Правовий статус дочірніх підприємств (стр. 8 )

Закон про торгові товариства Франції від 24.07.1966 р. в ст. 354 розглядав товариство як філію (дочірню компанію) іншого товариства, якщо останнє володіє більш ніж половиною капіталу першого. А згідно ст. 355, якщо одне товариство володіє від 10 до 50% капіталу іншого товариства, то перше товариство розглядається як таке, що має участь у другому [210, c.895].

Більш пізня редакція Закону про торгові товариства (від 12 липня 1985 р.) оперувала поняттям «контроль» і визначала його більш широко.

Згідно ст. 355-1 товариство розглядається як таке, що контролює інше, в трьох випадках:

якщо воно прямо або побічно володіє частиною капіталу, що дає йому більшість голосів на загальних зборах цього товариства (контроль права голосу);

якщо воно володіє більшістю голосів у цьому товаристві в силу угоди, яку укладено з іншими учасниками або акціонерами і яка не суперечить інтересам товариства (спільний контроль);

якщо воно фактично визначає з допомогою голосів, які знаходяться в його руках, рішення загальних зборів цього товариства (фактичний контроль).

Ця форма контролю має на увазі, що перше товариство володіє в другому прямо або побічно правом голосу, що перевищує 40%, і жоден інший учасник або акціонер не володіє прямо або побічно більш значною часткою голосів. Причому наявність контрольованого капіталу менше 40% повинно бути доведено, а понад – мається на увазі [41, с.126-128].

Ст. 355-2 містить уточнення поняття «непрямий контроль»: Будь-яка участь, навіть менше 10%, якою володіє контрольоване товариство, вважається участю, якою побічно володіє контролююче товариство.

Французький комерційний кодекс кодифікував ці норми. Законом від 26 липня 2005 р. № 000-842 перелік підстав контролю був доповнений пунктом: коли одне товариство є учасником або акціонером іншого товариства і має право призначати або відкликати більшість членів органів управління, керівництва або спостереження цього товариства. Кодекс не містить спеціальних розпоряджень відносно управлінської дії і відповідальності контролюючого підприємства по боргах дочірнього. У ньому говориться лише про необхідність повідомлення про придбання пакету акцій і консолідованої звітності, мабуть, тому, що режим філії для врегулювання вказаних відносин є достатнім (глава III) [63, с.291; 26, с.844].

Таким чином, за французьким законодавством контроль товариства над іншим товариством встановлюється внаслідок володіння прямо або опосередковано, а також згідно з укладеним договором, більшістю голосів на загальних зборах останнього або в результаті можливості фактично визначати рішення, прийняті на загальних зборах контрольованого товариства.

Щодо товариств, які звертаються до публічної підписки, органи прокуратури або Адміністрація ринків цінних паперів мають право вимагати в судовому порядку встановлення наявності контролю (стаття L 233-5 Французького комерційного кодексу).

Сьома директива ЄС № 83/349 від 13 червня 1983 р. стосується подання консолідованої звітності групами компаній, тобто встановлює особливості ведення бухгалтерської звітності та оформлення компаній, що входять до так званих груп компаній. Вона містить наступне визначення поняття «група компаній». Під групою компаній розуміється випадок: коли одна компанія (материнське товариство) має більшість голосуючих акцій у статутному капіталі іншої компанії (дочірнього товариства), або має право призначати чи припиняти повноваження більшості членів органів дочірнього товариства, або має можливість здійснювати переважний вплив на діяльність дочірнього товариства в результаті положень контракту чи установчих документів [59, с.286].

Відповідно до Директиви від 23 липня 1990 р. про уніфіковану систему оподаткування прибутку материнських та дочірніх компаній, що знаходяться в різних державах-учасниках, за загальним визначенням компанії вважаються материнською та дочірньою за умови володіння пакетом акцій не менш ніж 25% від статутного капіталу.

Як бачимо, законодавство ЄС, на відміну від США та ФРН, в основу холдингових відносин кладе закритий перелік випадків.

Для більш широкого прикладу можна звернутись до законодавства ще деяких європейських країн. Згідно із консолідованим законом про компанії № 000, прийнятим 20 червня 1996 р. Міністерством у справах підприємництва і промисловості Данії [32], визначення дочірнього підприємства випливає із врегулювання суті відносин між останнім та материнською компанією, які створюють групу. Відповідно до зазначеного закону, відкрита компанія визнається материнською, якщо вона:

1)  володіє більшою частиною прав голосу у відкритій чи закритій компанії;

2)  є акціонером відкритої або закритої компанії і має право призначати або усувати більшість членів ради директорів цієї компанії, або, якщо закрита компанія не має ради директорів, то її правління;

3)  є акціонером закритої або відкритої компанії і має право здійснювати переважний вплив на компанію згідно із засновницьким договором або будь-якої іншої угоди з цією компанією в загальному плані;

4)  є акціонером відкритої або закритої компанії й відповідно до угоди з іншими держателями акцій відкритих чи закритих компаній володіє більшістю прав голосу в компанії; або

5)  володіє акціями відкритої або закритої компанії і має преважний вплив відносно цієї компанії.

Відкрита або закрита компанія, з якою в материнської компанії склалися такі відносини, визнається дочірнім підприємством.

Під час підрахунку прав голосу й прав призначати або усувати членів правління, беруться до уваги права, що належать материнській компанії та її дочірнім підприємствам. У свою чергу, під час підрахунку права голосу в дочірньому підприємстві не беруться до уваги права голосу, надані акціям відкритих або закритих компаній, що належать самому дочірньому підприємству чи його дочірнім утворенням.

Цікавим є досвід Російської Федерації. У Цивільному кодексі Російської Федерації ст. 105 визнає дочірнім таке господарське товариство, в якому інше (основне) господарське товариство в силу переважної участі в його статутному капіталі або згідно з укладеним між ними договором, або іншим шляхом має можливість визначати рішення, що приймаються таким товариством [63].

Суд тлумачить цю норму та інші пов’язані законодавчі норми як право основного товариства давати обов’язкові вказівки дочірньому товариству, оскільки це не заборонено законодавством (див: «статут дочірнього підприємства хоча й не передбачав права головного товариства надавати обов’язкові для виконання вказівки, але й не містив такої заборони (справа № КГ-Ф40/2857-98 Федерального арбітражного суду Московського округу) [196, с. 319]. З урахуванням цього С. І. Мармазова зазначає, що відповідальність основного товариства за боргами дочірнього, що виникла в результаті виконання вказівок основного товариства, наступає незалежно від запису в статуті і (або) договорі про право основного товариства давати такі вказівки [83, с. 25].

З іншого боку, у РФ існує й другий підхід. Зокрема, в Законі «Про акціонерні товариства» закріплено, що відповідальність головного товариства за боргами дочірнього настає лише в тому випадку, коли право на дачу обов’язкових для виконання приписів закріплено в договорі з дочірнім підприємством чи статуті дочірнього товариства [95, абз. 2. п. 3. ст. 6].

Щодо виникнення холдингових відносин на підставі договору, така постановка питання викликає сумніви. У таких випадках зазвичай посилаються на досвід ФРН, де договір є однією з підстав виникнення концерну. Однак в ФРН розрізняють два види концерни – вертикальний і горизонтальний і виокремлюють такий його різновид, як холдинговий концерн [див.: 56, с.17]. Слід враховувати, що між концерном як договірним об'єднанням та холдинговим об'єднанням є суттєва відмінність, заснована на добровільному в першому випадку або примусовому характері об'єднання підприємств у другому випадку. Вертикальний концерн фактично є холдинговим об'єднанням. Тобто існує два види концерну - договірний та холдинговий. В Україні ж, навпаки, склалося поняття концерну як добровільного об'єднання і немає сенсу відмовлятися від терміну «холдинг» («холдингова група» або холдингове об'єднання»), який вже устоявся в літературі. Тим більше що не можна погодитися з тим, що концерн як добровільне об'єднання підприємств є горизонтальним (координаційним) об'єднанням, адже відносини в ньому будуються на засадах субординації, що випливають з договору. Серед вертикальних об'єднань слід розрізняти об'єднання, що виникли з договору, та з інших, незалежних від підприємства, підстав. Тому більш доцільно проводити класифікацію вертикальних об'єднань на концерн (у першому випадку) і холдинг (у другому).

У літературі, де аналізуються особливості правового статусу дочірніх підприємств у зарубіжних країнах, узагальнюючим поняттям дочірнього підприємства вважається таке, що визначає його як господарську організацію (підприємство), діяльність якої повністю або частково контролюється іншою господарською особою (підприємством) [188].

Натомість, як показує аналіз, слід розрізняти два різновиди груп компаній або пов’язаних підприємств у зарубіжних країнах:

1) групи компаній, в яких контроль ґрунтується на основі добровільного входження підприємства до такої структури (на основі договору або на основі заснування головної компанії підприємства, які в силу добровільного волевиявлення стають підконтрольними підприємствами);

2) групи компаній, в яких контроль ґрунтується на основі володіння контрольним пакетом акцій, чи більшістю голосів на загальних зборах і призначенні більшості членів органів підприємства чи на інших підставах, непідконтрольних підприємствам, які стають дочірніми підприємствами незалежно від їх волевиявлення. При цьому головна компанія називається материнською або холдинговою.

Як було показано у підрозділі 1.1., холдинговими групами є другий варіант груп.

Тому досліджуватися буде правовий статус саме таких груп.

В даний час законодавство більшості розвинених країн бере до уваги існування групи економічно пов'язаних компаній для того, щоб покласти певні юридичні зобов'язання на материнську компанію та захистити інтереси дочірньої компанії.

По-перше, передбачено обов'язки холдингових компаній і кореспондуючі їм права дочірніх компаній на інформацію про придбання контролю над компанією.