Символіка поетичного тексту як об’єкт перекладу (на матеріалі українських та російських перекладів англомовної поезії XIX-XX ст.) (стр. 30 )

ВИСНОВКИ

1. Дослідження онтологічних ознак символу у рамках дисциплін гуманітарного циклу дає підстави стверджувати, що ключовими ознаками символу, врахування яких є релевантним і з огляду перекладознавчого дослідження поетичних текстів, є такі: двоплановість семантики; культурна та контекстуальна обумовленість; багатозначність; зображально-виражальна здатність. У ході здійснення перекладу художніх (поетичних) текстів, що містять символи, урахування цих ознак має стати одним із першочергових завдань перекладача, адже поняття "символ" у перекладознавстві співвідноситься із оцінною категорією адекватності, а нівелювання подібних елементів тексту може призвести до неадекватності ПТ відносно ВТ в цілому.

2. Визначення диференційних ознак між символом і суміжними поняттями вбачається необхідним для здійснення аналізу особливостей відтворення символів у перекладі, зокрема на етапі вилучення символу у тексті на доперекладознавчому етапі дослідження. Без розуміння відмінностей між символом та суміжним поняттям критик перекладу не може виділити у тексті елементи, що відповідають визначенню символів, і проаналізувати ступінь адекватності відтворення таких елементів у перекладі. Здатність відмежування символу від суміжних понять є необхідною умовою й у здійсненні власне перекладу, адже культурна обумовленість символу, двоплановість його семантики, рівноправність прямого і переносного значень є тими орієнтирами, якими має керуватися перекладач, приймаючи те чи інше рішення у процесі відтворення символіки.

3. Методика дослідження символіки поетичного тексту як об’єкту перекладу має комплексний характер і передбачає чотири етапи – доперекладознавчий, у якому виділяються два етапи; власне перекладознавчий та заключний, четвертий, етапи. Перший етап доперекладознавчого етапу спрямований на аналіз теоретичного матеріалу, визначення природи та онтологічних ознак символу у рамках дисицплін гуманітарного циклу, тісно пов’язаних з перекладознавством. Тлумачення символу та його зіставлення із суміжними поняттями уможливлюють з’ясування ознак символу й окрелення його відмінностей від суміжних понять. На цьому етапі здійснено вибір матеріалу дослідження, запропоновано визначення поняттю "поезія", наведено її наявні класифікації, надано визначення поняттям "медитативна" та "сугестивна" лірика, з’ясовано роль та функції символу у цих типах лірики, вивчено біографії авторів поетичних текстів, що склади матеріал дослідження. На другому етапі доперекладознавчого етапу в текстах, що аналізувалися, вилучено елементи, що відповідають визначенню символу; у рамках кожної з груп виявлено найбільш часті символи; з’ясовано їх значення в англомовній та східнослов’янській лінгвокультурах, встановлено їх інтегральні та диференційні ознаки у цих лінгвокультурах; запропоновані інтерпретації мікроконтекстів, у яких наявні символи, з огляду їх ролі у вираженні ідейного спрямування тексту, з’ясовані значення слів-символів у відповідних контекстах. Перекладознавчий етап передбачає зіставлення ВТ і ПТ з огляду на ступінь адекватності відтворення символів англомовних поетичних текстів XIX-XX ст. в українських та російських ПТ, з’ясування перекладацьких способів, прийомів та труднощів відтворення символів. На четвертому етапі підведені підсумки дослідження і представлені його результати у відповідності з метою та завданнями дисертації. 4. Англомовні поетичні тексти XIX-ХХ ст. ми визначаємо як ліричні, адже суб’єктивні авторські переживання та роздуми виступають тут на перший план. Щодо класифікації цієї лірики з точки зору дослідження засобів формування підтексту, де магістральну роль виконують елементи символічного контексту, найбільш релевантним убачаємо поділ лірики на медитативну та сугестивну, адже більшість текстів, що аналізуються, пройняті трансцендентними смислами (ознака медитативної лірики) та "говорять" незрозумілою мовою "натяків" (невід’ємна риса сугестивної лірики), що часто виражаються саме за допомогою символів. Обрання такої класифікації обґрунтовується і функціями у зазначених типах лірики – текстотвірної у медитативній ліриці та сугестивної – у сугестивній. 5. Об’єкти та явища оточуючої дійсності, що реалізуються у текстах культури через символи, характеризуються подібністю сприйняття в англомовній та східнослов’янській лінгвокультурах, що, ймовірно, пояснюється приналежністю англійської, української та російської мов до індоєвропейської мовної родини, а їх носіїв – до спільної релігії – християнства, а також існуванням символів-архетипів, які є засобом єднання культур, підтвердженням подібностей у структурах людського сприйняття. Відмінності сприйняття символів у лінгвокультурах, що зіставляються, як правило, не суперечать загальноприйнятим значенням контакту, іншосвіту, кордону і центру, а лише засвідчують такі іманентні ознаки символу, як багатозначність та культурна обумовленість. . 6. Установлення ядерності/периферійності функціонування базових груп символів дозволяє висновувати про їх частоту використання в англомовних поетичних текстах XIX-XX ст.: символіка контакту по горизонталі – 25,8% від загальної кількості мікроконтекстів; символіка контакту по вертикалі – 24,8%,; символіка іншосвіту – 17,8%; символіка кордону по горизонталі – 15,9%; символіка центру – 9,9%, символіка кордону по вертикалі – 5,8%. У ході здійснення дослідження встановлено, у творчості яких поетів та чи інша група переважає. Частота груп символів простору у поезії англомовних авторів XIX-XX ст. представлена у такий спосіб: 1) символіка контакту-горизонталь: найбільше – Е. Дікінсон, найменше – Т. С. Еліот; 2) символіка контакту-вертикаль: найбільше – Е. Дікінсон, найменше – Дж. Р. Кіплінг; 3) символіка іншосвіту: найбільше – Е. Дікінсон, , найменше – Дж. Р. Кіплінг; 4) символіка кордону (горизонталь): найбільше – Е. Дікінсон, найменше – Т. С. Еліот, ; 5) символіка кордону (вертикаль): найбільше – Е. Дікінсон, найменше – Р. Фрост, Дж. Р. Кіплінг; 6) символіка центру: найбільше – , Е. Дікінсон, найменше – Т. С. Еліот. Дослідження символіки у поетичних текстах XIX-XX ст. переконує, що ідіостилістика того чи іншого автора характеризується диверсифікаційним підходом до використання символів, що уможливлює виокремлення характерних "наборів" символів, притаманних поетичному доробку кожного з авторів, чиї тексти склали матеріал дослідження. Отже, для Е. Дікінсон характерна часта апеляція до символіки дверей, птахів, вітру, неба; у поезії Р. Фроста частотою відзначаються вікно, дрізд, ліс (узлісся); поетичну творчість маркують такі символи, як серце, вітер, дощ; для ідіостиля Т. С. Еліота характерною виявляється символіка мосту і пацюків. У поетичних текстах Дж. Р. Кіплінга не відмічено переважання окремих символів, що пов’язано із нечастою апеляцією поетом до символів простору. Для поезії Е. Дікінсон характерним явищем виявилося переважання символів блаженного "верху", для творчості Т. С. Еліота – надання переваги символам хтонічного "низу". 7. У ході перекладу поетичного тексту символ, зокрема через імпліцитну зображально-виржальну здатність, може стати для перекладача причиною проблем та труднощів, що можуть бути обумовлені кількома причинами. Першою і найбільш розповсюдженою причиною виявляється нівелювання перекладачем підтекстової інформації, яка значною мірою формується саме завдяки символам. Таке спрощене сприйняття тексту внаслідок буквального розуміння символу може призвести до невідтворення символічного контексту ВТ/його фрагменту. Проблеми виникають також за умови неврахування перекладачем контекстуально обумовлених значень символу, його етнокультурної складової. Спорадично наявні випадки, коли перекладач, хоча й удається до словникового чи варіантного відповідника слова-символу, все ж не досягає адекватності у ПТ, причиною чому можуть поставати особливості сприйняття таких слів-відповідників у різних лінгвокультурах, що часом призводить до відмінностей сприйняття ПТ порівняно з ВТ або спотворення символічного контексту останнього. До того ж, передача номінативної одиниці, наділеної у ВТ символічним значенням, словниковим чи варіантним відповідником виявляється недостатньою умовою для досягнення адекватності у ПТ. Перекладач повинен брати до уваги особливості мікро-та макроконтекстів. Негативним явищем є елімінація слів-символів, що зазвичай призводить до невідтворення символіки ВТ/його фрагменту. У процесі перекладу англомовних поетичних текстів XIX-XX ст. спостерігаються такі магістральні тенденції відтворення символів: адекватна інтерпретація символіки у ПТ; нівелювання символічного контексту ВТ на рівні ідентифікації символу та/або ігнорування перекладачем контекстуально релевантних значень символу, його етнокультурної складової; ступінь присутності особистості перекладача, що у крайніх випадках має наслідком неадекватну інтерпретацію або тотальне нівелювання символіки ПТ у цілому.

8. Спираючись на теорію закономірних відповідників , ми визначили характер залучення основних перекладацьких засобів адекватного/неадекватного відтворення символів простору. Найчастішими виявляються словникові відповідники (54% від загальної кількості символів); на другому місті – контекстуальні заміни (17%); третє місце посідають варіантні відповідники (11%); конкретизаціїя та генералізація становлять відповідно 8% та 5%; прийом цілісного перетворення висловлення – 3%, прийом антонімічного перекладу – 1%; прийом смислового розвитку/модуляція – 1%. Хоча словникові та варіантні відповідники виявляються частими у процесі відтворення символів ВТ, передача слова-символу відповідником не завжди є достатньою умовою досягнення адекватності у ПТ. Це пов’язано із особливостями сприйняття слів-відповідників у різних лінгвокультурах, що може призвести до відмінного сприйняття ПТ порівняно з ВТ або спотворення символіки ВТ.

9. Поряд із відповідниками та лексичними трансформаціями, у ході відтворення символічного контексту перекладачі удаються до лексико-граматичних трансформацій. До негативних наслідків призводить елімінація у ПТ слів-символів (зустрічається у близько 16% ПТ). Що стосується ампліфікації (зустрічається у близько 12% ПТ), вона, як правило, не вносить суттєвих порушень у зміст ПТ та не заважає досягненню адекватності у ПТ, сприяючи певною мірою експлікації та/або інтенсифікації авторського задуму. Перспективи подальших досліджень убачаємо у встановленні основних етномовних факторів, що віддзеркалюють особливості картин світу вихідної та цільової культур, для забезпечення максимального ступеня адекватності ПТ до ВТ. Усвідомлення підтексту художнього (поетичного) тексту, що значною мірою формується саме завдяки символам, дозволяє мінімізувати можливість поліінтерпретативного підходу до відтворення певного художнього, зокрема поетичного, тексту в умовах іншої культури.