейти до безпосереднього вирішення завдання даного підрозділу дисертаційного дослідження зазначимо, що оскільки адміністративно-спортивні правовідносини будуються здебільшого за принципом влади та підпорядкування, їх учасники володіють різним правовим статусом, доцільно здійснити окремий розгляд прав і обов’язків публічної адміністрації та суб’єктів делегованих повноважень як учасників адміністративно-спортивних відносин, і прав та обов’язків приватних (юридичних та фізичних) осіб, які виступають контрагентами перших у названих правовідносинах.

Вивчаючи права та обов’язки суб’єктів публічної адміністрації в адміністративно-спортивних відносинах, не можна не звернути увагу на питання їх формування або, інакше кажучи, причини (підстави) наділення суб’єктів публічної адміністрації певними правами та обов’язками. На наш погляд, тут простежується доволі тісний зв’язок між правами та обов’язками суб’єктів публічної адміністрації та метою їх діяльності, а також покладеними на них функціями. Адже саме мета та функції дають необхідне змістовне наповнення, підґрунтя для виокремлення, встановлення та закріплення конкретних прав та обов’язків суб’єктів адміністративно-спортивних правовідносин.

Цілком слушними з цього приводу виглядають слова , який пише, що головна мета діяльності виконавчої влади та місцевого самоврядування загалом, та, додамо, у сфері фізичної культури та спорту зокрема, зумовлена її соціальним призначенням і особливим становищем у системі розподілу влад. Вона полягає у якісному виконанні покладених завдань та функцій державного управління у вказаній сфері. Автор справедливо зауважує, що функції виконавчої влади визначаються цілями і функціями державного управління у різних сферах, а сутність функцій виконавчої влади виявляється при аналізі її результатів, які досягаються у процесі здійснення цієї ж влади [302, с. 247–248].