Історія, філософія. Педагогіка та психологія. філологічні науки (стр. 32 )

Чи існує людське призначення? До питання про визначеність свого життя люди почали звертатися ще в первісному суспільстві. Але тоді окрема людина ще не виділяла себе зі свого роду. Вона була ніби розчинена в первісному колективі, тому це питання усвідомлювалося, насамперед, як питання про визначеність для всього роду. І відповідь на нього була однозначною: всі члени роду повинні абсолютно точно дотримуватися заповітів першопредків, виконувати встановлені норми й берегти традиції.

Пізніше виникли уявлення про долю як про якусь безлику, непідвладну людині силу, що повністю визначає її життя. В цих уявленнях у перекрученому вигляді відобразилося панування над людиною неусвідомлених нею природних і соціальних сил та стихій, які мали визначальний вплив на її життя.

Християнство протиставило уявленням про долю свідому дію Божественного провидіння. Усе, що відбувається у світі та в людському житті, є реалізацією волі Бога, здійсненням заздалегідь передбаченого ним плану, який не може бути осягненний, а тим більше – змінений людиною. До речі, таких поглядів дотримуються не тільки християни, а й представники інших релігій.

Дещо подібною була й точка зору деяких філософів, які вважали, що все у світі визначається якимись сталими законами або необхідністю, і виключали роль випадковості.

Ці погляди, як і уявлення про долю та провидіння, були пов'язані, як правило, з розумінням обумовленості людського життя зовнішніми, незалежними від самої людини причинами. Тому вважалося, якщо людині вдається передбачити долю або зумовлений дією певних законів перебіг подій за допомогою різного роду пророкувань, гадань або гороскопів, то все одно вона не може уникнути того, що визначене вже наперед і що обов'язково справджується.

Проте, прагнучи звільнити людину від уявного всевладдя зовнішніх сил, прихильники цієї точки зору нерідко ставили її в не меншу залежність від її внутрішніх, підсвідомих або незалежних від її розуму спонукань і почуттів. Так, наприклад, Зигмунд Фрейд (1856–1939) вважав, що все людське життя визначається двома інстинктами – кохання і смерті (Еросом і Танатосом). Фрідріх Ніцше (1844–1900) розглядав життя як реалізацію «волі до влади». Альберт Швейцер (1875–1965) убачав у житті прояв «волі до здійснення ідеалів». Щоправда, неправі були й ті філософи, котрі вважали, що життя людини цілком залежить тільки від її благородних або злих намірів, від її свідомості, розуму. У результаті складалося неправильне уявлення про те, що людське життя – лише послідовна реалізація складеного наперед життєвого плану.

На жаль, а можливо – й на щастя, життя завжди багатше від найдетальніших планів і не вкладається ні в які наперед розроблені схеми. Проте якщо, з одного боку, життя людини не зумовлене лише зовнішніми силами та причинами, а з другого – не зводиться лише до простого втілення наших задумів, то чим же (або, можливо, ким) воно в такому разі визначається?

© І. О. Шумович, 2011

Насправді людське життя визначається одночасно як зовнішніми, незалежними від нас, об'єктивними силами та обставинами (спадковістю, задатками, певними умовами), так і внутрішніми, цілком залежними від нас бажаннями та планами.

Життя людини складається під впливом багатьох, у тому числі й протилежних, сил та інших чинників. І кількість їх настільки велика, що ми неспроможні всіх їх навіть усвідомити, а тим більше – врахувати у своїх діях або передбачити їхні наслідки наперед. Але якщо це так, то, напевне, людина не може бути ні творцем, ні хазяїном свого життя, тому що багато навіть з відомих їй чинників, що впливають на життя, непідвладні її волі? Це дуже непросте запитання, і на нього не можна відповісти однозначно: так чи ні.

Людина не може запланувати наперед своє життя у всіх його подробицях і на всіх його етапах. Водночас вона сама може визначати мету життя, обирати шляхи, які ведуть до неї, вирішувати самій, як жити й чи жити взагалі; певною мірою змінювати життєві обставини; пізнавати і свідомо враховувати закони природи та суспільства, а також загальні закони самого людського життя; передбачати з більшою чи меншою ймовірністю випадковості, які можуть спіткати її на життєвому шляху.

Так навіть тоді, коли людина будує дім, їй доводиться враховувати і рельєф місцевості, і можливість використання того чи іншого будівельного матеріалу, і обмеженість часу та коштів тощо; і навіть почавши будувати цей дім, вона змушена в чомусь відступати від раніше запланованого. Крім того, людина повинна рахуватися не тільки з особистими потребами та смаками, а й з потребами та думками членів своєї сім'ї.

Те, наскільки людина може бути творцем свого життя, значною мірою залежить від самої людини: від її характеру, знань, вольових та інтелектуальних якостей, глибини розуміння сенсу життя і довкілля та соціальної дійсності, від її цілей та ідеалів, тобто від того, що не дається людині в готовому вигляді, а формується нею завдяки власним зусиллям, у процесі її становлення. І чим швидше сформувалася людина, тим вищого рівня досягла вона у своєму розвитку, чим більше розуміє вона себе й навколишній світ, тим більшою мірою вона може впливати на своє життя, бути його архітектором.

Кожній людині вдається самореалізувати себе, тобто розвинути свої задатки і здібності та втілити їх в якісь досягнення, здійснити свої життєві плани і мрії, різними шляхами й різною мірою. Це залежить, як уже зазначалося, від багатьох причин. Але однією з найважливіших є розуміння людиною самої себе, своєї належності до якоїсь людської спільноти, свого місця в суспільстві та свого призначення.

Тільки самовизначившись, зайнявши якусь позицію, людина зможе правильно зрозуміти, як вона може чи повинна реалізувати саму себе. Якщо людина усвідомлює себе тільки як представника певної професії або виконавця якоїсь соціальної ролі, то зрозуміло, що вона буде прагнути реалізувати себе, насамперед, у цій якості. Але, як уже зазначалося, кожна людина – це надзвичайно складна й багатовимірна істота. І щоб якомога повніше осягнути саму себе, вона повинна усвідомлювати і свої індивідуальні, неповторні риси та якості, і свої особливості як представника певної вікової чи статевої групи, і свою належність до родини або сім'ї, нації, соціальної групи чи верстви, суспільства, людства в цілому, і чим повніше та багатогранніше людина буде усвідомлювати себе, тим більше різноманітних інтересів будуть сприйматися нею як свої власні, тим більший простір буде відкриватися перед нею для прояву її задатків та вмінь, тим повніше вона зможе реалізувати свої таланти і здібності.

Щоправда, повнота самореалізації завжди залежить не тільки від самої людини, а й від умов, у яких їй доводиться жити, від певних обставин, які складаються в її житті. Тому одним вдається зробити за життя дуже багато, здійснити якісь героїчні вчинки або віднайти щось і прославитися цим, ощаслививши при цьому тисячі людей. В інших життя може скластися так, що вони змушені присвятити його лише кільком або навіть одній людині, наприклад немічним батькам або хворій дитині. І всі свої сили, всю свою любов, весь свій час вони присвячують тільки цим одиноким людям, залишаючись малопомітними для інших людей.

Отже, слід зазначити, що кожна людина несе відповідальність за повноту своєї самореалізації. Хоч би в яких важких або несприятливих умовах їй доводилося жити, вона все одно може зробити щось таке, що виправдало б її існування, залишити свій слід на землі. І цю відповідальність людина має не тільки перед собою, перед своєю совістю, щоб у старості не було соромно за даремно розтрачені роки, а й перед іншими людьми – перед тими, хто подарував їй життя, піклувався про неї, щедро ділився з нею своєю ласкою і знаннями, бо реалізувати себе – означає не просто здійснити свої наміри й задуми, а хоча б якоюсь мірою виправдати ті надії, які покладалися на нас іншими.

УДК 94(477.42)"1941"/"1945"

, студ., гр. ОА-69, ОФФ

Науковий керівник – викл.

Житомирський державний технологічний університет

ХОЛОКОСТ НА ЖИТОМИРЩИНІ (1941–1943 РР.)

Велика Вітчизняна війна (1941–1945 рр.) залишила чимало гірких ран в історії України. Однією з них є трагедія світового масштабу – холокост, або масове винищення мирного єврейського населення. Цих людей винищували не за якісь переконання чи політичні погляди, а лише за те, що вони були євреями. Житомирщина, де єврейське населення становило значний відсоток напередодні війни, опинилася в епіцентрі людоненависницької нацистської "національної" політики, обґрунтованої в плані "Ост".

Як вважають єврейські історики, Адольф Гітлер бачив у євреях особливий клас, що панує в СРСР, та був переконаний, що комуністична ідеологія і Радянський Союз як об’єкт її реалізації – лише знаряддя в руках євреїв, які готуються до захоплення світу. Остаточне вирішення "єврейського питання" на окупованих східних територіях здійснювалося нацистами відповідно до директиви від 13 серпня 1941 р. Після введення цивільного управління на захоплених радянських землях євреї повинні були зареєструватися (повідомити прізвище, стать, вік, адресу), носити на грудях ліворуч та на спині жовті шестикутні зірки. Їм заборонялося змінювати місце проживання без дозволу гебітскомісара, користуватися тротуарами, громадським транспортом, автомобілями, місцями відпочинку, відвідувати школи, володіти автомобілями й радіоприймачами, проводити кошерний забій худоби; євреї-лікарі, аптекарі мали право займатися медичною практикою лише серед євреїв. Євреям заборонялося працювати адвокатами, займатися банківськими й обмінними операціями, лихварством, посередництвом, торгівлею. Все майно єврейського населення підлягало конфіскації. Євреїв було виселено з сільської місцевості та сконцентровано в містах у районах з переважно єврейським населенням. У них були створені гетто. Продовольство і предмети першої необхідності надходили до гетто лише для підтримки існування.

Ще в серпні 1941 р. в Новограді-Волинському гітлерівці запропонували чоловікам-євреям похилого віку переселитися зі своїх осель у приміщення 4-ої школи на вулиці Чехова, обіцяючи теплий притулок і добре харчування. Але, коли ті повірили німцям і прийшли в зазначене місце, їм дали в руки лопати й наказали викопати у дворі школи яму, а потім стати біля її краю. Автоматні черги обірвали життя невинних людей. Пізніше всім єврейським родинам було запропоновано зібрати речі, цінності, одяг і взуття та прийти на майдан старого базару Новограда-Волинського. Тих, хто намагався ухилитися, ловили й за допомогою поліцейських зганяли на майдан. Батьки, намагаючись врятувати дітей, переховували їх у схованках. Але німці за допомогою поліцейських і собак розшукували дітей, кидали їх у машини, вивозили до парку, де в Будинку Червоної Армії розстрілювали. Зібрані на майдані єврейські родини вивезли за р. Случ та примусили викопати рів, а потім розстріляли.