Правовий статус дочірніх підприємств (стр. 28 )

Обов'язок відшкодування збитків перед товариством і акціонерами не виникає, якщо дія ґрунтується на законному рішенні загальних зборів (§314).

Цей досвід доцільно використовувати в регулюванні питань відповідальності контролюючого підприємства по боргах дочірнього підприємства базового виду.

Зокрема, пропонується закріпити в пропонованій главі ГК України наступні норми:

«Посадові особи контролюючого підприємства при дачі вказівок дочірньому підприємству повинні діяти сумлінно. У разі порушення своїх обов'язків вони зобов'язані відшкодувати дочірньому підприємству збитки, що виникли у зв'язку з цим, при цьому вони виступають як солідарні боржники і несуть тягар доказування своєї добросовісної поведінки. Посадові особи дочірнього підприємства, якщо вони не включили операцію або заходи, що заподіяли збиток, у звіт про відносини підприємства з пов'язаними підприємствами або не вказали, що підприємство при здійсненні такої операції або таких заходів понесло збиток, який не компенсований, несуть відповідальність як солідарні боржники поряд з посадовими особами контролюючого підприємства, при цьому вони несуть тягар доказування своєї добросовісної поведінки. Обов'язок відшкодування збитків не виникає, якщо дія ґрунтується на законному рішенні загальних зборів.»

У відносинах з автономним дочірнім підприємством, яке пропонується закріпити в законодавстві як вид дочірнього підприємства, діє принцип, згідно з яким таке підприємство не відповідає за боргами контролюючого підприємства, а контролююче підприємство не відповідає по боргах автономного дочірнього підприємства.

Якщо з автономним дочірнім підприємством укладено договір підпорядкування, то до нього застосовуються норми про відповідальність, встановлені для дочірніх підприємств базового виду, за тим винятком, що відповідальність настає у разі винних дій контролюючого підприємства.

На основі вищевикладеного пропонується доповнити пропоновану главу ГК України статтею «Відповідальність дочірніх підприємств» наступного змісту:

«1. Контролююче підприємство відповідає за боргами дочірнього підприємства базового виду, що виникли у результаті виконання його вказівок, незалежно від того, чи укладався між контролюючим і дочірнім підприємством договір про підпорядкування.

Якщо за вказівкою контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки.

Право вимагати відшкодування збитків дочірньому підприємству мають також учасники господарських відносин з ним, зокрема, окремі акціонери (учасники), трудовий колектив, кредитори.

Контролююче підприємство може визнати себе гарантом боргів дочірнього підприємства, які виникли у результаті виконання його вказівок.

Посадові особи контролюючого підприємства при дачі вказівок дочірньому підприємству зобов’язані діяти добросовісно. У випадку порушення своїх обов’язків вони зобов’язані відшкодувати дочірньому підприємству завдані цим збитки, при цьому вони виступають як солідарні боржники і несуть тягар доказування своєї добросовісної поведінки. Посадові особи дочірнього підприємства, якщо вони не включили угоду або заходи, що завдали шкоди, до звіту про відносини з пов’язаними підприємствами або не вказали, що підприємство при здійсненні такої угоди або таких заходів зазнало шкоди, яка не компенсована, несуть відповідальність як солідарні боржники поряд з посадовими особами контролюючого підприємства, при цьому вони несуть тягар доказування своєї добросовісної поведінки. Обов’язок відшкодування збитків не виникає, якщо дії на законному рішенні загальних зборів.

Якщо дочірнє підприємство через дії або бездіяльність контролюючого підприємства виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то контролююче підприємство несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями дочірнього підприємства.

2. Контролююче підприємство несе солідарну відповідальність по боргах приєднаного дочірнього підприємства, у т. ч. тих, що виникли до моменту приєднання.

Якщо приєднане дочірнє підприємство через дії або бездіяльність контролюючого підприємства виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то контролююче підприємство несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями дочірнього підприємства.

3. Автономне дочірнє підприємство не відповідає по боргах контролюючого підприємства, а контролююче підприємство не відповідає по боргах автономного дочірнього підприємства.

Якщо з автономним дочірнім підприємством укладено договір підпорядкування, то до нього застосовуються норми про відповідальність, встановлені для дочірніх підприємств базового виду, за тим винятком, що відповідальність настає у разі винних дій контролюючого підприємства.»

3.4. Інші аспекти правового статусу дочірніх підприємств

Окрім розглянутих аспектів правового статусу дочірніх підприємств, які можна назвати основними, існує ще низка елементів правового статусу, які розглядаються нижче.

Мета і завдання дочірнього підприємства. Мета і завдання дочірнього підприємства визначається у загальному порядку, встановленому для певного виду базової організаційно-правової форми підприємства. Особливістю дочірніх підприємств є те, що його мета і завдання не тільки визначаються, а й контролюються контролюючим підприємством і фактично можуть розглядатися як мета і завдання контролюючого підприємства, що відповідно впливає на інші сторони правового статусу дочірніх підприємств. Правом і обов’язком дочірнього підприємства є здійснення господарської діяльності відповідно до мети і завдань, закріплених у його статуті. Для прикладу, ст. 2 Типового статуту відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства, передбачає, що в кожному конкретному статуті необхідно визначати мету та предмет його діяльності [43, с.310]. Перелік прав та обов’язків, що містяться в статутах дочірніх підприємств, не є вичерпним, підприємства мають право брати участь і в таких правовідносинах, що не містяться у зазначеному переліку, оскільки вони не заборонені законом і статутом, однак за таких умов необхідно, щоб права і обов’язки не суперечили цілям та завданням її діяльності. Правоздатність у господарському праві дає можливість здійснювати не будь-які дії, а лише ті, які відповідають предмету (меті) діяльності суб’єкта господарського права.

Згідно зі ст. 57 Господарського кодексу України, в установчих документах повинні бути зазначені мета і предмет господарської діяльності суб’єкта господарювання. Оскільки згідно з п. 5 ст. 57 Господарського кодексу статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб’єкта господарювання чи його представниками, то мета і предмет діяльності дочірнього підприємства чітко визначається такими особами.

Вид та організаційно-правова форма дочірнього підприємства. Питання виду та організаційно-правової форми дочірнього підприємства аналізувалися у розділі 2, підрозділі 2.2. Правовий статус дочірнього підприємства визначається відповідно до його виду та організаційно-правової форми. Правовий статус кожного виду базової організаційно-правової форми підприємств визначено ГК України та іншими законодавчими актами. Додаткове регулювання щодо організаційно-правової форми дочірнього підприємства встановлене статтею 126 ГК України та іншими нормативними актами, що регулюють правовий статус безпосередньо дочірнього підприємства (вони розглядалися вище). Особливості правового статусу державних дочірніх підприємств встановлюються спеціальним законодавством. Вони в цій роботі не розглядаються, оскільки потребують спеціального дослідження.

У пропонованій главі ГК України доцільно передбачити, що особливості правового статусу державних дочірніх підприємств визначаються спеціальним законодавством.

Основний вид діяльності дочірнього підприємства. Основний вид діяльності дочірнього підприємства визначається контролюючим підприємством і закріплюється в статуті. Законодавством встановлено особливості правового статусу дочірніх підприємств у банківській, страховій, інвестиційній сферах.

Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затверджене Указом Президента України від 11 травня 1994 року № 000/94 (втратив чинність), передбачав, що у разі коли більше 50 відсотків активів холдингової компанії, що створюється, становлять частки (акції, паї) та інші фінансові активи, то: а) до її статутного фонду, крім зазначених фінансових активів, може входити виключно майно, яке безпосередньо необхідне для забезпечення функціонування апарату управління цієї компанії; б) контрольні пакети акцій дочірніх підприємств, що передаються засновниками до статутного фонду компанії, не можуть перевищувати 30 відсотків відповідних статутних фондів цих підприємств; в) така холдингова компанія має право провадити лише інвестиційну діяльність (п. 25).

Інший приклад регулювання залежно від виду діяльності зустрічаємо у банківському законодавстві. Закон «Про банки і банківську діяльність» [129] містить ст. 11, у якій закріплюється, що банківська холдингова група – це банківське об’єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув право власності на акції материнського банку, він зобов’язаний відчужити їх у місячний термін. Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків – членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю. Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов’язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

У ст. 12, присвяченій питанням створення та діяльності фінансової холдингової групи, передбачається, що фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. Материнській компанії має належати більше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи при здійсненні своєї діяльності з управління та координації діяльності його членів на виконання законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України має право встановлювати правила, що є обов’язковими для членів фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи відповідає за зобов’язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.