Ювілей Наома: шляхи розвитку українського мистецтвознавства (стр. 8 )

Трансформації живописної манери художника пов’язані з трьома основними передумовами:

1)  дослідженням та вивченням здобутків західноєвропейських мистецьких напрямів кінця XIX – початку XX ст.;

2)  відмовою від праці у межах стилістики соціалістичного реалізму;

3)  внутрішніми потенціями митця до художнього експерименту.

Названі передумови визначили русло творчої практики митця та художніх модифікацій у розмаїтих жанрах, з якими доводилося працювати П. Столяренкові, зокрема, портретом та натюрмортом.

Оскільки домінантним жанром у творчості митця завжди полишався пейзаж, це зумовило особливості у розвитку інших жанрових ліній. Відчувши замкненість простору майстерні, невиправданість її формату, П. Столяренко значно «розширив» межі та перейшов до органічного поєднання пейзажу із портретними та натюрмортними образами на пленері.

Образ людини в роботах художника вибудовувався поступово: від стафажу до повнокровного портретного зображення у зрілий період його творчості (1960–1991). Водночас дрібномасштабне зображення людини у роботах художника зустрічається і в вищезазначений період, що стає концептуальним конструктом у формування цілісного образу.

В натюрморті митець виробив власний художній підхід. Поєднуючи пейзаж з ліричними натюрмортами у ріозмаїтих композиційних пасажах, він відтворює не звичайне життя зображуваних предметів, а будує просторову структуру, в якій закладене цілісне світосприйняття, передані враження від реальності.

Таким чином, особливості підходів П. Столяренка до створення натюрморту та портрета залежать як від етапів формування та становлення його творчої манери в цілому, так і від завдання, яке ставив перед собою митець у кожному окремому випадку.

Очевидно, пріоритетність пейзажу визначила місце інших жанрів у творчому набутку живописця і дала підстави для аналізу натюрмортів та портретів у різноманітних взаємозв’язках з основоположним жанром його художньої діяльності.

Осадча Олександра Анатоліївна, аспірантка кафедри ТІМ ХДАДМ (наук. керів. М. В. Мархайчук)

Поетика сюжетів Нового Заповіту та характеристика їхнього пластичного вирішення в українському мистецтві часів незалежності

Ключові слова: українське мистецтво, реактуалізація релігійної тематики, мета, модернізм

Коли митець має справу з таким метанаративом як Біблія, то безумовно, сам характер тексту, його літературні якості, історико-культурний вплив накладають свій відбиток на кінцевий результат роботи автора. В умовах реактуалізації релігійної тематики в мистецтві та розгортання феномену «Нової релігійності», нагальним видається дослідження особливостей сюжетів візуалізації Нового Заповіту в творчості українських митців останніх десятиріч.

Чисельно вони переважають над Старозавітними епізодами. З початку ХХІ ст. найактивніше розробляють її живописці. Тенденційним є персоналістичний підхід: митці надають перевагу зображенню окремих біблійних героїв (найчастіше це Христос, Богоматір та апостоли), що дозволяє розкрити їхній психологічний аспект, показати образи в найдраматичніші моменти (Іуда чи Петро, що зрікається Вчителя). Багатофігурних композицій менше. Цей факт можна пов’язати з більш особистісним характером самого Нового Завіту, який дає приклади складних взаємовідносин між людиною і Богом, тоді як епічність та монументальність є рисами Старого Завіту.

Загалом Євангеліє в живописних творах постає як певний етичний орієнтир. Це перегукується з думкою Джеймса Х’юстона, який вважає, що «в останні роки у біблійних дослідженнях достатньо багато уваги приділялось тому, як розповідь від першої особи допомагає читачеві краще зрозуміти самого себе та підвищує його морально. Це перехід від узагальнених етичних теорій до розгляду питань етики крізь призму індивідуального наративу не може не тішити» [1].

У скульптурі в монументальних формах найактивніше втілюються новозавітні образи (як христологічні, так і богородичні), тоді як Старозавітна тематика залишається поза увагою монументалістів. Пам’ятки переважно демонструють консерватизм, патетичність, слабке сприйняття інновацій. Це пояснюється здебільшого або їхнім меморіальним призначенням, або характером інституцій-замовників. Зазначимо, що подібна ситуація в цілому характеризує стан сучасної української монументалістики.

Унікальна широта тематично-сюжетної палітри Святого Писання надала митцям свободу у пластичних експериментах: їхні художні прийоми варіюються від експресіоністичних чи тісно пов’язаних із авангардними пошуками початку ХХ ст. до виходу поза межі зображального – у сферу концептуального мистецтва. Живильним джерелом, що надихало художників, стала й українська народна ікона з властивою їй декоративністю, стилізацією елементів.

Проте, на відміну від традиційного сакрального мистецтва, роботи останнього десятиріччя на Біблійну тематику вирізняє порівняна «збіднілість» символічного лексикону – автори, як правило, використовують значно обмежений арсенал біблійних символів (найчастіше це хрест, чаша та риба), або ж цілковито їх уникають. Пласт біблійної культури сучасні автори сприймають як самодостатній предмет уваги і творчого дослідження, так і як сферу, дотичну до багатьох гостросоціальних питань. Прагнення до суб’єктивного підходу у розкритті проблеми, звертання до унікальності, екзистенційного досвіду кожного глядача, вписує їхні твори в русло метамодернізму з його орієнтацією на гуманістичні ідеали.

1.  Хьюстон Дж. (2 декабря 2014) К библейской духовности [Электронный документ]. – Режим доступа к сайту : http://www. reformed. .

2.  Сакральне в сучасній культурі [Електронний ресурс]: веб-сайт Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. – Режим доступу до сайту: http://www. nbuv.

Пальниченко Ольга Ігорівна, магістр мистецтвознавства, студентка факультету історії мистецтва Віденського університету

Роль фігуративного живопису Анатолія Криволапа у становленні «нового українського пейзажу»

Ключові слова: А. Криволап, «новий український пейзаж», колір, формат

Пейзаж завжди відігравав одну з провідних ролей в українській живописній традиції. Цьому сприяли не лише багатство та розмаїття природи, але й прозорість та чистота повітря, які не лише допомагали художникам бути більш об’єктивними у сприйнятті мальовничої реальності, але й застосовувати власні художні візії для перетворення натуралістичної картинки на дійсно неповторні твори мистецтва. Саме така специфіка підходу до пейзажу і стала засадничою для фігуративної творчості А. Криволапа.

Анатолій Дмитрович Криволап – один з тих художників, для яких живопис став не лише свідомим вибором, але й єдиним способом втілення своїх колористичних переживань. Один з найбільш вдумливих сучасних українських авторів знайшов у пейзажі єдину можливість для втілення власних емоцій та почуттів. Пошуки гармонії кольору в живопису стали лейтмотивом усієї творчості майстра – як фігуративної, так і абстрактної. Декоративні великі плями, впевнені мазки широкого пензля та яскраві контрастні сполучення – основний «арсенал» художніх виражальних засобів митця. Саме такий набір інструментів виражальності у живопису й характеризує «новий український пейзаж», флагманом якого став Криволап.

Варто зауважити, що саме картина – живопис на полотні – стала для художників основним медіумом для трансляції нових ідей. Необхідно звернути увагу, що термін «новий», а не «сучасний» обрано саме через те, що в пейзажному живопису сталося повне оновлення образотворчої мови. Відбулося становлення ряду рис, притаманних художникам, чия творчість може бути зразком «нового українського пейзажу». Пейзажисти ХХІ ст. демонструють цілісний погляд на світ та природу, обираючи конкретні сюжети та, зазвичай, залишаючись вірними обраним мотивам упродовж тривалого часу – серії «Ю. Б.К.» О. Тістола, «Українські мотиви» А. Криволапа, «Велика прогулянка», «Мікс», «Газони» М. Мамсікова тощо. Таке звернення до серійності є важливим для розуміння художником свого завдання в становленні сучасного українського живопису.

Великий формат – ще одна риса, яка об’єднує художників. По-перше, автори обирають його як гарантію того, що робота буде відзначена глядачем, така собі апеляція до інстинктів – велике має бути помітним. У великоформатній картині легше розкрити декларативність, що формально зближує творчість представників «нового українського пейзажу» з мистецтвом плаката. Кожна робота – маніфестаційне звернення художника до глядача. Обираючи пейзаж як засіб його передачі, художники звертаються, у першу чергу, до вродженої прив’язаності українців до власної землі та природи – застосовують прийнятну для розуміння мову. Така рефлективна легкість розуміння надає художникам можливість за допомогою простих односкладних символів зашифровувати у картинах важливі екологічні, соціальні, геополітичні тексти. Саме тому художники й обирають великий формат для своїх робіт, адже важливо бути не лише побаченим, але й почутим та зрозумілим. По-друге, зважаючи на те, що сюжети картин є малонасиченими та простими, великий формат дає змогу максимально збільшити образ та наблизити його до рами, а, отже, й до глядача. Таким чином, роботи стають демократичнішими, зрозумілішими і, як наслідок, популярнішими.

Для українського мистецтва колір був завжди одним з найголовніших засобів виразності. Не стали винятком і «нові пейзажисти». Форсоване звучання барв, насичені кольорові плями, контрастні співвідношення – невеликий перелік з арсеналу художників. Роботи впадають у вічі з першого ж погляду – великі кольорові модулі – відправна точка у побудові колористичної єдності в роботах О. Тістола, М. Мамсікова та А. Криволапа. Важливо усвідомлювати, що комунікація між художником та глядачем має відбуватися просто та зрозуміло, адже на розшифрування складних символів часто немає часу чи бажання. Саме тому колір набуває особливого звучання, форсується, доповнюється контрастами, відіграє роль повноцінного медіуму в творі мистецтва.

Свідомий, обґрунтований підхід художників до пейзажної творчості засвідчує нерозривну традицію між поколіннями українських митців, вічно натхненних ландшафтом своєї Батьківщини, та дає нам змогу для типологізації в межах нового українського живопису, виводячи термін «новий український пейзаж» у поле виправданого академічного та наукового інтересу.