Правовий статус дочірніх підприємств (стр. 3 )

Як вірно зазначає О. Р. Кібенко, переваги ведення підприємницької діяльності із використанням груп компаній не вичерпуються можливостями додатково обмежити майнову відповідальність окремих компаній, що входять до складу групи (що може бути здійснено, наприклад, шляхом передання основної маси групових активів компанії, яка не веде підприємницької діяльності, зі здійсненням найбільш ризикових бізнесових операцій через іншу компанію, що найменш забезпечена активами). Груповий бізнес має певні переваги з точки зору організації бізнесу (дозволяє створити більш ефективну структуру управління активами чи діяльністю, часто така структура викликана територіальною розпорошеністю бізнесу), тощо [57, с.397].

М. І. Кулагін з цього приводу пише, що у сучасних умовах гігантського усуспільнення власності у формі або монополістичної, або державної склалося положення, коли економічно обґрунтовано використовувати як окремо функціонуючі маси капіталів всередині однієї маси власності або фонду власності. Юридична особа виступає тільки як інструмент, за допомогою якого реалізується капіталістична власність. У зв’язку з цим переважна більшість юридичних осіб знаходиться у стані економічної залежності від фінансових центрів [74, 22-29, 225].

Окрім того, набувають розвитку все нові форми встановлення контролю над підприємствами. Тому значне поширення такої форми ведення господарської діяльності, як дочірні підприємства, у сучасних умовах зумовлене об’єктивними чинниками.

В таких умовах стає необхідним створення механізму захисту від негативного впливу «групового бізнесу». Важливість даної проблеми зауважувалась вже на рубежі ХІХ – ХХ століття. Ще В. І.Ленін писав про участь одних юридичних осіб у статутному капіталі інших - «система участий»… позволяет безнаказанно обделывать какие угодно темные и грязные дела и обирать публику, ибо руководители «общества-матери» формально, по закону, не отвечают за «общество-дочь», которое считается «самостоятельным» и через которое можно все «провести»» [79, с.346]. Натомість і через століття ця проблема зберігає свою актуальність.

Професор у своїй книзі «Цивільне право» пише: «Участие в обществах других обществ и товариществ может привести к тому, что последние, обладая контрольным пакетом акций (или большинством долей) и, по сути, определяя в силу этого все действия контролируемого общества, формально остаются в стороне от возможных отрицательных результатов своего руководства, например от последствий неудачно совершенных контролируемым обществом сделок» [75, c. 304].

За словами західного правознавця М. Despax, кричуща різниця між юридичними формами та їхньою економічною сутністю стала іноді обертатися і проти інтересів інших капіталістів, а також самої держави, саме ці причини змусили судову практику й законодавця з середини ХХ століття усе частіше враховувати фактичну залежність однієї компанії від іншої» [цит. по: 75, с. 156].

Тим не менше законодавство у цій області, у т. ч. у зарубіжних країнах, до цих пір не сформувалося остаточно і перебуває в стадії становлення. В той час дочірні підприємства та учасники господарських відносин з ним часто потерпають від зловживань з боку контролюючого підприємства. Отже, у сучасних умовах нагальною стала потреба розробки засобів захисту інтересів більш слабких учасників господарського обороту та учасників господарських відносин з ними, якими, зокрема, є дочірні підприємства, що знаходяться у відносинах вирішальної залежності від контролюючого підприємства (підприємств). Саме необхідність розробки таких засобів викликала виникнення нової організаційно-правової форми підприємства – дочірнє підприємство.

Необхідність захисту інтересів підкреслюється у роботах багатьох дослідників [82, 181, 88, 180 та ін.], відзначається стратегічне значення розробки відповідної проблематики [174, 30], що є надзвичайно актуальною як у сфері приватної [49, 157], так і публічної власності [34].

Дане дослідження доцільно розпочати з дослідження історичних аспектів її становлення та розвитку для виявлення правової природи відносин, що обумовлюють її існування, та їх історично сформованої специфіки, яку потрібно враховувати у теоретичній розробці проблем сучасного періоду.

Історико-економічні передумови виникнення організацій дочірнього типу з'явилися приблизно у другій половині XIX століття. Цей історичний відрізок часу прийнято відносити до періоду виникнення й розвитку в світовій економіці монополістичного капіталізму [24, с.5-9]. Прогрес науки, техніки, технології виробництва в другій половині XIX ст. зумовив нову ступінь розвитку продуктивних сил капіталістичної промисловості, в результаті чого значно змінилася сама структура економіки. Змінилася роль важкої промисловості в порівнянні з легкою: вона стала провідною. Однак для розвитку важкої індустрії були потрібні значні капітали. У зв'язку з цим широкого поширення набувають акціонерні товариства, які акумулювали вільні кошти великих і дрібних капіталістів і посилили централізацію капіталу. Капітал в основному прямував на фінансування найбільших підприємств. Тому в останній чверті XIX століття відбувається безперервне зростання порівняно невеликої кількості великих і найбільших підприємств і одночасно спостерігається процес розорення тисячі дрібних підприємств [201, c.167].

Постійно посилюється процес концентрації виробництва і капіталу, який у XVIII ст. повною мірою задовольняла акціонерна форма крупнокапіталістичної організації, але в кінці XIX ст. він вже вимагав подальшого укрупнення підприємств. Підприємства, які за своїми розмірами, здавалося, ще так недавно задовольняли всім технічним умовам, тепер стають явно недостатніми, і подальший прогрес вимагає подальшої концентрації виробництва [53, c.406].

На цьому ґрунті виникає безліч підприємницьких об'єднань (синдикатів, картелів, пулів, асоціацій і так далі), при цьому розвиток відбувається від простіших до складніших форм. Найміцнішою формою об'єднання підприємств стає трест, учасники якого не мають виробничої, комерційної і юридичної самостійності, оскільки об'єднання відбувається практично по всіх параметрах їх господарської діяльності.

У дореволюційній Росії пануючою формою об'єднання підприємств були синдикати, в їх числі були такі великі, як «Продамет», «Продвігулля», «Продвагон», «Продаруд» і так далі. Розвиток синдикатів в Росії почався в 80 - 90-х роках XIX ст. [86, c.23].

Для США того періоду характернішою була концентрація виробництва у вигляді створення трестів. інка наводить в приклад такого роду угоди про створення американського тресту: «акціонери всіх підприємств, які прийшли до угоди про виключення конкуренції, передають всі свої акції в руки довірених осіб (звідси і назва), отримуючи замість акцій посвідчення тресту у кількості, що відповідає кількості акцій підприємства, що входить в трест. Ці довірені особи, маючи в своїх руках акції всіх конкуруючих підприємств, набувають можливість взяти в свої руки всі ці підприємства, ставлячи на чолі кожного з них своїх людей і контролюючи всі справи. Таким чином, не тільки ціни товарів, але і все їх виробництво виявляється в руках підприємницького союзу. І оскільки акціонери окремих підприємств отримують дохід незалежно від успішності діяльності їх заводу, але залежно від успішності діяльності всього союзу, то, природно, вони зацікавлені вже не в долі того підприємства, з яким вони увійшли в трест, але лише в долі самого тресту» [53, с.399-402]. Тобто, маємо повну господарську єдність всіх підприємств, що вступили в трест. За словами , «підприємства стають частинами нової організації і підпорядковуються у своїй діяльності вказівкам, що йдуть цілком з центрального управління тресту» [192, с.491].

У цілому можна констатувати, що вперше зародження інституту дочірніх підприємств відбувається в США часів економічної концентрації 1870-1890 рр. Сполучені Штати, за словами Келлера [56, с.12-13], змогли ще до початку 60-х років XIX ст. зайняти чільне положення серед індустріальних держав. Будівництво залізниць, яке є вже з 40-х років «провідним сектором», було тією сферою економіки, що визначала економічну динаміку, а пізніше - через поспішне зростання, яке не відповідало потребам інфраструктури - і перші економічні кризи.

В якості заходів проти руйнівної конкуренції в області цін в 60-х і 70-х роках залізничні компанії домовилися, насамперед, про створення картелів («пулів»). Так як ці об'єднання, засновані на договірних засадах, завжди розвалювалися через значні протиріччя інтересів, то виникло прагнення об'єднатися капіталом і створити головне товариство, яке має контролювати окремі залізничні компанії. За такою схемою об'єднання підприємств була, наприклад, створена в 1870 р. «Pennsilvania Railroad Company».

Аналогічні структури, але вже з метою встановлення більш сильного панування на ринку, стали створюватися також у тютюновій, цукровій, сталеливарній та нафтопереробній промисловості.

Для управлінсько-організаційного об'єднання на базі капіталу в цих галузях був обраний так званий «трест», який як форма злиття був вперше офіційно застосований заснованою у 1882 р. «Standard Oil Company».

Процес монополізації в США через високий, в порівнянні з європейськими країнами, рівень концентрації виробництва і капіталу здійснювався головним чином у формі трестів і концернів. Трести об'єднували підприємства однієї або ряду суміжних галузей промисловості. Якщо з 1860 р. по 1890 р. утворилися 24 трести з капіталом 4366 млн. дол. [201, с.190], то вже в 1900 р. в США налічувалося 185 трестів, в 1907 р. - 250. У 1904 р. вони контролювали 40% всього капіталу [25, с.21].

2 липня 1890 р. під впливом громадської думки Конгресом США вперше в світовій історії був ухвалений антитрестівський Закон Шермана (перший акт антимонопольного законодавства), в якому утворення трестів було оголошене незаконним.

Легальною можливістю обходу положень антитрестівського законодавства стала допустимість функціонування так званої «системи участі». У 1889 р. в штаті Нью-Джерсі закони про корпорації були доповнені так, що стало можливим створювати холдингові компанії – корпорації, що можуть володіти акціями компаній, які створюють трест. У цьому полягала юридична функція довірених осіб і самих довірителів (trustees and trusts), які й дали назву всьому рухові. Економічний розвиток потребував більш гнучких організаційно-правових форм, таких як дочірні підприємства. У 1891 р. був зроблений наступний крок і Нью-Джерсі прийняв закон про загальний статус корпорацій, який допускав здійснення операцій одночасно в декількох штатах, дозволяв корпораціям володіти акціями інших корпорацій, що мали ознаки дочірніх. Після цього трести були перетворені на корпорації, причому деякі з них стали фірмами - виробниками, а деякі – холдинговими компаніями, до складу яких входили компанії дочірні [188, c.45-46].