Історія, філософія. Педагогіка та психологія. філологічні науки (стр. 23 )

Слід зазначити, що в цілому експериментальні тренування дозволили актуалізувати окремі групи мотивів у спортсменів юнацького віку. Найбільш повна структура мотивації та рефлексії здібностей виявлена в ситуаціях порівняння з власними досягненнями та в ситуаціях порівняння з ідеалом. Однак у ситуаціях порівняння з нормативом та порівняння з суперниками були виявлені специфічні для спортивної діяльності поєднання компонентів мотивації та рефлексії, які недостатньо розвинені або ж практично відсутні при порівнянні з власними досягненнями та ідеалом. Таким чином, розвиток спортивних здібностей у юнацькому віці відбувається на основі ситуацій соціального та самопорівняння при домінуванні ситуацій порівняння з власними досягненнями та відомими спортсменами.

Вивчення ситуаційних чинників розвитку мотивації спортсменів дозволило виявити різносторонній вплив ситуацій успіху та невдачі на спортсменів різних рівнів кваліфікації. Так спортсмени-розрядники причи­нами невдач вважають зовнішні фактори, успішні ж ситуації вони описують, не демонструючи ознак мотивації досягнення, або не описують взагалі. Спортсмени з середнім рівнем спортивних досягнень в обох видах ситуацій проявляють високу активність, спрямовану на досягнення, і вважають їх зовнішньо детермінованими. Нетиповими виявилися протиріччя в мотивації таких досліджуваних: очікування успіху в ситуаціях реальної невдачі та висока активність, спрямована на уникнення невдачі, в ситуаціях успіху. Така поведінка розглядається нами як одна із причин недостатньо успішної спортивної діяльності. Спортсмени вищих рівнів кваліфікації в усіх ситуа­ціях проявляють високу активність, спрямовану на досягнення. Ситуації успіху вважаються наслідком наполегливої праці, а невдачі змушують аналізувати як внутрішні, так і зовнішні їх причини, викликають негативні емоції, але й розглядаються як передумова та етап майбутніх успіхів.

Характерною особливістю розвитку здібностей успішних спортсменів є отримання підкріплення, якого вони очікують та яке відповідає загальній меті діяльності. Спортсмени ж низького та середнього рівнів не завжди отримують таке підкріплення, а похвала тренера чи близьких часто не відповідає очікуванням самого спортсмена. Так, наприклад, часто виникає ситуація, коли спортсмен прагне розвинути свої вміння й очікує похвалу за це, а отримує її за окремі особистісні якості. Критика, зауваження, покарання також сприяють розвитку мотиваційної сфери, але обов’язково в належних умовах. Якщо спортсмен хоче розвинути силу волі, а його сварять за погані результати, то навряд чи це стане стимулювальним фактором у розвитку здібностей та мотиваційної сфери зокрема.

Заняття спортом завжди супроводжуються виникненням певних емоцій. Так для спортсменів більш високого рівня ці емоції, здебільшого, пов’язані з когнітивно-операційним компонентом, тобто задоволення вони отримують від процесу діяльності, від набуття певних умінь і навичок. Натомість, для спортсменів низького та середнього рівня важливим для виникнення емоцій є результат діяльності або не пов’язані зі спортом дії. А оскільки результат діяльності не завжди високий, то спортивна діяльність неуспішних спортсменів часто буває емоційно непривабливою для них. Таким чином, емоційне насичення діяльності може вважатися не лише невід’ємною ознакою спорту, але й одним із факторів розвитку здібностей у цьому виді діяльності.

Таким чином, мотивація спортивної діяльності є складним особистісним утворенням, яке водночас детермінується ситуацією діяльності. Поведінка спортсменів визначається рівнем їх спортивних досягнень та набутого досвіду. Досягненню успіхів у спорті сприяє орієнтація на розвиток усіх компонентів здібностей у ситуаціях як соціального порівняння, так і самопорівняння.

УДК 811(477)

ікова, викл.

Житомирський державний технологічний університет

РОЛЬ ЗАНЯТЬ З МОВИ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ

У кожної людини, кожного народу є поняття священні, цінність яких невимірна. І зневажання їх – це не лише ознака безкультур’я, невихованості, а й бездуховності, з чим людина не є людиною. А тому кожна цивілізована держава має проводити таку мовну політику, яка б забезпечувала догляд і розвиток мови, передовсім державної, а також усіх мов, які функціонують у цій державі.

Ми, українці, схоже, любимо всіх, крім себе: тому й не дивно, що такі байдужі до всього рідного. Й у першу чергу – до своєї мови. Нині вже ні в кого не викликає заперечення той факт, що вивчення мови треба здійснювати на комунікативній основі, оскільки метою навчання є не оволодіння сумою лінгвістичних знань, а вміння спілкуватися залежно від умов і обставин. Глибокі знання мови, досконале володіння нею – одна з важливих ознак високої культури й освіченості людини.

Останнім часом актуальною є проблема підготовки технічної інтелігенції. Сучасна вища технічна школа потребує здійснення кардинальних змін, які спрямовані на підготовку нової генерації інженерів, спроможних створити технологічний та економічний потенціал України. Сьогодні наші інженерні кадри визнані у світі. Суть проблеми полягає у тому, що нашій країні потрібні національні кадри, які будуть зміцнювати своїми досягненнями у праці й науці нашу державу. Незважаючи на те, що Болонський процес інтегрує європейську освіту, українська вища освіта теж потребує збереження та розвитку. Завдання сучасної вищої технічної школи – не тільки підготовка компетентних фахівців у своїй галузі, але й інтелігентних особистостей. Відповідно до Державної національної програми “Освіта. Україна ХХІ ст.” та Концепції національного виховання, головні завдання мовної освіти – це виховання культури, формування інтелекту, розвиток мовленнєвих здібностей особистості в процесі вирішення життєвих проблем (побутових, виробничих, духовних) засобами мови.

Заняття з мови мають необмежені можливості у формуванні світогляду та світосприйняття майбутніх інженерів, їх мовленнєвої та загальної культури. Засобами мови здійснюється підготовка грамотних фахівців, високоморальних, культурних людей, в яких поєднуватимуться широкий науковий світогляд, професійна компетентність, прагнення самовдосконалення, пошук творчої самореалізації, загальнолюдські цінності, національна самосвідомість; особистостей, які орієнтуються в сучасній історичній, економічній, культурній ситуації. Піклуючись про грамотність, мовленнєву культуру, викладачі мови у вищих технічних закладах освіти намагаються переконати студентів у необхідності мовних та мовленнєвих знань для розвитку загальних знань, освіченості, інтелігентності. Фахівець повинен вільно володіти письмовою та усною формами національної мови, використовувати свої знання у професійній діяльності та міжособистісному спілкуванні.

Завдання викладачів-мовників полягає у зацікавленні студентів українською мовою  не лише  як навчальним предметом, а й як мовою нації, держави, духовним та культурним джерелом.

Знання стилів сучасної української літературної мови сприяє розвитку усного та письмового мовлення, вдосконаленню культури спілкування та створенню індивідуального мовленнєвого стилю.

Науковий стиль – найголовніший стиль у навчальному процесі. Його вивчення для майбутніх інженерів має методичне значення: розвиток термінологічного словника, вміння точно, логічно, послідовно висловлювати думку, доводити та аргументовано захищати свої технічні ідеї, систематизувати набуті знання тощо. Культурологічний аспект вивчення наукового стилю – зацікавлення студентів досягненнями вітчизняної науки та техніки, знайомство з іменами українських вчених, із внеском української науки у розвиток світового прогресу.

© ікова, 2011

При вивченні офіційно-ділового стилю студенти мають змогу не тільки отримувати теоретичні знання й практичні навички в оформленні ділових паперів, вдосконалювати письмову й усну форми ділового спілкування, регулювати ділові стосунки у різних сферах (від навчальної до виробничої), а й формувати відповідальне ставлення до документів, свій діловий стиль, імідж.

Ознайомлення з публіцистичним стилем відбувається через засоби масової інформації, призначення яких – формування суспільно-політичних ідеалів, вплив на громадянські почуття. Вивчення цього стилю збагачує словниковий запас, розширює інтонаційні, емоційно-експресивні можливості мовлення. Підготовка до прилюдних виступів (доповідей, промов, повідомлень) активізує мовленнєву діяльність студентів: спонукає до самостійного пошуку мовленнєвих засобів, письмового оформлення, вибору форм викладення матеріалу з врахуванням інтересів аудиторії; сприяє визначенню молодою людиною свого місця у суспільстві, своєї громадянської позиції.

Художній стиль сприяє  не лише вихованню естетичних смаків студентської молоді, збагаченню мовлення, емоційному висловленню особистих думок, але й образному мисленню, спонукає до художньої творчості (про що свідчать виступи та публікації, участь у творчих конкурсах), має неоціненний вплив на формування особистості, емоційно розвинутої, духовно багатої. Маємо дбати про такі морально-етичні категорії, як любов до рідної мови, мовно-національна свідомість, які стають реальністю тільки при активному ставленні до слова, коли володіння словом як засобом вираження думки, бажання вдосконалювати мовлення стають  постійною потребою.

Розмовний стиль заслуговує на загострення уваги. Суржик, жаргонні, лайливі, просторічні слова є ознакою людського мовлення сьогодні, що свідчить про внутрішню дисгармонію, безкультур’я, духовне зубожіння суспільства. Завдання викладача – залучати студентську молодь  до народних мовленнєвих традицій, в основі яких  толерантність, повага, доброзичливість до співрозмовника.

Використання на заняттях з мови текстових матеріалів як фахового, так і соціального спрямування  дає знання з різних галузей, розуміння та усвідомлення історичних надбань, залучає студентів до громадських процесів та вирішення проблем суспільства. Змістовна спрямованість текстів допомагає викладачу досягти виховної мети навчання у вищому технічному закладі освіти – досягнення узгодженості між технологічним прогресом та моральним відродженням, переконати студентів у необхідності набутих знань у майбутньому житті, підготувати майбутніх інженерів з високим рівнем професійної компетенції, гуманістичним підходом до світу, які орієнтуються  в сучасних історичних, економічних, культурних ситуаціях, здатних до  вирішення сучасних проблем науки, техніки, суспільства.