Історія, філософія. Педагогіка та психологія. філологічні науки (стр. 13 )

4.  У середніх школах поряд з обов’язковою підготовкою до робітничих професій читати дисципліну «Основи підприємницької діяльності фізичної особи», що дозволить випускнику зробити вибір. На ринку праці у 2009 р. спостерігалися великі диспропорції у підготовці робітників і фахівців з вищою освітою: 1 до 6,2.

УДК 378.6:811.11

’ята, ст. викл.

, ст. викл.

Житомирський державний технологічний університет

ПРИНЦИП ВВІЧЛИВОСТІ В МОВНИХ АКТАХ

Найбільш значним досягненням сучасної лінгвістики є, безумовно, її увага до прагматичних аспектів мовних явищ. Лінгвістика не може обмежуватися аналізом формалізованого спілкування, вона повинна брати до уваги безпосередніх учасників комунікативного акту, враховуючи їх цілі, мотиви спілкування, динаміку їх взаємовідношень, зміну їх настрою, соціальний статус.

З’ясовуючи визначення принципу ввічливості, порівняємо його з принципом кооперації, схожим за своєю функцією – регулювати соціальну поведінку людей та їх комунікативну діяльність. Принцип кооперації полягає в мовному спілкуванні за визначеною метою та визначеним напрямком розмови. Принцип ввічливості – в найзагальнішому вигляді – можна визначити як тип соціальної взаємодії, який базується на повазі до особистості партнера. Мета принципу ввічливості – досягти максимальної ефективності соціальної взаємодії за рахунок «збереження соціальної рівноваги та дружніх взаємовідносин». У комунікації цей принцип займає важливіше місце, ніж принцип кооперації.

Принцип ввічливості у мовній комунікації визначається як особлива стратегія мовної поведінки, яка запобігає можливості виникнення конфліктних ситуацій та реалізується в мові за допомогою різних правил і тактичних прийомів. Дж. Ліч вводить поняття «максима» і виділяє шість таких правил:

Максима тактовності. Максима великодушності. Максима схвалення. Максима сором’язливості. Максима згоди. Максима симпатії.

Наведені правила доволі абстрактні й потребують конкретизації як окремих мовних актів, так і певних комунікативних ситуацій. Таким чином, ввічливість є відносним поняттям і у багатьох випадках визначається правилами, передбаченими для різних мовних ситуацій та комунікативного контексту. Комунікативний контекст має такі ознаки:

а. Позиція співрозмовників (рівна, вища, нижча).

б. Рівень соціально-психологічної дистанції (далекий, близький).

в. Умови спілкування (офіційне, неофіційне, невимушене).

Яким чином реалізується в мові принцип ввічливості? Розглянемо це на прикладах німецької мови.

В німецькій мові форма, яка активно вживається для висловлення спонукання, це – імператив. У першу чергу, він повинен виражати волю партнера (чітко вказуючи на адресат), але не має у своїй структурі місця для зображення особистості адресата, за винятком варіативності форм Arbeite…, Arbeiten Sie… Ми спостерігаємо знеособлювання адресата і комунікативну однозначність, які, залежно від обставин, можуть мати позитивне або негативне забарвлення. Ідеальний імператив як ситуативна форма, коли особливості взаємовідносин між партнерами є не релевантними, може навіть стати перешкодою для спілкування. Етичність імператива знижується при порівнянні з іншими, функціонально близькими до нього формами, порівняйте з одного боку Nehmen Sie Platz! Helfen Sie mir! а з другого Möchten Sie Platz nehmen? Wollen Sie nicht Platz nehmen? Könnten Sie mir helfen? Würden Sie mir helfen? І навіть «чарівне слово» bitte дуже незначно підвищує ввічливість фрази, тому що воно не є «індикатором ввічливості» в сучасній німецькій мові. Ми використали питальні речення як замінники імператива.

© ’ята, , 2011

В теорії мовних актів питання визначається як мовна дія, яка спрямована на отримання партнером невідомої йому інформації. Таким чином, мета питального мовного акту – заповнити інформаційну лакуну в знаннях партнера і зробити це якомога ввічливіше.

Але реалізація принципу ввічливості в питальному акті характеризується рядом обставин. Насамперед, сам питальний акт потрібно віднести до категорії «неввічливих», тому що при питанні партнер бере на себе комунікативну ініціативу й отримує можливість контролювати дії слухача як за характером (спонукає його до відповідної реакції), так і за змістом (пропонує тематику розмови). Інакше кажучи, якщо партнер використовує у розмові питальні речення, він порушує сферу приватності слухача і, таким чином, порушує правило втручання в його конфіденційність, а також обмежує його свободу вибору дій. Крім того, питання може створити для партнера незручну ситуацію у тих випадках, коли він не знає відповіді або не має наміру оголошувати інформацію. В подібних випадках партнер повинен робити додаткові зусилля, щоб знайти правильний вихід з неприємної ситуації.

Діапазон питальних речень (делікатне та поважне Möchten Sie…, більш різке Wollen Sie.., тактовне Würden Sie…, обережне Könnten Sie…) розширюється, тому що в кожному з цих речень може вживатися заперечення, яке не відповідає своїй головній функції, а є засобом більш тонкого зображення значущих деталей конкретної ситуації:

Möchten Sie (nicht) weiter gehen?

Könnten Sie es (nicht) genauer formulieren?

Würden Sie (nicht) mich hier erwarten?

Крім того, присутність модальних дієслів і заперечення у структурі таких висловлювань надають спонуканню відтінок прохання, поради, рекомендації тощо. Якщо таке спонукання висловити у розповідному реченні, воно надасть перевагу одному учаснику співбесіди над іншим.

Внаслідок семантики модальних дієслів висловлювання набувають іншого змісту, дозволяють партнеру по-різному висловити свою думку (за внутрішнім переконанням, під тиском співрозмовника).

Система сучасної німецької мови дозволяє широко використовувати питальні й розповідні структури типу: Sie können / müssen / sollen / dürfen es ihm glauben. Du könntest / solltest / darfst ihr etwas zur Hand gehen і багато інших подібних. Перевага цих структур полягає в тому, що вони дозволяють варіювати прагматику таких висловлювань за допомогою вибору різних модальних дієслів та їх граматичних форм (індикатив, кон’юнктив). Таким чином, існування подібних форм у мовній системі дає можливість уникнути прагматичної однозначності імператива і дозволяє партнеру обирати фрази залежно від конкретної ситуації, конкретного партнера, їх взаємовідносин і настрою.

На відміну від однозначності, прагматичності імперативних форм, розповідні речення з модальними дієсловами дозволяють партнеру, з одного боку, висловлювати свою волю, а з іншого зберегти «принцип ввічливості», який є найважливішим фактором спілкування людей. Модальне дієслово у складі таких речень знижує рівень «імперативності», оскільки потребує аргументації спонукання. Непряме висловлення, пом’якшення наказових інтонацій питального висловлювання та категоричності фрази в цілому є надійними засобами залучення особистості до іноземних норм мовної поведінки в процесі навчання іноземній мові.

В будь-якому випадку при різних ступенях ввічливості, яка передається питальними та розповідними реченнями, неможливо не помітити, що частка суб’єктивної участі, суб’єктивної зацікавленості партнера в них незрівнянно вища, ніж у відповідних імперативах. І саме тому вони найчастіше переважають у спілкуванні (особливо в іноземній мові), оскільки не тільки урізноманітнюють мову, але й надають можливість партнеру зробити її більш індивідуальною, що детально відображає індивідуальні риси партнера по співбесіді та унікальність ситуації в цілому.

УДК 371.3+378.147

, ст. викл.

Житомирський державний технологічний університет

ВАЖЛИВІ АСПЕКТИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ОСВІТИ

Сучасний світ характеризується надвичайною мінливістю, яка стала рисою не тільки наукового й технічного процесу, але й способу життя людей.

Зараз стає зрозумілим, що освіта має забезпечити підготовку молоді до праці в умовах нових економічних відносин. Тому відбувається переосмислення ролі економічного навчання та виховання, коли громадяни України мають осягнути суть економічних перетворень. Відповідно, молоді люди, залучившись до основ підприємницької освіти, мають забезпечити незворотність економічного зростання держави та гарантувати її розвиток у майбутньому на рівні економічно розвинутих держав світу.

Вирішення соціально-педагогічної проблеми підприємницької підготовки має розглядатися через об’єктивну необхідність суб’єктивного розвитку в особистості таких цінностей, як знання, компетентність, професіоналізм. Як цілісна система, підприємницька підготовка будується на основі органічної єдності загального, особливого та індивідуального. «Як загальна – вона є складовою професійно-педагогічної підготовки підприємця; як особлива – має свою специфіку, зумовлену сучасною економічною теорією, редуційованою до умов формування економічно свідомої особистості; як індивідуальна – розкриває залежність підготовки від бази підприємницьких знань, умінь і навичок, теоретико-методологічної, психолого-педагогічної та методико-практичної готовності до реалізації».

Слід зазначити, що навчання підприємців і виховання у всього населення позитивного ставлення до підприємництва є основою формування так званої «підприємницької громадської думки». Тут метою підприємницької освіти можна вважати розкриття і вкорінення у свідомості вихованців переваги вільного підприємництва за умов демократичного суспільства та ринкової економіки. Іншим завданням можна вважати навчання майбутніх спеціалістів шляхам і методам усунення перешкод до вільного підприємництва, що відбувається й завдяки роз’ясненню таких аспектів суспільної реальності, як демократичний спосіб життя, вільна, творча праця, ринкові відносини в економіці, економічні функції закону конкуренції, позитивний вплив підприємництва на економічний розвиток суспільства і добробут людей у цілому.