Видатні постаті науки, культури і освіти України (стр. 38 )

Історико-культурна цінність книжкової пам’ятки М. Грінченка полягає в тому, що в ній вперше переконливо репрезентовано вітчизняну музикознавчу науку як національно визнану наукову школу, а українство представлено цілісним і разом з тим розвиненим за різними напрямами феноменом у світовій культурі 20-х років ХХ століття.

Література

1. Ковальчук Г. І. Книжкові пам’ятки (рідкісні та цінні книжки) в бібліотечних фондах НАН України / Г. І. Ковальчук. – К.: НАН України, НБУВ ім. В. І. Вернадського, 2004. – 644 с.

2. Грінченко М. О. Історія української музики / М. Грінченко. – К.: Спілка, 1922. – 288 с.

3. Немкович їнське музикознавство ХХ століття як система наукових дисциплін / Олена Немкович. – К.: НАН України, ІМФЕ ім. . – 534 с.

4. Грінченко М. О. Історія історії музики / М. О. Грінченко. – ІМФЕ. – Ф. 36–7. – Од. зб. 712. – Арк. 473.

Ярошко Олеся Зіновіївна,

аспірантка Інституту світової економіки

і міжнародних відносин НАН України

СУЧАСНІ ВІТЧИЗНЯНІ МІЖНАРОДНО-ПОЛІТОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЦЯ І РОЛІ УКРАЇНИ

В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Динамічність, непередбачуваність і складність природи міжнародних відносин, розмивання меж між міжнародною та внутрішніми політичними сферами життєдіяльності спонукають до наукової рефлексії над їх суттю, змістом і формами. Міжнародна проблематика актуальна і для України, беручи до уваги й “національну специфіку” – відсутність суспільного консенсусу щодо пріоритетів зовнішньополітичного курсу держави.

Зупинимось на особливостях розвитку вітчизняних міжнародно-політологічних студій, місця та ролі України на міжнародній арені. Предметом аналізу слугують ґрунтовні науково-дослідницькі роботи (кандидатські та докторські дослідження) в рамках політології міжнародних відносин (наукова спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку), виконані за останні п’ять років (2003–2008). Зазначений науковий напрям як галузь політичної науки вивчає політичні процеси в міжнародному вимірі, зокрема проблеми щодо ролі України в сучасних міжнародних відносинах [13]. Підкреслимо, що йдеться саме про політичні аспекти міжнародної проблематики. Із 24 напрямів досліджень, передбачених науковою спеціальністю, 10 спрямовані безпосередньо на вивчення міжнародно-політичних проблем України, хоча й інші глобальні, регіональні та локальні проблеми можуть враховувати український контекст [13].

Станом на 1 березня 2008 року в Україні функціонувало п’ять спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій з міжнародно-політологічної проблематики, які географічно локалізовані в чотирьох осередках: Києві [Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка (ІМВ КНУ) та Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України (ІСЕМВ НАНУ)], Львові [Львівський національний університет ім. І. Франка (ЛНУ)], Одесі [Одеська національна юридична академія (ОНЮА)] і Чернівцях [Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича (ЧНУ)] [11]. В цілому у зазначений період у цих науково-дослідницьких центрах захищено 112 дисертацій, серед яких 12 докторських і 100 кандидатських [5]. Причому понад 80% дисертацій припадає на київську школу (49 – ІМВ КНУ і 43 – ІСЕМВ НАНУ), а на інші осередки сукупно – менше 20% (12 – ЛНУ, по 4 на ОНЮА і ЧНУ) [5]. Всі 12 докторських досліджень проводилися також київською школою: сім – в ІСЕМВ НАНУ і п’ять – в ІМВ КНУ [5].

Серед 112 дисертацій 27 наукових досліджень [25 кандидатських і 2 докторських (обидві захищені в ІСЕМВ НАНУ)], як випливає із назв тем, безпосередньо присвячені проблематиці українського міжнародно-політичного спектра: в 22 дисертаціях предметом дослідження є лише Україна з них чотири як і в п’яти – Україна поряд із іншими акторами міжнародних відносин залежно від наукової проблеми, яка розв’язується дослідником [4; 7; 10; 21; 27]; за науковими установами: 16 – ІМВ КНУ, 9 – ІСЕМВ НАНУ і 2 – ЛНУ [5], а у 18 – їх суб’єкт, що включається у формування світового політичного простору [1-3; 6; 8-9; 12; 14; 16-18; 20; 22-24; 28-30]. У тематично-проблематичному плані йдеться про дослідження двосторонніх відносин України – проблеми стратегічного партнерства в цілому та з Російською Федерацією і Республікою Польща зокрема [6; 9; 16; 18], а також особливості відносин України з Туреччиною, Німеччиною і ПАР (всі захищені в ІМВ КНУ) [12; 20; 28]; регіональна політика України та її національні інтереси щодо окремих міжнародних регіонів – євроінтеграційна політика України, регіони Центрально-Східної Європи, Близького і Середнього Сходу, Східного Середземномор’я [2; 14; 18; 22; 25; 29] та ОБСЄ, що більшою мірою розглядається в міжнародно-інституційному зрізі [3]; безпекові, іміджеві й інформаційні аспекти зовнішньополітичної доктрини України [1; 17; 23-24; 30]. Еволюція української зовнішньополітичної стратегії досліджується досвідченим фахівцем–дипломатом, екс-міністром закордонних справ Української держави [8].

В рамках міжнародно-політологічних досліджень місця і ролі України в міжнародних відносинах (дисертації періоду 2003–2008 років) із п’яти наукових установ такі дослідницькі роботи проводились в трьох: ІМВ КНУ, ІСЕМВ НАНУ і ЛНУ, на них припадає 24% всіх міжнародно-політологічних досліджень (з них 7% – докторські та 93% – кандидатські дисертації). У міжнародному зрізі Україна розглядається як в компаративних роботах, так і з позицій об’єкта і суб’єкта світової політики; як типовий міжнародний актор – у контексті двосторонніх відносин (на базі ІМВ КНУ формується школа стратегічного партнерства України), регіональної політики та глобальних проблем сучасності. Напрямки сучасних вітчизняних досліджень місця і ролі України в міжнародних відносинах задаються не лише специфікою наукової спеціальності, а й актуальними проблемами зовнішньої політики України – євроінтеграційною складовою зовнішньополітичного курсу, проблематичністю українсько-російських взаємин, безпековою проблематикою тощо.

Література

1. Андрєєва О. М. Міжнароднополітичні проблеми інформаційної безпеки України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / єєва. – К., 2003. – 18 с.

2. Веселовський А. І. Східне Середземномор’я в системі регіональних пріоритетів України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / А. І. Веселовський. – 16 с.

3. Волошин , характер та динаміка співробітництва України з інститутами ОБСЄ: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / В. А. Волошин. – К., 2006. – 21 с.

4. Дударьов ішня політика європейської середньої держави за умов глобалізації (на прикладі Великої Британії, Польщі і України): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / В. В. Дударьов. – К., 2003. – 16 с.

5. Електронний каталог НПБ України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://catalogue. nplu. org/

6. Жовква І. І. Стратегічне партнерство у зовнішній політиці України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / І. І. Жовква. – К., 2005. – 20 с.

7. Запорожець і репутаційні стратегії держав у міжнародних відносинах (на прикладі України та Російської Федерації): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / О. Ю. Запорожець. – К., 2005. – 20 с.

8. Зленко  та еволюція зовнішньополітичної стратегії України ( рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / А. М. Зленко. – К., 2006. – 20 с.

9. Знахоренко ічне партнерство в українсько-польських відносинах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / О. М. Знахоренко. – К., 2005. – 19 с.

10. Калашнюк Є. О. Політичні імперативи інформаційного суспільства в контексті євроінтеграційних процесів (на прикладі Європейського Союзу, Республіки Італія і України): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / Є. О. Калашнюк. – К., 2007. – 20 c.

11. Мережа спеціалізованих вчених рад [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://vak. /docs//spec_boards/spc_board_system. doc

12. Музика та розвиток співробітництва України та Південно-Африканської Республіки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / Г. О. Музика. – К., 2003. – 22 с.

13. Паспорти спеціальностей [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://aspirant. /ps/ps41.htm

14. Петюр іон близького та середнього Сходу в зовнішній політиці України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / Р. К. Петюр. – К., 2007. – 20 c.

15. Пристайко О. Є. Політика Європейського Союзу стосовно України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / О. Є. Пристайко. – К., 2004. – 21 с.

16. Седляр ічне партнерство в українсько-російських відносинах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / Ю. О. Седляр. – К., 2005. – 20 с.

17. Соболєв їна в європейському воєнно-політичному вимірі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / А. А. Соболєв. – К., 2004. – 21 с.

18. Стадніченко О. І. Проблема забезпечення прав національних меншин у міждержавних відносинах України і Російської Федерації: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / О. І. Стадніченко. – К., 2003. – 20 с.

19. Стадніченко їна в геополітичних інтересах країн середнього сходу: Туреччини, Ірану, Афганістану: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / Р. В. Стадніченко. – К., 2005. – 20 с.

20. Старостенко їнсько-німецькі відносини: політичний та безпековий вимір співробітництва: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / . – К., 2004. – 21 с.

21. Федуняк ітичний вимір системи безпеки євроатлантичного простору і нових незалежних держав: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / С. Г. Федуняк. – К., 2006. – 36 с.

22. Філоненко Р. Ю. Європейська інтеграція України в контексті її відносин з Російською Федерацією: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / Філоненко Роман Юрійович. – К., 2008. – 19 с.

23. Флюр О. М. Інтеграція України у світовий інформаційний простір: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / О. М. Флюр. – К., 2004. – 18 с.

24. Чекаленко ішньополітичні механізми забезпечення національної безпеки України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / . – К., 2007. – 34 с.

25. Черник ітичне положення України в Центрально-Східній Європі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / Черник Петро Петрович. – Львів, 2008. – 19 с.

26. Чушак їна та українці в концепціях польської опозиції років: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / Х. Я. Чушак. – Львів, 2007. – 18 с.

27. Шинкарук А. Л. Інформаційні виміри політичного простору країн Європи (Німеччина, Франція, Португалія, Чеська Республіка, Україна): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / А. Л. Шинкарук. – К., 2004. – 17 с.

28. Шишкіна їнсько-турецьке співробітництво як фактор регіональної безпеки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / В. О. Шишкіна. – К., 2006. – 20 с.

29. Шпак іональні пріоритети євроінтеграційної політики України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / . – К., 2007. – 22 с.

30. Ялова О. В. Імідж України на західному і російському векторах зовнішньої політики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.04 “Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку” / . – К., 2006. – 22 с.

СЕКЦІЯ № 3

Роль діячів діаспори в утвердженні

українських культурних цінностей

Бойко Юлія Олександрівна,

кандидат історичних наук,

молодший науковий співробітник

Інституту архівознавства Національної

бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ТА НАУКОВО-ПУБЛІЦИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ Є. ЧИКАЛЕНКА В ЕМІГРАЦІЇ (1919–1929)

Розруха в Києві на початку 1919 року змушує Є. Чикаленка залишити місто. Наприкінці січня він прибуває до Станіслава, звідти переїздить до Славська. У другій половині березня 1919 року знову повертається до Станіслава, де налагоджує стосунки з колишніми приятелями, відвідує засідання Національної Ради ЗУНР. Бере участь в обговоренні політичної ситуації, що склалася в Україні. Крім того, Є. Чикаленко, коли залишав Київ не мав із собою паспорта, тому голова секретаріату В. Голубович видав йому документ, в якому зазначалося, що Є. Чикаленко видатний український діяч і меценат і будь-яка влада Західноукраїнської Республіки повинна йому допомагати і підтримувати. Наявність такого документ, давала можливість Є. Чикаленку безпечно пересуватися по Західній Україні.

Наприкінці літа Є. Чикаленка заарештовують поляки і певний час він перебуває в Коломийській в’язниці. Згодом його перевозять до Мостиська, де він проживає у родині українського священика, під наглядом поліції як інтернований. 22 жовтня 1919 року Є. Чикаленко переїздить до Перемишля. Саме тут він знову поринає у громадсько-політичне життя, налагоджує втрачені зв’язки з родичами та друзями, веде інтенсивне листування, читає лекції на загальні теми в Українському дівочому інституті і продовжує працю над своїми мемуарами, знайомить місцеве населення з українською історією, у місцевій пресі друкує статті про долю України.

На початку 1920 року Є. Чикаленко опиняється у Варшаві. Тут він зустрічається з С. Петлюрою і погоджується виїхати до Парижа у складі урядової місії УНР [1]. Проте від поїздки довелося відмовитися, далася взнаки давня хвороба. Період з 1920 року до квітня 1925 року подружжя Чикаленків проживало у Відні (Австрія). Тут Є. Чикаленко співпрацював з тижневиком “Воля” та журналом “Український голос”, що виходив у Перемишлі. Він мав дружні стосунки з В. Піснячевським, М. Васильком, В. Липинським, В. Гнатюком. Через останнього постійно отримував примірники “ЛНВ” та “Тризуба”. У цей час він завершує роботу над своїми спогадами за 1861–1907 роки та подає їх до друку [2]. Перебуваючи в еміграції, Є. Чикаленко продовжував підтримувати зв’язки із колишніми приятелями, однодумцями і просто знайомими, які, знаючи його щиру вдачу і безмірну відданість українському народові, завжди тягнулися до нього за порадою та добрим словом.

З травня 1925 року розпочинається чехословацький період життя Є. Чикаленка у Подєбрадах. Він одразу був зарахований на посаду постійного співробітника Термінологічної комісії УГА, оскільки в середовищі української громадськості він мав, за словами В. Садовського, цілком заслужену “репутацію одного з найкращих знавців мови [3]”. Згодом Є. Чикаленко стає незмінним головою Термінологічної комісії [4]. Саме тут він показав себе справжнім знавцем української мови; працював над складанням лісового, агрономічного та зоотехнічного словників. Завдяки організаторським здібностям та глибоким знанням Є. Чикаленка Термінологічна комісія видала “Німецько-український технічний словник” (1927), понад три тисячі термінів, першу частину “Російсько-українського сільськогосподарського словника” (1927) та підготувала до друку його другу частину. Крім того, Є. Чикаленко працював над підготовкою Сільськогосподарського збірника та редагував “Записки Української Господарської Академії”, які видавав агрономічно-лісовий факультет Академії.

Через деякі непорозуміння Є. Чикаленко розійшовся в поглядах із старими приятелями, тому поступово його будинок зробився тим місцем, до якого горнулася українська еміграційна молодь, яка читала його “Спогади”, видані у Львові в 1925–1926 роках і знайомилася із історією українського відродження. Є. Чикаленко намагався спрямувати молоді сили і таланти на розвиток української справи.

Є. Чикаленко “своєю лагідною, милою вдачею притягав до себе людей, вмів гуртувати їх біля себе... У свої шістдесят шість років умів він не бути зайвим серед ідейної запальної молоді, вмів цікавитися усім тим, що гріло світило у житті ліпшим представникам нашої молоді, і своїм досвідом старого національного діяча й своєю лагідною вдачею замирював крайнощі, стабілював хвилевість. Про нього інакше не можна було сказати, як “український батько”. Він був цементом, що єднав до громади українців різних політичних напрямків”, – так згадував про Є. Чикаленка один із колишніх вихованців Академії в Подєбрадах [5].

Діяльність Є. Чикаленка в еміграції сприяла згуртуванню українців навколо національної ідеї та розгортанню широкого суспільно-політичного руху за відновлення незалежної Української держави. До останніх днів життя Є. Чикаленко залишався активним учасником українського наукового та громадського життя.

Література

1. ЦДАВО України. – Ф. 4380. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 232.

2. Чикаленко Є. Спогади (1861 − 1907). – Львів: Діло, 1925. − Ч. І. − 139 с.

3. Садовський В. До характеристики Євгена Чикаленка // Тризуб. – 1929. – № 29/30. – С. 14.

4. ЦДАВО України. – Ф. 3795. – Оп. 1. – Спр. 128. – Арк. 120.

5. Матвієнко-Сікор С. Пам’яти Є. Чикаленка (в річницю смерті) // Час. – 1930. – 20 чер. – С. 2.

івна,

заслужений працівник культури України,

професор Державної академії

керівних кадрів культури і мистецтв

ДІАСПОРА Й УКРАЇНА: АСПЕКТИ І МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОДІЇ

Століття бездержавності, соціально-економічний і політичний гніт розсіяли по різних країнах багатьох українців. Тому українська народна мудрість каже – “нашого квіту по цілому світу”.

Для високорозвинених країн Заходу властива орієнтація на полікультурне виховання громадян. Намагання української діаспори виховувати в умовах чужинного середовища особистість, яка б не поступалася естетико-інтелектуальним розвитком перед носіями домінуючої культури, а в дечому й переважала їх, переконливо довели великі можливості полікультурного виховання з ціннісними орієнтаціями національного та загальнолюдського виміру.

Роки незалежності стали випробуванням України на державну зрілість. Йдеться про глобальну зміну контексту українського державного і культурного буття.

Діаспора з багатьма своїми структурами і фінансовими потужностями пересунулася в Україну: для зміцнення свідомості української державності вийшли друком книги з історії та культури. І все ж таки, на думку дослідників сучасної взаємодії України з діаспорою, зокрема Оксани Пахльовської, в стосунках діаспори з Україною спостерігається глибока криза, яка має кілька рівнів.

Перший рівень – геокультурна криза. Незалежність України сприяла розвиткові різноспрямованих зв’язків з іншими країнами світу та їхніми культурами. Нині мають бути виразно визначені геополітичні пріоритети України. І якщо ми віримо в те, що Україна має хоча б найменший шанс стати європейською державою, то основна її увага має бути привернута до Європи. Це могло б прискорити процес концептуалізації України як європейської держави, допомогти їй зробити остаточний вибір.

Другий рівень – стратегічна криза у взаємовідносинах. Адже кожна інвестиція повинна мати виразну перспективу, час на її реалізацію та результати. Хаотичний стан української держави сьогодні ускладнює вироблення будь-якої стратегії у такі делікатній сфері, як культура і наука. Тож стратегічного сценарію дій діаспори в напрямі України не існує. Діаспора тепер часто не готова до стратегічних рішень на українських теренах, не виробляється стратегія на майбутнє. А критерії інвестування людських, професійних, фінансових потужностей часто суто індивідуальні.

Можна назвати ще декілька кризових явищ у діалозі України з діаспорою, але краще перейдемо до питань щодо розроблення нових механізмів культурної взаємодії України із Західною Європою.

На думку дослідників, бажано створити певну Концепцію такої взаємодії, яка б містила такі аспекти:

1) створення по всьому світу уніфікованої мапи україністичних центрів також і в електронному варіанті, для можливої безпосередньої та швидкої комунікації між ними, обміну інформацією, вибору партнерів для співпраці;

2) формування поліцентричної співпраці українських, американських, австралійських, канадських та європейських учених над спільними проектами (конгреси, дослідження, видання);

3) у межах видавничої політики – звернення більшої уваги на видання комплексного характеру мовами основних європейських країн (підручники, словники, онтології, інформаційні та бібліографічні видання);

4) створення міжнародної комісії експертів, яка б розпочала роботу над проектом перекладних видань української літератури на Заході (вироблення нових критеріїв добору творів для перекладу, відповідних до потреб і пріоритетів сучасних західних видавництв.

Нині максимум потужностей і ресурсів української нації – в самій Україні та за її кордонами – мусять бути інвестовані у політичну та культурну інтеграцію України в європейській політичний і культурний простір.

Література

1. Мистецтво української діаспори / Редкол.: О. Федорук (голов. ред.) та ін. – К.: Тріумф, 1999. – 383 с.

2. Україна-діаспора сьогодні: Криза і перспектива.

3. Рудницька їнське мистецтво в полікультурному просторі: навч. посібник. – К.: ЕксОб, 2000. – 208 с.

Бровченко Тетяна Станіславівна,

кандидат історичних наук,