Правовий статус дочірніх підприємств (стр. 19 )

за концепцією дочірнього підприємства:

1) залежне підприємство, яке по презумпції знаходиться у відносинах контролю-підпорядкування з контролюючим підприємством (базовий вид);

2) незалежне дочірнє підприємство, яке відмежоване від контролюючого підприємства в плані управління і відповідальності (якщо контролюючим підприємством прийнято і зареєстровано відповідне рішення);

3) приєднане дочірнє підприємство, яке приєднане до контролюючого підприємства в плані управління і відповідальності (якщо між контролюючим і дочірнім підприємством укладено договір приєднання і його зареєстровано у Єдиному державному реєстрі, а у разі, коли контролюючому підприємству належить понад 90 відсотків часток (акцій, паїв) дочірнього підприємства, або для заснованого одноособово на похідному речовому праві – за одноособовим рішенням контролюючого підприємства, яке також підлягає державній реєстрації. Відповідне рішення корпоративного контролюючого підприємства приймається не менш як ¾ голосів його засновників (учасників)).

Висновки до розділу 2

На основі проведеного дослідження у другому розділі отримано наступні результати.

1. Удосконалено визначення поняття дочірнього підприємства з урахуванням того, що інше підприємство володіє щодо нього правом вирішального впливу, яке виникло незалежно від його волі.

2. Дістали подальший розвиток положення щодо способів контролю над дочірнім підприємством:

запропоновано пакет голосуючих акцій (паїв) понад 40 відсотків вважати контрольним, якщо ніякий інший учасник не володіє більш значним пакетом. Відсутність контрольного пакету у цьому разі підтверджується Антимонопольним комітетом України. Володіння пакетом від 20 до 40 відсотків вимагає встановлення наявності або відсутності контрольного пакету акцій (паїв) Антимонопольним комітетом України;

доповнено перелік способів контролю таким способом, коли всі учасники дочірнього підприємства або члени їх сім'ї є учасниками і контролюючого підприємства; обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу контролюючого підприємства членами сім'ї; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів контролюючого підприємства членами сім'ї; будь-який інший спосіб, окрім укладання договору про підпорядкування керівництва дочірнього підприємства керівництву іншого підприємства або іншого договору, що тягне за собою встановлення контролю над підприємством.

3. Уперше обґрунтовано, що організаційно-правова форма дочірнього підприємства є складною формою, яка включає в себе в якості однієї із складових іншу організаційно-правову форму (приватного підприємства, одного з видів господарського товариства, одного з видів підприємств колективної власності тощо);

4. Удосконалено положення щодо організаційно-правової форми дочірнього підприємства, а саме запропоновано передбачити у законодавстві, що дочірнє підприємство може використовувати будь-яку базову організаційно-правову форму підприємства, передбачену законодавством.

5. Дістала подальший розвиток класифікація дочірніх підприємств, а саме виокремлено за концепцією дочірнього підприємства наступні його види:

підпорядковане – дочірнє підприємство базового виду, за презумпцією перебуває у відносинах контролю-підпорядкування з контролюючим підприємством;

автономне – відмежоване від контролюючого підприємства щодо управління і відповідальності (якщо контролюючим підприємством прийнято і зареєстровано відповідне рішення);

приєднане – приєднане до контролюючого підприємства щодо управління і відповідальності (якщо між контролюючим і дочірнім підприємством укладено і зареєстровано договір приєднання, а у разі, коли контролюючому підприємству належить понад 90 відсотків часток (акцій, паїв) дочірнього підприємства, або для заснованого одноособово на похідному речовому праві – за одноособовим рішенням контролюючого підприємства, яке також підлягає державній реєстрації).

6. Удосконалено визначення поняття корпоративного підприємства, зокрема, визначено його основну відмінну ознаку від унітарного – розподіл статутного фонду на частки та запропоновано внести відповідні уточнення у ст.63 ГК України.

Основні положення і висновки цього розділу були опубліковані у низці наукових робіт [105; 106; 110; 111].

РОЗДІЛ 3

УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ

ДОЧІРНІХ ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Порядок управління дочірніми підприємствами

На думку , під правовим статусом суб’єкта господарювання слід розуміти сукупність економічних, організаційних та юридичних ознак учасника відносин у сфері господарювання, встановлених у законодавстві (закріплених в іншій правовій формі), що дозволяють індивідуалізувати його шляхом виділення з-поміж інших осіб – суб’єктів правовідносин – і кваліфікувати як суб’єкта господарського права. Основною, визначальною ознакою, що характеризує правовий статус суб’єкта господарювання, вважається його господарська компетенція (господарська правосуб’єктність). Проте для повної характеристики правового статусу суб’єктів господарського права велике значення мають визначені ознаки, що справляють вплив на обсяг і характер господарської компетенції. До елементів (ознак) правового статусу суб’єкта господарювання відносить:

1) мету і завдання суб’єкта господарського права;

2) вид та організаційно-правову форму суб’єкта;

3) порядок утворення і державної реєстрації;

4) правовий режим майна;

5) основний вид діяльності;

6) характер прав і обов’язків або повноважень;

7) юридичну відповідальність;

8) порядок припинення суб’єкта господарювання [199, с.8].

На нашу думку, потрібно виокремити також такий елемент правового статусу, як порядок управління, що особливо важливо у випадку з дочірніми підприємствами. Слід також зважувати на те, що права та обов’язки є змістом господарської компетенції, тобто вони відображаються в кожному з вищеназваних елементів, точніше сказати, сторін або аспектів правового статусу. Тобто права та обов’язки підприємства, що складають його господарську компетенцію, розглядаються з тієї чи іншої сторони. Тому такий аспект, як «характер прав та обов’язків або повноважень» доцільно уточнити як «характер інших прав і обов’язків або повноважень», адже вони стоять за кожним із аспектів.

Розглянемо правовий статус дочірнього підприємства в різних його аспектах, з точки зору удосконалення чинного законодавства.

Порядок управління дочірнім підприємством у законодавстві майже не визначено. Однак існує низка норм, якими можна керуватися при відповіді на питання щодо управління дочірнім підприємством.

Закон України «Про господарські товариства» передбачає, що затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його дочірні підприємства, належить до виключної компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 59 Закону). Визначення умов оплати праці посадових осіб його дочірніх підприємств здійснюється зборами товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 59 Закону). Аналізуючи положення Закону, можна зробити висновок, що господарське товариство бере активну участь у роботі своїх унітарних дочірніх підприємств. Безперечно, господарське товариство своїми діями суттєво може обмежувати діяльність таких підприємств. Наприклад, визначаючи умови праці, господарське товариство може впливати і навіть змінювати економічну та фінансову політику дочірнього підприємства, адже від оплати праці прямо залежить прибуток підприємств, оскільки вона є складовою так званої в економіці виробничої функції і прямо впливає на розмір прибутку [64, с. 133]. Відповідні норми поширюються й на товариства з додатковою відповідальністю.

Закон України «Про акціонерні товариства» взагалі не оперує терміном «дочірнє підприємство».

Закон України «Про холдингові компанії» передбачає, що до виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії належить вирішення питань:

формування єдиної фінансової, інвестиційної, виробничо-господарської та науково-технічної політики щодо корпоративних підприємств;

визначення напрямів та порядку використання прибутку корпоративних підприємств;

затвердження планів виробничого та соціального розвитку корпоративних підприємств.

До виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії законом або статутом може бути також віднесене вирішення інших питань (ст.5).

У Принципах корпоративного управління [126], затверджених Рішенням ДКЦПФР, корпоративне управління розглядається як система, за допомогою якої спрямовують і контролюють діяльність товариства. У межах корпоративного управління визначається, яким чином інвестори здійснюють контроль за діяльністю менеджерів, а також яку відповідальність несуть менеджери перед інвесторами за результати діяльності товариства.

Отже, Принципи визначають управління через поняття контролю. Відносини між контролюючим та дочірнім підприємством також будуються на контролі. Відповідно контролююче підприємство є суб’єктом управлінських повноважень щодо дочірніх підприємств.

Натомість така постановка питання викликає спори у літературі.

В юридичній літературі є думка про те, що «прийняття органами управління холдингу обов’язкових наказів (розпоряджень по холдингу) чи прямих вказівок керівництву залежних компаній не має відповідних правових підстав» [72, с. 20; 87, с. 13]. Прихильники такого підходу вважають, що не можна управляти дочірніми підприємствами шляхом видання «наказів по холдингу», оскільки жодний організаційно-розпорядчий документ не може переступити «адміністративні межі» юридичної особи [194, с. 13].

Однак на увагу і підтримку заслуговує протилежна точка зору. Так, та розглядають холдинг як специфічний різновид господарських об’єднань і вважають, що на сьогодні однозначно до компетенції органів управління та посадових осіб холдингових компаній входить прийняття управлінських рішень на правах суб’єктів організаційно-господарських повноважень [191, с. 323, 325].

І. В. Лукач також вважає, що холдингова компанія може управляти справами не тільки через органи дочірнього підприємства, але й безпосередньо шляхом надання прямих обов’язкових для виконання вказівок, наприклад, у вигляді наказів [80, с.150].