Історія, філософія. Педагогіка та психологія. філологічні науки (стр. 12 )

Захоплення белетристикою мало й зворотний бік. Будучи формою відображення дійсності, художня література післяреволюційних років віддзеркалювала вади російського суспільства (самогубства, вільне кохання), витворюючи новий тип ідеального героя, якого читачі прагнули наслідувати. Якщо у 1860–1870-ті рр. улюбленцем молоді був студент-нігіліст, персонаж твору І. Тургенєва "Батьки і діти" Євген Базаров, то в післяреволюційні часи його місце посів герой роману М. Арцибашева Володимир Санін, за суттю своєю надлюдина, егоїст, що проповідував вільне кохання, ненавидів політику, звичними в його середовищі були злочини й самогубства. Захоплення творами з подібною проблематикою стало поштовхом до "епідемії самогубств" та організації "лож вільного кохання", що мало місце в Російській імперії після 1907 р.

Окрім белетристики, студентство багато часу приділяло читанню преси. За даними перепису київського єврейського студентства (1909 р.), майже всі респонденти читали місцеві газети, чверть – столичні, 52 % – журнали. Невисокою була й вартість періодичних видань: номер журналу "Студенческая мысль" 1911 р. обходився у 7 коп. У КПІ також передплачувалися польські, вірменські, грузинські, білоруські, єврейські періодичні видання. Натомість україномовну періодику читало лише 7 % студентів, що можна пояснити більшою інформативною наповненістю російськомовних газет і журналів.

Значною мірою допомагали задовольняти читацькі смаки молоді студентські відділи бібліотек і читальні. Так у 1880-ті рр. в Київській духовній академії нагляд за студентським відділом покладався на ректора та інспектора, які слідкували, аби в бібліотеці не з’явилися заборонені твори. Такі установи поповнювалися за рахунок пожертвувань виданнями авторами й видавцями та добровільних внесків студентів. До 1891 р. в академії працювала студентська читальня, в якій молодь за сплачувані щороку 1–2 крб. могла до 22.00–23.00 віддаватися улюбленій справі. Загальні правила роботи читальні встановлювалися студентами, але брати книжки до кімнат заборонялося.

Любило юнацтво присвятити вільний час і написанню власних творів. Щоправда, лише незначна частина цього доробку була представлена громадськості. Саме в студентські часи розкрився талант відомих у майбутньому митців – М. Грушевського, Анни Ахматової, З. Тулуб, Г. Хоткевича. Літературна спадщина студентства підросійської України є доволі репрезентативною. Серед основних тем поезії – кохання, оспівування природи, історичні мотиви. Значне місце посідає тема приреченості власного буття, розчарування. У віршах описувалися труднощі пошуку уроків, погане матеріальне забезпечення; була й політична лірика, в якій звучали заклики до боротьби з самодержавством (І. Гольц-Міллер). Натомість студентська проза часто сповнена гумору й сатири. У 1863 р. київські студенти випускали рукописний гумористичний часопис "Помийниця", де в глузливій формі показували внутрішнє життя хлопоманів. Головним героєм "Помийниці" був неохайний підпилий хлопоман Василь Курлюк, який уособлював погляд на громадівця з боку польської шляхти й поєднував у собі негативні сторони українофіла.

Ще однією формою долучення студентства до книги була участь у роботі літературних гуртків. На організованих зборах виголошувалися реферати й обговорювалися різноманітні теми, часто – з сучасного життя, проводилися літературні вечори, анкетування. Так слухачки Одеських вищих жіночих курсів на засіданнях літературного гуртка розглядали питання "Чим пояснюється прагнення російської жінки до вищих навчальних закладів?".

Отже, література посідала значне місце в житті студентства підросійської України другої половини ХІХ–початку ХХ ст. Читання заборонених творів найчастіше виконувало не стільки естетичну, скільки виховну й пропагандистську функції, закликаючи молодь зайняти активну громадську позицію в суспільстві, нарешті, долучитися до зміни навколишньої дійсності. Література, в т. ч. й створена студентами, була посередником між молоддю і навколишньою дійсністю, була засобом самоідентифікації особистості.

УДК 331.548+159.923

, к. психол. н.

Житомирський національний агроекологічний університет

ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА МАЄ ВІДПОВІДАТИ ПОТРЕБАМ РИНКУ ПРАЦІ
ТА БРАТИ АКТИВНУ УЧАСТЬ У ФОРМУВАННІ КЛАСУ ПІДПРИЄМЦІВ

«…у світі немає такого, щоб фінансована з держбюджету

система освіти існувала сама по собі й була б

настільки відірваною від дійсності…»

В. Галицький

Добробут населення України залежить від найманої праці: у структурі доходів населення 41,9 % становить заробітна плата й 39,5 % – соціальні допомоги та інші поточні трансферти, які виплачуються із фондів, що, в свою чергу, формуються залежно від заробітної плати найманих працівників.

На ринку праці не вистачає робочих місць. Тільки на зареєстрованому ринку праці навантаження на 1 вільне робоче місце по Україні станом на 1 січня 2009 р. становило 10 осіб, а кваліфікованих робітників сільського й лісового господарства – 53. В окремих регіонах це навантаження досягає майже 1 тис. на 1 вільне робоче місце.

Кількість осіб, зайнятих найманою працею, має тенденцію до зменшення: у 2008 р. їх кількість складала 11389 тис. осіб, що на 37,6 % менше, ніж у 1995 р., на 51,3 % менше, ніж у 1990 р., і на 53,7 % менше, ніж у 1985 р. У 2009 р. ситуація із забезпеченням населення найманою працею ще більш погіршилася: з 20,9 млн осіб ЕАН було забезпечено найманою працею лише 40,1 %, що становить 8206,3 тис. осіб, що на 3182,7 тис. осіб менше, ніж у 2008 р.

Зменшення кількості робочих місць призводить до:

а) перетворення країни на ринок збуту іноземної продукції (виробництво найважливіших видів продукції харчової промисловості на 1 особу на рік: яловичини й телятини – 3,7 кг, свинини – 3,7 кг, молока обробленого рідкого – 17,3 кг тощо; в легкій промисловості: виробів панчішно-шкарпеткових – 1,3 пар, взуття – 0,5 пар тощо);

б) зубожіння нації, оскільки у 81,5 % населення доходи залежать від найманої праці;

в) безперспективності молоді на ринку праці.

Нові робочі місця створити директивним шляхом неможливо. Маємо безуспішну практику створення робочих місць за Указом Президента від 11 липня 2005 р.

За часів планово-командної системи управління забезпечення населення робочими місцями вирішувала держава через свій апарат. На сьогодні ситуація змінилася. За ринкових умов господарювання з огляду на необхідність використання трудових ресурсів для забезпечення своєї діяльності тільки підприємницькі структури можуть забезпечити населення робочими місцями.

Разом з тим, малий бізнес, який у загальній кількості підприємств складає 93,7 %, забезпечує робочими місцями лише 7,7 % працездатного населення, тоді як у країнах з розвиненою ринковою економікою середній і малий бізнес забезпечує робочими місцями від
50 % до 80 % працездатного населення. Підприємництво в Україні є збитковим та малоефективним.

У структурі малих підприємств за видами економічної діяльності більше половини – це підприємства торгівлі та операцій з нерухомістю. При цьому в досить важливих для економіки країни галузях їх частка мізерна: промисловість – 13,8 %, сільське господарство – 4,8 %, будівництво – 11,1 %, охорона здоров’я – 1,3 %, освіта – 0,6 %.

© , 2011

Серед причин такого положення на перше місце психологи виводять неготовність населення України до підприємницької діяльності. Часи відсутності та присікання підприємницької діяльності, включаючи досвід України у складі царської Росії, Радянського Союзу та в період сталінських реформ, сприяли викоріненню підприємців та позбавили населення розвитку здібностей до підприємницької діяльності. Суспільство було спрямоване на виховання слухняного найманого працівника. Як результат – для формування класу підприємців еволюційним шляхом має пройти значний час. Сподіватися на такий розвиток подій означає відкинути країну назад на багато років.

Основне завдання професійної освіти – забезпечити ринок праці кваліфікованими працівниками. За ринкових умов ринок праці потребує кваліфікованої робочої сили, але у зв’язку з ситуацією, що склалася в країні, першочерговим завданням є забезпечення ринку підприємцями, особами, на яких покладено завдання – забезпечити ринок праці (кваліфікованих працівників) робочими місцями. Ось тут освіта стоїть зовсім осторонь.

Серед напрямів підготовки бакалаврів є «Економіка та підприємництво», за 10 спеціальностями цього напряму готують бакалаврів з «Економіки та підприємництва», і лише за спеціальністю «Комерційна діяльність» передбачено обов’язкове вивчення дисципліни «Підприємництво». Відсутня ця дисципліна й серед варіативних рекомендованих дисциплін.

Усі інші напрями професійної підготовки не передбачають у галузевих стандартах (своїх навчальних планах) вивчення цієї дисципліни. Разом з тим, фахівець із сільського господарства, лікар, юрист, будівельник тощо зазвичай не знаходять вільних робочих місць на ринку праці, а, маючи спеціальні знання та знання із започаткування власної справи, змогли б забезпечити роботою не тільки себе, а й найманих осіб.

Це дало б можливість такому підприємцю побачити та оживити інновації, на які так бідні вітчизняні підприємства (10,8 % підприємств у 2009 р. запроваджували інновації, і більшість з них ввели продукцію та послуги, які є новими не для ринку, а лише для самого підприємства).

Пропозиції:

1.  На час становлення підприємництва в Україні до обов’язкових дисциплін за всіма напрямами підготовки ввести дисципліну «Підприємництво», яку бажано читати на 3-му курсі.

2.  Після засвоєння дисципліни «Підприємництво» запропонувати студентам пакет дисциплін «Поглиблене вивчення підприємницької діяльності». Студенти, які вивчили дисципліну «Підприємництво» і мають бажання в подальшому пов’язати своє життя з цією діяльністю, зможуть більш детально підготуватися до неї, вивчаючи пакет дисциплін у цьому напрямку.

3.  Серед пакетних дисциплін в обов’язковому порядку необхідно вводити дисципліни з психології, тому що на сьогодні вітчизняна молодь психологічно не готова до підприємницької діяльності, що підтверджено тестуванням.