Символіка поетичного тексту як об’єкт перекладу (на матеріалі українських та російських перекладів англомовної поезії XIX-XX ст.) (стр. 4 )

1.1.2. Символ у культурології з огляду перекладознавства. Культурологія, що займається дослідженням генезису, функціонування і розвитку культури в цілому, також використовує поняття "символ". У XX столітті з’являються зарубіжні дослідження, присвячені вивченню символу і його впливу на сприйняття картини світу і свідомості індивіда. Особливістю символу вбачається те, що його природа ініційована суспільством і закладена в культурі, що пронизана символічними смислами. Видатні досягнення у вивчення символу як феномену культури пов’язані з іменами таких учених, як К. Гірц, Е. Кассірер, К. Леві-Стросс, В. Тернер, , та ін. [39; 174; 141; 146; 161]. Ідеї, пов’язані з розуміння звя’зку символів із культурою та духом народу, можна спостерігати й у працях вітчизняних дослідників. Ще у XIX столітті М. І. Костомаров порушував питання походження та еволюції символіки як відбиття народного духу. Символіка, на думку вченого, будучи відображенням народного світогляду, є "продовженням звичайної релігії", а "міфи і символи зумовлюють і взаємно утворюють самі себе" [70, c. 440]. Для представників символічної школи (Е. Кассірер, К. Леві-Стросс) характерне розуміння культури як певної знакової системи, створеної людиною внаслідок наявної у неї здатності до символізації. Порівняно з іншими живими істотами людина знаходиться ніби у новому вимірі дійсності, живе не просто у фізичному, але у символічному середовищі [174], що пояснюється зокрема, через відсутність у тварин внутрішнього світу та уяви. Фізична реальність ніби віддаляється від людини в міру того, як росте її символічна діяльність [там само]. Взаємодія між людиною та фізичними об’єктами, як стверджує Е. Кассірер, із розвитком цивілізації все більше відбувається за посередництвом символів. Словесні та інші знакові позначення у повсякденному житті, науці і мистецтві не лише передають у часі і просторі ту чи іншу інформацію, але й надають їй певну форму і зберігають її у віках, створюючи величезний світ людської культури, поповнення якого є вибірковим. Е. Кассірер відносить до символічних форм мову, історію, релігію, міфи, мистецтво і навіть науку, оскільки, на думку вченого, саме ці форми слугують об’єднувальним компонентом суспільства. Мова та інші форми символічної комунікації, такі як мистецтво, дають людям можливість створювати, пояснювати і записувати нові ідеї та інформацію [193]. Отже, необхідний детальний огляд усіх основних людських практик, оскільки глибоке занурення у світ людської діяльності допомагає усвідомити кожен із видів цієї діяльності як частину єдиного символічного універсуму [174]. З позицій антропологічного підходу американський вчений К. Гірц розуміє символ як єдиний можливий засіб "збереження набутих загальних значень, через які кожен індивід витлумачує свій досвід і організовує свою поведінку" [39, с. 152]. Релігія, мистецтво, ідеологія є видами символічної діяльності, які покликані допомогти "зорієнтуватися живій істоті, що не може жити у світі, якого не здатна збагнути" [39, с. 168]. Отже, символи розуміються вченим як своєрідні регулятори людської поведінки у складному та непізнаному оточуючому світі. Американський антрополог , вважаючи символ фундаментальним елементом культури і, визнаючи людину істотою, здатною створювати символи і оперувати ними, показує, що оволодіння мовленнєвою діяльністю та засвоєння слів стає можливим лише тоді, коли слова стають символами. У цьому й полягає "таїнство мови", яке відкрилося сліпоглухонімій Єлені Келлер, на свідчення якої ссилається . Наголошуючи на значущості розуміння слів як символів, учений зазначає, що "поведінка людини – це символічна поведінка; якщо вона не символічна, то вона й не людська". Людина формується у культурі, а ключ до світу культури й "умова діяльності у ньому – це символ" [146, с. 155]. Виникнення символічних систем, здатних виконувати функцію посередника у комунікації, убачається американським ученим-соціологом Т. Парсонсом чи не найголовнішою передумовою виникнення культур [110, 1994]. Знаки і символи набувають загального значення і слугують засобами комунікації між тими, хто взаємодіє [там само]. Пропонуючи загальне визначення поняттю "соціальна система", вчений зазначає, що соціальна взаємодія визначається і опосередковується системою загальноприйнятих символів, які є елементами культури [там само]. Визнаючи символізацію (абстрагування) єдиною умовою, за якої можлива комунікація, а стабілізацію символічних систем як результат комунікативної взаємодії безлічі дійових осіб, Т. Парсонс апелює до терміна "культурна традиція", під яким розуміє "загальноприйняту символічну систему, що функціонує у взаємодії [там само]. Отже, головним призначенням символів є встановлення комунікативної взаємодії у межах певної культури. З позицій психоаналізу символ розглядається як прояв несвідомого у культурі і психіці окремого індивіда. Саме несвідоме розглядав як джерело виникнення символів. Автором висунуто концепцію архетипних знаків, закладених у свідомості людини від народженя [161, с. 25]. Учений розрізняє "природні" та "культурні" символи, а сам символ визначає як "термін, ім’я або зображення у буденності, яке, однак, має специфічне додаткове значення до свого звичайного смислу" [там само]. "Природні" символи походять від несвідомих змістів психічного, і тому формують множинність варіацій основних архетипових образів; інші ("культурні") є символами, якими користувалися для вираження "вічних істин", і які у багатьох релігіях використовуються й досі. Ці символи пройшли через безліч перетворень, через процес більш-менш свідомого розвитку і, таким чином, стали колективними образами, прийнятими цивілізованими суспільствами, однак, попри зазначену їх відносну усвідомленість, культурні символи зберігають значну частину їх первинної нумінозності (сакральності, божественності) і є важливими складовими нашого ментального устрою" [161, с. 25]. Британський психоаналітик Е. Джонс, також досліджуючи символ з позицій психоаналітичного підходу, розуміє символ як прояв несвідомого у психіці людини, а символічний спосіб мислення називає найбільш примітивним, таким, що репрезентує повернення до більш простої і ранньої стадії психічного розвитку індивіда [188, c. 132]. стверджує, що символи культури висловлюють певний зміст, який складає "засіб цінностей, норм, ідеалів конкретної культури" [261, с. 438–439]. Відомий британський психолог, один із засновників сучасної когнітивної психології, відзначає надзвичайно важливу роль символу у соціальному житті суспільства та висловлює твердження про те, що навряд чи є соціальна структура чи галузь соціальної активності, що не містила б слідів символічного елементу [165, с. 11]. Визнаючи існування численних способів впливу символу на характер і розвиток соціальної організації та ріст культури, учений віддає перевагу чотирьом з них, які, на його думку, є домінувальними: 1) засіб трансляції культури; 2) забезпечення збереження групи; 3) сприяння соціальній гармонії або протиріччям; 4) протидія тому, щоб соціальні настрої та ідеали, які лежать в основі організованого життя групи, набули невизначеного та абстрактного характеру (переклад наш – К. П.). , подібно , висловлює думку стососнво вродженої наявності у людини символів: "Символи людиною успадковуються. Вони – це культурне придане, що дісталося від минулого" [97, с. 216]. "Десятки (якщо не сотні) тисяч років люди не «вигадували», а проживали символіку, вживалися у неї спільно, всім родом, плем’ям, народом. <…> без символів людське суспільство та культура буквально лишаються без смислу. Смисл буття не можна раціонально декларувати; він "вилучається" з усієї дійсності через систему цінностей, які доносяться до нас мовою символів", тому символи є завжди ціннісними [97, с. 203]. "Озвучуючи", опредмечуючи вищі релігійні, національні, соціальні цінності, перебуваючи (віками!) у безпосередньому зв’язку зі святинями народу, символи набираються від них енергетичної міці, яка вже ніколи їх остаточно не покидає, тому символи, це завжди – сила" [97,c. 207]. Символ у культурі слугує підтриманню порядку, дисципліни, моральних норм [179]. Визнаючи символ як "універсальний носій смислів культури", поза яким неможливе сприйняття абстрактних понять, єв пропонує виділяти такі функції символу з огляду існування останнього у культурі: світоглядно-пізнавальна (реалізується на науково-філософському та ідеологічному рівнях), адаптивно-регулятивна (прописана на рівні ідеологічно-психологічному), комунікативно-інформаційна, згідно з якою символ розуміється як об’єднувач усіх смислів культури в єдине культурно-інформаційне поле, зберігач і транслятор інформації [8, с.27]. Усі функції є взаємопов’язаними і взаємопредставленими, однак, на думку єва, культурологію, в першу чергу, цікавлять символи, здатні виконувати вищу – світоглядно-пізнавальну функцію [там само]. іна та Л. С. Ніколаєва відзначають, що реальне існування символу можливе лише в рамках людського спілкування, а створення символів відбувається не індивідом, а між індивідами, тобто в соціальному середовищі [138, с. 191]. З огляду на здатність символів встановлювати взаємозв’язок між людьми, дослідниці пропонють виділяти такі групи символів: 1) симоли, що об’єднують людей в одну групу (цехова символіка); 2) символи, які повязують групи людей (релігійна, кооперативна символіка); 3) символи, які об’єднують суспільство в державу (державна, національна символіка); 4) символи, які пов’язують людство в єдине ціле (інтернаціональна, міжнародна символіка). Ними ж запропоновано виділення основних функцій притаманних як культурі, так і символу як її елементу. Серед цих функцій такі: перетворювальна, захисна, комунікативна, пізнавальна, інформаційна, трансляційна, нормативна, гуманістична, ціннісна, семіотична (знакова) [138, с. 191–192]. Отже, на основі дефінітивного аналізу потрактувань поняття «символ» з позицій його розуміння та функціонування у культурі висновуємо, що символ є універсальною одиницею памя’ті культури, яка засвоюється її носіями на несвідомому рівні, та є регулятором людської поведінки, засобом взаємодії людини з оточуючим світом та іншими представниками тієї ж культурної спільноти.