Історія, філософія. Педагогіка та психологія. філологічні науки (стр. 10 )

Слова, які часто використовуються, зустрічаються у досить великій кількості словосполучень. Доцільно організовувати їх у певному порядку для полегшення запам’ятовування. Типові словосполучення можуть бути у синтаксичних зв’язках (таких, як дієслово–іменник: make decision), лексичних (антонімія) або навіть без будь-яких лінгвістично визначених зв’язків.

Існує декілька типових моделей утворення словосполучень відповідно до їх синтаксичних зв’язків. Для прикладу розглянемо деякі сполучення іменника request:

·  дієслово + іменник – to make a request, to file a request, to deny / reject a request, to honor a request;

·  дієслово + прийменник + іменник – to act on a request, to be in great request, to be in good request;

·  прикметник + іменник – desperate / urgent request, informal request, reasonable request, moderate request;

·  іменник + іменник – request stop, request sheet, request block, request button, request card, request cancel;

·  іменник + прийменник – request for, request-in, request-out;

·  прийменник + іменник – at request, by request, on request, upon request.

Типові словосполучення дієслова to request:

·  дієслово + іменник – to request a taxi;

·  дієслово + прийменник + іменник – to request of someone.

Безперечно, словосполучення простіше запам’ятовувати, ніж окремі слова, оскільки зв’язки між словами у фразі працюють як асоціації для пам’яті. На відміну від ідіом, типові словосполучення можуть бути адаптовані з точки зору граматики, вони більш гнучкі й ширше використовуються у мовленні. Словники зазвичай дають приклади типових словосполучень разом зі значенням слів. Можна рекомендувати студентам користуватися також спеціалізованими словниками, наприклад Oxford Collocations Dictionary for Students of English, Oxford University Press, 2002; The BBI Combinatory Dictionary of English, John Benjamins Publishing Company, 1986.

Таким чином, вивчення типових словосполучень є важливою і досить складною проблемою, оскільки викладач англійської мови не може навчити всім незліченним можливим варіантам словосполучень, тоді як студентам необхідно їх знати для того, щоб їхнє мовлення було відповідним та ідіоматичним. Крім того, широкий підбір готових до вживання словосполучень дозволить студентам висловлювати думки віртуозно й чітко. Для порівняння:

It’s a good book and it contains a lot of interesting details.

It’s a fascinating book and it contains a wealth of interesting details.

Тому викладачу, в першу чергу, необхідно зацікавити студентів у використанні типових словосполучень і мотивувати їх до самостійної роботи щодо їх виявлення і вивчення.

УДК 94(477):908(477)

, к. і.н., доц.

Житомирський державний технологічний університет

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ТА ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ ПОЛЯКІВ НА ВОЛИНІ ПІСЛЯ ПОВСТАННЯ 1863 РОКУ (ІІ ПОЛ. ХІХ–ПОЧ. ХХ ст.)

Боротьба за національні ідеї майже завжди закінчувалася трагічно для тих, хто через різні обставини не мав змоги довести її до кінця. Не стало винятком і польське повстання, що розпочалося в 1863 р. на території Правобережної України.

Після приходу в 1855 р. до влади Олександра ІІ політика щодо польського населення Російської імперії стала більш-менш сприятливою. Полякам “вибачили” повстання 1831 р., закривши розгляд справ про конфіскацію маєтків осіб, які брали участь у зазначеній події.

Скасування у 1861 р. кріпацтва сприяло інтенсифікації заселення поляків. Значна їх частина почала освоювати землі Волинської губернії, оскільки саме цей регіон відзначався великою територією і був малозаселеним. Крім того, досить сприятливим фактором стала економічна криза, зумовлена хаотичними змінами в перебудові ведення колишніми поміщиками господарських справ. Вартість земельних угідь різко впала в ціні. Цією ситуацією скористалися поляки, масово скуповуючи їх. Станом на 1861 р. представникам цієї національності належало 2720 маєтків, в той час, як представникам російської, для порівняння – всього лише 160. Вже у 1862 р. кількість польських маєтків на Волині збільшилася до 2887. У їх складі перебувало близько 92 % усіх земельних угідь.

Повстання 1863 р. кардинально змінило соціально-економічне та політичне становище польського населення як на території усієї Правобережної України, так і на Волині зокрема. Ідеї відновлення Речі Посполитої в межах кордонів, що існували до І поділу цієї країни, тобто до 1772 р., дуже не сподобалися російській владі. Придушивши повстання, вона не змогла пробачити “посягання” на її території. Найактивніших учасників заарештували, значна їх частина завершила своє життя в Сибіру на каторзі. Почалася активна кампанія щодо обмеження прав поляків і всілякого сприяння їх витісненню з економічного та політичного життя краю. Це мотивувалося тим, “что население это, состоящее большей частью из помещиков и мещан, дает всему краю характер польский и мешает остальному, нисколько не польскому населению, развиваться и пользоваться наравне с прочими поддаными многими предпринятыми Его Величеством реформами, и что сила этого состояния заключается в корпоративной замкнутости владения недвижимой собственностью, не допускающей к себе никакую другую национальность и особенно русскую”.

Царський уряд розпочав цілеспрямовану політику щодо розширення земельних володінь російських власників на противагу польським. Указом від 5 березня 1864 р. їм надавалася значна кількість пільг при купівлі нерухомості та угідь у цьому регіоні. Основна з них – надання грошових позик. Російських власників не обмежували в праві займатися винокурінням. Також їм надавалося право відстрочок у виплаті боргів попередніх власників та ряд інших переваг.

© , 2011

Після видання циркуляру Міністерства державного майна від 25 квітня 1863 р. почалася масова конфіскація маєтків осіб польської національності, що брали участь у повстанні. 10 грудня 1865 р. виходить ще один Височайший указ “О воспрещении лицам польского происхождения приобретать помещичьи имения в девяти Западных губерниях”. Згідно з цим документом, представники польської національності не могли ні купити, ні жодним іншим чином отримати маєтки. Винятком був лише їх перехід у спадщину. Ця заборона мала діяти до “достаточного усиления в нем русских землевладельцев”. Цей закон діяв до 1873 р. На практиці він означав, що власники секвестрованих маєтків зобов’язувалися протягом двох років з дня виходу указу добровільно продати їх особам російського походження. Якщо з певних причин цього не робили, то ця власність підлягала оцінці та продажу за правилами, встановленими для казенних маєтків. Так же чинили й з маєтками осіб, висланих з південно-західних губерній за участь у повстанні. Відвідати рідні краї такі особи могли лише за особливого дозволу місцевого генерал-губернатора та з погодження міністра внутрішніх справ, та й то на досить незначні терміни.

З кожним роком для зацікавлення у придбанні нерухомості та земель особам російського походження розширювали перелік пільг. Так 20 січня 1867 р. вийшов указ, який звільняв їх від сплати кріпосного мита під час оформлення купчих. Поряд з отриманням значних привілеїв для нових власників встановлювалися і обмеження. Зокрема, їм заборонялося продавати, віддавати під заставу, оренду або управління маєтки особам польської національності. Це ж правило стосувалося і євреїв, яких російська влада спочатку, після повстання 1831 р., використовувала як противагу та для витіснення поляків, у тому числі й з території Волинської губернії. Надалі й у них вона почала вбачати небезпеку, тому після польського повстання в 1864 р. і євреям заборонили купувати землі селян та поміщиків у зазначеному регіоні. Мотивувалося це намаганням царизму нібито захистити місцевих селян від єврейської експлуатації. Але як би там не було, обмеження прав цієї національної меншини фіксується в документах поряд з аналогічними економічними утисками поляків.

Таким чином, розширення російського землеволодіння та обмеження соціально-економічних і політичних прав поляків були цілеспрямованим політичним кроком царської влади – своєрідною помстою за непокору.

Навіть маючи значні статки, поляки не могли купувати нерухомість та земельні угіддя на території усього Південно-Західного краю. Проте ні конфіскації, ні вимушені продажі маєтків осіб польського походження та значні пільги для росіян не змогли витіснити перших з економічного і політичного життя Волині. Навпаки, попри все, з кожним роком кількість польського населення невпинно зростала. Основною причиною цього був міграційний потік, спричинений необхідністю збільшення кількості кваліфікованих кадрів різних галузей для російської служби. Стрімкий розвиток ринкових відносин та промислового виробництва в цій країні потребував додаткової робочої сили. Зважаючи на це, царська влада “вибачала” недавні провини для зазначених категорій населення. Вже на початку 70-х рр. ХІХ ст. на території Волинської губернії проживало близько 172 000 поляків.

Незважаючи на всі заходи щодо обмеження прав поляків на володіння маєтностями на Волині, бачимо, що наприкінці ХІХ ст. їм все одно вдалося зберегти свої позиції в економічній сфері. Так для підтвердження даного факту наведемо статистичну інформацію, яка свідчить про те, що станом на 1885 р. частка польських землевласників становила 75 % (близько
5 727 осіб), тоді як російських – усього 19,5 % (близько 1479 осіб). Кількість землі, що належала першим, становила близько 1 889 833 десятин, другим – 663 369.

Попри зазначену ситуацію, царська влада не полишала ідею мінімізувати земельну власність поляків на підконтрольній їй території й наприкінці ХІХ ст. Про це свідчать законодавчі акти від 12 грудня 1884 р., 7 листопада 1887 р., 14 березня 1892 р., 19 березня 1895 р. і ряд інших. Суть їх в основному зводиться до того, що полякам заборонялося купувати нерухомість та земельні угіддя, переселятися та постійно проживати у зазначеному вище регіоні. Їх почали виселяти за межі губернії, але й ці заходи не змогли кардинально змінити ситуації. Навіть за таких обставин польська шляхта знаходила можливість уникати виконання російського законодавства, часто співпрацюючи у даному напрямку з євреями-орендарями та даючи хабарі місцевим чиновникам. Разом з тим, і самі росіяни не дуже поспішали переселятися у віддалені полонізовані губернії. Все це сприяло тому, що поляки змогли залишити панівне становище у системі землеволодіння на Волині.