Історія, філософія. Педагогіка та психологія. філологічні науки (стр. 17 )

Якщо Демокрит і Сократ демонструють певні спроби конституювання явища нестандартного, неповторного, унікального, індивідуального, то в політичній філософії Платона фактично відсутні будь-які такі спроби. Більше того, можна стверджувати, що Платон є своєрідним уособленням заперечення філософією стародавнього світу не тільки індивідуальності та свободи індивіда, а й будь-якого відхилення від норми взагалі.

© , 2011

Свою позицію щодо свободи окремої людини Платон пояснював недосконалістю індивіда, який не може бути самодостатнім і для нормального існування потребує колективної опори. Природна недосконалість людини – запорука її суспільного існування, а тому особистість не може існувати поза межами певного соціуму та вільно переходити від однієї соціальної групи до іншої. Платонівський ідеал – це кастове суспільство з характерною для нього забороною переходу з однієї касти до іншої. Платон всіма силами хоче захистити свою “ідеальну державу” від змішування класів, що складають її громадяни, від виконання громадянами одного класу обов’язків та функцій громадян іншого класу. За Платоном, справедливість – це доблесть, що не допускає можливості подібного змішування.

У контексті аналізу проблем маргінальної особистості цікавими є погляди Аристотеля. Він критикує ідею Платона про необхідність надмірної єдності в державі. Різне розуміння ними природи людини стало основою цих розходжень. Разом з тим, погляди цих двох мислителів античності збігаються в детермінації поведінки особистості суспільними процесами. Як і Платон, Аристотель вважає, що людина – це істота суспільна. За Аристотелем, людина як соціальна істота зумовлює свою поведінку державними інтересами. Людина в такому суспільстві є повністю залежною від традицій та правил життєдіяльності мікросоціуму. Поза спільнотою вона існувати не може.

Питання індивідуальності, індивідуалізації набуває особливої ваги в пізньоантичній філософії. Саме в цей час відбувається ломка установлених віками відносин рабовласництва, стародавніх суспільних зв’язків. Розпад рабовласницького суспільного укладу закономірно поставив питання про взаємини індивіда з соціумом, про природу самого індивіда. Занепад життя, яке будувалося на вікових традиціях, зумовив відокремлення індивіда від поліса. Людина пізньоантичного світу – це індивід, який почав усвідомлювати своє існування як самочинне, автономне відносно зовнішнього світу. В цей час різні філософські школи (епікурейці, стоїки, скептики) стали пов’язувати індивідуальність з ідеєю самоцінності та автономності індивіда. Більше того, якщо раніше, в часи, наприклад, Демокрита та Левкіппа, індивідуальне як атом сприймалося через призму загального, як органічна частина логосу, то в епоху елліністичного розвитку атом має свій внутрішній зміст. Індивідуальне тепер – не просто окремішне, а те, що претендує на “замість” індивіда. І ця “замість” – не пасивна й залежна від загального порядку в соціумі, а навпаки, прагне власного розвитку.

Разом з тим, потрібно зазначити, що ідея індивідуальності та свободи індивіда в часи пізньоантичної філософії ще не дійшла до рівня її суспільного конституювання. В основному вона проявлялася філософією пасивного публічного життя, своєрідної внутрішньої міграції індивіда, відсутності турботи про життя всіх. Це особливо помітно на прикладі філософських поглядів Епікура. Можна стверджувати, що його теорія атомної будови світу – своєрідна революція у поглядах не тільки на світ в цілому, але, насамперед, у поглядах на людину, її свободу волі. Прийнявши вчення Левкіппа–Демокрита майже в незмінному вигляді, Епікур вніс в нього невеличку зміну. Але яку! Атоми рухаються не прямолінійно, а змінюють свою траєкторію. Так само й людина – її життєвий шлях не є прямою лінією. Це шлях вибору, на якому кожен індивід має досягати однієї мети – задоволення від життя.

Таким чином, філософи давніх Греції та Риму по-різному актуалізували найважливіші сторони цього явища, насамперед індивідуальності людини, її свободи. Разом з тим, вони лише окреслили окремі сторони даної проблеми й показали певні варіанти її вирішення в контексті відносин “індивід–суспільство”. Сувора регламентація життєдіяльності індивідів, що належать до певної касти в традиційному суспільстві, протягом багатьох поколінь формує сталість та незмінність їх самосвідомості. Це, в свою чергу, формує впевненість індивіда в незмінності свого статусу та повній відсутності необхідності змін свого становища. Тобто ця сталість підтримується нібито з двох боків: ззовні – нормами існування та традиціями соціальної спільноти, до якої належить індивід, та зсередини – жорстко сформованою впевненістю самого індивіда в незмінності власного статусу. А тому взаємовідносини з суспільством у конкретного індивіда теж двоякі: з одного боку – це відносини колективізму, взаємопідтримки, спільності інтересів всередині соціальної спільноти, до якої належить індивід, з другого боку – це несприйняття, ворожість, відштовхувальна опозиція до інших спільнот.

УДК 154.3

К. А. Місюра, студ. соц.-психол. ф-т

Науковий керівник – к. психол. н., ст. викл.

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Теоретичне обҐрунтування Контент-аналізу
мотиваційних тенденцій у рекламній продукції

Основним методологічним принципом, що визначає дослідження мотиваційної сфери у вітчизняній науці, є положення про єдність динамічної та змістовно-значеннєвої сторін мотивації. Розробка цього принципу пов’язана з дослідженням системи відносин людини (В. Мясищев), співвідношення змісту й значення (О. Леонтьєв), інтеграції потреб та їх значеннєвого контексту (С. Рубінштейн) тощо.

Одним з методів вивчення мотивації є контент-аналіз, який інтегрував переваги кількісних та якісних методів аналізу даних. Уперше формалізований аналіз змісту застосував Дж. Спід, котрий у 1893 р. опублікував статтю «Чи дають тепер газети новини?». Дослідження було пов’язане з тим, що незадовго до цього газета «Нью-Йорк Таймс» значно збільшила свій тираж завдяки зниженню ціни за примірник з 3 до 2 центів і збільшенню обсягів номерів. Дж. Спід за допомогою контент-аналізу показав, що в газетах сталися не тільки кількісні, а й якісні зміни. Він класифікував тижневі випуски нью-йоркських газет 1881–1883 рр. за темами, виміряв обсяг матеріалів за кожною темою і порівняв цифри. Виявилося, що за 12 років нью-йоркські газети почали значно менше уваги приділяти таким темам, як література, політика, релігія, проте збільшилася площа, яку газети почали надавати різним пліткам та скандалам.

Ще одним дуже відомим контент-аналітичним дослідженням є праця Д. Уїлкокса, котрий проаналізував зміст 240 щоденних американських газет за один день. Дослідник класифікував тематику газет на новини, ілюстрації, літературу, думки, рекламу.

Не менш цікаве дослідження професора історії Каліфорнійського університету Р. Сіріно, котрий виклав свої результати в монографії «Не звинувачуйте народ». Автор вивчав різні впливи на формування суспільної думки у Сполучених Штатах. Це було зроблено за допомогою контент-аналізу ілюстрацій на обкладинках провідних американських тижневиків.

Метод контент-аналізу дає можливість простежити й точно визначити спрямованість будь-якого засобу масової комунікації. Як зазначив у своїй роботі професор Бостонського університету Ф. Баркус, тільки у США протягом 1900–1958 pp. було надруковано близько 1700 праць, у тому числі 500 дисертаційних досліджень у галузі контент-аналізу. Основна мета контент-аналізу полягає в тому, щоб знайти такі процедури, за допомогою яких можна було б виявити в тексті індикатори досліджуваних явищ і характеристик, заміряти їх і потім адекватно інтерпретувати. Для вирішення цього завдання контент-аналіз застосовує процедури, зміст яких полягає в тому, щоб, виходячи з конкретного тексту документів і завдань дослідження, сформулювати ключові, концептуальні поняття дослідження, які прийнято називати категоріями контент-аналізу, надійно й систематично зафіксувати частоту (і обсяг) згадування цих категорій в окремих елементах тексту, документах. Отримані в такий спосіб кількісні дані піддаються статистичній обробці, й результати інтерпретуються відповідно до цілей дослідження.

Для вивчення мотивації досягнення розроблено одну з найвідоміших систем контент-аналізу (Дж. Аткінсон, Д. Макклелланд, Х. Хекхаузен). Автори теорії мотивації досягнення запропонували оцінювати мотиваційні тенденції за такими категоріями: потреба в досягненні успіху, інструментальна активність, спрямована на її задоволення, очікування успіху, позитивне підкріплення, позитивний емоційний стан, потреба в уникненні невдачі, інструментальна активність, з нею пов’язана, очікування невдачі, негативне підкріплення, негативний емоційний стан. У роботах ця система доповнена категорією «успіх», а усі запропоновані категорії об’єднано у 3 блоки – потребовий (потреби та очікування), діяльнісний (активність та підкріплення), результативний (емоційний стан, успіх чи невдача). Ми здійснили спробу застосувати описану систему для вивчення мотиваційних тенденцій у рекламній продукції (передусім, нас цікавила соціальна реклама). Виявилося, що структура мотивації в рекламній продукції досить обмежена – вона неповна та незбалансована, що, на нашу думку, не може сприяти її ефективності.

© К. А. Місюра, 2011

УДК 349.4

Ю. В. Мосійчук, студ., IV курс, гр. ЕО-20, ГЕФ

, студ., IV курс, гр. ЕО-20, ГЕФ

Науковий керівник – ст. викл. Бібік А. М.

Житомирський державний технологічний університет

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЕМЕЛЬНІ
ТА ІНШІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

В Україні існує немало проблем із застосуванням юридичної відповідальності за екологічні та земельні правопорушення.

Питання юридичної відповідальності за шкоду, заподіяну землям сільськогосподарського призначення та іншим природним ресурсам, можна розглядати в різних аспектах:

·  за видами правопорушень;