Правовий статус дочірніх підприємств (стр. 29 )

Закон наділяє їх статусом об’єднання (без прав юридичної особи) і передбачає їх державну реєстрацію, що здійснюється НБУ (ст. 9 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

Спеціальним законодавством встановлюються інші особливості правового статусу підприємств, що входять до складу таких об'єднань. Ці особливості в цій роботі детально не розглядаються, оскільки потребують спеціальних досліджень.

У пропонованій главі ГК України доцільно передбачити, що особливості правового статусу дочірніх підприємств у банківській, страховій та інвестиційній сферах визначаються спеціальним законодавством.

Порядок утворення і державної реєстрації дочірнього підприємства. Утворення дочірніх підприємств здійснюється у загальному порядку, передбаченому для підприємств тієї чи іншої базової організаційно-правової форми.

Вищий арбітражний суд у Листі Вищого арбітражного суду від 24 січня 1997 р. № 01-8/23 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів» (ст.1) зазначав, що чинне законодавство України, у тому числі Цивільний кодекс Української РСР [186], Закон України «Про підприємства в Україні» не визначає поняття «дочірнє підприємство» і не передбачає особливостей створення таких підприємств. Отже, створення, реорганізація, ліквідація, а також діяльність дочірнього підприємства, тобто такого, яке засновано іншим («материнським») підприємством, регламентуються загальними нормами Законів України «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» [135]. Незважаючи на те, що даний Лист Вищого арбітражного суду дещо застарів, але і сьогодні загальний порядок створення дочірніх підприємств здійснюється на основі загальних норм ГК, ЦК, Законів України «Про господарські товариства», «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців», Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» [155] (якщо дочірнє підприємство створюється у вигляді акціонерного товариства) та ін.

Додатково на даний момент у законодавстві встановлені деякі особливості створення дочірніх підприємств.

Закон України «Про господарські товариства» передбачає, що рішення про створення дочірнього підприємства має бути прийнято зборами товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 59 Закону). Відповідна норма поширюється й на товариства з додатковою відповідальністю.

Особливості створення дочірніх підприємств іншими видами підприємств законодавством не передбачені.

Закон України «Про акціонерні товариства» взагалі не оперує поняттям дочірніх підприємств, отже спеціальних норм щодо створення акціонерними товариствами дочірніх підприємств цим Законом не передбачено, їх створення здійснюється в загальному порядку, тобто з урахуванням того, є це значна угода чи угода із зацікавленістю тощо.

Також ч. 4 ст. 126 ГК та ч. 2 ст. 118 ЦК вимагають повідомлення про наявність контролю в засобах масової інформації.

Разом з тим, ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» серед інших підстав публікації відомостей з Єдиного державного реєстру не містить вимогу опублікування відомостей про наявність простої чи вирішальної залежності. Для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, публікація цих відомостей не передбачається (ч. 3 ст. 29 зазначеного Закону).

Якщо звернутися до досвіду регулювання цієї проблеми в зарубіжних країнах, то ми побачимо, що законодавство не завжди вимагає додаткової публікації відомостей. У Німеччині є вимога тільки про негайне повідомлення акціонерного товариства, що іншому підприємству стало належати більш як 1/3 акцій акціонерного товариства [3, ч. 1 ст. 20]. Натомість в деяких країнах СНД оприлюднення інформації про залежність підприємств є обов’язковим. Так, ч. 2 ст. 106 ЦК РФ зобов’язує господарське товариство, яке придбало більше 20 % голосуючих акцій акціонерного товариства або 20 % статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, негайно публікувати відомості про це в порядку, передбаченому законами про господарські товариства. Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 95 Цивільного кодексу Республіки Казахстан.

Варто зауважити, що інформація про власників значних пакетів акцій підлягає обов’язковому розкриттю в річному звіті відкритого акціонерного товариства серед відомостей про емітента. В Єдиному державному реєстрі містяться відомості про учасників і засновників юридичної особи, які є загальнодоступними [134, ч. 1 ст. 20]. Кібенко зазначає, що практичної потреби в додатковому оприлюдненні інформації про залежність немає [58, с. 414]. І. В.Лукач зауважує, можливо, що в майбутньому така публікація буде викликана суспільними потребами [80, с.76-77]. На нашу думку, ставити під сумнів вимогу статті 126 ГК України не має підстав, а навпаки, доцільно встановити додаткове регулювання у її розвиток.

Так, доцільно використати досвід ФРН та встановити, що до тих пір, доки підприємство не виконало свого обов’язку по сповіщенню, ні воно саме, ні залежне від нього підприємство чи підприємство, що діє за його рахунок, і підприємство, залежне від нього, не можуть скористатися правами, які дають акції або дольові паї.

Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди органів Антимонопольного комітету України (ч.3 ст.126 ГК України).

Статут дочірнього підприємства у організаційно-правовій формі товариства з обмеженою відповідальністю затверджується зборами товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 59 Закону України «Про господарські товариства»). Ці положення поширюються і на товариства з додатковою відповідальністю.

Закон України «Про акціонерні товариства» не передбачає ніяких спеціальних норм щодо затвердження статуту дочірніх підприємств. За загальним правилом орган, що прийняв рішення про створення підприємства, затверджує і його статут.

Державна реєстрація дочірнього підприємства здійснюється в загальному порядку згідно зі ст.58 ГК України та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців». Окрім того, ч. 4 ст. 126 ГК вимагає, що про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства відповідно до статті 58 ГК.

У законодавстві спостерігається плутанина щодо визначення поняття «дочірнє підприємство», яка позначається на практиці державної реєстрації унітарних дочірніх підприємств. Дані про кваліфікацію підприємства як дочірнього не завжди вносяться до державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, що порушує права учасників господарських відносин з цими підприємствами. Така прогалина вимагає усунення [168].

Впровадження у законодавство сформульованих у цій роботі пропозицій має сприяти встановленню порядку у цій сфері.

Важливим аспектом при створенні дочірнього підприємства є можливість використання ним комерційного найменування холдингової компанії, оскільки, по-перше, дочірнє підприємство може мати вже відоме споживачеві найменування. По-друге, поєднання в найменуванні підприємства позначки «ДП» або «Дочірнє підприємство» та безпосередньо комерційного найменування холдингової компанії буде свідчити для споживачів і контрагентів дочірнього підприємства про його відповідність діловій репутації холдингової компанії [80, с.100].

З цього питання Державний комітет з регуляторної політики та підприємництва визначив, що найменування дочірніх підприємств можуть містити інформацію, яка вказує на залежність цих підприємств від їх юридичних осіб-засновників. Назва юридичної особи береться в лапки і зазначається безпосередньо після організаційно-правової форми суб'єкта господарювання [147].

На наш погляд, такий порядок найменування дочірнього підприємства слід зробити обов’язковим. Найменування дочірнього підприємства має відображати організаційно-правову форму, яка у випадку з дочірніми підприємствами є складною.

Це слід враховувати у найменування дочірнього підприємства, яке має звучати, наприклад, так: «Дочірнє приватне підприємство» або «Дочірнє акціонерне товариство» чи «дочірнє товариство з обмеженою відповідальністю».

Окрім того, до найменування дочірнього підприємства слід включати вказівку про підпорядкованість певному контролюючому підприємству, про що вже вказувалось в літератур [див.: 188, с.106].

Таким чином, може бути сформульовано пропозицію до пропонованої глави ГК України:

«Найменування дочірнього підприємства має містити вказівку на використану у його організаційно-правовій формі організаційно-правову форму іншого підприємства (дочірнє приватне підприємство, дочірнє товариство з обмеженою відповідальністю тощо) та на підпорядкованість визначеному контролюючому підприємству».

На практиці дочірні підприємства створюються, як правило, не на порожньому місці, а в результаті реструктуризації вже існуючого бізнесу контролюючого підприємства [183]. Найчастіше йдеться про великий суб’єкт господарювання, який утворюється в результаті приватизації або виник у приватному секторі економіки, і якому межі однієї юридичної особи стали тісними. Такий суб’єкт нерідко веде кілька непов'язаних між собою видів діяльності, має територіально рознесені відділення. Мотивацією для створення холдингової групи можуть бути як міркування поліпшення ефективності роботи даної структури за рахунок перерозподілу обов'язків і повноважень по декількох рівнях, так і підвищення її економічної прозорості з метою залучення зовнішніх інвесторів. Природна ідея реструктуризації полягає в тому, що кожній фактично існуючій складовій групи надається статус юридичної особи.

В якості прикладу можна навести реорганізацію компанії Nemiroff. Рішення про реорганізацію для компанії було кроком на шляху розвитку, що дозволило привести у відповідність з міжнародними бізнес-моделями структуру керування Nemiroff Холдинг, оскільки подальший розвиток бізнесу вимагає еволюційних змін системи управління, що сприяють досягненню основної стратегічної мети холдингу – зміцненню позицій ТМ Nemiroff у «трійці» світових горілчаних брендів-лідерів. 10 березня 2006 р. зборами акціонерів групи компаній Nemiroff було ухвалено рішення про реорганізацію її структури управління та утворення Nemiroff Холдинг, куди увійшли в колишньому складі всі підприємства групи компаній Nemiroff. Організаційну структуру Nemiroff Холдинг становлять такі компанії: в Україні – керуюча компанія Nemiroff (Київ), ДП «Алко Інвест» (Хмельницький), УВК Nemiroff (Немирів, Вінницька обл.), ДП «Немирофф-медиа» (Київ); в Росії – Торговий дім Nemiroff в Росії (Москва); у Польщі –Nemiroff Polska (Варшава) [206].