Правовий статус дочірніх підприємств (стр. 24 )

Прийняття Господарського кодексу внесло в правове регулювання певні зміни.

Ч. 6, 7 ст. 126 ГК України (в її попередній редакції) передбачала норму про відшкодування збитків контролюючим підприємством та його субсидіарну відповідальність за боргами дочірнього у разі його банкрутства. Зокрема:

якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди, то перше має відшкодувати завдані другому збитки;

якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами буде нести контролююче підприємство.

Оскільки з прийняттям Закону про холдингові компанії були внесені зміни у статтю 126 ГК України, правове регулювання відповідальності холдингової компанії регламентувалось лише ч. 6 ст. 126 ГК, відповідно до якої: «Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства».

Таким чином, із можливих видів відповідальності контролюючого підприємства залишилася тільки його субсидіарна відповідальність у разі банкрутства дочірнього підприємства.

Аналіз практики правозастосування на базі Господарського суду Донецької області не дозволив виявити випадків притягнення до такої відповідальності. Щодо відповідальності дочірніх підприємств є випадки притягнення їх до солідарної відповідальності з іншими дочірніми підприємствами.

Наприклад, Публічне акціонерне товариство “Український Бізнес Банк” звернулось з позовом до Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій” “Кредит Схід-7”, Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій “Кредит Люкс” про стягнення заборгованості за кредитами у сумі 589 652 грн. 64 коп. Суд вирішив стягнути солідарно з Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій” “Кредит Схід-7” (м. Донецьк), Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій “Кредит Люкс” (м. Донецьк) на користь Публічного акціонерного товариства “Український Бізнес Банк” (м. Донецьк) заборгованість за кредитами у сумі 576 109 грн. 44 коп., судові витрати по сплаті державного мита у сумі 5 761 грн. 09 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. 00 коп. Підставою застосування солідарної відповідальності стало те, що 29.07.2008 р. Акціонерний банк “Український Бізнес Банк” (правонаступником якого є позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій “Кредит Схід-7” (клієнт, відповідач 1) уклали генеральний договір про співробітництво, відповідно до якого сторони домовились про співпрацію з метою спільної реалізації споживчого кредитування у відповідності з договорами про надання кредиту та поруки, які будуть укладені у майбутньому з фізичними особами – позичальниками. За цим договором Клієнт зобов’язується перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальниками зобов’язань, щодо повернення суми кредиту, сплати комісійної винагороди за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договорами про надання кредиту та поруки, укладені між фізичними особами, клієнтом та банком (Рішення Господарського суду Донецької області від 04.05.11 р. у справі № 1/54) [160].

Публічне акціонерне товариство “Український Бізнес Банк” звернулось з позовом до Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій” “Кредит Сервіс-1”, Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій “Кредит Схід-2” про стягнення заборгованості за кредитами у сумі 576 327 грн. 95 коп. В обґрунтування позову позивач надав: Генеральний договір про співробітництво від 08.09.2008р. з додатковими угодами. 08.09.2008р. Акціонерний банк “Український Бізнес Банк” (правонаступником якого є позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій “Кредит Сервіс-1” (клієнт, відповідач 1) уклали генеральний договір про співробітництво, відповідно до якого сторони домовились про співпрацію з метою спільної реалізації споживчого кредитування у відповідності з договорами про надання кредиту та поруки, які будуть укладені у майбутньому з фізичними особами – позичальниками. Клієнт зобов’язується перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальниками зобов’язань, щодо повернення суми кредиту, сплати комісійної винагороди за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договорами про надання кредиту та поруки, укладені між фізичними особами, клієнтом та банком. Згідно з пунктом 2.2.8 договору забезпеченням повернення кредитів та комісійної винагороди за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій по кредитах щодо договорів кредитування, які будуть укладені у майбутньому є договір поруки клієнта.

Таким чином, укладенням генеральної угоди сторони домовилися про поручительство виконання зобов’язань позичальників. Згідно з пунктом 2.1.5 договору у випадку невиконання позичальником своїх обов’язків (неповернення (часткового повернення) позичальником кредитних коштів та/або несплаті (часткової сплаті (відсотків банка) згідно з договором кредитування, на протязі 30 календарних днів з дня невиконання, банк (кредитор за кредитним договором) має право звернутися до клієнта (поручителя за кредитним договором) для задоволення власних вимог за рахунок поручительства.

Банк надав кредити фізичним особам (позичальникам) за укладеними договорами кредитування. Однак, позичальники свої зобов’язання належним чином не виконали, кредити у встановлені договорами строки не повернули, у зв’язку з чим виникла заборгованість за кредитами у сумі 551 786 грн. 65 коп. Тому позивач направив клієнту (відповідачу 1) претензії.

08.09.2008 р. в забезпечення виконання генерального договору про співробітництво банк (кредитор, позивач), клієнт (відповідач 1) та Дочірнє підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій “Кредит Схід-2” (поручитель, відповідач 2) уклали договір поруки, згідно з яким вказане товариство зобов’язалося солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за виконання зобов’язань Дочірнім підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій “Кредит Сервіс-1” (боржником, клієнтом, відповідачем 1) за генеральним договором про співробітництво від 08.09.2008р.

В силу статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Стаття 554 вказаного кодексу передбачає правові наслідки порушення зобов’язання, забезпеченого порукою, а саме: у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Суд вирішив стягнути солідарно з Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій” “Кредит Сервіс-1” (м. Донецьк), Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій “Кредит Схід-2” (м. Донецьк) на користь Публічного акціонерного товариства “Український Бізнес Банк” (м. Донецьк) заборгованість за кредитами у сумі 551 786 грн. 65 коп., судові витрати по сплаті державного мита у сумі 5 517 грн. 87 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. 00 коп. 04.05.2011 р. (Рішення Господарського суду Донецької області від 04.05.2011 р. у справі № 1/53).

На подібних підставах суд вирішив стягнути солідарно з Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій” “Кредит Схід-3” (м. Донецьк), Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Група фінансових технологій “Кредит Схід” (м. Донецьк) на користь Публічного акціонерного товариства “Український Бізнес Банк” (м. Донецьк) заборгованість за кредитами у сумі 599 214 грн. 23 коп., судові витрати по сплаті державного мита у сумі 5 992 грн. 14 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. 00 коп. (Рішення Господарського суду Донецької області від 04.05.2011 р. у справі № 1/60).

Однак випадків притягнення до відповідальності контролюючого підприємства за зобов’язаннями дочірнього підприємства не виявлено. Це пояснюється незацікавленістю директорів дочірніх підприємств у створенні конфліктних ситуацій у відносинах з контролюючими підприємствами, а поштовх для розвитку практики зможе надати реалізація пропозицій, які будуть обґрунтовані нижче. Тому подальший аналіз виходить з урахування практичних потреб, які без сумніву існують, наявного досвіду законодавчого регулювання та зарубіжного досвіду.

Насамперед, слід зазначити, що досить широке коло суб’єктів господарської діяльності, правовідносини яких були законодавчо врегульовані попередньою редакцією ст.126 ГК України, законодавець звузив до холдингової компанії та корпоративного підприємства. Правовідносини інших суб’єктів залишилися поза межами правового регулювання, що призводить до порушення конституційного принципу рівності всіх суб’єктів господарювання. Тобто питання контролюючих підприємств, які не є холдинговими компаніями, залишилися неврегульованими.

Про невиправданість чинного підходу як необґрунтовано вузького неодноразового говорилось у літературі.

Наприклад, додатково пропонувала застосування солідарної відповідальності учасників зв’язаного контролю у разі придбання одним учасником зазначеного контролю активів іншого учасника [188, с.10].

З найбільш широкими пропозиціями виступила І. В.Лукач, яка виконувала дисертаційну роботу на тему «Правове становище холдингових компаній за законодавством України» і на основі проведеного аналізу пропонувала відновити виключені із ГК норми та закріпити в законодавстві конструкції субсидіарної та солідарної відповідальності холдингової компанії за боргами дочірніх підприємств, а також відшкодування збитків дочірньому підприємству, якщо ці негативні обставини були спричинені холдинговою компанією [80, с.126].