Символіка поетичного тексту як об’єкт перекладу (на матеріалі українських та російських перекладів англомовної поезії XIX-XX ст.) (стр. 15 )

Розкриття контекстуальних значень у процесі перекладу часто підпорядковано певним логіко-семантичним закономірностям. Прийоми логічного мислення, за допомогою яких можна розкрити значення іншомовного слова у контексті і знаходити йому відповідники у ПМ, що не співпадають зі словниковими, прийнято називати лексичними трансформаціями [120, c. 45]. У семантичному відношенні сутність трансформацій полягає у заміні перекладної лексичної одиниці словом або словосполученням іншої внутрішньої форми, що актуалізує ту складову іншомовного слова (сему), яка підлягає реалізації у даному контексті [там само]. виділено сім різновидів лексичних трансформацій: 1) диференціація; 2) конкретизація; 3) генералізація; 4) смисловий розвиток; 5) антонімічний переклад; 6) цілісне перетворення висловлення; 7) компенсація втрат у процесі перекладу [там само]. В основі категорій диференціації та конкретизації значень лежить формально-логічна категорія підпорядкування, коли об’єм одного поняття складає лише частину об’єму іншого поняття [120, с. 46]. Прийомидиференціації і конкретизації передбачають звуження понять і зазвичай використовуються паралельно [120, c. 46–47]. Ці прийоми використовуються у випадках, коли слову ВТ з широкою семантикою немає прямого відповідника у ПМ. У нашому дослідженні ми не диференціюємо ці прийоми, оскільки у процесі відтворення символів у перекладі частотним є саме прийом конкретизації, який, як зазначає , "завжди супроводжується диференціацією і неможлива без неї" [120, c. 48]. Прикладом застосування прийому конкретизації, а відтак і диференціації у процесі відтворення символів у ПТ можна вважати передачу слова-символу gate іменником брама ("великі ворота, переважно при монументальних спорудах" [251]) в українському перекладі М. Стріхи поетичного тексту Е. Дікінсон "Our journey had advanced": And God – at every Gate [300, p. 646] – При кожній Брамі – Бог [273, c. 151]. Діаметрально протилежним до прийомів диференціації та конкретизації є прийом генералізації, який полягає у заміні одиничного загальним, видового поняття родовим [120, c. 50]. Висновок про те, що у процесі перекладу з англійської мови російською цей прийом застосовується значно рідше, ніж диференціація та конкретизація, як засвідчили результати нашого дослідження, є справедливим і стосовно відтворення англійських слів-символів засобами української та російською мов. Залучення генералізації у перекладі можна простежити на прикладі російського ПТ Г. Кружкова вірша Е. Дікінсон "The Soul selects her own Society", що відображено у вживанні перекладачем лексичної одиниці вход замість більш конкретного іменника ВТ door: The Soul selects her own Society – / Then – shuts the Door [300, p. 859] – Своё божественное обществодуша найдёт <…> И заперт вход [275, c. 49].

Прийом смислового розвитку полягає у заміні словникового відповідника у перекладі контекстуальним, що логічно з ним пов’язаний. Сюди належать різні метафоричні і метонімічні заміни, що здійснюються на основі категорії перехрещення [120, с. 51]. Відношення перехрещення має місце, коли лише частина об’єму одного поняття входить до об’єму іншого поняття, і, в свою чергу, частина об’єму другого поняття входить у об’єм першого поняття [41, с. 50]. Якщо врахувати, що всі самостійні частини мови поділяються на три категорії: предмети, процеси, ознаки, у ході перекладу можна спостерігати різноманітні заміни як всередині кожної категорії, так і між різними категоріями. Найбільш розповсюдженими є такі варіанти замін: 1) заміна процесу причиною; 2) заміна процесу наслідком; 3) заміна причини процесом; 4) заміна причини наслідком; 5) заміна наслідку причиною; 6) заміна наслідку процесом [120, c. 51–52]. Застосування цього прийому у відтворенні символіки у поетичному перекладі можна простежити, звернувшись до російського ПТ В. Маркової вірша Е. Дікінсон "The Soul selects her own Society": The Soul selects her own Society – / Then – shuts the Door [300, c. 859] – Душа изберет сама свое Общество – / И замкнет Затвор [276]. Отже, замикання дверей як процес змінюється причиною – замиканням затвору, а номінативна одиниця затвор поєднана з лексичною одиницею door метонімічним відношенням "частина – ціле". Прийом антонімічного перекладу є, по суті, крайньою точкою прийому смислового розвитку, що репрезентує заміну певного поняття, вираженого у ВТ, протилежним поняттям у ПТ із супутньою перебудовою усього висловлювання з метою збереження незмінного плану змісту [120, c. 54]. Цей прийом повністю заснований на формально-логічній категорії контрадикторності (заперечення поняття), що "має місце між поняттями, які виводяться одне з іншого внаслідок категорії заперечення" [41, с. 55]. До цього прийому вдається, приміром, український перекладач С. Ткаченко у перекладі поетичного тексту Е. Дікінсон "What is –", зокрема передаючи рядок, наділений символічним значенням небажаності контакту з іншосвітом, що є релевантним у рамках нашого дослідження: I shan’t walk the “Jasper” – barefoot [300, с. 360] – Я вийду на хмари взута [273, с. 73]. Прийом цілісного перетворення виступає певним різновидом смислового розвитку, але, на відміну від антонімічного перекладу, користується більшою автономністю і проявляє у значно меншій мірі логічний зв’язок між планами вираження ВТ і ПТ. Цей прийом здійснюється або у рамках перехрещення, або взаємовиключення (рос. "внеположенности") [120, c. 60]. Відношення взаємовиключення мають місце, коли об’єми двох понять повністю виключають один одного і при цьому не вичерпують області предметів, про які йдеться. Це відбувається у тих випадках, коли множини, що відповідають поняттям, не мають загальних елементів [41, с. 49]. Сказане не означає, що цей прийом позбавлений логіко-семантичної основи. Такою основою слугує віднесеність вихідної та перетвореної одиниць ПТ до одного фрагменту дійсності [120, c. 60]. До прийому цілісного перетворення висловлення удається, наприклад, російський перекладач Л. Ситник у перекладі останнього рядка поетичного тексту Е. Дікінсон "I never lost as much but twice": Angels – twice descending/ Reimbursed my store – / Burglar! Banker – Father! /I am poor once more! [277] – И ангел – дважды падший – Мне возмещал потери. – Отец! Банкир! Грабитель! / Я вновь стою у двери! [там само]. У даному випадку цілісне перетворення висловлення є виправданим і сприяє адекватності перекладу, адже перекладач, відтворюючи той самий фрагмент дійсності, який описується у ВТ, акцентує увагу на необхідності передачі емоційного стану ліричної героїні, яка, будучи нещасливою, знаходиться на порубіжні між світами, кордон між якими й виражений у ПТ іменником дверь. Прийомом компенсації (компенсації втрат) у перекладі слід вважати заміну елементу ВТ, який не передано у ПТ, елементом іншого порядку відповідно до загального ідейно-художнього характеру ВТ і там, де це вбачається зручним згідно з умовами ПМ. Компенсація може набувати семантичного чи стилістичного характеру. У першому випадку з метою передачі повноти смислу компенсується випущений смисловий елемент, що не передається у перекладі [120, c. 64]. Стилістична компенсація передбачає заміну одного виражального засобу іншим [120, c. 66]. Оскільки слова-символи, як правило, мають відповідники у мові цільової культури, їх відтворення, як засвідчили результати нашого дослідження, найчастіше здійснюється за рахунок відповідників та наведених вище трансформацій. Говорити про залучення компенсації можна було б переважно у випадках невідтворення/часткового відтворення його семантики у перекладі, однак результати нашого дослідження засвідчують маргінальний характер залучення цього прийому перекладу. Отже, для дослідження особливостей відтворення у перекладі символів як елементів художнього тексту, що зазвичай мають відповідники у мові приймаючої культури, найбільш релевантною з-поміж великої кількості існуючих класифікацій способів і прийомів перекладу вважаємо теорію закономірних відповідників, розроблену , оскільки результати проведеного дослідження переконують, що основними засобами відтворення символів у перекладі виявляються саме ті групи відповідників і трансформацій, які систематизував у своїй теорії видатний учений. Аналіз проблематики диференціації та класифікації основних способів і прийомів перекладу як у зарубіжному, так і у вітчизняному перекладознавстві засвідчує, що на сьогоднішній день не існує чіткої диференціації понять "cпосіб"/"прийом", "procedure"/"technique" відносно перекладу, а класифікації способів і прийомів перекладу, по суті, інкорпорують ці поняття, не диференціюючи їх. Попри велику кількість існуючих у вітчизняному та зарубіжному перекладознавстві класифікацій способів і прийомів перекладу, більшість із них позбавлені чіткості у виділенні певного критерію (лексико-семантичного, граматичного, стилістичного тощо) як домінувального. Найбільш релевантною у дослідженні особливостей відтворення символів виявилася теорія закономірних відповідників, запропонована , у якій основна увага спрямована на лексико-семантичний аспект перекладу та сконцентровані основні засоби, якими можуть бути відтворені символи у перекладі.

2.4. Класифікації текстів поетичного дискурсу з огляду їх релевантності у перекладознавстві

Дослідження особливостей відтворення символіки у поетичному перекладі зумовлює необхідність відбору матеріалу дослідження, на основі якого можна було б повною мірою проаналізувати роль та функції символу у поезії та дослідити проблематику відтворення символіки поетичного тексту засобами цільової мови. Виконання такого завдання вбачаємо можливим за умови аналізу наявних у літературознавстві класифікацій поетичних текстів та обрання тієї, що максимально повно продемонструвала б роль та функції символу у поезії. Класифікації поетичних текстів представлені у науково-теоретичних розвідках В. Г. Бєлінського, , Т. Давидової і В. Проніна, Р. Даєні, І. Качуровського, А. Ткаченка та ін. [21; 173; 44; 180; 58; 142]. В основу цих класифікацій покладені різні критерії. До того ж, одна група дослідників пропонує класифікації поезії, тоді як інша – класифікації лірики. Вищезазначене засвідчує на користь того факту, що у літературознавстві існує певна плутанина у розумінні та тлумаченні різними дослідниками термінів "поезія" та "лірика", тому ми і звернулися саме до терміну "поетичний дискурс", що найбільш точно розкриває характер аналізованих нами текстів. До того ж, спроби класифікації текстів поетичного дискурсу часом зводяться до традиційного поділу художніх творів на три основні літературні роди – епос, лірику і драму. У рамках нашого дослідження така класифікація не вбачається релевантною, адже нас цікавить, перш за все, розуміння поезії як особливого типу організації художньої мови, характерною зовнішньою ознакою якого є вірш [244, с. 778]. Необхідним у зв’язку з цим також убачається огляд класифікацій текстів поетичного дискурсу з точки зору їх наповнення символічними значеннями та вибір тієї класифікації, яка була б релевантною для творчості англомовних поетів XIX-XXст., чиї поетичні тексти склали матеріал дослідження та пройняті символікою й алюзіями (поетичні тексти Е. Дікінсон, Т. С. Еліота, Дж. Р. Кіплінга, , Р. Фроста). Поетичний дискурс представлений мовленням емоційного типу, в якому максимально виражене суб’єктивно-емоційне відношення автора до явищ, подій, уявлень та образів. Емоція у віршованому мовленні досягає настільки високої інтенсивності, що емоційне навантаження передається кожному слову, кожній паузі та кожному "oбертону" вірша [85, с. 116]. Як зазначає Ю. Руднєв, "дискурс" може розумітися як індивідуальний надмовний код (тобто набір формальних елементів), що підкорює собі (аж до розриву) граматичний лад мови. Розуміння такого коду вимагає з боку реципієнта певних зусиль, спрямованих на "підключення" до коду дискурсу. Будь-який дискурс є кодом, а надто – поетичний дискурс" [123]. Ми погоджуємося з цією точкою зору, адже сучасну поезію, у тому числі англомовну поезію XIX-XX ст., не завжди можна назвати доступною та зрозумілою для пересічного читача. Відхилення від традиційних форм віршування, насиченість алюзіями, символами, складне нашарування смислів і, як результат, – інтерпретацій – все це сприяє тому "закодуванню" текстів сучасного поетичного дискурсу, про яке говорить Ю. Руднєв. Можна виділити два підходи до визначення поезії – вузький та широкий. Поезія у вузькому розумінні визначається як тип організації художньої мови, що зовні відрізняється від прози, у першу чергу, особливостями ритму. Ритм поетичного мовлення створюється чітким поділом на сумірні відрізки, які не співпадають із синтаксичним членуванням. У широкому розумінні терміну, поезія визначається як мистецтво слова [244, с. 778]. Релевантним у рамках нашого дослідження вбачається визначення поезії у вузькому розумінні. Існують декілька класифікації текстів поетичного дискурсу, в основі яких покладено різні критерії та різне розуміння поезії. Приміром, В. Г. Бєлінський виділяє три основні "жанри", ґрунтуючись на ознаці літературного роду. У зв’язку з цим можна говорити про поезію епічну, ліричну та драматичну [21]. У поезії першого типу світ розвивається самостійно, і поет виступає ніби стороннім оповідачем того, що відбувається само собою [там само]. Ліричну поезію В. Г. Бєлінський називає "царством суб’єктивності", де внутрішній світ залишається в собі і не виходить назовні. Тут особистість поета виступає на перший план, і ми не інакше, як через неї, все приймаємо і розуміємо [там само]. У драматичній поезії два попередні типи гармонійно співіснують як нерозривне ціле. Дія, що розгортається та є невід’ємною рисою епічної поезії, не наділена у драматичній поезії безпосередньо зовнішнім характером. Тут індивідуальне сприяє початку та розвитку дії [там само]. Зарубіжний дослідник Р. Даєні класифікує поезію на два типи: оповідна поезія (narrative poetry) та лірична поезія (lyric poetry ) [180, c. 682]. Й. Бродський в основу класифікації поезії покладає жанрову ознаку, а серед основних поетичних жанрів виділяє "коротку" лірику (short lyric), елегію, пастораль, розповідь, дидактичний вірш [173, с. 96]. Виділення розповіді серед жанрів поезії засвідчує, що розуміння поезії Й. Бродським є певною мірою співзвучним її розумінню В. Г. Бєлінським. Таким чином, вищенаведені класифікації засвідчують, що кожен дослідник розглядає поезію, перш за все, як мистецтво слова, а не як особливий тип організації художнього мовлення.