Ювілей Наома: шляхи розвитку українського мистецтвознавства (стр. 18 )

Прописний шрифт Дерманської друкарні, який вживається зокрема у Октоїху 1604 року, дуже подібний до одного з прописних шрифтів Києво-Печерських видань. Подібний настільки, що можна припустити, що це один і той самий шрифт, який міг передати Єлісею Плетенецькому Ісайя Балабан. Але відмінності у деяких літерах все ж є, що вдалося виявити лише у процесі скрупульозного порівняння.

Другий – прописний шрифт Острозької Біблії, який зустрічається вже в першому острозькому виданні – Абетці 1578 року, теж надзвичайно подібний до одного з київських прописних шрифтів. Знову ж таки, подібний настільки, що без використання комп’ютерного порівняння його можна помилково вважати за острозький. Але уважне зіставлення всіх літер абетки острозького та київського шрифту показало, що літери трохи відрізняються своєю графікою, що помітне лише при значному збільшенні. Подібність цих двох шрифтів настільки велика, що викликає припущення: київський шрифт був свідомо скопійований з острозького.

На сьогоднішній день, авторові здається помилковою гіпотеза І. Каманіна, за якою нібито деякі шрифти Дерманської друкарні були передані І. Балабаном разом зі стрятинським до Києво-Печерської друкарні. Острозькі/дерманські шрифти, як показує наше дослідження, до друкарні Києво-Печерської лаври не потрапили, але бажання їх отримати очевидно було настільки велике, що ці їх було ретельно скопійовано. Остаточна відповідь на питання буде отримана лише після повного і ґрунтовного аналізу всіх шрифтів Острозької та Дерманської друкарень.

Кас’ян Олена Анатоліївна, студентка 5 курсу факультету ТІМ ЗФН НАОМА (наук. керів. ).

Повернення культурних цінностей в Україну.

Ключові слова: культурні цінності, повернення культурних цінностей, проект «Національний Реєстр Архівна Україніка».

У рамках круглого столу «Повернення культурних цінностей в Україну» відбулося кілька акцій, зокрема презентація центрального державного архіву зарубіжної україніки та виставки про перші документальні надходження до нього. Презентація цієї виставки стала можливою насамперед завдяки сприянню міністерства закордонних справ України та його Генерального консульства України в Пряшеві (Словаччина). Вона висвітлює громадсько-політичну та освітянську діяльність українських емігрантських організацій, театральне та літературне життя українських емігрантів у Чехословаччині у міжвоєнний та воєнний період. Серед матеріалів, представлених у експозиції – окремі документи з життя Української господарської академії в м. Подєбради (ЧС) у 1922–1935 рр.; документи, присвячені трагічній загибелі 25 травня 1926р. Симона Петлюри; документальні та фотоматеріали із таборового життя інтернованих українських військовополонених; часописи дитячих притулків у м. Подєбради та інших містах Чехословаччини; сатиричні журнали української еміграції, що видавалися у Відні, Львові, Празі у 20–30-ті роки ХХ ст.; листи та рукописи актора Миколи Садовського; твори відомого поета О. Олеся з автографом; оригінали поштової листівки О. Кобилянської та її фото у колі близьких людей та ін. Ці та багато інших документів, дають можливість розкрити невідомі для сучасників сторінки життя українців на вигнанні.

Питанням правового та організаційного забезпечення повернення в Україну культурних цінностей, актуальним проблемам повернення «еміграційної» Архівної Україніки, активізації участі дипломатичних та консульських представництв України у координації взаємодії архівних служб України з урядами європейських країн і українською діаспорою та іншим аспектам повернення культурних цінностей в Україну були присвячені доповіді М. Яковини, М. Скуратівського, Ю. Кулініча, О. Федорука, С. Кота, С. Гальченка, В. Боєчка, Н. Топішко, І. Матяш, І. Ключковської, М. Палієнко та ін.

Варто зазначити, що у працях радянських істориків проблема втрати культурно-історичних цінностей не була досліджена належним чином. Серед величезного обсягу радянських видань із проблематики Другої Світової Війни окремі питання висвітлювалися лише побіжно або окреслювалися в узагальнених працях. Основну увагу було зосереджено на трьох головних питаннях:

1. Евакуація музеїв, архівів, бібліотек у внутрішні райони СРСР.

2. Збитки заподіяні німецькими, румунськими окупантами.

3. Заходи з відновлення діяльності музеїв, архівів, бібліотек.

Отже, зважаючи на озвучені та інші проблеми у сфері повернення культурних цінностей в Україну, учасники круглого столу запропонували конструктивні рішення щодо вдосконалення механізмів державної політики в ділянці повернення та реституції культурних цінностей, яка має бути переглянута відповідно до наявних реалій з визначенням її стратегічних пріоритетів.

Когут Ірина Юріївна, студентка 5 курсу факультету ТІМ НАОМА (наук. керів. В. І. Петрашик).

Українська тематика у творчості художників-передвижників другої половини XIX ст. із збірки КНМРМ.

Ключові слова: графічні фонди КНМРМ, художники-передвижники.

Твори передвижників 2-ї пол. XIX ст. в зібранні Київського національного музею російського мистецтва, в яких присутня українська тематика, були обрані темою дипломної роботи. Особливістю даного дослідження є намагання найширше представити багату колекцію музею на цю тему. Предметом дослідження є, передусім, художнє мислення передвижників, їхнє втілення задуму у своїх художніх доробках української поетичної народності; козацької та природної тематики; особливості свого бачення у трактуванні і тлумаченні української проблематики.

КНМРМ володіє чудовим зібранням творів живопису, що здобули йому широку славу і популярність. У залі постійно діючої експозиції знаходяться картини російських митців, в яких зображені побут і життя українського народу. Музею належить менш відома колекція російської графіки і вона налічує чимало цінних цікавих робіт, створених різними майстрами 2-ї пол. XVIII ст. – поч. XIX ст.

Колекція графіки дає досить багате і яскраве уявлення про характер високих художніх і морально-принципових цінностей російського рисувального мистецтва. Першокласними роботами, що займають в збірці особливе місце є численні малюнки таких відомих художників 2-ї пол. XIX ст. – поч. XIX ст., як І. Рєпін, І. Крамськой, І. Шишкін, В. Сєров, М. Врубель. Дане зібрання графіки збиралося впродовж всього існування музею, починаючи з часів його заснування в 1922 році. Цікавим є той факт, що спочатку це був випадковий підбір графічних робіт, що надійшли з приватних колекцій. Значна за кількістю і якістю колекція малюнків російських художників формувалась, головним чином, за рахунок передачі з інших музеїв Києва, а також за рахунок придбань через державні закупівельні комісії у приватних націоналізованих колекціонерів.

Відзначаючи розмаїття технічних засобів виразності, відмінність стилістичних особливостей, слід зауважити, насамперед, те загальне багатство і різноманітність художнього і тематичного змісту, які мають малюнки. Про що і свідчить колекція графіки на побутово-історичний, портретний, пейзажний і батальний жанри.

Головним надбанням зібрання слугують малюнки, що мають самостійне художнє значення. Насамперед, це є підготовчі і допоміжні матеріали для створення живописних творів, в тому числі відомих великих полотен. Ці ескізи та етюди дають більшу змогу уявити, як створювалися картини. Вони представляють цінність для вивчення творчого методу художника та більш глибоке розуміння самого процесу пошуку необхідного матеріалу. Тому такі малюнки нерідко являють самостійну художнє значення. Вони часто відзначені тією яскравістю першого погляду на обрану тему, і тому мають високу майстерність виконання.

Слід зазначити також, що створення будь-якого витвору мистецтва нероздільно пов’язане з мистецтвом малюнка. Адже малюнок за своєю знаменністю є одним із головних у складових у побудові картин, тому сам вже пособі він і є її основою. Окрім цих зазначень слід також врахувати те, що малюнок дуже важливий і специфічний вид образотворчого мистецтва, відзначений великою безпосередністю у передачі життєвих явищ.

У роботі досліджується творчість передвижників з акцентом на її українській проблематиці в контексті українсько-російських культурних взаємин кін. XIX – поч. XX ст. Мета дослідження зосереджується на з’ясуванні та розкритті своєрідності бачення української культури. На виокремлення доробків на українські мотиви, котрі становлять синтез та поєднання українсько-російських взаємозв’язків і відносин. Мета даного дослідження полягає також в аналізі маловідомих робіт передвижників на українську тематику, спрямованих для найбільш ширшого ознайомлення з ними та, безпосередньо, освіту глядача.

Актуальність даного дослідження полягає в необхідності популяризації та акцентуванні української тематики у передвижників, яка стала джерелом натхнення для створення відомих полотен у творчості кожного з них. На сьогоднішній час, коли український народ переживає дуже лихі та складні часи, саме зараз, в жорстких умовах настає Відродження – відродження українського буття, українського мистецтва. Тому, живописне надбання, котре залишили пособі художники-реалісти, вимагає нового переосмислення для нащадків, а саме – розкриття засобами образотворчого мистецтва ментальності українського народу – як невичерпного джерела творчості.

Корж Інна Василівна, студентка 4 курсу факультету ТІМ НАОМА (наук. керів. ія).

М. Бойчук та В. Кричевський. Викладацька діяльність українських митців-авангардистів.

Ключові слова: М. Бойчук, В. Кричевський, Українська академій мистецтва

М. Бойчук і В. Кричевський спромоглися долинути глибин вивчення національної культури та сягнули глибин людяності у творчому доробку. Обидва вони постають як такі, що поклали власний талант у ствердженні основ викладання у Академії мистецтв України у 1917 році. Їхній доробок у цій царині вартий окремого дослідження.

М. Бойчук навчався малярству за сприянням митрополита А. Шептицького у Львові, Відні, Кракові (у Л. Вичулковського), Мюнхені. У Парижі він ознайомився з сезанізмом, роботами Ренуара, Пікассо. За відчуттям гармонії художнього образу митець близький до групи Набі.