Правовий статус дочірніх підприємств (стр. 6 )

У відповідності зі ст. 11 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік [102], державні підприємства, що перебувають на госпрозрахунку, мають закріплені за ними основні і оборотні засоби та самостійний баланс, визнавалися юридичними особами. Вперше, у відповідності зі ст. 26 Основ, за підприємствами державне майно закріплене на праві оперативного управління. У відповідності з прийнятим в 1963 р. Цивільним кодексом УРСР юридичними особами визнавалися організації, які володіють відокремленим майном, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді [185].

До прийняття Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство 1965 року [120] компетенція підприємства визначалася в господарському законодавстві через компетенцію директора. З прийняттям названого положення були визначені права та обов'язки саме підприємства як такого, як господарського органу, самостійного суб'єкта права [182].

Численні реформи правового становища держпідприємств в СРСР другої половини минулого століття були спрямовані на розширення самостійності підприємств.

На початку 60-х років була здійснена спроба реформувати систему економічних відносин у країні, зокрема, шляхом зміни статусу державних підприємств. Зазначена спроба була спрямована на розширення самостійності підприємств в умовах командно-адміністративної системи управління економікою.

У 1979 р. була здійснена ще одна спроба реформування економічної сфери шляхом організаційних заходів. Основні положення цієї реформи знайшли відображення в постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 12 липня 1979 р. «Про поліпшення планування і посилення впливу господарського механізму на підвищення ефективності виробництва і якості роботи» [97]. Реформою передбачався ряд заходів, головним чином спрямованих на стимулювання підприємств до розширення і вдосконалення виробництва. Все це мало певний позитивний ефект.

Найбільші зміни інститут державних підприємств зазнав у другій половині 80-х років XX століття в ході так званої перебудови. Новий підхід був закріплений у прийнятому в 1987 р. Законі «Про державне підприємство (об'єднання)» [90]. Певною новелою зазначеного Закону була спроба запровадити демократичні принципи в систему управління підприємством. Державне підприємство було визнано самостійним товаровиробником. Якості товаровиробника підприємство набуває об'єктивно, в силу участі в суспільному поділі праці, існуючому між відокремленими господарськими осередками, кожний з яких створює закінчений продукт для обміну. Роллю товаровиробника обумовлено використання саморегулівного, самоорганизуючого начала в діяльності підприємства. Передбачається здійснення підприємством своїх функцій на основі повного господарського розрахунку, самофінансування і самоврядування, гнучкого поєднання централізованого керівництва і самостійності підприємства. Планово-організаційні відносини, суб'єктом яких стає держпідприємство як основна ланка єдиного народно-господарського комплексу, що залежать від волі їх учасників і цілей, поставлених плановим органом [30, с.19-47].

Цей досвід може бути використаний при розробці правового статусу дочірніх підприємств в сучасній економіці.

Таким чином, на основі проведеного аналізу історії виникнення дочірніх підприємств, становлення та розвитку їх організаційно-правової форми можуть бути зроблені наступні висновки.

Дочірні підприємства виникають по мірі виникнення холдингових відносин між юридично самостійними підприємствами, первинною формою яких було володіння контрольним пакетом акцій. Згодом спектр холдингових відносин був розширений за рахунок включення в них володіння контрольним пакетом паїв, а потім права власності на майно, що закріплюється за дочірнім підприємством на похідному речовому праві. Відмінною особливістю холдингових відносин є їх незалежне від волі дочірнього підприємства виникнення. Відмінною особливістю холдингового об'єднання є його формування по волі материнського підприємства, яке створює дочірні підприємства або включає їх в об'єднання шляхом придбання над ними контролю (тобто формування за принципом зверху вниз). Холдингове об'єднання слід відрізняти від концерну, який формується знизу вверх – на основі договірних відносин між підприємствами, які створюють головне підприємство концерну шляхом внесення до його статутного фонду своїх акцій в обмін на акції концерну і тому подібне. Холдингове об'єднання і концерн відрізняються від тресту тим, що підприємства, які входять до їх складу, володіють юридичною самостійністю. У даний час зроблена спроба включити до складу холдингових відносин всі відносини, засновані на контролі одного підприємства над іншим, незалежно від підстав виникнення такого контролю (володіння контрольним пакетом акцій, паїв, правом власності на майно, договір, фактичний контроль, що виникає на інших підставах). Це представляється невиправданим, оскільки необхідно відрізняти контроль, що виникає на основі фінансової залежності, від контролю, що виникає на основі договору в концерні. Холдингове об'єднання формується зверху вниз, а концерн знизу вверх, відповідно відрізняється характер відносин в них – добровільний в останньому випадку, примусовий в першому. Відповідно буде різним механізм захисту прав учасників об'єднання в першому і в другому випадку. Підприємства, що входять до складу концерну, беруть участь у формуванні його правового статусу, затвердженні його статуту, і можуть гарантувати свої права самі. У холдингових об'єднаннях, навпаки, потрібні законодавчі гарантії прав дочірніх підприємств. Тому всі відносини контролю необхідно розподілити на дві групи – у концерні і холдинговому об'єднанні. Першу групу повинні скласти відносини контролю-підпорядкування, що виникають на добровільній основі, другу – на основі формування відносин залежності за принципом «зверху вниз», тобто на примусовій основі.

Забезпечити захист інтересів дочірнього підприємства у відносинах з контролюючим здатен господарсько-правовий підхід. Тому у правовому регулюванні потрібно грунтуватися на господарсько-правовій природі холдингових відносин, що адекватна сучасним економічним умовам, оцінці таких відносин саме як відносин господарського контролю-підпорядкування, що передбачають збалансований захист інтересів як контролюючих, так і залежних від них учасників холдингових відносин. Таке збалансування інтересів можливо здійснити за допомогою господарсько-правових засобів, завдяки спеціальному методу, що використовується в господарському праві (методу балансу інтересів [31, с.130]).

В цьому полягає принципова відмінність господарського контролю-підпорядкування від адміністративного. З урахуванням цього пропонується уточнення терміну «контролю-підпорядкування», використовуваного у господарському законодавстві, як «господарського контролю-підпорядкування».

1.2. Правовий статус дочірніх підприємств у зарубіжних країнах

Як зазначалося вище, холдингове законодавство у зарубіжних країнах, так само як і в Україні, знаходиться на стадії становлення. Про розходження юридичних форм і економічних відносин вже говориться понад століття, але спеціальне законодавство про холдингові компанії або контролюючі підприємства (щодо зарубіжного досвіду буде вживатися термін «холдингова компанія») і дочірні підприємства до цих пір остаточно не сформувалося.

Незважаючи на визнання феномена холдингових відносин, а також усвідомлення законодавцем значущості проблеми взаємовідносин між холдинговою компанією і дочірнім підприємством, на сьогоднішній день далеко не кожна з країн має законодавство, достатнє для всебічного їх врегулювання. Найбільш опрацьованим є, мабуть, право Німеччини (Закон про акціонерні товариства 1965 року) та право Англії (Закон про компанії 1989 року). Більшість країн мають правові положення, що стосуються економічно залежних компаній, які, як правило, розпорошені по численних актах різної галузевої приналежності. Проекти спеціалізованих актів знаходяться на різних стадіях розробки і затвердження. У ряді держав видані акти, що регламентують оригінальні інститути, які використовуються для правового оформлення груп (наприклад, у країнах загального права прийняті закони про холдинги) [44, 116-117].

У зарубіжних країнах все ще не склалося єдиного підходу до визначення поняття дочірніх підприємств, у різних країнах у законодавстві закріплено різні ознаки холдингових компаній.

Поняття «холдинг» (від англійського holding – щось, що особа має/контролює), холдингова компанія (holding company) використовується в англійському і американському праві. У країнах континентального права термін «холдинг» не використовується. Вважається, що аналогом американського холдингу у Європі є пов’язані підприємства, група компаній, концерн.

Узагальнене законодавче визначення цього поняття в США відсутнє. Як склалося історично, у США холдинговими компаніями є акціонерні компанії та банки. За законодавством США, на початковому етапі дочірньою вважалась компанія, в якій понад 50 відсотків акцій, що мають право голосу, належить іншій корпорації, яка називається материнською [113, с. 465]. Банківська холдингова компанія визначається як корпорація: якій належить 25% голосуючих акцій одного чи більше банків; яка контролює у будь-який спосіб вибори більшості ради директорів банку чи довірителя банку; Рада управляючих Федеральної резервної системи США встановила (після повідомлення та надання можливості для слухання), що корпорація справляє контрольний вплив на менеджмент чи органи банку [128].

В Англії поняття «дочірня фірма» вперше було вжито в Законі про компанії 1929 р. Спочатку це поняття виводилося з участі в капіталі компанії. Потім в редакції Закону 1948 р. акцент був зроблений вже на управлінні (контролі) як вирішальному чиннику взаємин «материнська компанія - дочірня фірма» і було дано трактування контролю [44, с.102].

В Акті про компанії 1948 р., у ст. 154 якого говориться, що будь-яка компанія є дочірньою, якщо:

1) ця друга компанія є її членом та контролює формування складу її директорів;

2) ця друга компанія утримує більше половини (у номіналі) її звичайних акцій, або

3) якщо ця компанія є дочірньою якої-небудь компанії, котра в свою чергу є дочірньою компанією цієї другої компанії [187].