Ювілей Наома: шляхи розвитку українського мистецтвознавства (стр. 24 )

Метою проведеного дослідження є висвітлення історії та розвитку реставраційної школи і кафедри техніки та реставрації творів мистецтва (НАОМА) та аналіз внеску доробок викладачів і студентів (дипломні проекти) по збереженню мистецької спадщини.

Для реалізації поставлених завдань було зроблено: на основі аналізу літератури, що до історії кафедри, відтворено історію становлення та розвитку реставраційної школи; аналіз кафедральної документації – дав змогу вивчити та проаналізувати основні напрями діяльності кафедри в підготовці реставраторів та в збережені мистецької спадщини; біографічний метод та опитування дали змогу вивчити та проаналізувати біографічні довідки та творчі доробки діячів в галузі реставрації.

Проведене дослідження дало змогу зробити наступні висновки.

Аналіз наукових джерел з досліджуваної проблеми дав змогу умовно виділити, п’ять основних періодів розвитку реставраційної школи кафедри:

- І період – XVII – XIX ст. – характеризується такими напрямами реставрації, як церковно-археологічний та комерційний; Не зважаючи на відсутність у той час спеціальних закладів з підготовки реставраторів, все ж, в результаті поєднання художньої освіти, пошуків у напрямах засвоєння формально-стильових та образно-художніх ознак візантійського мистецтва, давніх технік та технологій створення пам’яток давньоруського малярства.

- ІІ період – 1920 – 1941 роки ХХ ст. – це період формування музейного напряму реставраційної школи, пов’язаний з ім’ям М. Бойчука та його учнів і утворення Київської школи реставрації.

- ІІІ період – 1945 – 1960 роки ХХ ст. – утворення на державному рівні творчих лабораторій, майстерень та відділів музеїв, для відбудови зруйнованих війною (1941-1945 рр.) пам’яток мистецтва. Впроваджено підготовку реставраторів картографічного методу Л. Калениченка.

- IV період – 1960 – 1970 роки та сьогодення – формування і розвиток національної реставраційної школи з утворення у 1969 році, в Київському художньому інституті (нині НАОМА) перше в Україні – реставраційне відділення для підготовки художників-реставраторів, яке очолив О. Тищенко.

Київська реставраційна школа акумулювала в собі найкращі досягнення західноєвропейських і східноєвропейських шкіл та водночас зберегла свою самобутність. Кафедра техніки та реставрації творів мистецтв як складова реставраційної школи здійснює підготовку фахівців за двома напрямками: реставрація творів станкового і монументального живопису та реставрація скульптури і творів декоративно-ужиткового мистецтва і сформувала комплекс дисциплін для фахової підготовки реставраторів.

Аналіз діяльності творчо-педагогічних майстерень: реставрації творів станкового і монументального живопису та реставрації скульптури і творів декоративно-ужиткового мистецтва, свідчить, що за час існування кафедри відреставровані понад 4000 пам’яток мистецтва з провідних музеїв Києва та ін. міст України, а також церков М. Києва та приватних зібрань та ін. Таким чином кафедра реставрації не тільки здійснює підготовку висококваліфікованих спеціалістів в галузі реставрації, як, наприклад, автентичність в творах мистецтва, а й відіграє велику роль в збережені мистецької спадщини.

Саме завдяки реставраційним роботам забезпечується можливість вводити твори мистецтва до наукового обігу, відкриваються нові імена художників мистецьких шкіл, без чого не можливо створити правдиву історію української художньої культури.

Теоретичні знання та практичні навички набуті під час навчання в Академії студенти втілюють в свої курсові та дипломні роботи. Відповідно до поставленого завдання дослідження нами був проведений аналіз дипломних робіт студентів кафедри реставрації по збереженню творів мистецтв. Було проаналізовано понад 15 творчих робіт, що дало змогу визначити структуру діяльності випускників та проілюстровані творчі доробки в збережені пам’яток мистецтва. В ході дослідження було сформовано біографічні довідки митців (М. Бойчука, М. Касперовича, Л. Калениченко, О. Тищенка, А. Беляя, М. Титова та ін.)

Таким чином, праведне дослідження дає змогу визнати, що в Україні існує потужна реставраційна школа. Вона базується на кафедрі техніки та реставрації творів мистецтва (НАОМА), яка поряд з підготовкою висококваліфікованих реставраторів, здійснює збереження мистецької спадщини.

іївна, здобувач кафедри ТІМ НАОМА (наук. керів. -Вакуленко).

Михайло Бойчук – грані творчості.

Ключові слова: Бойчук, авангардизм, модернізм, синтез, пошуки.

Багатогранна творчість Михайла Бойчука, як частина українського авангарду, унікальне явище в європейському модернізмі першої третини ХХ ст. Активно запозичуючи, розвиваючи та збагачуючи формальні пошуки авангардизму, М. Бойчук та його школа, водночас, є протиставленням головної засади європейського авангардизму – повному розриву із традицією та власною культурною спадщиною, знаходячи натхнення у народному та церковному мистецтві, наново переосмислюючи їх. При цьому, творчість майстра та його школи сповна реалізує запити модернізму європейського, рішуче відмовляючись від домінування станковізму та академізму на користь синтезу мистецтв. Так керамічна школа в Межигір’ї, де стажуються та працюють бойчукісти стає аналогом німецької школи Баухаус. М. Бойчук відмовляється, також, від копіювання натури. Як педагог він вимагає від учнів синтезування форми, шукати синтезу внутрішнього із зовнішнім. Засадами педагогічного методу майстра стає колективність у праці але індивідуалізм у самовираженні, пошуки власної творчої унікальності кожним з учнів. Збагативши свою творчу ментальність у головних європейських центрах: Кракові, Мюнхені, Відні, Парижі, Венеції та ін., М. Бойчук сприймає як формальні пошуки Сезанна, так і старі мистецькі твори, які, за його власним визначенням, не старіють і завжди великі, що знайшло своє відображення у «неовізантизмі».

Рожак-Литвиненко Ксенія Богданівна, аспірантка кафедри ІТМ ЛНАМ (наук. керів. І. В. Голод)

Розвиток національної героїки у творах батального жанру представників мистецького угрупування Українських січових стрільців

Ключові слова: Українські січові стрільці, батальний жанр, І. Іванець, О. Курилас, Ю. Буцманюк

Живописні та графічні батальні твори є однією з найяскравіших сторінок творчого доробку представників мистецького угрупування Українських січових стрільців (УСС). На фронті, при військовому керівництві УСС був спеціально створений гурток митців-баталістів, до якого входили І. Іванець, О. Курилас та Ю. Буцманюк.

Найбільш послідовно у батальному жанрі працював І. Іванець. У перші роки війни він здебільшого зарисовував мотиви локального значення – фрагменти боїв чи поодинокі постаті військових вершників («Кіннота», «До волі», «В завію»). Для вираження специфіки боїв митець часто застосовував образотворчі засоби експресіонізму. У його графіці це, насамперед, використання експресивних форм, імпульсивних динамічних ліній, активне вживання чорного контуру для окреслення об’ємів та підсилення емоційності образів, передача прискореного ритму рухів, відсутність деталізації.

Поширеними сюжетами батальних творів І. Іванця були динамічні епізоди кінних баталій. Художник фіксує події, не заглиблюючись в історичні та побутові деталі. Експресивність батальних сцен не сприяла безпосередній передачі образів, результатом чого став суб’єктивний, умовний колорит живописних полотен митця.

Завдяки досконалій вправності у зображеннях коней майстер вільно будує багатофігурні композиційні схеми боїв кінноти. Важливу роль у полотнах художника відіграє пейзаж, на тлі якого розгортається сюжетна дія: «Вершник», «Вістовий», «Стрілецький обоз у снігову завію». У Іванця було інтуїтивне відчуття поетичності природи і законів малярської композиції, що дало змогу органічно їх поєднувати.

Вдалими композиційними рішеннями відзначалися його репортерські графічні аркуші з бойового блокнота: «Шлях», «Хрести і веселка», «На згарищах». До кожного зображення він вдало пристосовує індивідуальну манеру штрихового рисунка. Крім того, у доробку митця чимало лінійних, тональних рисунків та силуетних ескізів. Попри власне баталії, художник замальовує також сцени щоденного побуту українського стрілецтва.

Участь І. Іванця у визвольних змаганнях визначила тематичну спрямованість його творчості на увесь подальший життєвий шлях. До стрілецької тематики він повертається у графічних творах 1920–1930-х рр.

Майстерним баталістом мистецького угрупування УСС також був О. Курилас. Він намалював чимало невеликих етюдів з військового життя та стрілецького побуту, а також декілька живописних полотен на теми боїв УСС під Семиківцями. У батальних роботах О. Куриласа, експонованих на виставці УСС у жовтні 1923 р., драматизм війни поєднувався з тишею та спокоєм зображених краєвидів («Битва на Лисоні», «Стрілець на варті», «Залога на Стрипі» та ін.). Більшість стрілецьких творів митця знищені радянською владою у 1952 р.

Твори батального жанру були у творчому доробку Ю. Буцманюка. Оригінали живописних полотен не збереглися, проте частина з них була репродукована на поштових листівках, виданих УСС у 1916 р.

Простеживши творчість митців-баталістів мистецького угрупування УСС, варто відзначити, що свідомо спрямовуючи себе на створення так званої художньої документалістики, вони вдало розкривають естетично-пластичні якості баталій та можливості їх втілення у живописних та графічних роботах. Їхня творчість є пам’яткою про найтрагічніші і, водночас, найсвітліші моменти нашої історії.

Руденко Валерія Вадимівна, студентка 2 курсу факультету образотворчого мистецтва ХДАДМ (наук. керів. ).

Культурний діалог «Захід - Схід» у творі Абаніндраната Тагора «Ума».

Ключові слова: індійське мистецтво, Бенгальське Відродження, Захід та Схід, стилістика.

Художник Абаніндранат Тагор – засновник та найяскравіший представник художнього руху в Індії минулого століття, спрямованого на діалог традиційного індійського мистецтва та художньої культури Заходу. Цей рух увійшов в історію мистецтва як Бенгальське Відродження. Мистецькі твори А. Тагора завоювали Європу раніше, ніж всесвітньо відома поезія Рабіндраната Тагора. У його творчості, розквіт якої припадає на 20-ті рр. ХХ ст., проглядається не тільки вірність власній багатовіковій традиції, але й зв'язок з мистецтвом Заходу.