Ювілей Наома: шляхи розвитку українського мистецтвознавства (стр. 28 )

1.  Універсалізм Шевченка: взаємодія літератури і мистецтва. – К.: Наукова думка, 2008. – с. 405.

2.  Місце Т. Г. Шевченка в українській і світовій культурах // Культурологія: теорія та історія культури. Навчальний посібник / За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – с. 283.

3.  Міщенко Г. Іванові Фізеру 55! // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 2. – С. 132–133.

4.  Теліженко М. М., Бондаренко Т. Витинанки думок. – Народне мистецтво. – 2006. – № 3–4. – С. 31–33.

Філатова Марина Іванівна, аспірантка кафедри ТІМ ХДАДМ (наук. керів. Л. Д. Соколюк), старший науковий співробітник відділу зарубіжного мистецтва Харківського художнього музею

Російські імператори в англійській карикатурі кінця XVIII – початку XIX століття: сатирична графіка з колекції Харківського художнього музею

Ключові слова: сатирична графіка, англійська карикатура, колекція ХХМ

Cатирична графіка кінця XVIII – початку XIX ст. – одне з найбільш самобутніх та яскравих національних явищ в історії англійської культури. Саме в політичній карикатурі якнайяскравіше втілилися англійський гумор, любов до парадоксальності ситуацій та порівнянь, сарказм. Десятки великих лондонських гравіювальних видавництв працювали цілодобово. Сатиричні аркуші виходили щодня, кожен тиражем від сотні до декількох тисяч примірників, естампи експортувалися на континент. Саме англійські карикатуристи кінця XVIII – початку  XIX  ст. значно вплинули на європейських художників і зробили найбільший внесок у формування основних принципів та законів жанру політичної карикатури в сучасному його сенсі.

У колекції західноєвропейської графіки, що належить Харківському художньому музею, англійська політична карикатура представлена 115-ма творами, які можна назвати оперативним і дотепним відгуком художників на тогочасні події, зокрема й на зовнішньо політичні, де одну з центральних ролей зіграла Росія. Це сатиричні аркуші 1782–1829 рр., серед яких є карикатури на російських імператорів Катерину II, Павла I, Олександра I, Миколу I. Створені Джеймсом Гілреєм, Ісааком Крукшенком, Джорджем Крукшенком, Уільямом Ельмсом, Джоном Коузом, Вільямом Хітом, Чарльзом Уільямсом та іншими видатними майстрами цього жанру сатиричні аркуші не піддавалися цензурі і з'являлися одразу після того, як цікаві новини досягали Туманного Альбіону. Їхні карикатури були потужним політичним знаряддям: вони не просто смішили, вони зачіпали, дратували, впливали на громадську думку. Катерина ІІ, до якої сватається принц Уельський, Павло І, який йде до Бедламу, імператор Олександр I в обіймах куховарки та денді Микола I верхи на двоголовому орлі. Всі вони – герої англійських карикатур, над якими два століття тому сміялася вся Європа і які до цього часу залишаються невідомими в Україні.

Як це зазвичай відбувалося з іноземними персонажами англійських карикатур, за кожним з них закріплювалися одна-дві незмінні характеристики, що переходили з аркуша в аркуш, – такі були закони жанру: герої карикатур мають легко впізнаватися, а колізії багатьох листів будувалися на усталених стереотипах. Так, головними рисами карикатурного образу Катерини ІІ стали невгамовна жадоба влади і настільки ж нестримна розпуста (І. Крукшенк «Натяк Джона Буля щодо вигідного союзу» (1794). Імператор Павло І зазвичай представлявся у вигляді коронованого божевільного (І. Крукшенк «Три накази по С.-Петербургу» (1800).

Проте головним російським карикатурним персонажем був не окремий імператор, а Російський ведмідь. З XVIII ст. і аж до наших днів ведмідь залишається головним символом Росії в європейській, а з XX ст. – і в світовій карикатурі. Досить сказати, що починаючи з Катерини ІІ і донині всі без винятку правителі Росії – імператори, генсеки та президенти – незмінно зображувалися у вигляді ведмедів – Ч. Уільямс «Північних Ведмедів навчають танцям» (1801); Джеймс Гілрей «Союзні сили, що роззувають Егаліте» (1799).

Сьогодні важко уявити собі те значення, яке мала карикатура в громадському житті Англії XVIII – початку XIX ст. й ті надзвичайні цікавість та розголос, що виникали довкола кожного нового сатиричного аркуша. Англійська політична карикатура – яскраве явище європейського мистецтва, чудова риса національного характеру британців й унікальний історичний матеріал, що дозволяє поглянути на історію Європи XVIII – XIX ст. очима сучасників.

Хлестова Анастасія Володимирівна, студентка 4 курсу факультету образотворчого мистецтва ХДАДМ (наук. керів. ).

Образи предметного світу в Укійо-е.

Ключові слова: японська гравюра, Укійо-е, символічний зміст.

Японська гравюра Укійо-е вже не перше сторіччя привертає увагу європейців. Високу художню якість кольорових естампів забезпечило їм провідне місце серед досліджень, присвячених японському мистецтву. Однак, незважаючи на тривалу історію вивчення гравюри Укійо-е, ще й досі залишається багато маловивчених образотворчих мотивів, сюжетів і персонажів, які були поширені в цьому виді мистецтва.

Графіки сприймали світ як щось конкретне і очевидне, доступне логікою, підвладне розуму і почуттю. І, якщо класичне далекосхідне мистецтво було мистецтвом осягнення і споглядання, то для майстрів Укійо-е характерно твердження краси повсякденності. У порівнянні з класичним живописом, гравюра втрачає в широті і глибині змісту, проте виграє в різноманітності мотивів і достовірності зображення [4]. Вона перетворюється на мистецтво «малих тем».

Укійо-е – це один з найпопулярніших напрямків у японському образотворчому мистецтві періоду Едо (1603-1867). Художники Укійо-е вперше в Японії зацікавилися побутом і образами городян. Їх надихали жвава метушня вулиць, побут «веселих будинків» Йошівара і традиційні свята. У Укійо-е з'являються невідомі раніше жанри: зображення красунь (біджінга), акторів (м'якоті-е), старий пейзажний жанр і живопис «квітів і птахів» змінили свою форму [4]. При цьому міняються не тільки сюжети, але сам зміст мистецтва Укійо-е. На зміну сприйняття дійсності в її невловимою сутності прийшов ясний і тверезий погляд на світ.

З розвитком напрямки Укійо-е рамки відбиваного їм зрізу буття весь час розширювалися: з'явилося багато естампів Укійо-е, що ілюструють відомі літературні твори, особливо Ісе моногатарі і Гендзі-моногатарі [1], а також військові хроніки гунки-моногатарі. Нарешті, до часу розквіту жанру він охопив майже всі аспекти повсякденного життя всіх верств японського суспільства. Це стосується також і обов'язкових атрибутів життя кожного жителя міста – тих речей, які здаються повсякденними. Це стало основою для включення зображення речей майже в усі жанрові гравюри. І хоча в японському мистецтві, на відміну від європейського, інтерес до речей так і не привів до формування натюрморту як окремого жанру, "портрети" речей поступово входять в образно-змістовної структури Укійо-е. Таким чином, образи речового світу і створюють ту саму достовірність японської гравюри і доповнюють сюжет, розкриваючи його додаткові грані [4].

Всі предмети, які зображуються на гравюрах можна умовно розділити на кілька груп:

1. Предмети, носять символічний зміст. Тобто ті, які є релігійними або культовими символами, що мають особливе значення для японців. До цієї групи можна віднести вісім коштовностей (вони ж – «вісім емблем слави», «вісім знаків щастя», «вісім сприятливих символів", "вісім жертв»; санскр. Аштамангала) – набір з 8 предметів, утворюють самостійну структурну одиницю в системі культової практики буддизму [2].

У кожному діючому буддійському храмі 8 коштовностей стоять на вівтарі у вигляді 8 окремих невеликих скульптур, виконаних з дерева або металу; часто зустрічаються у вигляді відбитка на папері або тканини; повсюдно є в юртах і будинках в регіоні поширення ламаїзму. Кожна з 8 коштовностей (особливо лотос, колесо з 8 спицями, вузол без початку і кінця) може зображуватися окремо і виступати як орнаментальний мотив в буддійському мистецтві і як об'єкт культу [3]. Кожен носій даної культури знає про значення цих предметів та їх зображень, а значить, одне лише їх згадка може привнести додатковий сенс в зображення на гравюрі. Крім того, до цієї групи можна віднести квіти, адже кожна з них має певне значення і є символом.

2. Друга група зображуваних предметів – це «предмети повсякденності», тобто такі, які є звичайними і поширеними для міського жителя, ті, які супроводжують його день у день. Таким чином, зображуючи їх, автор переносить будь-яку подію, що відбувається на гравюрі, у світ повсякденності. Так, наприклад, якщо гравюра присвячена якому-небудь історичному або міфологічному події, доповнюючи її сучасними простими побутовими предметами, автор робить її ближчою і зрозумілішою глядачеві.

3. Третя група об'єднує ті предмети, які зображувалися з певною метою, а саме – розкрити сюжет гравюри або підкреслити рід занять або статус зображуваного.

1. Конрад японской литературы / . — М.: Худож. лит., 1973. — 462 с.

2. Мещеряков , творцы и хранители японской старины / . — М.: Наука, 1988. — 235 с.

3. История японской культуры / И. Сабуро. – М.: Прогресс. – 1972. – 377с.

4. Успенский укие-э как источник изучения городской культуры периода Токугава: (1603-1868) / // Япония: идеология, культура, литература. — М.: Наука, 1989. — С.124-129.

Чейпеш Анна Ігорівна, здобувач кафедри ТІМ НАОМА (наук. керів. Н. Ю. Белічко)

Вплив експресіонізму на творчість Е. Контратовича

Ключові слова: експресіонізм, Е. Контратович, Закарпатська школа живопису

Представник Закарпатської художньої школи Ернест Контратович, неодноразово наголошував, що його творчість розвивалася переважно у двох напрямках – реалізмі та експресіонізмі.

Період ранньої творчості, що припадав на 1930-ті рр., був періодом становлення митця, часом його експериментів та пошуків індивідуальної манери. Історичні події, що відбувалися на Закарпатті, спонукали художника звернутися саме до експресіонізму, як засобу вираження. Е. Контратович, глибоко вражений збіднінням народу, вимиранням цілих сіл на Верховині почав зображувати все це, щоб донести до зовнішнього світу та привернути увагу. Переважно жанрові сцени, обрані художником, як засіб демонстрації свого емоційного стану, були наповнені визначальними рисами експресіонізму. Завдання художника полягало не стільки у відтворенні дійсності, скільки у показі емоцій, що породжують в авторі ці реалії – через спрощення, зміщення, перебільшення. Все це присутнє в ранніх живописних творах Е. Контратовича. Композиційне вирішення у жанрових роботах, таких як «Похорон бідняка» (1939), «Бідна Верховина» (1939), «Бездомна сирота» (1943) досить схоже – навмисне приближення переднього плану (або персонажу на ньому), деформація форми, її узагальнення, крайнє напруження настрою. Це все виражає експресіоністичні тенденції живопису: живописець показує своє враження через площини, заповнені кольором.