Ювілей Наома: шляхи розвитку українського мистецтвознавства (стр. 11 )

Звісно, вироблення таких принципів не могло бути справою одного дня й вимагало певного часу, однак побоювання викликав факт зволікання й затягування вирішення цього питання, що поступово призводить до розпорошеності творчих сил, появи інертності, анемічності в художньому житті Києва.

1. О. Авратинський. Про українське мистецтво в минулім // Українська хата. – 1912. – № 9. – С. 557

2. Д. Антонович. Справа пам’ятника Шевченкові в Києві // Дзвін. – 1913. – № 2. – С. 94.

Станичнов О. О., аспірант кафедри ТІМ ХДАДМ (наук. керів. О. Ю. Оленіна)

Лінія та ритм як стилістичні ознаки сецесії в картинах польських майстрів

Ключові слова: сецесія, ритм, лінія, стилістичні ознаки, орнамент, рослинний мотив

Сецесія є самостійним стилістичним явищем у художньому житті польського мистецтва. Вплив цього стилю можна вгледіти в станковому живописі польських майстрів, у їхніх композиційних схемах, особливо в роботах Виспянського, Мальчевського, Мехоффера. Цей стиль є синтезом мистецтв, що з`явився як відгук європейського художнього руху в Польщі. Це виявилося в об`єднанні «Молода Польща».

Визначення особливостей впливу цього напрямку в станковому мистецтві Польщі є актуальним на сьогоднішній день у контексті вивчення культури країни, яка взаємопов’язана з культурою України.

Мета дослідження – аналіз впливу стилістичних ознак сецесії на композиційно-пластичні побудови картин польських майстрів

Головні стилістичні ознаки модерну – ритм та лінія, яка все об'єднує. Вони забезпечують впізнаваність стилю, незважаючи на наявність національної специфіки в кожній з країн Європи.

Основна особливість модерну – це лінія, той єдиний знаменник, до якого приведено все. Причому це лінія особлива – вона звивається, як цигарковий дим (використовуючи вираз з журналу «Югенд»), плавна, струмлива, що все перетворює в кручене, рухливе, рослинне, гнучке наче як паросток. Лінія всеосяжна, як хвиля.

Лінія – не тільки художня, здебільшого ідеологічна категорія стилю. Модерн і лінія настільки нерозривні, настільки залежні один від одного, що не зрозумівши причини цієї залежності, неможливо зрозуміти культуру стилю в цілому.

«Демон» лінії – один з головних «демонів» культури модерн: своєрідна душа. Лінія несе як смислове навантаження, символізуючи нескінченну мінливість і рух, так і художнє, втілюючи нову пластику. Модерн надає трактуванню лінії, як такої, нового значення: вона не стільки вирізає форму з порожнечі, скільки відокремлює навколишній світ від неї [3, 123].

Лінія породжує лінеарний ритм у творі. Ритм – це ще один принцип стильового утворення для модерну. Він, начебто уподібнений до биття серця нового світу. Шум фабрик і стук моторів, дихання – все це зливається в єдину динаміку, яка як звукова доріжка до фільму супроводжує реальність. Це нове відчуття і світу, і простору, ритмізовані відчуття, адже в модерні є безліч прикладів візуального ритмування, котре є важливим для вираження в орнаментальності твору. [1, 174].

Ритм необхідний глядачеві для точнішого сприйняття, щоб він не загубився в часі і просторі, втримався в реальності.

Ритм у польській сецесії має свої особливості. Він представлений переважно хвилеподібним повторенням елементів, які є поштовхом до подальшого розвитку композиції. Ця особливість виявляється в характерних рослинних елементах і орнаменті.

Характерною ознакою стилю модерн є наявність рослинного мотиву, який змінює в цьому стилі своє значення від пластики до символізму.

Образ квітки постає в самій ідеї руху, зміни, повторення, наближаючись до орнаменту.

Тут природа виступає не тільки як першоджерело всього, вона цікава як джерело вічної таємниці і сили, що протистоїть і суперечить світові, прогресові. Саме в природі художник бачить глибоке, сокровенне, стихійне. Модерн спирається на висловлене Гете в «Морфології рослин» уявлення про цілісність органічного життя, про подвійну єдність фізичного і духовного начал, про зростання як органічний розвиток якогось основотворчого мотиву, про структуру, як складну взаємодію сил та елементів організму, на думку про існування гармонії між будовою органів, їхньою формою і довкіллям. Гармонія між внутрішнім і зовнішнім виявляється в «проростанні» форми зсередини назовні в образотворчому мистецтві епохи польської сецесії [2, 22].

Імітація рослинних мотивів виражається у вигнутих, пластичних лініях і перманентній пульсації зростання. Водночас орієнтація на органічні форми виключає необхідність симетрії. Рівновага досягається за рахунок балансу органічних форм, а принципи «несхожості» й асиметрії стають ключовими для стилю. Ідея, взята в природі (не-симетричності і не-схожості є відтепер естетичним принципом), стала своєрідною революцією для візуального ряду.

Якщо зробити аналіз робіт польських художників Ю. Мехоффера, С. Виспянського, Я. Мальчевського проглядаються всі особливості даного стилю.

1.  Ритм и действительность/ А. Белый // Красная книга культуры / отв. ред И. Фролов. – М. : Искусство, 1989 – С 173 – 179 с.

2.  о метаморфозах растений — М. : Наука, 1988. — 187 с.

3.  Сарабъянов модерн. Истоки, история, проблемы / – М. : Искусство, 1989 Изд. 2-е 2001. – 294 с.

івна, здобувач кафедри ТІМ НАОМА (наук. керів. Л. О. Лисенко)

Канівські скульптурні симпозіуми 2011–2014 рр. як етап розвитку вітчизняного пленерного руху

Ключові слова: скульптурні симпозіуми, сучасна українська практика

Питання розвитку вітчизняного пленерного руху надзвичайно актуальне для сучасної української скульптури. Започаткована в Україні скульптором Ю. Синькевичем 1986 року практика проведення скульптурних симпозіумів стала характерною рисою художнього життя країни та одним з найважливіших чинників в процесі оновлення пластичної мови мистців.

Однак, враховуючи їхню не таку вже й довгу біографію на теренах нашої країни, варто зауважити, що симпозіумний рух України ще вимагає глибокого й всебічного наукового дослідження, художньо-формального аналізу та каталогізації творчого доробку його учасників. Така наукова розвідка сприятиме виявленню основних тенденцій розвитку сучасної української пластики в контексті світового скульптурного процесу та зверне увагу держави до нагального питання збереження художнього надбання країни для майбутніх поколінь.

Канівські скульптурні симпозіуми 2011–2014 рр. стали важливим етапом розвитку цього руху. Спираючись на український і світовий досвід проведення подібних заходів та місцеву традицію художніх пленерів і літньої студентської практики, вони стали вдалим прикладом поєднання приватної ініціативи та професійного, грамотного підходу до організації симпозіумів. Це, в свою чергу, обумовило появу низки новацій, як суто організаційного, так і художнього плану, та подальші перспективи розвитку канівських пленерів.

По-перше, два з чотирьох канівських симпозіумів мали статус міжнародних, об’єднавши на одному робочому майданчику скульпторів з України, США, Японії, Німеччини та Грузії.

По-друге, симпозіуми характеризуються професійним відбором учасників на основі їхнього попереднього творчого доробку. Єдиною умовою кожного пленеру є розмаїття пластичної мови учасників, що забезпечує місцевому парковому ландшафту природний вигляд. Канівські симпозіуми мають суто прагматичне спрямування – естетизацію території готелю «Княжа гора» та поповнення приватної колекції його власника Ю. Сташківа. Отже, на сьогодні вони не передбачають участі молодих чи недосвідчених мистців з метою вдосконалення їхніх навичок роботи в твердому матеріалі.

По-третє, в Каневі скульптори, як і живописці (живописні пленери відбуваються паралельно зі скульптурними) не скуті жодними тематичними обмеженнями. За матеріал обрано місцевий український граніт. Водночас мистці працюють з нестандартними для подібних пленерних акцій невеликими кам’яними блоками. По завершенню симпозіумів роботи встановлюються на території готелю «Княжа гора» з прив’язкою до навколишнього пейзажно-архітектурного середовища.

Таким чином, скульптурний доробок Канівських симпозіумів складають переважно високомистецькі твори, яким властиве багатство тематики та художньо-образного вирішення (від традиційного фігуративну до абстракції, доведеної до абсолютної знаковості). А учасники заходу мають змогу обмінюватися професійним досвідом та закладати разом з його організаторами нові стандарти симпозіумної роботи й культури експонування пленерних творів. Отже, дослідження Канівських симпозіумів 2011–2014 рр. дасть змогу осягнути шляхи розвитку вітчизняного пленерного руху та виявити результати його впливу на оновлення пластичної свідомості мистців.

Судомир Оксана Євгенівна, студентка IV курсу факультету ТІМ НАОМА (наук. керів. О. А. Лагутенко)

Особливості сучасної сценографії на прикладі творчості Олександра Друганова

Ключові слова: сучасна українська сценографія, театр, режисура, драматургія, костюм, концептуалізм, багатожанровість образотворчого мистецтва, перформативне мистецтво, медіа-технології

Мета дослідження полягає у вивченні сучасної сценографії через аналіз художніх, стильових, стилістичних та жанрових особливостей сценографічної творчості Олександра Друганова.

Український театр є унікальною базою для висвітлення новітніх культуротворчих процесів та розвитку окремих складових театрального й образотворчого мистецтв. На сучасному етапі розвитку сценографії актуальною стає проблема аналізу та класифікації застосовуваних театральними художниками ідей, рішень, матеріалів і технологій. Одним з базових питань сучасного дослідження театру є пошук підтексту сценографічних рішень, віднайдення характерних метафоричних сценічних модулів через осмислення візуальних концепцій. Так, на прикладі сценографічних робіт одного чи декількох художників, можна робити висновки про загальні та окремі тенденції в розвитку української сценографії.

Вистави Олександра Друганова – яскравий приклад постмодерністського мислення у вітчизняній сценографії, що виражається в оформленні сцени як міксу індивідуальностей – поєднанні різного й різностильового. Друганов вільно володіє багатим інструментарієм образотворчого мистецтва та вміло оперує законами театру. Він сміливо експериментує, поєднуючи традиційні й новаторські форми, активно залучаючи до своїх вистав театральний живопис, колаж, графіку, прийоми кіномистецтва, технології дизайну. Художник органічно опановує різні сценічні простори та майданчики, заповнюючи їх інтелектуальними пластичними формулами.