Історія, філософія. Педагогіка та психологія. філологічні науки (стр. 1 )

історія, філософія. педагогіка та психологія. філологічні науки

УДК 321

А. М. Бібік, ст. викл.

Житомирський державний технологічний університет

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОВІДНОСИН ПРЕЗИДЕНТА, УРЯДУ

ТА ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ

У багатьох країнах світу, навіть з демократичною формою політичного режиму, нерідко постає питання про політичну незалежність центрального банку країни від найвищих органів влади як обов’язкову умову забезпечення стабільності грошової одиниці держави.

У конституціях та законодавчих актах про центральні банки закріплюється їх статус, який і визначає рівень такої незалежності. Та чи завжди норми закону відповідають реаліям політичного життя країни та дотримуються їх на практиці?

Наприклад, російські вчені вказують на те, що для вірного розуміння особливостей взаємовідносин Президента Російської Федерації та Банку Росії необхідно враховувати такі обставини, як:

1.  Президент РФ є главою держави і гарантом Конституції РФ, керує усіма питаннями економічного, соціального, кредитно-фінансового характеру й забезпечує узгодження функціонування і взаємодію органів державної влади.

2.  Президент РФ подає для затвердження в Державну Думу кандидатуру на посаду Голови Центрального банку РФ і ставить питання про звільнення його з посади.

У свою чергу, Банк Росії зобов’язаний надавати Президенту РФ необхідну для нього інформацію щодо стану банківської та грошово-кредитної системи РФ та іншу інформацію, і при цьому коло питань, з яких Банк Росії зобов’язаний інформувати Президента, точно не встановлене і не обмежене.

Якщо порівняти ці відносини з взаємовідносинами між Національним Банком України та Президентом України, можна виділити спільні риси, але необхідно вказати, що Банк Росії є більш підпорядкованим Президенту, що обумовлено сильнішою владою Президента РФ.

Дещо інше політико-правове положення Банку Франції. Тут можна зазначити певну залежність цього органу від Уряду Франції. Для сучасної функціональної структури Банку Франції характерна централізація адміністративної влади в руках керуючого. Він і обидва його замісники призначаються директором Ради міністрів Франції без права відклику. Такий порядок призначення – свого роду гарантія незалежності центрального банку. Керуючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, приносить присягу Президенту Франції. Він щорічно представляє Президенту Франції звіт про діяльність Банку. Одним з органів Банку Франції є Рада з грошової політики, до складу якої входять шість висококваліфікованих спеціалістів в області грошово-кредитних проблем, фінансів і економіки, які призначаються Радою міністрів країни. Банк Франції повинен виконувати свої завдання в рамках загальної політики Уряду. В ст. 1 Закону про Банк Франції говориться, що “Банк Франції формулює і здійснює грошову політику... не має права ані домагатися вказівок уряду чи будь-якої іншої особи, ані приймати такі вказівки”.

Одним з найбільш незалежних центральних банків вважається Бундесбанк. Центральний банк Німеччини не підпорядкований ні парламенту, ні уряду. Повноваження між урядом та Бундесбанком чітко розмежовані. Бундесбанк відповідає за монетарну політику, уряд – за фіскальну. Бундесбанк не звітує ні перед урядом, ні перед парламентом. Взагалі ніхто не має права давати вказівки щодо виконання Бундесбанком своїх функцій.

Відповідно до параграфу 12 Закону про Федеральний банк, німецький Федеральний банк зобов’язаний виконувати своє завдання, підтримувати загальну економічну політику Федерального уряду.

Тобто в цьому законі є положення, аналогічні Закону України “Про Національний банк України”. Центробанк України підтримує економічну політику уряду, доки це не суперечить основному завданню – забезпеченню стабільності національної валюти.

© А. М. Бібік, 2011

Як же складаються відносини між президентом, урядом та Національним банком у нас в Україні?

Ще у 1994 р. Президент України у своєму Зверненні до Верховної Ради України від 11 жовтня 1994 р. вказав на те, що принцип повної самостійності Національного банку означає утвердження реальної дворівневої банківської структури із сильним автономним, наголошую – саме автономним Національним банком і розгалуженою авторитетною, стабільною конкурентноспроможною системою комерційних банків.

Тобто вказувалося на те, що НБУ – це установа не уряду чи президента, а держави.

В цьому ж Зверненні Президент України вказував на виключну підзвітність Національного банку Верховній Раді, але, враховуючи президентсько-парламентську форму правління, а також конституційний принцип розподілу функцій та повноважень між органами держави й те, що кожна гілка влади є певним обмеженням для іншої, в Законі України “Про Національний банк України” передбачено підзвітність Національного банку не лише Верховній Раді України, а й Президенту України в межах його конституційних повноважень як гаранту незалежності держави.

Ця підзвітність означає, що Президент України:

1.  Подає на розгляд Верховній Раді України кандидатуру на посаду Голови НБУ, та за його поданням їни може звільнити з посади Голову.

2.  Призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку.

3.  Двічі на рік отримує від НБУ інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Таким чином, можна зробити висновок, що Національний банк України має з Президентом України відносини не підпорядкування чи підлеглості, а підзвітності в межах, визначених лише Конституцією України та чинним законодавством, яке регулює дане питання.

Крім того, ще одним із критеріїв незалежності центрального банку є те, що він позбавлений нагляду, контролю або втручання з боку уряду. Не наділивши центральний банк країни автономним статусом у галузі визначення і проведення грошово-кредитної політики, не відокремивши його від виконавчої влади, ми ніколи не матимемо в Україні сильної, стабільної валюти.

Національний банк України не входить до системи органів, яку очолює Кабінет Міністрів України, і не підпорядкований йому. Національний банк України та Кабінет Міністрів України повинні погоджувати між собою свої економічні дії та політику, яку вони проводять в Україні. Особливо це стосується економічної програми уряду, бюджету, який ним розробляється. Наприклад: Рада Національного банку затверджує кошторис доходів та витрат НБУ та подає Кабінету Міністрів України прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту державного бюджету країни на наступний рік. Відносини НБУ з урядом зводяться до інформування один одного про свої дії. Тобто він є фінансовим консультантом уряду. Такі риси можна побачити в діяльності центральних банків з високим рівнем автономії.

У разі, якщо центральний банк залежить від уряду у фінансуванні його поточних операційних видатків, він не може функціонувати об’єктивно й незалежно. Це може виявлятися в тому, що якщо центробанк відмовився підтримувати політичні програми уряду, то діяльність його обмежується з можливими фінансовими ускладненнями.

Взаємовідносини КМУ та НБУ будуються так, щоб досягалася головна мета – забезпечення стабільності національної валюти, а отже, і стабільності споживчих цін.

Таким чином, національне законодавство визначило відносини Кабінету Міністрів України та Національного банку України на рівні співробітництва, а не підпорядкування.

Підводячи підсумки питання взаємовідносин Національного банку України та державних органів, необхідно наголосити на тому, що в ст. 53 Закону України “Про Національний банк України” встановлюються гарантії незалежності НБУ, тобто не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як у межах, визначених Законом. Хотілося б ще раз наголосити, що, на відміну від деяких європейських країн, в українському законодавстві закріплені норми, які визначають відносини між президентом, урядом та центральним банком більш демократичні, ніж в інших державах, але водночас ситуація на практиці загострюється, тому що Голова Правління НБУ обіймає державну посаду, має досить великий вплив, і, звичайно, з політичної точки зору, він не завжди є таким незалежним від політики, як це було б необхідно для справи та завдань, які на нього покладені.

УДК 349.6

Д. П. Білетнікова, студ., IV курс, гр. ЕО-19, ГЕФ

Х. І. Нестерчук, студ., IV курс, гр. ЕО-19, ГЕФ

Науковий керівник – ст. викл. Бібік А. М.

Житомирський державний технологічний університет

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДХОДІВ В УКРАЇНІ

Україні в майбутньому, та ще й у найближчому, загрожує не тільки політична криза, а й криза, пов’язана з накопиченням сміття: монстр із тисячами облич з етикетками від провідних світових брендів. Щоб це зрозуміти, не потрібно відкривати підручник з екології, де чітко написано, що «в Україні накопичилась велика кількість відходів — близько 25 млрд тонн промислових і близько 5 млрд побутових (за вагою близько 1 млрд тонн) — тобто близько
500 кг(!) на одного жителя України», — а слід вийти на вулицю, де на смітнику, біля смітника, на газоні, на дорозі, одним словом, скрізь — відходи.

Величезні масиви сміттєзвалищ дедалі агресивніше поглинають мальовничі околиці міст і сіл, місця масового відпочинку, псують довкілля та воду, завдаючи невідворотної шкоди здоров’ю людей.

Щодня родина з трьох-чотирьох чоловік утворює та викидає в середньому відро сміття або, як ми все частіше говоримо, — твердих побутових відходів (далі – ТПВ). Таким чином, на кожного мешканця, наприклад міста Житомира, на рік припадає приблизно 100 відер, або
180–220 кг твердих побутових відходів. До цієї кількості ТПВ слід додати відходи, що утворюються в магазинах, готелях, на вокзалах, базарах та в інших громадських місцях, їхня кількість складає від 30 до 50 % усіх побутових відходів міста.

Одним із проблемних питань будь-якого населеного пункту є проблема збирання, накопичення, переробки, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення ТПВ.

В Україні дане питання регулюється Законом України «Про відходи», який визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов’язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини на території України; Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», який регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною; Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного добробуту, визначає відповідні права й обов’язки державних органів.