Правовий статус дочірніх підприємств (стр. 7 )

На сьогодні прийнятий у 1985 році закон про компанії, що консолідував усе попереднє законодавство, є основним законодавчим актом, який регулює право компаній. Законом 1989 р. було змінено визначення дочірньої компанії, в якому зміни торкнулись засад контролю над самою компанією та над її радою директорів.

Дочірньою у Великобританії буде визнана також та фірма, яка є дочірньою по відношенню до дочірньої компанії материнського товариства. До такого порядку визначення відносин між материнським і дочірнім товариствами право Англії прийшло не відразу. У початковій редакції Закону про компанії 1985 року дочірньою визнавалася компанія, в якій інша фірма була власником більше 50 відсотків статутного капіталу. Крім цього, материнською компанією визнавалася організація, яка визначала склад ради директорів, а не рішення, які нею приймаються. Зазначені зміни стали логічним продовженням прийнятої в 1983 році 7-ї Директиви ЄЕС по праву компаній. До вступу в силу поправок, багато великих компаній використовували діючі дефініції, а точніше сфери правовідносин, які не підпадали під їх дію в цілях придбання різних пільг і пільг при оподаткуванні. У 1985 році, з прийняттям Закону про компанії, була врахована лише частина вимог і ознак дочірньої компанії, що містяться в Директиві. Пізніше стало ясно, що цього було недостатньо, і в закон були внесені зміни [71, c.34].

Зокрема, в англійському Акті про компанії 1985 р. поняття дочірньої компанії було вдосконалене наступним чином: будь-яка компанія визнається дочірньою компанією відносно іншої, її холдингової компанії, якщо ця друга компанія: а) тримає більшість голосуючих акцій; б) є її членом і має право призначати і звільняти більшість ради директорів компанії; в) є її членом і контролює сама або через угоду з іншими членами більшість голосів на загальних зборах компанії; г) є дочірньою компанією іншої дочірньої компанії, яка у свою чергу також є дочірньою компанією іншого товариства [42]. Тобто введено поняття «володіння материнською компанією більшістю голосів у дочірній компанії» і передбачено, що материнська компанія має право призначати або звільняти не всіх, як раніше, а більшість членів ради директорів дочірньої компанії.

Поняття групи компаній, закріплене в ст. 736 СА 1985, знаходить застосування в різних правовідносинах:

–  дочірній компанії заборонено мати у власності акції холдингової (материнської) компанії, за виключенням випадків, прямо встановлених законом (ст. 23 СА 1985),

–  дочірня компанія не може надавати фінансову допомогу на придбання акцій своєї холдингової компанії (ст. 151 СА 1985),

–  директори холдингової компанії не можуть отримувати позики від дочірніх компаній (ст. 330 СА 1985);

–  директори компанії зобов’язані розкривати інформацію щодо володіння акціями не тільки у їх власній компанії, але й у компаніях, що входять до складу групи (ст. 324 СА 1985) тощо [57, с.399].

У Німеччині поняття холдингової компанії існує лише в юридичній літературі [209, с. 1749]. У законодавстві конструкція, яка в Англії розуміється як «група компаній на чолі з холдинговою», в Німеччині має назву «пов’язаних підприємств» [80, с.35-36].

За законодавством ФРН слід розрізняти фінансовий холдинг (підприємства, що знаходяться у володінні переважаючого учасника, і підприємства з переважаючою участю (§16 Закону «Про акції» [172]) і управляючий холдинг (концерн) (§18). До фінансового холдингу прирівнюється інша залежність, де залежним підприємством є юридично самостійне підприємство, на яке інше підприємство (пануюче підприємство) може прямо або побічно чинити визначальний вплив (§17). Підприємства (§19), що взаємно беруть участь, не відносяться до холдингів, а до інших видів пов'язаних підприємств (у холдингах дочірнє підприємство не володіє акціями пануючого підприємства).

Передбачається, що залежне і панівне підприємства складають концерн (§18), іншими словами, передбачається, що якщо панівне і одне або декілька залежних підприємств об'єднані під єдиним керівництвом панівного підприємства. Тобто передбачається презумпція контролю між залежним і панівним підприємством.

Акціонерний закон Німеччини 1965 р. містить визначення пов'язаних підприємств.

Відповідно до § 15 Акціонерного закону пов'язаними вважаються такі юридично самостійні підприємства, коли:

по-перше, одне з них знаходиться в переважному володінні, а інше має переважну участь у ньому. Що відповідно до § 16 означає наступне: якщо одному підприємству належить більшість дольових паїв іншого юридично самостійного підприємства, то це останнє розглядається як таке, що перебуває у володінні першого. Якщо одному підприємству належить більшість голосів, що дають право на керування іншим юридично самостійним підприємством, то останнє розглядається як керований по більшості голосів.

По-друге, коли одне підприємство є залежним, а інше головним або владарюючим. Залежним згідно з § 17 є юридично самостійне підприємство, що знаходиться під прямим або непрямим визначальним впливом іншого підприємства (головне підприємство). Передбачається, що підприємство, в якому інше підприємство має більшість паїв, є залежним від цього другого підприємства.

По-третє, коли підприємства входять до складу концерну (§ 18).

По-четверте, коли підприємства пов'язані взаємною участю, згідно з § 19 такими, що взаємно беруть участь, вважаються підприємства, що мають форму торгового товариства з місцезнаходженням всередині країни, які пов'язані між собою таким чином, що кожному з них належить більше четвертої частини дольових паїв іншого підприємства.

По-п'яте, коли підприємства є сторонами підприємницького договору (§ 291, § 292).

Різновидом пов'язаних підприємств є концерн.

§ 18 Акціонерного закону трактує концерн наступним чином: 1. Якщо головне і одне або декілька залежних підприємств об'єднані під єдиним керівництвом головного підприємства, то вони утворюють концерн; підприємства стають підприємствами концерну. Підприємствами, що знаходяться під єдиним керівництвом, вважаються підприємства, що уклали договір підпорядкування (ст. 291), або підприємства, з яких одне включено в інше (ст. 319).

Передбачається, що залежне підприємство утворює з головним підприємством концерн.

2. Якщо самостійні в правовому відношенні, а також незалежні одне від одного підприємства поєднує єдине керівництво, вони також утворюють концерн; підприємства стають підприємствами концерну.

Таким чином, кожна з чотирьох форм пов'язаних підприємств може послужити підставою для встановлення наявності концерну.

Абзац 1 § 18 Акціонерного закону дає визначення субординаційного або вертикального концерну, а абзац 2 визначає поняття рівноправного або горизонтального концерну.

Основною визначальною ознакою концерну є єдине керівництво. У вертикальному концерні пануюче підприємство здійснює єдине керівництво відносно залежних підприємств, а в горизонтальному концерні рівноправні підприємства здійснюють єдине керівництво відносно самих себе.

Єдине керівництво можна визначити як відносини між концерном і підприємствами концерну, де концерн визначає вирішення підприємств (планує їх дії) в області придбання, виробництва і збуту, а підприємства концерну виконують ці рішення на підставі волі концерну або своєї волі, що відповідає інтересам концерну. Суть концерну - економічна єдність, а єдине керівництво є проявом економічної єдності. Концерн - правова форма, суть якої економічна єдність [11, с.23].

Певний інтерес викликає договірний спосіб виникнення пов'язаних підприємств, у тому числі концерну. Німецький законодавець дає цілий перелік подібних договорів, що носять зобов'язальний характер (§ 291 і § 292 Акціонерного закону). Зобов'язальні договори, стороною в яких виступає акціонерне товариство або акціонерна коммандита, є підприємницькими.

Першим видом підприємницького договору Акціонерний закон називає договір підпорядкування, згідно з яким акціонерне товариство або акціонерна коммандита підпорядковує керівництво свого товариства іншому підприємству. Не є договором підпорядкування договір, за допомогою якого може бути створений горизонтальний концерн.

Другим і третім видами підприємницьких договорів закон називає договір відрахування прибутку і договір відрахування частини прибутку. За цими договорами акціонерне товариство або командитне товариство на акціях зобов'язується відрахувати весь свій прибуток (або його частину) іншому підприємству. Договором про відрахування прибутку вважається також договір, за допомогою якого акціонерне товариство або акціонерна коммандита зобов'язується керувати своїм підприємством за рахунок іншого підприємства.

Четвертим і п'ятим видами є договори про спільний прибуток та про відрахування частини прибутку. Відповідно до умов цих договорів акціонерне товариство або акціонерна коммандита зобов'язується об'єднати свій прибуток, окремих своїх підприємств або окремих заводів, інших підприємств з метою розподілу загального прибутку; або зобов'язується відрахувати частину свого прибутку або прибуток свого підприємства іншому.

Шостий вид підприємницького договору - договір здачі в оренду підприємства або передачі (на якихось інших умовах) свого підприємства іншому.

Тільки укладення договору підпорядкування, безперечно, призводить до утворення концерну. Інші підприємницькі договори та інші цивільно-правові договори довгострокового і великого характеру, такі як постачання, ліцензійні та кредитні договори можуть містити умови, що сприяють утворенню концерну, тобто мають для підприємства таке велике значення, що це призводить до залежності від контрагента.

Концерн може бути утворений за допомогою внесення до статуту положення, згідно з яким пануююче підприємство має право давати обов'язкові для виконання вказівки залежному підприємству.

«Ще одним способом створення концерну є акціонерно-правове включення (§ 319-327 Акціонерного закону) [28, с.97], в результаті якого зберігається юридична самостійність включеного (поглиненого) товариства [44, с.106-110].

Французькі юристи М. Меркадаль і М. Жанін визначають відносини залежності наступним чином: «Групою товариств називають об'єднання, утворене декількома товариствами, кожне з яких має власне юридичне існування, але поєднано з іншими різноманітними зв'язками, в силу яких одне з них, яке називається материнським товариством, здійснює контроль над залежними товариствами і забезпечує єдність рішень» [210, c.895].