Правовий статус дочірніх підприємств (стр. 25 )

Прихильники такого найбільш широкого підходу спираються на досвід, насамперед, Російської Федерації, де передбачено три види відповідальності – солідарна, субсидіарна у разі банкрутства та відшкодування збитків.

Згідно з пунктом 2 статті 105 Цивільного кодексу РФ материнська компанія, що має право давати дочірньому товариству обов'язкові вказівки, відповідає солідарно з дочірнім товариством по операціях, здійснених у виконання таких вказівок.

Окрім цього, в разі неспроможності дочірнього товариства з вини материнської компанії, остання несе субсидіарну відповідальність по боргах дочірнього товариства.

Пункт 3 вказаних статті містить норму про право учасників дочірнього товариства вимагати відшкодування основним товариством збитків, заподіяних з його вини дочірньому товариству.

Закон РФ «Про товариства з обмеженою відповідальністю» повторює формулювання Цивільного кодексу РФ, тоді як Закон РФ «Про акціонерні товариства» доповнює її наступними положеннями:

основне товариство вважається таким, що має право давати обов'язкові для дочірнього товариства вказівки лише тоді, коли таке право передбачене в договорі з дочірнім товариством або статуті дочірнього товариства (абзац 2 пункту 3 статті 6 Закону «Про акціонерних товариства»);

неспроможність (банкрутство) дочірнього товариства вважається такою, що сталася з вини основного, лише коли материнська компанія використовувала право давати дочірній компанії обов'язкові для останньої вказівки і (або) використовувала можливість визначати рішення, що приймаються дочірнім товариством, свідомо знаючи, що внаслідок цього настане неспроможність (банкрутство) дочірнього товариства (абзац 3 пункти 3 статті 6 Закону «Про акціонерні товариства»);

збитки вважаються заподіяними з вини основного товариства лише тоді, коли воно використовувало вказане право або можливість в цілях здійснення дочірнім товариством дії, свідомо знаючи, що внаслідок цього дочірня компанія зазнає збитків (абзац 4 пункти 3 статті 6 Закону «Про акціонерні товариства»).

Застосування солідарної відповідальності у відносинах між контролюючим та дочірнім підприємством є досить дискусійним питанням, яке потребує окремої уваги та детального аналізу.

Так, відносно акціонерних товариств у російському законодавстві закріплено, що відповідальність головного товариства за боргами дочірнього настає лише в тому випадку, коли право на дачу обов’язкових для виконання приписів закріплено в договорі з дочірнім підприємством чи статуті дочірнього товариства. Це положення робить інститут солідарної відповідальності холдингової компанії нежиттєздатним, бо внесення до статуту чи договору такої вимоги – економічно для неї недоцільно [85, с. 146]. Це звужує вірогідність залучення акціонерного товариства до солідарної відповідальності, ускладнюється і без того складний процес доказування завдання збитків.

Слід погодитися в цьому з висновками А. Е Молотникова, який узагальнює російський досвід. Отже, більш виправданим показало себе регулювання, закріплене в ЦК РФ та Законі РФ «Про товариства з обмеженою відповідальністю».

Якщо звернутися до судової практики, то в арбітражній практиці Російської Федерації є випадки, коли посилання на згадану ст. 6 Акціонерного Закону РФ не вважаються підставою для звільнення відповідача (холдингової компанії) від відповідальності, оскільки статут дочірнього підприємства, хоча й не передбачав права головного товариства надавати обов’язкові для виконання вказівки, але й не містив такої заборони (справа № КГ-Ф40/2857-98 Федерального арбітражного суду Московського округу) [196, с. 319]. З таких міркувань С. І. Мармазовою була висловлена думка про те, щоб відповідальність основного товариства за боргами дочірнього, що виникла в результаті виконання вказівок основного товариства, наступала незалежно від запису в статуті і (або) договорі про право основного товариства давати такі вказівки [83, с. 25]. Слід погодитися з тим, що така думка заслуговує га увагу і підтримку.

На основі вищевикладеного, а також висновків, зроблених у розділі 2, можна зробити висновок, що контролююче підприємство відповідає по боргах дочірнього підприємства, що виникли у результаті виконання його вказівок, незалежно від того, чи укладався між контролюючим і дочірнім підприємством договір про підпорядкування.

В цьому немає ніякого посягання на свободу підприємницької діяльності, адже якщо дочірнє підприємство хоче убезпечити себе від відповідальності по боргах дочірнього підприємства, воно може перетворити його у автономне дочірнє підприємство.

Застосування солідарної відповідальності до дочірніх підприємств базового виду викликає сумнів, адже у базовому варіанті, так само як і в автономному дочірньому підприємстві, необхідно дотримуватися принципу майнової відокремленості і господарської самостійності підприємства. Виняток може складати лише приєднане підприємство, тому що в ньому можна використати концепцію дочірнього підприємства як відокремленого структурного підрозділу з правами юридичної особи (важливо, що вона застосовується не в силу закону, а з ініціативи контролюючого підприємства, яке укладає з дочірнім підприємством договір про приєднання або якщо у нього 100 відсотків акцій (паїв) або дочірнє підприємство на похідному речовому праві – то по одноособовому рішенню контролюючого підприємства).

Одна з основоположних ознак дочірнього підприємства як юридичної особи - самостійна майнова відповідальність.

У юриспруденції існує загальне правило, згідно з яким учасник підприємства не відповідає по його зобов'язаннях, а підприємство, у свою чергу, не відповідає по зобов'язаннях учасника, якщо інше не передбачене законом або установчими документами підприємства.

Згідно із загальним правилом відповідно до принципу самостійної майнової відповідальності юридичної особи контролююче підприємство, здійснюючи контроль над дочірнім підприємством за допомогою визначення його рішень, не виступає стороною в зобов'язаннях дочірнього підприємства з третіми особами, що виникають через обов'язкові вказівки основного господарського товариства, не є боржником по таких зобов'язаннях, оскільки сторонами операції є дочірнє підприємство і його контрагент, які, самостійно несуть відповідальність по своїх зобов'язаннях всім майном, що належить їм.

Закон передбачає окремі виключення з цього правила. У результаті елементом правового статусу контролюючого підприємства є відповідальність по зобов'язаннях дочірнього підприємства, яка полягає в тому, що контролююче підприємство зазнає додаткових обтяжень, що виникли в результаті визначення ним рішень дочірнього підприємства.

Але принцип самостійної відповідальності юридичної особи повинен дотримуватися і в цьому випадку.

Тому відносно дочірнього підприємства базового виду встановлювати законодавчу вимогу про солідарну відповідальність контролюючого підприємства за боргами дочірнього не можна. Можна лише вести мову про відшкодування збитків контролюючим підприємством або про добровільне надання ним гарантій, якщо воно за своєю ініціативою взяло на себе гарантійні зобов'язання.

Про право контролюючого підприємства визнати себе гарантом боргів дочірнього підприємства йдеться у Четвертій директиві Європейського співтовариства. Вона передбачає обов’язок товариств, що входять до складу групи складати та оприлюднювати консолідовану фінансову звітність. Але найбільш цікавими є положення даної директиви (ст. 57) щодо можливості запровадження у національному законодавстві держави-члена спеціального режиму функціонування материнських та дочірніх товариств, за яким дочірнє товариство звільняється від обов’язку складення аудиторської перевірки та оприлюднення своєї фінансової звітності, за наступних умов: 1) його материнське товариство підпорядковується праву держави – члена ЄС; 2) усі учасники дочірнього товариства погодились із таким звільненням (згода надається у кожному фінансовому році); 3) материнське товариство визнає себе гарантом боргів дочірнього товариства; 4) така заява материнського товариства оприлюднюється відповідно до вимог Першої директиви; 5) відомості про дочірнє товариство включаються до консолідованої звітності материнського товариства; 6) дочірнє товариство подає до реєстру, що ведеться відповідно до вимог Першої директиви, консолідовану звітність, річний звіт материнського товариства та висновок аудитора щодо перевірки цієї звітності [57, с.407].

Принцип солідарної відповідальності контролюючого підприємства по боргах дочірнього може бути застосований лише до приєднаних дочірніх підприємств, перш за все, тому, що до цього веде концепція приєднаного дочірнього підприємства – як структурного підрозділу з правами юридичної особи.

Сприяє цьому також і простота доказування підстав притягнення до солідарної відповідальності.

Відповідні складнощі з доказуванням були відмічені в російській практиці. У судовій практиці РФ для покладання на основне господарське товариство відповідальності по зобов'язаннях дочірнього товариства необхідно встановити три умови:

1) наявність в господарського товариства правового статусу основного господарського товариства;

2) наявність в основного господарського товариства права давати дочірньому товариству обов'язкові вказівки;

3) здійснення дочірнім товариством операції у виконання обов'язкових вказівок основного господарського товариства.

Аналіз бази даних СПС «Консультант Плюс: Судова практика» показав, що справи, в яких суди встановлювали б всі умови солідарної відповідальності, передбачені абз. 2 п. 2 ст. 105 ЦК РФ, і вирішували питання про притягнення основних господарських товариств до солідарної відповідальності позитивно відсутні.

Навпаки, в приєднаних підприємствах немає проблем з доведенням, тому що перша і друга умова доводяться легко, адже підстава приєднання має бути зареєстрована, а третю умову доводити взагалі не потрібно, тому що солідарна відповідальність в цьому вигляді дочірніх підприємств мається на увазі по всіх операціях.

У німецькому законодавстві знаходимо цікавий досвід, що заслуговує на увагу. З моменту приєднання головне товариство несе відповідальність як солідарний боржник по зобов'язаннях приєднаного товариства, що виникли до цього моменту, перед його кредиторами. Таку ж відповідальність воно несе за всіма зобов'язаннями приєднаного товариства, що виникли після приєднання (§ 322 Акціонерний закон ФРН). Головне товариство правомочне давати правлінню приєднаного товариства вказівки відносно керівництва товариством (§ 323).