Ювілей Наома: шляхи розвитку українського мистецтвознавства (стр. 5 )

2. У І чв. ХХ ст. в Харкові, як і в інших регіонах, простежується традиція встановлення типів надгробку «Дерево життя» та «Голгофа». «Дерево життя» – тип надгробка у вигляді стовбура дерева з обрізаним гіллям, що символізує дерево роду. За припущеннями деяких дослідників, кількість обрубаних гілок вказує на кількість гілок генеалогічного древа, що обірвалися зі смертю членів родини, які не залишили потомства. «Голгофа» – тип надгробного пам’ятника у вигляді брили, увінчаної хрестом. Нагадує про Голгофу, на якій було розп’ято Ісуса Христа. Прикладами поховань у вигляді Дерева життя на території 2-го та 13-го міських кладовищ слугують поховання Є. Рєдіна (1908), Ф. Ракушана (1909), С. Фарбера (1928). А у вигляді Голгофи – поховання М. Сумцова (1922).

3. Найдавнішим скульптурним бюстом установленим у Харкові є бюст на місці поховання Кропивницького (ск. Ф. Балавенський, 1914). Після 30-х рр. та у повоєнний час традиція встановлення скульптурних бюстів поширюється, наприклад, поховання Д. Багалія (ск. Л. Блох, 1932), М. Бурачека (ск. О. Кудрявцева, 1954). Встановлення саме бюстів на місці поховання сягає і до нашого часу.

4. В Радянський період, зокрема в 70-х рр. з’являється тип надгробка «як частина архітектурного рішення». Такими є поховання С. Гризодубова (1965), академіка М. Барабашова (ск. В. Агібалов, 1971).

5. Від початку 2000-х рр. знову набуває поширення тип надгробка «трибун», який з’являвся ще в радянські часи (на архітектурному постаменті-трибуні розташовується поясне скульптурне зображення). Такий тип надгробка встановлюється на місці поховання видатних вчених та публічних діячів, підкреслюючи професію померлого, наприклад, поховання М. Куцина (2001), Л. Малої (ск. О. Рідний, 2004).

6. В сучасний період ми бачимо процес збільшення значимості скульптури в оформленні одиноких могил. Так, у 2000-х рр. здебільшого зустрічаються такі типи як «півпостать» та «постать». Поширюється скульптура-алегорія, яка до початку ХХІ ст. взагалі була відсутня.

Кошак Віктор Тарасович, викладач кафедри академічного рисунку ЛНАМ (наук. керів. ).

Роль педагогічного методу Тараса Драгана і представників його школи у розвитку львівської школи академічного рисунку кінця ХХ — початку ХХІ ст.

Ключові слова: академічний рисунок, педагогічний метод, школа, персоналії.

У доповіді здійснено вивчення ролі провідних педагогів — викладачів рисунку у спеціалізованих мистецьких закладах Львова другої половини ХХ ст., розглянуто з огляду на роль та ефективність поліваріантних методичних засад. Виявлено співвідношення традицій львівської мистецької школи та західноєвропейських академічних осередків першої половини — середини ХХ ст. Основну увагу надано виявленню ролі діяльності окремих персоналій у навчальному процесі, особливості формування комунікації у парі “викладач — студент”. Особливої уваги надано методичним напрацюванням Тараса Дарагана та його учнів, адже саме в їх практиках було знайдено оптимальну форму синтезу західноєвропейських та українських мистецьких досвідів.

Кравцова Діна Костянтинівна, студентка IV курсу факультету ДДПМ Закарпатського художнього інституту (наук. керів. І. В. Луценко).

Професія дизайнера – сучасний стан, наслідковість, стереотипи

Ключові слова: культура, дизайн, стереотипи, розвиток, час.

Професія дизайнера задіяна сьогодні майже у всіх видах людської діяльності. Дизайн став не тільки модною професією, але й сегментом часу, який повільними кроками входить у свідомість української пострадянської ментальності. В Україні професія дизайнера не є наразі такою затребуваною та високооплачуваною, як за кордоном. Це спричиняє низку проблем, які стосуються не лише самих дизайнерів, але й гальмують розвиток соціально-економічних відносин загалом. Сучасні дослідження сприйняття фахівців з дизайну у різних країнах світу показують наявність великої кількості міфів та стереотипів щодо даної професії. Найпоширеніші з них в Україні.

Стереотип 1: веб-дизайн – це професія для чоловіків, а графічний дизайн – для жінок. Поширення стереотипу, на нашу думку, пов'язане з тим, що жінки зазвичай воліють триматися осторонь від технологій і, як правило, вибирають інші сфери діяльності для власної кар'єри.

Стереотип 2: дизайнер – це покликання, а не професія, спеціальна освіта зовсім не обов'язкова.

Стереотип 3: сучасний дизайнер працює виключно з комп'ютером. Часто людям є незрозумілим, навіщо дизайнеру в епоху розвинених комп’ютерних технологій потрібно вміти малювати від руки. Пересічна людина не замислюється над тим, що дизайнер, який здатний добре малювати, розуміє і відчуває композицію, має більше можливостей для реалізації своїх ідей, матеріалізації думок.

Стереотип 4: без професії дизайнера можна обійтися в сучасному суспільстві. Багато людей досі вважають важливість професії дизайнера переоціненою, проте дизайн виявляється у безлічі сфер життєдіяльності людини і без даної професії, можливо, сучасне суспільство і могло б існувати, але без комфорту, естетичного задоволення тощо.

За даними деяких опитувань, у країнах західної Європи та США, професія дизайнера вважається престижною та значимою.

Найбільша проблема вітчизняного дизайну – відсутність часу й досвіду. У західній Європі та США вже змінилося не перше покоління тих, хто займається дизайном. Україна ж не мала достатньо часу, щоб пристосуватися до відносно нового поняття «дизайн». Люди нашої країни все ще проходять цей процес. Ми маємо розбіжності в ставленні до професії дизайнера. Особливо це помітно, якщо порівняти людей різного віку і різного соціального статусу. Молодь уже починає жити з «вбудованим» поняттям дизайну і тому розуміє його, як ніхто інший. Представники цієї верстви суспільства вже майже навіть не задумуються над питанням, чи потрібен дизайн взагалі, бо для них відповідь очевидна – так. Проте люди середнього та старшого віку, особливо ті, хто підпадає під категорію людей немистецьких професій, найчастіше не знають навіть приблизного визначення дизайну.

Отже, через «застій» в мистецтві, а також, у дизайні, який відбувся в радянські часи через нав’язування вибору мистецького шляху, Україні потрібен час, щоб наздогнати світовий дизайн, який розвивався поступово і природно. Дизайн необхідно розвивати, орієнтуючись на світові віяння у дизайні, та намагатися наздогнати пропущені моменти у розвитку дизайну, відповідати світовим стандартам та смакам.

івна, здобувач кафедри ТІМ НАОМА (наук. керів. Н. Ю. Белічко), викладач кафедри ОДПМ Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького

Творчість П. Д. Козіна: філософія буття і людина в ній

Ключові слова: монументальне мистецтво, суворий стиль, станкова картина

Петро Козін своїми творами суттєво збагатив мистецьку скарбницю Черкащини, ще за життя подарувавши немало робіт до Черкаського обласного краєзнавчого музе́ю , обласного госпіталю ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Провідною темою художника стала тема війни. Оскільки в 1943 р. у сімнадцятирічному віці, тільки закінчивши школу, йому довелося йти на фронт. Там кожну вільну хвилину він малював. Перша нагода показати свої малюнки з’явилась 1945 року в Румунії у місті Констанца на виставці військових художників.

В 1950-х рр. П. Козін отримав вищу освіту, закінчивши Львівський державний інститут декоративного та прикладного мистецтва за фахом художник-монументаліст.

У його працях відчутний потяг до втілення цілісних й могутніх характерів, любов до великої монументальної форми, збагаченої конкретно-достовірними, проте досить узагальненими рисами.

Але, окрім монументального живопису, він вкладав свою душу і серце у станкові картини. Творив їх, шукаючи образи, настрій, змінюючи колорит, наносячи надзвичайно товстий шар фарб. Прагнув донести ідею, якомога глибше розкривши її.

Працюючи над портретом, натюрмортом, пейзажем митець вважав їх у своїй творчості другорядними. Більшість свого часу віддавав сюжетній картині. Художник працював у напрямку «суворого стилю», який у вітчизняному мистецтві виник у 60–70-х рр. ХХ ст.

Стилістика «суворого стилю» відштовхувалася від традицій монументального мистецтва, для яких характерними були потужна емоційна насиченість і, водночас, стриманість образу та лаконічність форм. Пройшовши через війну, відчувши її на собі, у своїх творах залишив місце для вищої філософії буття і людини в ній, її почуттів та переживань. Його цікавила проблема людяності, а не сюжети масштабних баталій. Таким він був не лише в мистецтві, а й у житті.

В одному з інтерв’ю художник М. Бабак розповідав, що в ті важкі часи, коли художника І. Кулика засуджували за націоналізм, П. Козін єдиний з місцевих художників мав мужність стати на його захист. Він завжди мав тверду позицію і власну думку.

Росіянин за походженням (народився в Мордовії), чиє життя за волею долі пройшло в Україні. Питання особистої ідентичності росіянина і людини, яка живе і спілкується з іншою культурою, були для нього важливими. Митець любив Черкаси, а коли одна з московських галерей, зацікавившись його творчістю, запропонувала вивезти усі його твори до Росії (як російського художника) та надрукувати каталог, П. Козін відмовив, сказавши, що: «Усе, що тут було створено, повинно тут залишитись…».

Кубриш Наталія Романівна, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри рисунка і живопису Одеської державної академії будівництва та архітектури

Міфотворчість як провідне явище українського модернізму

Ключові слова: міф, міфотворчість, художня творчість, образ, архетип

Міфотворчість – одне з найважливіших явищ мистецтва ХХ ст. не тільки як художній прийом і світосприйняття, але й засіб переосмислення реальності. Міф сприймається не як напівзабутий епізод передісторії культури, а як вічна позачасова суть культури. Чимало течій, що виникли в першій половині ХХ ст. характеризуються різноманітними підходами до осмислення суті буття, а звідси – виникнення різнобічних картин світу, сформованих уявою митців – індивідуальних міфів. Нові міфи нанизуються на фундаментальні вікові архетипи.