Символіка поетичного тексту як об’єкт перекладу (на матеріалі українських та російських перекладів англомовної поезії XIX-XX ст.) (стр. 13 )

З одного боку, перекладач М. Шишлина адекватно передає вираз the darkest evening of the year, удаючись до прийому конкретизації у відтворенні іменника year лексичною одиницею декабрь у складі виразу в темнейший вечер декабря. Грудень, як останній місяць року, можна вважати порубіжжям між роком, що минає, і новим роком. Як і кожну перехідну зону, цей місяць можна вважати символічним, медіативним між "безпечним" тим, що вже пройдено людиною, що лишилося позаду, і "небезпечним" – тим, що, будучи таємничим та невідомим, чекає на людину у майбутньому. Зберігає перекладачка і сему холоду, яка традиційно асоціюється зі смертю, за рахунок контекстуальної заміни в корке льда до дієприкметника frozen, однак номінація пруд, як символічно нейтральна, не наділена символікою смерті, яка притаманна лексичній одиниці lake (компонентний, лінгвостилістичний типи аналізу). Стосовно відтворення у ПТ власне слову-символу wood(s), варіантний відповідник роща/рощица, до якого вдається перекладач, вживається у російській мові у значенні "небольшой – обычно лиственный – лес; специально выделяемый по каким-либо признакам или с какой-либо целью участок леса" [247], що не викликає у російського реципієнта тих асоціацій, які викликає в англомовного читача слово wood(s). Вживання іменника роща, до того ж у формі димінутиву, з точки зору перкладознавства засвідчує неадекватність перекладацького рішення, адже перед ліричним героєм ВТ ліс постає як місце, що таїть різного роду небезпеки та асоціюється зі смертю, а читача має охопити тривога у процесі читання вірша, чого не можна сказати про ПТ, де перекладач, нівелюючи прагматику ВТ, змальовує ситуацію, у якій опиняється ліричний герой, лише як пригоду, де немає й натяку на зв’язок з іншосвітом (лінгвостилістичний аналіз). Елімінація у ПТ лексичної одиниці woods, наявної у першому рядку ВТ, також сприяє неадекватному відтворенню символіки лісу, адже у ВТ цей іменник недаремно розміщено на початку вірша (на сильній позиції): Whose woods these are I think I know. – Владельца здешнего, мне кажется, я знаю [16, с. 10] (метод "explication du text"). Четвертий етап дослідження передбачає застосування індуктивного методу, результати якого засвідчують, що апеляція до традиційних символів простору є розповсюдженим явищем для англомовної поезії XIX-XX ст. загалом. Індуктивним шляхом встановлено також, що об’єкти та явища оточуючої дійсності, які реалізуються у текстах культури через символи, та їх просторові відношення загалом характеризуються подібністю сприйняття в англомовній та східнослов’янській лінгвокультурах, хоча на основі методу узагальнення встановлена і наявність певних відмінностей (диференційних ознак) у сприйнятті символів, що в результаті можуть призвести до амбівалентної оцінки певного символу або до зміщення його аксіологічності у перекладі. Завдяки методу дедукції вдалося виділити характерні "набори" символів, притаманні кожному автору, поетичні тексти якого аналізуються, що слугує кращому пізнанню його ідіостилю. Результати спостереження дають змогу з’ясувати, у творчості яких поетів та чи інша група превалює, а також на основі загального корпусу матеріалу дослідження встановити ядерність/периферійність характеру функціонування груп символів простору в поезії, що аналізується, та окремих символів у рамках кожної з груп. Важливими на цьому етапі вбачаються результати кількісного методу аналізу, що дозволяє встановити відсоткове співвідношення груп символів простору у поетичних текстах. Цей метод аналізу дозволяє також висновувати щодо частоти апеляції перекладачами до різних способів і прийомів перекладу у процесі відтворення українською та російською мовами символів простору, представлених в англомовних поетичних текстах XX-XIX ст. Залучення методу узагальнення надає можливість запропонувати визначення символу, що вбачається нами релевантним з огляду перекладознавства, дійти певних висновків щодо доцільності/недоцільності використання певних способів і прийомів перекладу для відтворення символів у поетичному перекладі, а також виділити найбільш типові труднощі та проблеми відтворення символів у поезії, які пов’язані з суб’єктивною/об’єктивною ідентифікацією символу у ВТ, виокреслити магістральні тенденції відтворення символіки. Для висвітлення результатів дослідження, особливостей функціонування символів у ВТ та їх відтворення у ПТ, а також пояснення типових труднощів, з якими стикаються перекладачі у процесі відтворення символів засобами цільових мов, у дослідженні залучається дескриптивний метод. Отже, методика дослідження символіки поетичного тексту як об’єкту перекладу має комплексний характер і передбачає наявність чотирьох етапів, де використання загальнонаукових і філологічних, зокрема власне перекладознавчих, методів спрямоване на реалізацію мети і завдань дисертації.

2.3. Класифікації способів і прийомів перекладу крізь призму відтворення символіки поетичного тексту

На сучасному етапі розвитку перекладознавства як самостійної дисципліни існує велика кількість класифікацій способів і прийомів перекладу, застосування яких обумовлено першочерговим завданням, що постає перед перекладачем, – необхідністю досягнення адекватності у процесі перекладу. Перш ніж зупинитися на окремих класифікаціях способів і прийомів перекладу та обґрунтувати доцільність орієнтації на одну з них, убачаємо за необхідне відмежувати поняття "спосіб" і "прийом" перекладу, які часто не диференціюються, що призводить до неправомірної плутанини у вживанні цих термінів, адже кожен із них має свій зміст. "Спосіб" перекладу, як зазначає Р. К. Міньяр-Бєлоручев, "є основним правилом досягнення поставленої мети, що відображає об’єктивно існуючі закони дійсності [88, c. 100]. Перейти від однієї мови до іншої для вираження вже сформульованої думки, для повторного позначення предмета можна тільки одним з існуючих способів перекладу [там само]. У концепції вченого запропоновано два способи перекладу, які він називає "знаковим" і "смисловим". В основу виділення категорії способу перекладу покладено опозицію "перекладацькі операції на формально-знаковому рівні", тобто від знака однієї мови до знаку іншої мови ("знаковий переклад")/перекладацькі операції на смисловому рівні: від знака однієї мови – до денотату (ситуації) – і до знаку іншої мови "смисловий переклад")" [там само]. Подібна опозиція фактично збігається з класифікацією шляхів перекладацького процесу, а саме "власне перекладу" й "інтерпретації" в уявленні І. І. Ревзіна і [цит за 124, с. 263]. Погоджуючись із іковим та , ми схильні розуміти поняття "спосіб" перекладу як "шлях" здійснення процесу перекладу як переходу від коду однієї мови до коду іншої мови [124, с. 263]. Чітке розуміння відмінності терміну "спосіб" перекладу від "прийому" пропонує , визнаючи останній як "конкретну реалізацію або інтерлінеарного, або трансформаційного способу перекладу" [126, с. 149]. Поняття "прийом" перекладу співвідноситься з терміном "перекладацькі трансформації" [124, с. 264–265]. Отже, "спосіб" перекладу є ширшим поняттям відносно більш вузького поняття "прийом" перекладу, а конкретні прийоми перекладу спрямовані на реалізацію того чи іншого способу здійснення перекладацької діяльності. Спроби визначення основних способів і прийомів перекладу можна спостерігати у розвідках таких учених, як Ж. П. Віне і Ж. Дарбельне, , іссаров, Р. К. Міньяр-Бєлоручев, Дж. Марго, Л. Моліна та А. Албір, Ю. Найда і Ч. Табер, П. Ньюмарк, , іков та та багатьох інших [224; 35; 55; 68; 69; 88; 194; 197; 202; 203; 201; 120; 124]. Приміром, іков та у класифікації способів і прийомів перекладу виділяють: 1) лексичні трансформації: конкретизація, генералізація, антонімічний переклад, смисловий розвиток, компенсація; 2) граматичні трансформації: перестановки, заміни форм слова, частин мови, членів речення, синтаксичні заміни в складному реченні, додавання, опущення, об’єднання і членування речень; 3) прийоми, що використовуються для передачі у процесі перекладу безеквівалентної лексики: транскрипція, транслітерація, калькування, описовий переклад, наближений переклад; 4) способи прагматичної адаптації тексту: пояснення у тексті, виноски, коментарі до тексту, які співвідносяться зі способами перекладу: приміром, пояснення в тексті приймають форму додавань і, отже, повинні розглядатися як форма реалізації трансформаційного способу перекладу. Використання виносок і коментарів є способом дотримання інтерлінеарного перекладу, адже у цьому випадку, як правило, у самому тексті перекладу вживаються формальні відповідники одиниць вихідної мови і саме ці відповідності потребують пояснень у вигляді виносок і коментарів [124]. У наведеній класифікації існує, на наш погляд, чимало проблемних місць. По-перше, автори не диференціюють понять «спосіб» і «прийом» перекладу, вводять термін "трансформація" без пояснень відмінностей між першими і останнім термінами. По-друге, незрозумілим видається відмежування прийомів для передачі безеквівалентної лексики в окрему групу, адже у процесі роботи з такими одиницями мови перекладач враховує, в першу чергу, лексико-семантичний аспект, і, якщо брати за основу класифікацію ікова та ї, має вдатися до лексичних трансформацій, які з незрозумілої для нас причини виділяються авторами окремо. Отже, у цій класифікації авторами не визначено чітких критеріїв до виокремлення способів і прийомів перекладу. пропонує наступну класифікацію. Способи перекладу: вибірковий та функціональний переклади як способи реалізації скороченого перекладу; буквальний (послівний), семантичний та комунікативний переклади як способи реалізації повного перекладу [55]. Отже, способи перекладу розуміються авторкою класифікації, по суті, як його основні види з точки зору завдання комунікації, а критерієм до виділення цих способів стає текстовий рівень мовної системи. Прийоми перекладу: 1) лексичні: транслітерація/транскрипція, калькування; лексико-семантичні модифікації: звуження (конкретизація), розширення (генералізація), емфатизація, нейтралізація, функціональні заміни), описовий переклад, перекладацький коментар; прийоми перекладу фразеологізмів [55, с. 63–152 ]; 2) граматичні: морфологічні перетворення в умовах подібності форм (повний переклад, нульовий переклад, частковий переклад, функціональна заміна, уподібнення, конверсія, антонімічний переклад); морфологічні перетворення в умовах відмінності форм (нульовий переклад, функціональна заміна, конверсія, розгортання, стягнення); синтаксичні перетворення на рівні словосполучень (повний переклад, частковий переклад (стиснення, поширення, перестановка), функціональна заміна, описовий переклад, або коментар); синтаксичні перетворення на рівні речень (нульовий переклад, функціональна заміна, перестановка, поширення, стягнення, антонімічний переклад, додавання, опущення) [55, с. 153–236]; 3) стилістичні прийоми: прийоми перекладу метафоричних одиниць (повний переклад, додавання/опущення, заміни, структурні перетворення, традиційні відповідники, паралельне найменування метафоричної основи); прийоми перекладу метонімічних одиниць (повний переклад, структурне перетворення, семантичне перетворення, функціональне перетворення, повне перетворення (відновлення прямого найменування); прийоми перекладу іронії (повний переклад, розширення, антонімічний переклад, додавання, культурно-ситуативна заміна) [55, c. 237–292]. Критерієм до виділення прийомів перекладу у класифікації, таким чином, постають лексичний, морфологічний та синтаксичний рівні мови. Отже, хоча класифікація ї загалом відзначається відносною структурованістю, вона також має певні недоліки. Приміром, автор класифікації відносить повний і скорочений переклад як до способів, так і до прийомів перекладу, у зв’язку з чим стає неясним, що розуміється під кожним із термінів, і чи відмежовуються вони взагалі. Іншим недоліком є те, що серед власне граматичних прийомів у класифікації виділяється додавання і опущення, які, однак, передбачають роботу перекладачем не лише з граматичним, але і з лексичним рівнями мови. З-поміж синтаксичних перетворень на рівні словосполучень апелює до термінів "стиснення" і "поширення", які, по суті, тотожні загальноприйнятим перекладознавчим поняттям "додавання" та "опущення", та сприяють невиправданій термінологічній надлишковості у рамках класифікації.