Ювілей Наома: шляхи розвитку українського мистецтвознавства (стр. 32 )

Історизм сформувався у Франції в 1830 – 1900-ті рр. Стиль мав значний вплив на європейську архітектуру XIX ст., в час коли відбувалася зміна сприйняття та переосмислення культурних надбань минулого та пошук нових архітектурних форм. Зароджується ідея суб'єктивного бачення історичних процесів. Інтерес до вивчення та затвердження рівноправності історичних стилів; ідеї і бажання створити власну архітектурну модель, яка буде являти собою цілу симфонію стилів і вражати своєю грандіозністю; прагнення до ідеальної цілісності образу шляхом застосування синтезу мистецтв, чому сприяли нові можливості і шляхи втілення. Ідеї черпаються з джерел, що уособлюють собою вічні ідеали, щоб врешті переродитися і прийняти вигляд тимчасового образу, який вже не прагне до збереження історичних традицій, а передбачає появу наступних стильових напрямків.

Новаторські прагнення архітекторів знайти новий шлях реалізації своїх ідей призвели до постановки конкретних будівельних і художніх завдань, а відтак – до появи нових прийомів у поєднанні з різними мистецькими напрямками і до вироблення нових архітектурних рішень.

Пройшовши довгий і цікавий розвиток, оперний театр переживає значні зміни і удосконалення. Найзначніший внесок в архітектуру театрів привніс видатний архітектор  Палладіо, створивши театр Олімпіко, який став поштовхом до трансформування античних зразків і значно вплинув на уяву архітекторів XIX ст. та на їх думку щодо формування театральних споруд. Своїм винаходом архітектор задав тон моди в архітектурі театрів у стилі неоренесанс в XIX ст., коли відбувається запозичення і перенесення архітектурних елементів попередніх епох на новий ґрунт, створюючи тим самим нові художні образи. Процеси і досягнення історизму яскраво втілені в архітектурі оперних театрів Європи. Їх втілення можна бачити починаючи з опери Гарньє (Франція). Побудована 1862 р., вона вважалася «іконою стилю» протягом наступних 40 років, служила натхненням для багатьох країн: Австрії, Німеччини, Чехії, Угорщини, Словаччини, Швейцарії, де можна бачити явні подібності із архітектурою Ренесансу та значний вплив палладіанської архітектури, і аж до 1901р., коли був створений оперний театр в Києві, який втілює собою яскравий приклад архітектури неоренесансу. Саме така послідовність допомагає простежити зміни, схожості, та відмінності, що відбувалися в період створення нових споруд.

Таким чином можна прослідкувати відчутний рух впливу історизму, що головним чином проходить по середній полосі Європи. Проведений детальний аналіз кожного архітектурного об'єкта, дав чітке уявлення про процес становлення і розвитку історизму, та його особливості в кожній окремій країні.

Кузьмінова Маргарита Владиславівна, студентка V курсу факультету архітектури НАОМА (наук. керів. Д. І. Антонюк)

Архітектурно-планувальна організація набережної Дніпра в м. Києві

Ключові слова: організація набережної, типологія набережної, простір прибережної території Дніпра

Актуальність теми визначається важливістю формування набережної в структурі річкового міста. У дослідженні автор розглянула річку як важливий природний містобудівний фактор ; набережну як контактну зону між природними об'єктами, людьми та архітектурою, а також формування різноманітного виразного архітектурного середовища, організацію «водної» лінії забудови, забезпечення композиційного, функціонального та комунікаційного взаємозв'язку забудови з річкою і прирічковим простором.

Аналіз теоретичних робіт з обраної теми дозволив визначити напрями, які потребують подальшого висвітлення: класифікація та об’ємно-просторова типологія набережної, на основі якої необхідно виявити архітектурно-планувальні принципи та прийоми організації прибережної зони, проблемні та перспективні території для реновації та реконструкції набережних.

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей формування набережних правого берега Дніпра, аналізі закономірностей планування територій, визначення проблемних та перспективних зон та пропозицій щодо оновлення та реконструкції.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

1.  проаналізувати й узагальнити історію освоєння й функціонального насичення прирічкових міських просторів правого берега Дніпра у Києві;

2.  виявити принципи і фактори формування прирічкових міських просторів у Києві;

3.  визначити типи набережних правого берега Дніпра у м. Києві;

4.  проаналізувати й визначити проблемні та перспективні місця формування надрічкової активності для м. Києва.

Об'єкт дослідження: архітектурне середовище та типи набережних правого берега Дніпра у м. Києві.

Предмет дослідження: аналіз типів набережних та закономірностей формування прирічкового простору правого берега Дніпра у м. Києві.

Методи дослідження:

-  аналіз літературних джерел і вивчення методичних, нормативних та проектних матеріалів з досліджуваної теми;

-  історичний аналіз розвитку набережних правого берега Дніпра, просторового та функціонального взаємозв’язку міста з річкою;

-  проведення натурних обстежень для визначення типології набережних, аналізу їхніх функцій, композиційного вирішення.

Отримані результати. Визначено типологію набережних правого берега Дніпра м. Києва, визначено 10 типів, що мають однакові критерії для їхньої оцінки, зокрема функціональний тип, конструктивний, та тип профілю прибережної території, а також особливості, протяжність у км; здійснено аналіз за різними факторами, що дало змогу визначити перспективні ділянки для реновації та реконструкції в майбутньому.

Таким чином, отримані результати можуть бути використані при проектуванні об'єктів на цих територіях, розробленні генеральних планів і програм розвитку прирічкової зони, у навчальному процесі, при розробці методичних посібників, можуть бути покладені в основу практичного пошуку проектних рішень, а також при складанні програм-завдань на будівництво та проектування в прирічковому міському просторі. Подальше вивчення цієї теми передбачає реорганізацію набережних відносно сучасних принципів проектування, реновації і створення поліфункціональних структур у сукупності з міським простором.

Кузюра Ольга Вікторівна, аспірантка кафедри ІТМ ЛНАМ (наук. керів. ).

Поліфункціональні комплекси високогір’я в Україні кінця XIX – XX ст. Особливості розвитку.

Ключові слова: туристична інфраструктура, поліфункціональні комплекси

Під кінець XIX ст. та на початку ХХ ст. всі складові культури в Україні формувались у складному історичному контексті. Мистецтво, дизайн, архітектура того часу зафіксували в собі синтез нав’язуваних культур та регіональної спадщини. Таке співіснування вилилось у цінні здобутки, та змінні геополітичні обставини часто мали і руйнівні наслідки. В таких нестабільних умовах розвитком і збереженням культурної спадщини опікувались громадські спілки і товариства часто прилеглі до іноземних та релігійних установ. Та цілісну картину формування поліфункціональних комплексів високогір’я на даній території дозволяє створити аналіз доступних архівних першоджерел, в тому числі галицьких та польських видань.

До сьогодні більшість таких об’єктів не є задокументовані належним чином. Масові знищення поліфункціональних комплексів високогір'я на території Ценрально-Східної Європи в XX ст., недбала їх реконструкція та непристосованість до сучасних потреб, відсутність їх комплексного наукового опрацювання підкреслює актуальність дослідження.

Метою є висвітлення ґенези поліфункціональних комплексів високогір’я в Україні кінця XIX – XX ст. в культурно-історичному контексті.

Краєвиди, унікальні фольклорно-етнографічні особливості етнічних груп українців, багате історичне минули видатних мандрівників, краєзнавців, поетів і просто туристів – те чим завжди приваблювали Українські Карпати. Тематика карпатських мандрівок часто трапляється в працях іноземних і українських учених, письменників і художників, знаних громадських діячів. Стрімкий розвиток міст зумовив популяризацію відпочинку та оздоровлення на природі. Новий прошарок міського населення потребував належних умов для тривалішого перебування в горах. Підвищений інтерес до мандрівок галицької інтелігенції, студентської молоді зумовив необхідність розвивати карпатську туристичну інфраструктуру. Так сформувалась транспортна система, зокрема залізниця, появились перші пансіони, санаторії та інші місця для відпочинку мандрівників, марковані туристичні шляхи, рятувальні служби, курси гірських провідників. Почали з’являтись специфічні типи готелів і вілл, насамперед у місцях оздоровлення. Необхідність створення умов для перебування у високогірних регіонах віддалених від населених пунктів спричинила появу специфічного типу готелю – притулку, відмінного від традиційного тимчасового житла гірських вівчарів.

Туристичні спілки Галичини з кінця XIX ст. докладали зусиль для початку робіт по спорудженню притулків для туристів у хребті Чорногора, що в межах Карпатської дуги за туристичним "рейтингом" посідає друге місце після Татр. Суттєво цьому процесу посприяло створення Австрійського Альпійського союзу та австрійського Туристичного клубу. Активну участь у будівництві притулків та інших високогірних структур брали Польське Товариство Татранське, пізніше Галицьке Товариство Татранське, товариство "Пласт", товариство "Плай" та ін.

Кушнарьова Крістіна Олександрівна, студентка V курсу факультету архітектури НАОМА (наук. керів. Л. В. Прибєга)

Організація міського простору як соціально-активного середовища

Ключові слова: міський простір, соціально-активна зона, громадський простір

Щільність забудови та кількість населення міст невпинно зростає, тому необхідні оптимальні рішення стосовно організації міського простору на користь суспільства.

Організація міського простору – це контроль сценарію взаємодії середовища та населення і передбачення та стимулювання ефективності його використання.

Будь який міський простір може бути сформований як громадська соціально-активна зона.