Ювілей Наома: шляхи розвитку українського мистецтвознавства (стр. 9 )

Пасічник Лілія Володимирівна, м. н. с. відділу декоративно-прикладного мистецтва ІМФЕ ім. М. Рильського НАНУ

Творчість сучасного ювеліра та емальєра Всеволода Волощака в контексті розвитку традиційного ювелірного мистецтва України

Ключові слова: традиційні народні прикраси України, дукачі, авторське ювелірне мистецтво, В. Волощак

Наприкінці XVII – початку XX ст. на території Лівобережжя та Подніпров’я України значного поширення та популярності набули народні жіночі нагрудні прикраси – дукачі, що були не лише ознакою соціального й економічного становища, а й виконували функцію оберега. Серед сучасних майстрів ювелірного мистецтва лише окремі мистці звертаються до теми традиційних українських дукачів як до художньо-образної протооснови для власної творчості. Ювелірний доробок визнаного майстра-ювеліра та емальєра, члена НСХУ В. Волощака (м. Львів), який понад сорок років працює в галузі декоративно-прикладного мистецтва, є чудовим таким прикладом.

Своїм мистецьким наставником цей автор вважає одного з найвідоміших ювелірів та емальєрів України – С. Вольського. Еволюція ювелірного досвіду В. Волощака розпочалася зі створення жіночих прикрас – дукачів, гривен, амулетів, підвісок, сережок, браслетів, брошок тощо (з 1972 р.). Згодом автор також почав працювати в жанрі емалевих панно у техніці гарячої емалі (з 1976 р.). Як зазначає провідний український мистецтвознавець Р. Яців: творчість В. Волощака «… наснажена стихією народно-традиційного буття, знаходячи питомо власні поетико-смислові означення Українського Світу».

Майстер створює твори ювелірного мистецтва у техніках лиття, карбування, гравіювання, з використанням таких матеріалів, як срібло, золото, мельхіор, корал, бірюза, лазурит та ін. В авторських дукачах В. Волощака немає, як у більшості традиційних дукачів, основного художнього акцентування на брошці-банті, що виконує тут додаткову, доповнюючу художню роль. Основну увагу зосереджено на зображальних мотивах самої підвіски, яка іноді декорована камінням та оправлена в пружинку. Привертає увагу виконання майстром окремих дукачів у дещо спрощеній, навмисне грубуватій манері, типовій для традиційних дукачів кінця XIX  – початку XX ст. Контури зображень окреслені лінійно-рельєфно в металі, спостерігається певна стилізація. І якщо в загальних обрисах конструкції майстер дотримується впізнаваних канонічних форм, то до зображальної тематики він вносить вагомий елемент образотворчості, додавши до усталеної іконографічної та портретної образності виразні, нетипові для традиційних дукачів флоральні та суцільні орнаментальні мотиви.

Можемо умовно виділити декілька тематичних груп зображень: фітоморфні, що, зокрема, широко відображені в усій творчості автора та є провідним мотивом-концептом його художньої естетики (дукачі «Золота квітка», «Червона троянда», «Весна»); культової тематики, де відтворено сюжети іконографічної образності (дукачі «Благовіщення», «Зішестя Св. Духа»); антропоморфні, що зображають світочів політично-культурної історії України (дукачі «Св. Володимир», «Т. Шевченко»); орнаментальні (дукач «Візантія»).

Ювелірні твори В. Волощака є свідченням його захоплення рідною природою, образами рослин, що віддавна стали національними символами та мають певний духовний етнонаціональний код, увіковічений в авторському металі, але такий близький та зрозумілий кожному українцю.

Поліщук Алла Віталіївна, студентка V курсу факультету ТІМ ЗФН НАОМА (наук. керів. В. І. Петрашик)

Спроба каталогізації. Еволюція творчості Алли Чакір

Ключові слова: А. Чакір, художник, олійний живопис, кераміка, натюрморт, сюжетні картини

Життя і творчість художниці тісно переплетені з Бессарабією, а саме Одесою та Ізмаїлом. івна в с. Котловина Одеської області, в родині художника – аквареліста й емальєра Петра Петровича Чакіра. Батько багато викладав, заснував Будинок художника в м. Ізмаїл і разом зі своєю дружиною й музою був активним членом болгарської спільноти. Батьківські традиції натюрмортів у техніці акварелі продовжує й Лариса Чакір-Узун, молодша сестра Алли Петрівни.

А. Чакір, закінчивши Одеське художнє училище ім. М. Грекова (1977) як кераміст, плідно працювала у цій галузі. Спочатку над розписом кераміки, а з 90-х рр. перейшла на створення композиції та декоративних панно. Водночас майстриня працює в пастельній техніці, а вже потім приходить до олійного живопису.

Сюжетні лінії, розроблені в її картинах, різноманітні, однак поєднує їх особливе, впізнаване трактування, зумовлене світоглядом художниці й виявляється, як у численних жіночих образах, релігійних сюжетах, так і в натюрмортах, і пейзажах.

Ще з часів навчання художниця брала участь у виставках; на даний час їх відбулося понад 20, з них 6 – персональні.

Показовою є назва однієї з цих виставок – «Символ і образ», адже ці риси притаманні її роботам. Особливої уваги заслуговує виставка «Времена одного года» (2010), присвячена Жінці у різні періоди її життя, що складалась з серії картин, написаних упродовж одного року.

Автором були розглянуті роботи художниці в різні періоди та в різних техніках і прослідковано метаморфози, яких зазнає її творчість. Виконана робота зі збирання, обробки та атрибуції творів Алли Чакір і створено перелік її творчого доробку.

ївна, здобувач кафедри ТІМ НАОМА (наук. керів. Ю. В. Майстренко-Вакуленко)

Місце літографії в творчому доробку київських художників-графіків 1960-х рр.

Ключові слова: літографія, естамп, плоский друк

При висвітленні творчого доробку українських художників-графіків 1960-х рр. в мистецтвознавчій літературі не приділялось достатньої уваги естампам, виконаним в літографській техніці та вивченню їхніх особливостей в образно-художньому та технологічному аспектах.

Літографія – одна з друкованих технік, що здебільшого ґрунтується на тональному рисунку, дає можливість зробити тираж, мати чималу кількість відбитків і приваблює нескладною технологією виконання.

Мистецтво літографії – цікаве самобутнє явище друкованої графіки. Значний внесок у його розвиток був зроблений київською школою, яка сформувалась на базі Київського державного художнього інституту, зокрема творчим осередком київських художників-графіків експериментальної естампної майстерні в Києві, яка плідно працювала в 1960-х рр.

Творчість київських-художників-графіків цього періоду висвітлена в загальній мистецтвознавчій літературі, яка характеризує стан українського мистецтва в цілому; каталогах всесоюзних й республіканських тематичних виставок та конкурсів книги; персональних каталогах та альбомах художників; монографіях окремих мистців; статтях в періодичних журналах мистецького спрямування.

В 1960-х р. частина випускників графічного факультету КДХІ обрала для виконання дипломних робіт техніку плоского друку – літографію. Серед них: В. Ульянова, М. Компанець, М. Морісов, В. Селіверстов, М. Туровський, Ю. Шейніс, О. Шоломій, В. Вандаловський та ін. Найкращі дипломні роботи випускників художніх навчальних закладів України експонувались на виставках, організованих Спілкою художників УРСР та Міністерством культури УРСР.

Молоді мистці після завершення навчання в Київському художньому інституті продовжували творчо працювати в експериментальній майстерні при відділенні Спілки художників України.

Київські художники – активні учасники різних тематичних Республіканських художніх виставок. Тут були представлені літографії Б. Гінзбурга, В. Калуги, М. Попова, Н. Лопухової, В. Новиковського, В. Болдирєва, М. Туровського, З. Толкачова, І. Крупського, І. Кирилова, І. Мовчан, Н. Божко та інших.

Темами естампів стають сцени соціалістичного будівництва, буденне життя людини-трудівника, пейзажі, сторінки історії свого народу.

В книжковій графіці художники звертаються до ілюстрування українських і російських класиків та сучасних їм авторів. У творах художників, які мали дотримувались догматів та приписів методів соціалістичного реалізму, інколи видавалось бажане за дійсне, з певною мірою перебільшення та ідеалізацією суспільних процесів.

Отже, графічні аркуші київських літографів вирізняються високим рівнем майстерності, досконалим володінням графічною технікою, оригінальними композиційними вирішеннями та вдалим використанням зображувальних засобів. Незважаючи на заангажованість та ідеологічний тиск на мистецтво художники-графіки знаходили можливість висловити своє бачення та розуміння процесів, які відбувалися в суспільстві.

Порожнякова Наталія Євгенівна, викладач-методист ВНКЗ Одеське художнє училище ім. М. Грекова, кандидат мистецтвознавства

Діяльність сучасних митців проекту «арт-туризм» у контексті завдань соціальної екології

Ключові слова: «арт-туризм», екологія, пленер, природа, пейзаж

Формування екологічної свідомості – одне з головних завдань останнього десятиліття. Цьому сприяють спроби поєднання екології як основи фізичного життя людини та мистецтва як основи духовної.

Проект «Арт-Туризм» діє вже 15 років, п'ять із них – як міжнародний. Його автором і генератором ідей є член НСХУ Г. Лєкарева-Нікітіна. Ідея виникла під час одного спільного з членами Союзу мариністів пленеру на Червоній косі. Надихнувшись природними мотивами, група художників проїхала всією Одеською областю, зафіксувавши у своїх етюдах і картинах краєвиди Чорноморського узбережжя та близьких до нього лиманів. Перед митцями було поставлене завдання: за допомогою художньої творчості показати людям, що вони живуть у незвичайних місцях, наголосити, як важливо їх зберегти в недоторканому природному вигляді. В процесі розвитку проекту розширювалися й завдання та методи їхнього вирішення. Художники не обмежуються однією лише виставковою діяльністю, влаштовуючи майстер-класи різних художніх технік, для перетворення людини-споживача в людину-творця.

Творчий метод художників проекту «Арт-туризм» спрямований на відновлення зв'язку між людським розумінням краси й Краси як втілення Божественної ідеї (тобто гармонії).