Видатні постаті науки, культури і освіти України (стр. 43 )

Рух українських митців-педагогів в галузі декоративного і суміжних мистецтв до країн Західного світу поетапно вкладається у наступні періоди: 1880–1910 – праця випускників художньо-промислових шкіл України на художніх підприємствах західноєвропейських країн; 1912–1914 – навчально-творчий процес в деревообробних, керамічних та інших школах-майстернях у європейських таборах для військовополонених, що постали після Першої світової війни; 1920–1930 – запровадження керамічної освіти в Краківській АМ, в Інституті пластичного мистецтва ім. Щепанського в Кракові, в Українській Студії пластичного мистецтва в Празі;1945 – 1948 рр. – школи-майстерні та виставки образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва у таборах для переміщених осіб у Німеччині;1950–1960 – студійне декоративно-ужиткове мистецтво та викладання українських митців у Франції та в США; 1970–1980 – в США, в Аргентині, Канаді, Франції, Австралії.

В усіх зазначених країнах в різні часові періоди українське мистецтво позначилося видатними досягненнями на виставках та на ниві мистецького вишколу. Були охоплені ділянки камерної пластики та скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва на основі традицій з орнаментальною палітрою усіх етнографічних регіонів України. Паралельно українські митці зверталися до світової мистецької спадщини та країн свого перебування, творчо інтерпретуючи їх згідно з власними естетичними уподобаннями. Підкреслене відображення емігрантами традицій власного минулого сприяло усвідомленню своєї етнокультурної утності та слугувало своєрідним психологічним самоствердженням.

У творах кращих митців на еміграції романтичною мовою віддзеркалилася міфологія, обрядовість, архаїка, регіональні традиції народного мистецтва та української мистецької освіти.

Щодо нового українського мистецтва та навчально-творчої практики варто підкреслити наступні позиції: художні особливості виробів, створених у досліджуваний період у навчальних закладах та промислах відзначаються органічним зв’язком з художнім досвідом і традиціями.

Мистецькі навчальні заклади стали своєрідною експериментальною базою для теоретичного і практичного розв’язання проблеми поєднання домашнього промислу, організованих промислів і професійного мистецтва.

Неминучим для даного дослідження є з’ясування проблеми постійної і нероздільної взаємодії форм і методів навчання декоративно-ужитковому і образотворчому мистецтву. Ця зустрічна взаємодія яскраво відслідковується вже починаючи з базових навчальних предметів: рисунку, живопису, композиції.

Історію мистецької освіти не можна збагнути, виходячи лише з абстрактної історії художніх стилів. Важливіше при цьому віднайти джерела стилістичних правил і схем мистецьких форм, тлумачення цих абстракцій апологетами мистецькоосвітніх методик.

Найвірнішим індикатором мистецької якості освітнього процесу є “плоди”, – насамперед навчально-творчі роботи учнів, що сукупно з творами митців-педагогів ілюструють ті чи інші художні позиції. Ці позиції ми розглядаємо у такій послідовності: прикладна і книжково-журнальна графіка; монументально-декоративна скульптура і живопис; художня кераміка; художній метал (ковальство, емальєрство і фалеристика); килимарство і ткацтво; художні вироби з дерева та меблі.

Просторово-композиційні структури металу, кераміки, меблів та дерев’яних архітектурних елементів інтер’єру пристосовувалися до стилістичних реалій історичної архітектури з метою досягнення єдності художнього образу середовища, яке водночас розвивалося відповідно до нових потреб.

Серед закономірностей цієї інтеграції у досліджуваний період слід виділити вплив ідейно-естетичних устремлінь суспільства до формування українського, гуцульського, закопанського стилів як локальних відгалужень загальноєвропейської стилістики модерну, а також пошуків локальних образів Ар Деко. Багатоваріантність образів і якостей інтер’єрів та екстер’єрів, породжених інтеграцією декоративно-ужиткових і монументальних мистецтв, об’єднаних близькістю мети їх формування, у підсумку оформилася в єдине, хоча й багатогранне мистецьке явищ. З цією метою в навчальних закладах розроблялися основи методів взаємодії мистецтв і архітектури в естетичному формуванні міського середовища.

Для кожного виду мистецтва застосовувався певний творчий підхід, що відрізнявся від інших ступенем його творчого розвитку. В кінцевому результаті формувалася органічна інтеграція на основі програмної ідеї тих чи інших стилістичних пошуків залежно від характеру і потреб кожного історичного етапу.

Фур’єр Ірина Аронівна,

кандидат філософських наук, старший викладач

Державної академії керівних кадрів

культури і мистецтв

ДИЯВОЛІАДА ВАСИЛЯ БАРКИ

У 1940 році молодий український поет Василь Барка захищає кандидатську дисертацію “Про стиль “Божественної комедії” Данте”. Через десять років у Нью-Йорку, у невеличкій кімнатці в дешевому негритянському кварталі, а потім у старій дерев’яній водонапірній вежі, де оселився поет, що відтепер міг собі дозволити лише одну банку риби на два дні і миску найдешевшого рису, – він знову цитує друзям староіталійською мовою Данте. Між цими двома подіями – кілька збірок віршів, за які Барка названий в Україні “класовим ворогом у поезії”, війна, полон, концтабір у Німеччині та наскрізний лейтмотив перефразованого Сковороди: “Світ упіймав мене, але не втримав”.

У 1989 року Василь Барка написав передмову до свого роману “Жовтий князь” (1963), де визначив основні структурні плани цього твору, у якому вплив дантівського символізму очевидний: реалістичне зображення трагедії голодомору, передача внутрішнього стану людини, яка гине у пеклі голоду; “метафізичний вимір”, що полягає у висвітленні явищ із іншої сфери – “із світу темних могутностей, незамиримо ворожих людській природі”. Переплетення, взаємоперехід реалістичного і символічного виявляється вже на початку роману: у недільний святковий ранок мати вдягає малу Оленку, яка вся у білому, на чолі у неї квіти, які, “здавалося, посилали бризкучий промінчик на всі сторони”. Однак саме цього ранку поруч із радістю життя з’являється смерть, віра змінюється безнадією, розгубленістю, знесиленням. У родину входить голод, який поступово руйнує звичний побут, збиває усталений ритм праці, яка перестає бути сенсом життя та перетворюється у недосяжну мрію.

Беззахисних людей, що втікають від голоду, викидають із поїзда на “шпалах, облитих смолою” у прірву, у пекло. Описаний таким чином світ абсурдний, це дантові кола пекла, де всі правічні закономірності порушено: хлібороби вмирають голодною смертю, у селі спустошені обезлюднені подвір’я, високі бур’яни в густому тумані-мороці, криниця, що наповнена не водою, а трупами. Живе перетворюється на неживе. “Саранчею хату спустошують до невпізнання вже відразу”, символ охорони родинного затишку, давніх традицій, віри, втілення душевної гармонії і захисту змінюється символом (зображеним до смутку реалістично) спустошеного, зруйнованого, вистудженого дому, де людина почувається беззахисною, безпорадною. Хати із вибитими вікнами “німі демони підмінили”. Сади вирубано, все, що цвіло, перетворилося в дикі зарості. Однак це зроблене не демонами, а слухняними владі маленькими людьми, які “йдуть під колесо, що самі розкрутили”.

Символом “демонів” при владі є в романі Григорій Отроходін, у “зеленкавому” френчі та з жовтавим кольором обличчя.

Образ жовтого кольору – символ смутку, страху, біди, це не лише жовті мертві тіла, але й перетворення живих на апокаліптичного жовтого князя-звіра, мертву душу, тварину, що в агонії та безсиллі голодної смерті вимушена їсти своїх рідних або уособлює собою жорстокість, цинізм, злість, владність. Раптом стала переслідувати всіх “невситима жадоба до їжі”, “голод повиснув серед повітря і почав мучити”. Один із героїв глянув на птаха у небі і мимоволі уявив поживну істоту – без пір’я...

Людина стає незвично нервовою: “З якоюсь, ніби дитячою, образливістю болючою вражалася душа від дрібниці, хоч одночасно, при пекучій діткливості і загостреності, наставало зглушення в істоті, через що речі, важливі колись, погасли значенням для думки, мов зовсім порожні...” Усе єство заполонила одна мета – знайти щось їстівне, страх перед невідомістю, жаль, турбота, відповідальность за рідних. “Ще ніколи за життя таким диким зойком, нікому не чутним, проте безмірно пекучим, не рвалася в душі жадоба: з’їсти хліба!” Барка пише про цю жадобу не як про тілесну – це “в душі жадоба”. Зміни в людській душі описані і так: для хлопчика Андрійка навколишній світ раптом став як одна сторона, чужа і ворожа, а він, Андрій, і його мама, і сусіди, що живі тримаються, – друга сторона, в якої втрачено мир з першою; треба стерегтись на кожному кроці. Так відтворюється метафізичний світ людини XX століття, самотньої у зчужілому світі, де люди роз’єднуються, відчужуються один від одного у недовір’ї, байдужості від втоми, безсиллі. Автор резюмує: “Розсипано зв’язки людські і всяк понурим напрямком своїм простує з замкнутою думкою і відстороненістю серця, мов здичавілий”.

Свою самотність хлопчик Андрійко усвідомлює тоді, коли розуміє, що нема вже “найдобрішої душі в світі: його мами”. Хлопчик у своїй душі намагається зберегти цей добрий сонячний світ, згадує те, що встигла його навчити мама, кожну подробицю тих уроків життя. Ці спогади підтримують, додають сил. Коли ж чужі люди з любов’ю прихистили та нагодували цього єдиного, хто вижив з усієї родини, наймолодшого хлопчика Андрія, справжнім хлібом, що нагадав йому сонце, він “лише тихо і слабо відчував”, що є сила в світі “дужча за сонце”.

У 1933 році Василь Барка сам пережив голодомор: “Голод витерплювався важко, в повному виснаженні, з дюжиною відкритих при напрямках кровоносних судин ранок; ... Трудно було ходити і треба було часом обпиратися об стіни чи паркани. Здавалось: ось кінець – але з милостивої волі Божої пощасливилось вижити, можливо, для свідчення: що сталось”. “Тихе і слабе” відчуття хлопчика Андрія є тим свідченням.

ЗМІСТ

Пленарне засідання

Особистість в процесі самоорганізації

культури України

Українська творча еліта в контексті сучасних проблем

духовного розвитку суспільства........................................................................ 3

Дириґентське мистецтво Елеонори Виноградової............................................. 7

Афанасьєв Ю. Л.

Феномен Болеслава Яворського у вітчизняній музичній культурі................... 9

Українські постаті західноєвропейської культури доби Відродження.......... 13

Вчення академіка Вернадського про ноосферу: реальність чи утопія?......... 15

Секція №1

Світоглядні традиції

українських просвітників та реформаторів

І. П.Кавалерідзе: невідомі сторінки педагогічної діяльності........................... 18

Бєлкін М. Л., Бєлкіна Ю. Л.

Філософсько-правова концепція І. Канта і сучасне законодавство України... 21

Вплив європейських театральних пошуків початку ХХ століття

на формування творчої особистості Леся Курбаса......................................... 23

І.

Микола Міхновський – апостол української державності і свободи.............. 26

І.

Риторика Феофана Прокоповича в контексті політичних реалій................... 28

Народознавча діяльність Василя Скуратівського........................................... 30

“Культурна біографія” родових садиб Маркевичів-Марковичів

у історичному просторі ХІХ сторіччя............................................................. 32

Михайло Старицький – відданий лицар українського театру........................ 34

Васюта І. В.

Короткий курс історії мистецтв у контексті навчальних програм

школи мистецтв 36

Музичний театр Чернігівщини ХІХ століття –

важлива віха театральної культури України................................................... 39

Магнетична постать князя Ярослава в ореолі музичного театру України.... 42

Віннікова Ю. Л.

Григорій Миколайович Беклемішев – фундатор

української фортепіанної школи...................................................................... 46

Вплив демократичних поглядів Івана Франка на розбудову майбутньої

України як розвиненої, висококультурної нації Європи

з новою політичною культурою....................................................................... 48

Культурна цілісність поглядів стосовно ролі і місця

обдарованої особистості в українському суспільстві...................................... 51

Науково-релігійна спадщина Арсена Річинського.......................................... 54

Гордієнко Д. С.

Петро Люперсольський як історик античності................................................ 56

І.

Культурознавчі праці І. С. Нечуй-Левицького: українознавчий аспект......... 58

Севрука в розвиток методики навчання природознавства............ 62

Дороніна Д. І.

Громадська та публіцистична діяльність вченого-економіста

Івана Васильовича Вернадського ()................................................ 64

Заєць С. С.

Митрополит Андрій Шептицький – опікун

сирітських закладів Галичини.......................................................................... 66

І.

Іван Огієнко (митрополит Іларіон): його внесок в розвиток

української духовності та культури................................................................. 68

Зосім ОЛ.

Дослідники української духовної пісні кінця

ХІХ – початку ХХ століття............................................................................... 70

Творчість Марії Заньковецької........................................................................ 75

Іван Власовський про релігійну освіту в українському суспільстві............... 78

Роль українських етнологів у зародженні національної

фольклористики як науки................................................................................. 80

Особливості українського церковного співу

в різні культурно-історичні епохи................................................................... 83

І.

І. М. Стешенко – перший міністр освіти України............................................. 86

Соціокультурний портрет провінційного вченого

І. Г. Туркевич (1856 – 1938).............................................................................. 87

Кузьменко І. Г.

Видатний український бібліограф – Михайло Григорович Швалб............... 89

Кириченко І.

Софія Русова: культурно-освітня діяльність у чернігівській “Громаді”........ 93

Духовне життя українського народу кінця ХІХ століття

у творчості Миколи Ге 1876 – 1894 рр. ......................................................... 96

Малихіна М. А.

Погляди на виховну роль мистецтва.................................... 98

Мелешкіна І. О.

Володимир Михайлович Скляренко – видатний

український режисер Березільської школи.................................................

В

і і виставкова діяльність Товариства південноросійських

художників наприкінці ХІХ – початку ХХ століть....................................... 102

Освітні та виховні засади в школі бджільництва

П. Прокоповича (1826 – 1879)....................................................................... 105

Чи існує єдине Православ’я в незалежній Україні?....................................... 108

Внесок Модеста Менцинського в музичне мистецтво Західної України..... 110

Михайло Федорович Покотило

(Видатний актор, режисер і педагог)............................................................. 112

Парахіна М. Б.

Наукова діяльність Лободи Андрія Митрофановича.................................... 114

Поліщук Г. П.

Розбудова української системи освіти

у діяльності Григорія Гринька....................................................................... 115

Іван Осипович та Петро Іванович Острозько-Лохвицькі

та їхня родинна хроніка.................................................................................. 118

Перший ректор Київської духовної академії................................................. 121

Особистість Г. Сковороди та гармонізація ментальних

умов існування українського етносу.............................................................. 123

Видатні майстри української порцеляни

20 – 50-х років ХХ століття............................................................................ 125

Педагогічні погляди Софії Русової на дитячу гру

як основу розвитку особистості...................................................................... 127

Микола Олексійович Лавровський в становленні історичної освіти

на Лівобережній Україні в другій половині ХІХ століття............................. 132

Є. П. Стеблін-Камінський – директор-реформатор і просвітник.................. 133

Наукова діяльність Київського митрополита Євгенія Болховітінова........... 135

І.

Екскурс у минуле: сторінка історії розвитку

електронного телебачення.............................................................................. 137

Сопільняк Н. М.

Мистецька освіта в західноукраїнських землях

другої половини ХІХ-ХХ століття................................................................. 139

Становлення і розвиток звукового кінематографу........................................ 142

Гнат Мартинович Хоткевич – видатний театральний діяч........................... 144

Солов’яненко А. А.

Режисерський почерк Дмитра Миколайовича Смолича............................... 146

Терещенко-

Вплив творчості українського майстра церковного співу

Гаврила Головні на розвиток російської культури ХVIII століття.............. 148