Історія, філософія. Педагогіка та психологія. філологічні науки (стр. 20 )

У даній статті розглядається проблема українського менталітету, що забезпечує ідентичність нації на різних відрізках історії, яка завжди була надактуальною в українській етнофілософії, такою залишається вона й сьогодні.

Під ментальністю (менталітетом) розуміють стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний характер, загальновизнані цінності, суспільна психологія. Ментальність означає дещо спільне, що лежить в основі свідомого й підсвідомого, логічного та емоційного, тобто вона є глибинним джерелом мислення, ідеології та віри, почуттів та емоцій. Поняття "ментальність" пов'язане з такими латинськими аналогами, як mentalis, mens – "розумовий", "розум", "думка" або "інтелект". В англійській мові слово intellect означає "розум", "інтелект", "розумові особливості", "міра інтелектуальної енергії", "напрямок мислення", "характер" або "спрямування інтелекту". Отже, виходячи з самої етимології слова, зміст ментальності міститься у когнітивній сфері та визначається, насамперед, тими знаннями, якими володіє дана спільнота. "Ментальність" ("менталітет") у наші дні належить до найбільш інтенсивно й широко вживаних науково-публіцистичних термінів, і це є причиною деякої розмитості його семантики. Здебільшого під ментальністю розуміють глибинний рівень свідомості, від якого залежить специфіка світосприймання, світобачення, орієнтація і поведінка людини (спільноти) в реальності.

Як правило, ментальність формують такі чинники: географічне середовище, політичні інститути й соціальні структури суспільства, культура, традиції. Характерно, що ментальність  є активним фактором суспільного розвитку, надзвичайно важливим і дієвим, але малопомітним, оскільки імпульси, які вона посилає народу чи окремій людині, йдуть з глибин історії, з глибин підсвідомого, зберігаючи в закодованій формі на рівні підсвідомості історичний досвід народу.

Національна гідність і самоповага – це атрибути національної свідомості, тобто осмисленого, "когнітивного" ставлення до себе, до свого народу, своєї держави, історії, культури, мови.

Найадекватнішим засобом самопізнання народу є його рідна мова, тому що в ній найповнішою мірою відображені й зафіксовані всі тонкощі його світосприйняття, його буття, історичний шлях, ментальність і характер.

Ментальність українського народу формувалася під впливом складних історичних обставин. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь. Ця обставина обумовила химерне поєднання у світогляді українця західної (активно-раціоналістичної, індивідуалістичної, матеріалістичної) та східної (пасивно-споглядальної, спрямованої на вищі істини) ментальності. Так, наприклад, сучасний українець, як західнянин, високо поціновує досягнення науки та техніки, але водночас для нього важливо, щоб вони використовувалися задля гуманістичних цілей.

Українець, не відмовляючись від раціоналістичної думки, великої ваги надає виявам почуттів та емоцій. Інколи він може видаватися навіть сентиментальним і надто ліричним. Це, зокрема, відбилося у фольклорній лексиці, в якій часто зустрічаються пестливі форми, навіть для негативних персонажів ("воріженьки").

Поряд з ліричністю має місце певна українська замкненість стосовно зовнішнього світу, настанова на іншу, вищу правду. Якщо українцеві доводиться емігрувати, він важко звикає до нового оточення.

© , 2011

Українець дуже прив’язаний до своєї родини, в якій намагається будувати міцні й надзвичайно близькі стосунки. Для його ментальності характерно піклуватися. Українці, як правило, оточують своїх близьких турботою, своєрідною материнською опікою. Дітей підтримують до зрілого віку, і часто ще й у зрілому віці. Така щільність родинних стосунків певною мірою теж визначається історичним минулим: на території, що лежала на перехресті західного й східного світів, практично не припинялися війни і грабіжницькі напади. Жити тут було небезпечно, панування часто змінювалося, і зберегтися як єдине ціле можливо було, лише замкнувшись у колі найближчих.

Другий тип свідомості українців визначався поміркованістю і миролюбністю, яка дозволяла "перечекати" численні негоди історичної долі. Цей тип свідомості виявлявся у певній замкненості характеру, схильності до оборони проти зовнішнього світу і звернення психічної енергії на розбудову внутрішнього життя. Однією з рис цього стилю, що обачно уникає нав’язування контакту, є селянська звичка відповідати на питання питанням.

Виключна перевага селянського класу в деякі періоди української історії мала також і позитивний вплив на українську ментальність: селянський побут, який більшою мірою узалежнює людину від природи, ніж від іншої людини, спричинює високе емоційне переживання природи, спокійну, витриману вдачу, елегійність, ніжність і схильність до рефлексії. Ці риси сприяли також збереженню родинних груп, приятелювання й побратимств.

Водночас українцям властиві такі позитивні риси, як працелюбність, гостинність, потяг до освіти, здоровий оптимізм, мужність, універсальність, розбудова міцних сімейних стосунків.

Для української родини традиційно характерна велика роль жінки і, передусім, матері. Зі смертю чоловіка саме вона завжди виступала на перший план, ставала главою сім’ї – навіть тоді, коли вдруге виходила заміж. Образ матері-удовиці – розсудливої, доброї й водночас суворої господині – яскраво змальований у класичній літературі. Українська жінка брала участь в усіх справах родини не лише після смерті чоловіка, а й за його життя. "Чоловік за один кут хату тримає, а жінка – за три", – говорить приказка. У давнину, коли в Європі панували патріархальні стосунки, в Україні було можливим сватання дівчини до парубка.

Багатовікова відсутність власної держави. Це суттєво деформувало український національний характер, зумовило гіперболізацію зовнішніх чинників, покладання на них провини за численні свої біди. Тривала відсутність в українського народу власної держави відбилася в національній ментальності як трагедія людини, яка є хазяїном землі (в розумінні навичок практичного господарювання, органічного злиття з природою та ін.), але через дію зовнішніх сил не може бути вільним господарем. Саме з цього коріння проростають примирення з негативними явищами, терплячість, відсутність здорових амбіцій, дистанціювання від особистої відповідальності.

Тривала роз’єднаність українських земель вплинула на культуру, традиції, побут українців. Саме це є основою такої риси сучасної української ментальності, як відсутність почуття національної єдності.

Отже, слушною є думка про те, що нині є всі підстави говорити не тільки про особливості української ментальності взагалі, а й про її своєрідність у різних регіонах України.

Цілеспрямоване знищення й денаціоналізація української еліти. Конформізм її частини звужував коло генераторів національних філософських ідей, творців самобутньої української культури, політичних лідерів та провідників народу. Це, з одного боку, посилювало консервативність української ментальності як засобу захисту вже набутих національних цінностей від чужих впливів, з іншого — поглиблювало недовіру до власної еліти, яка може запродатися знову.

Підсумовуючи сказане вище, потрібно зауважити, що саме ментальність обумовлює, визначає особливості душі, серця і розуму, вона є серцевиною того, що називають характером народу й що значною мірою робить людей українцями, євреями, німцями, турками, японцями. За сучасних умов ментальність продовжує відігравати свою не дуже помітну, на перший погляд, але важливу роль. Завдяки особливостям української ментальності (певному консерватизму, уповільненості, зваженості), незважаючи на кризовий стан, в державі не відбувається соціального вибуху. Водночас саме ці особливості національного характеру українців є серйозною перешкодою на шляху реформ, оскільки вони не дають змоги надати розвиткові країни бажаної динаміки, здійснити прорив на якісно новий рівень суспільного життя.

УДК 37.036

іщук, соціальний педагог

Житомирська спецшкола-інтернат для глухих дітей

студ., ІІ курс

Науковий керівник – к. пед. н. І.

Інститут післядипломної освіти та довузівської підготовки ЖДУ імені Івана Франка

ВПЛИВ ЕСТЕТИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДІТЕЙ З ВАДАМИ СЛУХУ

Становлення особистості є тривалим та досить суперечливим процесом, який залежить від низки обставин – ставлення батьків до дитини, їх освітнього цензу і рівня доходів, якості дитячого колективу та його ціннісних орієнтацій, а також потреб та інтересів самої людини, ступеня її інтелектуальних потенцій, розвитку емоційно-почуттєвої сфери та волі тощо. Наразі вже з раннього віку дитина постає своєрідним дзеркалом сімейної традиції й того соціально-культурного простору, в якому безпосередньо знаходиться. Саме у такому сенсі й варто говорити про дитину та підлітка як tabula rasa, на якій фіксується вплив безпосереднього соціального оточення.

Самоідентифікація та розвиток дитини з обмеженими потребами ще більшою мірою залежить від соціального оточення і соціально-культурного контексту, на тлі якого відбувається засвоєння нею людського досвіду і культурних цінностей, становлення її мотиваційно-ціннісної, інтелектуальної, емоційно-вольової сфери. Діти з вадами слуху (вродженими або набутими у ранньому віці) – особливі, й не тільки через досить слабкий ступінь їхньої соціалізації (на відміну від більшості школярів, соціалізованих у класичній і поширеній серед широкого загалу формі: сім’я, дитячий садочок, школа тощо). Вони позбавлені можливості залучення до вербально-звукової комунікації як важливої ланки соціалізації дитини й підлітка у соціумі. Мова жестів – це та основа, на якій відбувається набуття соціально цінної інформації, а також підґрунтя первинної соціалізації. Однак на сьогодні це не єдине джерело впливу на особистість дитини й підлітка. У вік тотального впливу на людину ЗМІ, Інтернет-технологій візуальна інформація, на основі якої здійснюється становлення мотиваційної сфери і ціннісних орієнтацій особистості, багажу її знань, лінії поведінки, життєвих стандартів тощо, стала іншою, ніж ще декілька десятиліть тому. Попри її неоднозначний зміст (з позицій цінності й позитивності такої інформації для людини), фіксується спільна риса різних інформаційних потоків – опертя й широке використання естетичних параметрів. Іншими словами, можна стверджувати, що на сьогодні маємо зростання бази естетичної інформації, на яку спирається пересічна людина у своєму безпосередньому існуванні, в тому числі дитина чи підліток. Якщо ще донедавна вона існувала передусім у формі творів мистецтва, обрядово-ритуального комплексу, святкового вбрання, декорування інтер’єру чи екстер’єру будівель, облагородженого чи гармонізованого міського ландшафту або його елементів, то нині маємо зростання її бази й значно більшу залученість до неї широкого загалу. Дитина з обмеженими потребами не є винятком (за умови наявності в інтернаті, де вона виховується, або у батьківській родині техніки, яка дозволяє долучатися до ЗМІ, теле - чи кіномереж, Інтернет-технологій). Метою даного дослідження є аналіз впливу естетичної інформації на формування особистості дітей з особливими потребами, а саме з аудіальними вадами.