Історія, філософія. Педагогіка та психологія. філологічні науки (стр. 14 )

Отже, сучасна система освіти України потребує запровадження в контекст освіти концепції «підприємництва», яка розкриває сутність цього поняття та передбачає визначення відповідних вимог стосовно освітніх програм до організації навчального процесу (у системі неперервної освіти, починаючи із середньої школи й закінчуючи вищими закладами освіти та системою перепідготовки та підвищення кваліфікації), до рівня підготовки вчителів, викладачів. Важливо, щоб навчальні курси з підприємництва ввійшли у стандартні освітні програми, а не залишалися факультативними предметами в школах і вищих навчальних закладах.

Підприємництво як стиль та форма життєвої активності людини, її поведінки та діяльності пов’язане з тим, наскільки індивідууми та організації відкриті інноваційним технологіям, як активно вони створюють і втілюють нові ідеї та методи роботи, реагують на нові умови підприємницької діяльності. Звідси випливає один з аспектів підприємницької освіти, яка зазвичай концентрується на типах поведінки людини під час підприємницької діяльності, що вимагає використання психологічних та педагогічних знань стосовно вивчення певних рис характеру та особливостей індивідуума, орієнтованих на підприємницьку, менеджерську діяльність.

Тут, як вважається, одним з наріжних питань щодо створення підприємницьких освітніх програм і підприємницької освіти в цілому є питання, яке виявляє проблему щодо можливості виховання в людині рис і якостей підприємця, оскільки людина має певні природні здібності.

Фахівці в галузі підприємництва й організації навчання підприємницької діяльності (Д. Майнер, Н. Сміт та ін.) виділяють чотири основні типи (моделі) підприємців: персональний або індивідуальний підприємець, «суперпродавець», природжений менеджер, менеджери, які генерують нові ідеї.

© , 2011

Слід сказати, що в Україні тривалий час підприємця ототожнювали з менеджером і спрямовували громадян керувати виробництвом і соціальною сферою, не концентруючи при цьому уваги на підготовці самого підприємця. Важливо, що термін «entrepreneur» (антрепренер) у перекладах з англійської та французької асоціюється з поняттям «посередник». Однак феноменологічно цей термін виражає поняття «підприємець». Таким чином, антрепренер є тим, хто започатковує відповідний бізнес, на відміну від менеджера, який ним керує. Відповідно «підприємець» – це поняття більш широке, ніж «менеджер», оскільки кожен підприємець інтегрує в собі якості менеджера, в той час як кожен менеджер для того, щоб бути успішнім, має вміти не тільки керувати, але й започатковувати, організовувати підприємницьку діяльність. Отже, менеджер потенційно повинен мати підприємницькі якості та через певний час вдосконалюватися до рівня підприємця.

Важливим психологічним підґрунтям підприємницької поведінки є такі риси характеру, як: амбіційність; прагнення досягати бажаного успіху; впевненість у своїх силах; працелюбність і наполегливість; внутрішня незалежність; орієнтація на продуктивну діяльність, прагнення вчитися на власному досвіді, використовувати досвід інших; рішучість і сміливість; творчий підхід до справи.

Отже, постає проблема підготовки підприємців-менеджерів, яка виявляє певні аспекти. Перш за все, підприємництво є проявом таланту, неординарності, особливим видом творчості в галузі організації та реалізації процесу виробництва товарів та послуг.

Відповідно, реально вчити підприємництву можуть саме успішні підприємці (особистості, які мають вроджені підприємницькі риси характеру, набуті в процесі практичної підприємницької діяльності навички й типи поведінки). Ці вчителі мають вміти вчити мистецтву підприємництва, володіти не лише фаховими підприємницькими знаннями і досвідом, але й відповідною педагогічною майстерністю. Суттєво при цьому, що вчити вони мають також тих, хто наділений від природи підприємницькими рисами характеру. Ось чому однією з важливих проблем у підготовці вітчизняних фахівців підприємницької справи є пошук і добір потенційних підприємців серед учнів, студентів і дорослого населення.

Крім того, для ефективного навчання майбутніх підприємців необхідно мати як відповідне науково-методичне забезпечення навчального процесу й матеріально-технічну базу, так і можливість практичного стажування потенційних бізнесменів в успішних підприємствах, компаніях, фірмах. Бажаними результатами навчання за підприємницькими навчальними програмами мають бути заснування нового (власного) підприємства та ефективна праця в малому бізнесі. Важливим є й розвиток особистих підприємницьких навичок, навичок конкурентної боротьби і вміння долати негаразди в бізнесі.

У підприємницькій освіті можуть застосовуватися як традиційні форми навчання (лекція, семінар, практичне та лабораторне навчання), так і інноваційні (дидактичні, рольові, ділові ігри, тренінги, аукціони, захист творчих проектів, «мозкові штурми»), метою яких є досягнення певного рівня підприємницьких знань, умінь і навичок, створення належних умов для розвитку економічно важливих якостей особистості, економічного мислення й економічної поведінки. Це досягається у руслі розвитку у вихованців внутрішньої мотивації через формування у студентів уявлень про необхідність підприємницької освіти в майбутній професійній діяльності, створення мотиваційних проблемних ситуацій шляхом постановки спеціальних пізнавальних завдань, проблемного експерименту з непередбачуваним
результатом та ін.

Підприємницька освіта постає важливою ланкою у процесі соціально-економічного розвитку держави. Тому вивчення її проблем та розвиток її головних аспектів є головним завданням вищої професійної школи України.

УДК 130.12

, викл.

Житомирський державний технологічний університет

СТАНОВЛЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Ідентичність – це одна з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, усвідомлення особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними. Формування ідентичності починається з моменту відділення дитини від матері та продовжується все життя. Завдяки ідентичності відображається унікальність та неповторність особистості, єдність реальної поведінки з прагненнями, переконаннями людини. Д. Майєрс зазначає, що відчуття самих себе лежить в основі нашого світосприймання.

Питання змісту та механізмів становлення ідентичності розглядало багато авторів (А. Адлер, Є. Белінська, Р. Бернс, Е. Еріксон, І. Кон, К. Роджерс, З. Фрейд, К. Юнг). Становлення ідентичності відбувається в суспільному контексті з урахуванням усіх обставин життя конкретної людини.

Дослідження А. Андрєєвої, Л. Божович, Л. Виготського, Є. Головахи, Б. Круглова, К. Левіна, О. Леонтьєва, В. Мерліна, О. Прихожан та інших свідчать, що саме рання юність є періодом розвитку механізмів самоусвідомлення, самовизначення та становлення ідентичності. Згідно із загальноприйнятою періодизацією, рання юність охоплює період від 14 до 18 років – це завершальний етап первинної соціалізації.

Рання юність – етап дозрівання і розвитку людини, що знаходиться між дитинством та зрілістю. Як зазначає І. Кон, юність – фаза переходу від залежного дитинства до самостійної та відповідальної дорослості, що передбачає, з одного боку, завершення фізичного, зокрема, статевого, дозрівання, а з другого – досягнення соціальної зрілості.

Е. Шпрангер вважав, що юність – це стадія духовного розвитку. Основним новоутворенням юності є відкриття власного "Я", розвиток рефлексії, поява життєвого плану, установки на свідому побудову власного життя. Персонологічний підхід, започаткований Е. Шпрангером, був розвинутий Ш. Бюлер. Для неї юнацький вік – це така стадія життєвого шляху, що передує самовизначенню або є спробою його здійснення в попередньому, дифузному, ескізному вигляді.

Сучасне інформаційне суспільство пропонує безліч різнотипних, часто прямо протилежних варіантів і моделей поведінки, серед яких молода людина повинна обрати ті, які є для неї близькими. В ідентичності цей вибір усвідомлюється та конкретизується. Рання юність – актуальний період формування ідентичності, коли здійснення особистісного самовизначення є умовою подальшого гармонійного розвитку особистості. Це – період реального переходу до справжньої дорослості. В юності розвиток пізнавальних процесів досягає такого рівня, що молоді люди стають практично готовими до виконання всіх видів розумової роботи дорослої людини, включаючи найскладніші. Старшокласники засвоюють багато наукових понять, вчаться використовувати їх у процесі вирішення різних завдань. Сформованість теоретичного або словесно-логічного мислення призводить до інтелектуалізації всіх інших пізнавальних процесів. Нові інтелектуальні можливості підвищують адаптивні можливості молодої людини до нової соціальної ситуації розвитку. У ранній юності формується психологічна готовність до самовизначення, яка передбачає становлення самосвідомості – усвідомлення своїх якостей та їх оцінка, уявлення про своє реальне та бажане "Я", про рівень домагань у різних областях життя і діяльності, це оцінка себе та інших, з точки зору приналежності до певної статі чи соціальної групи. Саме нова якість когнітивного розвитку призводить не лише до розширення самосвідомості, а також до ускладнення емоційної сфери, збільшення діапазону переживань та ставлень, диференціації моральних оцінок.

© , 2011

Особистісне самовизначення, незалежно від того, йде мова про вибір професії чи світоглядний пошук, є свідомим актом утвердження свого положення в світі. Воно спрямоване на зовнішній світ. Водночас відповідь на запитання "Ким бути?" та "Яким бути?" припускає також оцінку себе та своїх можливостей.

Чим активніше та глибше включається індивід у суспільну діяльність, тим важливішим для нього є усвідомлення загального смислу своєї діяльності. В ранній юності питання про сенс життя постає як роздуми над своїм майбутнім у дуже загальній, нерозчленованій формі.