Правовий статус дочірніх підприємств (стр. 9 )

Будь-яка компанія зобов'язана у разі набуття нею певної фінансової участі в капіталі інших компаній інформувати їх про величину такої участі.

Наприклад, у Франції законодавець зобов'язує всіх, хто купує акції понад десяту частину, третину чи половину капіталу товариства, інформувати це товариство про досягнення названих розмірів участі, і громадськість (ст. 356-1 Закону про торгові товариства) [28, с.55-56].

Закон про акціонерні товариства Німеччини в § 20-22 зобов'язує підприємство негайно сповіщати акціонерні товариства та інші торгові товариства з місцезнаходженням всередині країни, якщо у нього виявиться більше однієї четвертої частини їх акцій або дольових паїв або більшість голосів (при цьому повинні враховуватися акції, що знаходяться у залежних структур). Причому, до тих пір, поки підприємство не виконало свого обов'язку по оповіщенню, ні вона сама, ні залежне від нього підприємство або підприємство, що діє за його рахунок, і підприємство, залежне від останнього, не можуть скористатися правами, які дають акції або дольові паї [2, с.90-91]. Сповіщене відповідним чином акціонерне товариство або інше торгове товариство має у свою чергу негайно опублікувати повідомлення про таку участь.

У звітах органів материнської компанії повинна бути відображена і діяльність контрольованих товариств (групи компаній можуть подавати консолідовані звіти, де група розглядається як єдина фінансова одиниця). В обов'язки дочірнього підприємства входить надання холдинговій компанії звітності про свою діяльність для включення її в консолідовану звітність. Обов'язковим є згадка факту контролю в щорічному звіті дочірньої компанії.

Згідно з названою Сьомою директивою ЄЕС компанія, що очолює групу, повинна окрім власних рахунків складати і опубліковувати консолідовані рахунки, що включають інформацію по всіх товариствах, що входять до групи.

У Німеччині при відсутності договору підпорядкування панівне підприємство не повинне використовувати свій вплив для того, щоб схилити залежне акціонерне товариство чи акціонерну коммандиту до укладення невигідних для них угод або до не здійснення операцій, які для них можуть бути вигідні. Якщо все-таки це відбудеться, то всі збиткові наслідки повинні бути компенсовані панівним підприємством.

Правління залежного акціонерного товариства при відсутності договору підпорядкування зобов'язане в перші три місяці кожного господарського року скласти звіт про відносини даного господарського товариства із пов'язаними підприємствами. У звіті відображаються всі угоди, які уклало акціонерне товариство в минулому році з панівним підприємством або з залежними від останнього підприємствами, а також угоди та інші операції вчинені або не вчинені за пропозицією або в інтересах зазначених підприємств. При цьому вказується: виконання угод, отримане за ним зустрічне задоволення, а з операцій - їх підстави і позитивні чи збиткові наслідки для акціонерного товариства. У звіті правління товариства має міститися висновок про те, чи заподіяно шкоду товариству, а якщо заподіяно, то в якому розмірі.

Названий звіт про відносини з пов'язаними підприємствами перевіряється ревізорами, потім наглядовою радою, яка доповідає результати загальним зборам акціонерів. Крім того, для перевірки ділових зв'язків залежного акціонерного товариства з пов'язаними підприємствами судом за клопотанням будь-якого акціонера можуть призначатися спеціальні ревізори.

Якщо в результаті впливу, здійсненого панівним підприємством на залежне, останньому завдано шкоди і ця шкода не була відшкодована до кінця господарського року або у зв'язку з цією шкодою панівне підприємство не гарантувало залежному товариству право на будь-які еквівалентні переваги, то панівне підприємство зобов'язане відшкодувати збитки залежному акционерному товариству і акционерам, які виникли в результаті цього. До відповідальності можуть бути притягнені члени правління чи члени наглядової ради залежного товариства, якщо вони порушили покладені на них обов'язки [74, с.140-143].

У Німеччині механізм захисту інтересів дочірньої компанії, її акціонерів і кредиторів розрізняється в залежності від того, укладений між головним і залежним товариством договір підпорядкування або здійснено приєднання або ж ні. При цьому в разі укладення договору підпорядкування та акціонерно-правового приєднання виникає так званий «незаперечний вертикальний концерн», а в інших випадках при встановленні наявності концерну - «оспорюваний вертикальний концерн».

В незаперечному вертикальному концерні дочірнє акціонерне товариство, його акціонери і кредитори вправі захистити свої права, спираючись не тільки на численні імперативні норми закону, але і на положення договору підпорядкування, порядок укладення, зміни і припинення якого, в свою чергу «жорстко» врегульовано законом.

За відсутності договору підпорядкування та акціонерно-правового приєднання дочірнє товариство, його акціонери (учасники) та кредитори можуть розраховувати тільки на закон. Правовий механізм захисту їх прав у цьому випадку ґрунтується на системі презумпцій (так званих «спростовних припущень»), що містяться в §§ 15-19 Акціонерного закону.

В абзаці 2 § 17 встановлена презумпція залежного підприємства, що перебуває в переважному володінні, від підприємства, яке має переважну участь у ньому. У свою чергу, в абзаці 1 § 18 встановлена презумпція концерну при наявності залежного і пануючого підприємств. Тим самим система пов'язаних підприємств встановлює єдине правове поле і дозволяє добитися того, що підприємство, яке перебуває в переважному володінні, та підприємство, що має переважну участь у ньому, а також інші залежні і пануючі підприємства імовірно утворюють концерн. Встановивши презумпцію існування концерну в разі наявності відносин контролю між підприємствами, німецький законодавець тим самим одноманітно, по суті, в рамках відносин контролю вирішує завдання захисту прав дочірнього товариства, його акціонерів (учасників) і кредиторів [9, с.17-18].

За словами М. І. Кулагіна, закон визнає за панівним підприємством право на дачу правлінню залежного підприємства обов'язкових вказівок, але лише при наявності між ними договору підпорядкування. Ці вказівки щодо керівництва справами товариства підлягають виконанню, навіть якщо вони не вигідні для залежного акціонерного товариства, але служать інтересам панівного підприємства або підприємства, з яким це останнє входить у концерн. Щоправда, договір може обумовити необов'язковість для залежного підприємства всіх або частини таких вказівок. Представник панівного підприємства або його власник зобов'язані давати залежному акціонерному товариству вказівки з «дбайливістю порядного і добросовісного керівника». В іншому випадку вони можуть бути притягнуті до відповідальності за заподіяну таким чином шкоду. В якості потерпілого, який має право на пред'явлення позову, може виступати саме залежне акціонерне товариство, його учасники, а також кредитори. При цьому у разі, якщо залежне товариство, його учасник (учасники) або кредитори пред'являть контролюючій організації позов як потерпілі, доводити добросовісність своїх вказівок і дій повинен керівник, який очолює групу компаній.

До відповідальності можуть бути притягнені члени правління та наглядової ради залежного акціонерного товариства, якщо вони діяли з порушенням своїх обов'язків.

Створення концерну шляхом акціонерно-правового приєднання передбачає для включеного акціонерного товариства збереження своєї правосуб'єктності. Однак за зобов'язаннями включеного товариства солідарну відповідальність разом з ним несе основне акціонерне товариство. Останнє вправі давати правлінню включеного товариства вказівки щодо ведення справ акціонерного товариства, від яких правління не може ухилятися.

Акціонерний закон 1965 р. передбачає спеціальний механізм контролю за укладенням підприємницьких договорів, зокрема, договору підпорядкування. Зокрема, підкреслюється, що будь-який підприємницький договір має бути схвалений більшістю у ¾ загальних зборів акціонерів товариства. Цей договір підлягає обов'язковій реєстрації в торговому реєстрі.

З реєстрацією приєднання в торговому реєстрі всі не належні головному товариству акції переходять до нього (§320а). Акціонери, що вибули, мають право на відповідне відшкодування. В якості відшкодування їм надаються власні акції головного товариства. Якщо головне товариство є залежним, то за вибором акціонерів, що вибули, їм надаються власні акції головного товариства або відповідне відшкодування готівкою (§ 320б).

Кредиторам товариства, що приєднується, вимоги яких виникли до публікації запису про реєстрацію приєднання у торговому реєстрі, має бути надано забезпечення, якщо вони протягом шести місяців після публікації заявили про себе, за умови, що вони не можуть вимагати задоволення своїх вимог. Це право повинно бути повідомлено кредиторам в публікації (§321).

В законі уточнюється, що розмір переказаних акціонерним підприємством прибутків іншому підприємству не повинен перевищувати максимальної величини, зазначеної в § 301. Якщо існує договір підпорядкування або відрахування від прибутку, то інша сторона зобов'язана компенсувати будь-який річний дефицит, що виник під час дії договору, якщо він не повинен бути покритий за рахунок сум, переведених під час дії договору у вільні резерви [44, с.98-140].

ін вказує на те, що німецький законодавець використав договір підпорядкування, що дає право панівній організації давати обов'язкові вказівки залежному товариству, для того щоб спонукати німецькі компанії «легалізувати» існуючі між ними на практиці відносини економічної залежності [76, с.165]. На практиці ці заходи не досягли очікуваного ефекту. Лише деякі юридичні особи в ФРН укладали між собою договори підпорядкування.

У США розроблена і діє система захисту кредиторів і міноритарних учасників дочірніх і залежних товариств від зловживань з боку материнських і більших компаній. Американське право передбачає можливість покладання відповідальності на учасників корпорації за борги корпорації. При цьому американські суди використовують доктрину «зняття корпоративних покровів». Суди покладають відповідальність на учасника, якщо в наявності такі умови:

контроль з боку учасника, причому не просто володіння контрольним пакетом акцій, а повне підпорядкування собі корпорації, так що ця корпорація не має своєї волі або існування, окремого від учасника,