Правовий статус дочірніх підприємств (стр. 10 )

такий контроль з боку учасника був використаний для вчинення протиправних, обманних, нечесних або несправедливих дій по відношенню до позивача,

наявність причинного зв'язку між діями учасника та заподіянням збитків позивачу.

Деякі суди використовують інший комплект критеріїв для покладання відповідальності на учасників корпорації:

відсутність корпоративних формальностей (наприклад, протоколи засідань правління, фінансової документації, окремої від документації учасників),

явна недостатність для даного виду діяльності капіталу корпорації,

використання коштів корпорації в особистих цілях учасника, здійснення обману за допомогою використання корпоративної фірми.

Недостатність капіталу фірми сама по собі практично ніколи не служить підставою для покладання відповідальності на учасника та враховується лише як один з факторів.

Доктрина «зняття корпоративних покровів» нерідко застосовується по відношенню до компаній, що складаються з одного учасника. Суди визнають, що в цьому випадку маска корпоративної власності повинна бути знята, щоб кредитори цієї особи отримали доступ до її майна.

Таким чином, згідно з американською правовою доктриною суди вживають заходів до того, щоб конструкція юридичної особи була прозорою і використовувалася в цілях сумлінного і чесного ведення бізнесу.

В законах деяких штатів містяться також заходи щодо захисту прав працівників неспроможних корпорацій. Так, Закон про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк передбачає, що десять найбільших акціонерів корпорацій, акції яких не котируються на фондових біржах, несуть солідарну відповідальність за боргами корпорацій перед працівниками у випадках, якщо корпорація не має коштів для здійснення виплат.

У правовій літературі США ведуться бурхливі суперечки з приводу відповідальності учасників корпорацій перед особами, яким корпорація заподіяла шкоду правопорушенням. Багато американських юристів справедливо вважають, що саме жертви правопорушень потребують найбільшого правового захисту. Будь-які інші кредитори можуть обумовити можливі ризики і будувати відносини з корпорацією відповідним чином.

Деякі автори пропонують ввести необмежену відповідальність учасників за борги корпорацій стосовно шкоди, заподіяної правопорушенням. Інші вважають, що при банкрутстві корпорації вимоги кредиторів - жертв правопорушень потрібно задовольняти в першу чергу. Інші вчені пропонують захищати інтереси кредиторів шляхом встановлення вимоги про обов'язкове страхування відповідальності в істотних розмірах.

В англійській судовій практиці група компаній також часто розглядалась як одна юридична особа, при цьому суди застосовували такий підхід, як "підняття вуалі" з дочірньої компанії, сутність якого полягає в тому, що окрема юридична особистість компанії розглядалась як вуаль, крізь яку її членів не було видно, а цей підхід дозволяє встановити дійсного власника юридичної особи, який відповідає за всіма її боргами.

В англійській судовій практиці вкрай складні справи, пов'язані з відносинами, що виникають між материнською і дочірньою компаніями. Суди завжди «піднімали вуаль» з компаній у тих справах, в яких окрема юридична особа компанії вдавалася до шахрайства. При цьому група компаній часто розглядалася як одна юридична особа і зазвичай «вуаль піднімалася» з дочірньої компанії.

У таких випадках до питань, не врегульованих статутним правом, застосовувалися принципи, сформульовані судом ще в 1939 р. Для того, щоб «підняти вуаль» з дочірньою компанії, на думку суду, слід було встановити:

а) чи був прибуток, отриманий дочірньою компанією, фактично прибутком материнської компанії?

б) чи призначалися особи, що здійснюють бізнес в дочірній компанії, материнською компанією?

в) чи була материнська компанія «головою і мозком» дочірньої компанії?

г) чи керувала материнська компанія бізнесом дочірньої, чи вирішувала, що останній слід робити і який капітал використовувати?

д) чи отримувала дочірня компанія прибуток з допомогою знань і досвіду материнської компанії?

е) чи мала материнська компанія ефективний і постійний контроль над дочірньою компанією?

При отриманні позитивних відповідей на поставлені питання обидві компанії, найімовірніше, судом розглядалися б як одна юридична особа. Однак необхідно відзначити, що судова практика у таких справах вкрай суперечлива.

Якщо дії в "групових інтересах" призводять компанію до неплатоспроможності, можливим є залучення материнської компанії або її директорів до відповідальності за боргами дочірньої (як тіньових директорів) [205, с. 449-450]. Однак така субсидіарна відповідальність може наставати лише при здійсненні холдинговою компанією неправомірних дій, пов’язаних з управлінням діяльністю дочірньої компанії (таких як fraudulent trading або wrongful trading), а не просто в силу наявності в неї статусу холдингової компанії (ст. 214 ІА 1986).

Дії директорів дочірньої компанії в "інтересах групи", а не в інтересах самої дочірньої компанії, можуть бути кваліфіковані судом як порушення фідуціарних обов’язків і директори будуть зобов’язані відшкодувати дочірній компанії заподіяний їхніми діями збиток [208].

Поряд з цим ціла серія судових справ базується на принципі, що говорить: "материнські компанії не залучаються до відповідальності за боргами своїх дочірніх компаній".

Загалом же, як вважає О. Р.Кібенко, британське прецедентне право поступово відходить від аксіоматичної моделі юридично самостійної компанії і наближається до сучасної конструкції, що враховує особливості статусу компанії, що входить до складу групи. І все ж таки визнання судами факту існування груп компаній проходить дуже повільно, судові рішення у цій сфері залишаються різнополюсовими і, за відсутністю єдиних принципів правового регулювання діяльності груп, відзначаються високим ступенем непередбачуваності [57, с.403-404].

У Російській Федерації законодавством встановлено, що в той час, як дочірнє товариство не несе відповідальності за боргами основного, основне товариство, яке має право давати обов’язкові вказівки, може притягатись до відповідальності за зобов’язаннями дочірнього (боргами): солідарної з дочірнім товариством – за угодами, укладеними для виконання таких вказівок; субсидіарної – в разі неспроможності (банкрутства) дочірнього товариства, що настала через провину основного.

Окрім того, ст.105 Цивільного кодексу Російської Федерації встановлює право учасників (акціонерів) дочірнього товариства вимагати від основного товариства відшкодування збитків, завданих з його вини, якщо інше не встановлено законами про господарські товариства.

При вирішенні питання про наявність вини основного товариства у неспроможності (банкрутстві) дочірнього або у спричиненні йому збитків суди керуються ст.401 Цивільного кодексу Російської Федерації, де містяться підстави відповідальності за порушення зобов’язань [93, п. 12 ].

В законодавстві ФРН нормативно закріплено поняття фузії - часткового поглинання однією юридичною особою іншої. При цьому товариство, що поглинається, виступає від свого імені у цивільному обороті, а материнське товариство солідарно відповідає за його зобов'язаннями [71, c.17-39].

З метою недопущення самоконтролю і полегшення застосування відповідних положень закону законодавець зобов'язує компанії, контрольовані іншими компаніями, повідомляти про розміри їхньої участі в їхніх контролюючих компаніях [11, с.21].

Згідно ст. 23 Акта про компанії дочірня компанія не може бути членом компанії, яка є її холдинговою компанією; і будь-яке відчуження або поступка паїв компанії своії дочірній компанії є недійсними. Це не заважає дочірній компанії, яка на 1 липня 1948 р. була членом своєї холдингової компанії, продовжувати залишатися її членом; але дочірня компанія не має права голосу на зборах холдингової компанії або будь-якого класу її членів [28, с.113].

Істотні особливості правового статусу дочірніх компаній є в сфері оподаткування.

Материнські і дочірні компанії - коли частка участі перевищує 50% - можуть претендувати на застосування режиму консолідованого прибутку, що складається з прибутків, отриманих у Франції і зарубіжних прибутків, і часток у прибутках дочірніх компаній, розташованих у Франції і за кордоном [12, с.733].

Французька головна фірма може виступати в якості єдиного платника податку на компанії, що нараховується на весь прибуток групи, в яку вона входить разом зі своїми французькими дочірніми фірмами, тільки в тому разі, якщо їй належить не менше 95% капіталу (податкова інтеграція) [41, с.130].

У деяких країнах запроваджено обов'язок групи осіб з консолідації прибутку основного товариства і тих дочірніх товариств, де основне товариство володіє більше 50% статутного капіталу. У США консолідоване оподаткування передбачено в 22 штатах. Частка доходу компанії у групі визначається не на основі участі в капіталі, а на основі оцінки товарообороту, фонду заробітної плати або власності групи. При цьому всі операції між членами групи осіб виводяться з-під оподаткування і розглядаються як внутрішній оборот. Компанія має право погашати свої збитки за рахунок прибутку іншого учасника групи, що надає значні можливості для мінімізації прибутку.

Метод консолідованого оподаткування часто застосовується як альтернативний - якщо сума податку, яку компанія повинна сплачувати як учасник групи осіб, менше, ніж розрахована за власним балансом, то дана компанія має право обрати принцип консолідації в цілях оптимізації оподаткування [123, с.84].

Необхідним є врахування переплетіння інтересів різних компаній однієї групи з метою забезпечити незалежність контрольних органів [12, с.327].

Приєднання дочірньої компанії до холдингової здійснюється тільки за її згодою, за винятком випадків володіння 100 відсотками або близько 100 відсотками капіталу.

Окремо в англійському праві передбачається можливість створення компанії, яка, на відміну від дочірньої компанії, що створюється у вигляді акціонерного товариства, акції якої більшою частиною належать одній особі, належить одній особі на сто відсотків. Визначення цієї компанії міститься у ст. 736 (2) Акту про компанії, як такої, що не має більше членів, крім материнської компанії і компаній, котрі повністю належать їй, або осіб, які діють від імені материнської компанії, або дочірніх компаній, що повністю належать їй [188, с.32-54].