Символіка поетичного тексту як об’єкт перекладу (на матеріалі українських та російських перекладів англомовної поезії XIX-XX ст.) (стр. 10 )

Пропонуючи методику вичленування (ідентифікації – К. П.) символів у художньому тексті, І. М. Шама зазначає, що, оскільки символ обумовлений національно-культурним контекстом, необхідно підтвердити для кожного символу таку обумовленість, у зв’язку із чим необхідним вбачається застосування тезаурусного (словникового) методу аналізу із залученням міфологічних словників та словників символів [154]. Для перекладача звернення до цього методу є цінним тому, що за його допомогою можна встановити багатонаціональну і багатовікову детермінованість семантики цього символу, його нетотожність у різних культурах, реконструювати найдавніше семантичне ядро того чи іншого символу [154]. Залучення тезаурусного методу аналізу уможливило вилучення у поетичних текстах лексико-семантичних елементів, які формують символічний контекст. У ході дослідження здійснено апеляцію до англомовних, українських та російських словників символів та етимологічних словників з метою з’ясування значень символів простору в англомовній та східнослов’янськй лінгвокультурах. У процесі аналізу символу у художньому тексті дослідник має справу не з символом як словниковою одиницею, а з символом всередині художнього тексту, тому обов’язковим постає метод контекстуального аналізу [154], що нерозривно пов’язаний із теорією контексту, родоначальником якої вважається засновник Лондонської лінгвістичної школи Дж. Ферса. Важливими у рамках цієї теорії є врахування впливу на мовну семантику комунікативної ситуації, рольової структури спілкування, соціальних факторів, умов функціонування мови [10]. Розуміння поняття "контекст" можна звести до двох основних значень: 1) лінгвістичне оточення певної мовної одиниці; умови, особливості вживання цього елемента в мовленні (контекст мовлення); 2) закінчений у смисловому відношенні відрізок письмового мовлення, що дозволяє встановити значення слова чи фрази, що у ньому міститься [232].

У практиці філологічних досліджень виділяють різні типи контекстів, в основу яких покладені декілька критеріїв [26, с. 449-451]. Дослідження семантики символів у англомовних поетичних текстах XIX-XX ст. зумовлює необхідність урахування різних типів контексту (у тому числі – біографічного, культурологічного, синтагматичного тощо), однак, для реалізації одного з завдань нашого дослідження, пов’язаного з визначенням характеру функціонування груп символів, релевантним убачаємо відмежування понять "мікро-" та "макроконтекст". Під мікроконтекстом ми розуміємо мінімальне оточення одиниці плюс додаткове кодування у вигляді асоціацій, конннотацій тощо [243]; безпосередньо мовне оточення окремої лексичної або синтаксичної одиниці тексту, що визначає загальний смисл сегменту тексту та повною мірою сприяє актуалізації значення цієї одиниці тексту [113, с. 325]. Щодо макроконтексту, він дозволяє прослідкувати більш віддалені семантичні, структурні та тематичні зв’язки окремої одиниці тексту та визначити повною мірою особливості її функціонування у тексті [113, с. 325]. На рівні макроконтексту, таким чином, можна встановити функціональне навантаження кожної із одиниць мікроконтексту у тексті в цілому, у тому числі – здатність символу до творення художнього образу. Такий поділ контекстів, по-перше, є зручним для виділення тих фрагментів текстів (мікроконтекстів), у яких наявні символи, що необхідно для здійснення кількісних підрахунків з метою визначення характеру функціонування груп символів у поезії. По-друге, символу, як відомо, притаманні конотації та асоціації, значення яких реалізується переважно на рівні мікроконтексту (що фіксується навіть у визначенні останнього), хоча роль макроконтексту, складовими якого постають біографічний, соціальний, історичний, літературний, культурологічний контексти [26, с. 449–450], теж не можна недооцінювати. Залучення методу контекстуального аналізу вбачається релевантним у процесі дослідження значень слів-символів у рамках поетичного тексту, що пов’язано з багатозначністю, притаманною символу. З метою адекватного декодування контекстуально релевантного значення слова-символу у певному мікроконтексті часто використовується тезаурусний метод аналізу як допоміжний. Наприклад, англійська номінація bridge є традиційним символом із такими значеннями, зафіксованими в англомовному словнику символів: "The bridge is inherently symbolic of communication and union, whether it be between heaven and earth or two distinct realms. For this reason it can be seen as the connection between God and Man. It may be the passage to reality, or merely a symbol for travel and crossing. In dreams, a bridge symbolizes the passage from one state to another, higher one, like an ascension; it is the end of one cycle and the beginning of another. In many cultures it is the link between what can be perceived and what is beyond perception, or at least a change or desire for change. Can be a test to see who is brave (who will cross)" [265]. З’ясування символічних значень іменника bridge уможливлюється через використання тезаурусного методу аналізу. У мікроконтексті поетичного тексту "The Bridge" серед наявних значень лексичної одиниці bridge (зв’язок; єднання; зв’язок між людиною і Богом; перехід до реальності; подорож і перетин; перехід від одного стану (нижчого) до іншого (вищого); поєднувальна ланка між свідомим і тим, що не піддається сприйняттю; зміни або бажання до змін; випробування на мужність) актуалізується одне, контекстуально релевантне значення – засіб для єднання людей, які належать до різних поколінь: And I think how many thousands / Of care-encumbered men, / Each bearing his burden of sorrow, / Have crossed the bridge since then. / I see the long procession / Still passing to and fro, / The young heart hot and restless, / And the old subdued and slow [308, c. 27–28]. Отже, у рамках дисертації метод контекстуального аналізу забезпечує тлумачення мікроконтекстів англомовних поетичних текстів XIX-XX ст., у яких наявні символи простору, з огляду на їх функціонування у тексті в цілому. З метою визначення інтегральних (спільних) та диференційних (відмінних) семантичних ознак слів-символів в англомовній та східнослов’янській лінгвокультурах у роботі застосовуються компаративний та контрастивний методи аналізу. Компаративний, або порівняльний метод аналізу, спрямований на пошук спільного у різних мовах, відкидаючи при цьому відмінне [119, с. 40], у той час як контрастивний метод аналізу пов’язаний із контрактивною лінгвістикою, що досліджує переважно міжмовні відмінності [151]. У дослідженні семантики лексичних одиниць, що реалізуються у текстах культури через символи, за допомогою компаративного методу визначаються їх інтегральні (спільні) ознаки в англомовній та східнослов’янській лінгвокультурах, а залучення контрастивного методу дозволяє виділити диференційні (відмінні) риси. У зіставленні символічних значень, якими наділений вітер (wind) в англомовній та східнослов’янській лінгвокультурах, на основі тезаурусного, компаративного та контрастивного методів встановлюється наявність інтегральних (спільних) та диференційних (відмінних) ознак лексичних одиниць wind/вітер, ветер. До інтегральних ознак у лінгвокультурах, що зіставляються, належать: розуміння вітру як контактера між світами, посланця небесних сфер. У свою чергу, контрастивний метод аналізу допомагає встановити диференційні ознаки відповідних лексичних одиниць у двох лінгвокультурах: у східнослов’янській лінгвокудьтурі вітер символізує неуважність та марність, натомість в англомовній лінгокультурі вітер (wind) може символізувати страх, а надто – перевагу у чомусь, що засвідчується фразеологією зіставлюваних мов. У процесі аналізу поетичних текстів з метою визначення взаємодії –"лінгвістичної організації" (особливостей архітектоніки, специфіки синтаксичних структур, прийомів і принципів розстановки й розташування слів, форм і типів інтонаційного членуваня висловлення та ін.) з ідейним, художньо-образним і емоційним змістом тексту» застосовується метод "explication du text", автором якого є російський мовознавець [252]. Залучення цього методу сприяє розумінню та адекватній інтерпретації читачем авторського задуму через ідіостилістичну специфіку використання лінгвальних засобів (алітерація, особливості авторського синтаксису та графіки (особливо у творчості Е. Дікінсон), розміщення символів у тексті (на сильній чи слабкій позиції). Основним методом перекладознавчого дослідження постає комплексний зіставний перекладознавчий аналіз, оскільки зіставлення текстів у компаративному аспекті надає важливу інформацію про ступінь адекватності ПТ відносно ВТ, що передбачає виявлення подібностей, відмінностей та співвідношень не тільки структури та змісту текстів як цілісних утворень, а й зіставлення окремих елементів цих текстів [68, с. 23]. іссаров пропонує виділяти чотири процедури зіставного перекладознавчого аналізу, або чотири його різновиди. Перший зводиться до порівняння оригіналів з перекладами, що дозволяє визначити ступінь близькості/віддаленості змісту та структури текстів, виокремити способи досягнення еквівалентності, прийоми перекладу та низку інших характеристик перекладацького процесу. По-друге, порівнянню підлягають кілька перекладів одного першотвору, виконаних різними перекладачами, що дозволяє встановити загальні закономірності перекладу або специфіку відтворення певного жанру, що не залежить від рівня кваліфікації перекладача та його ідіостиля [68, с. 23]. Третій різновид зіставного перекладознавчого аналізу передбачає компаративне зіставлення транслятів з ВТ у культурі перекладу. Основна увага за умови такого зіставлення відводиться аналізу перекладацьких помилок. У теоретичному плані інтерес становлять численні випадки, коли перекладач, свідомо чи несвідомо, розширює комунікативні можливості мови перекладу, використовуючи такі стандартні прийоми перекладу, як запозичення, кальки, дослівний переклад, зміна частотності вживання окремих форм тощо. Подібні відхилення, що обумовлені прагненням якомога повніше відтворити зміст ВТ, складають своєрідну перекладацьку норму [там само]. Четвертий різновид зіставного перекладознавчого аналізу полягає в порівнянні паралельних текстів, створених мовою оригіналу, з їх перекладами, тобто текстів близького змісту, що належать до одного функціональному стилю/жанру. У такий спосіб виявляються відмінності у використанні мовних засобів у відповідних текстах в двох мовах, що викликає необхідність стилістичної адаптації у перекладі [там само]. У рамках нашого дослідження зіставний перекладознавчий аналіз спрямований на визначення адекватності/неадекватності відтворення символів як одного з базових елементів художнього (поетичного) тексту, вилучення та адекватна інтерпретація яких засобами цільової мови визнається однією з необхідних умов досягнення адекватності у процесі перекладу тексту в цілому. Вирішення завдань дисертації передбачає застосування більшості процедур аналізу, оскільки, по-перше, визначається ступінь близькості/віддаленості змісту та структури текстів, аналізується доцільність використання тих чи інших способів і прийомів перекладу, що сприяють його адекватності/неадекватності. По-друге, порівнянню неодноразово підлягають кілька ПТ одного ВТ, виконані українською та російською мовами різними перекладачами. По-третє, зіставний перекладознавчий аналіз спрямований і на опис помилок, з якими мають справу перекладачі у процесі відтворення символіки ВТ. З метою виконання поставлених у дослідженні завдань, разом з зіставним перекладознавчим аналізом одночасно застосовується згадані вище загальнонаукові та філологічні методи аналізу. У процесі здійснення зіставного перекладознавчого дослідження чільне місце відводиться компонентного аналізу, специфіка якого полягає в розщеплені значення слова на мінімальні семантичні складові. Під семною структурою значення розуміють взаємозв’язок елементарних смислів, або сем. Кожна сема постає відображенням у свідомості носіїв мови різноманітних ознак, об’єктивно притаманних тому явищу, на позначення якого вживається певна лексична одиниця [26,с. 453].