Символіка поетичного тексту як об’єкт перекладу (на матеріалі українських та російських перекладів англомовної поезії XIX-XX ст.) (стр. 28 )

Центром макрокосму, від якого залежить все на землі, а, отже, і сама людина, є сонце, яке втілює життя, світло, силу, енергію, вищий космічний принцип, верховне божество, серце космосу, "розум світу", славу, велич, благородство, царственість [239, с. 513]. Промені сонця несуть родючість та достаток, але водночас і висушують, вбивають, тому сонце одночасно символізує і життя, і смерть [239, с. 514]. Донедавна існувала віра в сонце одночасно як добре й караюче, про яке "гріх і міркувати" [253, с. 36]. Разом із місяцем сонце символізує чоловіче та жіноче начала, набуваючи у різних міфологіях різної ролі [250]. В українській культурній традиції сонце уявлялося і чоловіком, і жінкою [253, с. 37–38], що віддзеркалюється і у російському фольклорі [239, с. 516]. Етимологія англійського іменника sun засвідчує, що в англомовній культурній традицій також не було єдності щодо визначення роду сонця, яке сприймалося і як жіноче, і як чоловіче начала: "from OE sunne; sunne was feminine (as generally in Germanic), and the feminine pronoun was used in English untill 16 c.; since then masculine has prevailed" [270]. У багатьох народів сонце визнається як найдавніше божество, тобто як символ верховної влади [177, c. 190]. В язичницьку епоху слов’яни обожнювали Сонце в образі Дажбога, Сварога, Хорса, Ярила (бога весняного сонця), Купала (бога літнього сонця) та ін. [250]. Із приходом християнства люди побачили в сонці відбиток Божого лику, почали порівнювати небесне світило із Всевидячим Божим оком, а Христа називали Сонцем правди та просто Сонцем, адже він, як і сонце, несе людям світло [253, с. 36]. Такі метафори знайшли відображення і в українській культурі: око Боже, лик Божий або чоло Боже [250]. Наділення сонця божественною природою, ймовірно, стало причиною одночасно і страху, який люди відчували до нього, і великої пошани. Отже, сонце символізує знання, справедливість, милосердя, переможця неправди і всілякого зла [253, с. 36].

Символіка англійської номінації sun також є амбівалентною. Основні позитивні її значення зводиться до таких: "it is the centre of being and intuition, <...> knowledge and warmth, glory and splendour" [265], "the devine eye, the active principle and the source of life and energy" [263, c. 320]. Однак поряд із цим наводяться і негативні конотації: "sun is "black" or invisible, in which case it is associated with chtonian and funereal animals such as the horse and the serpant" [там само]. Порівняння сонця із оком небес або розуміння його як істоти, що має око, притаманне й англомовним поетам, що знаходить відображення в їх творчості, зокрема у метафорах та порівняннях, в основі яких лежить номінативна одиниця sun. У. Шекспір називає сонце all-seeing sun, the eye of heaven, оскільки світило, за У. Шекспіром, має burning eye, precious eye, sovereign eye; The sun with one eye viweth all the world. У свою чергу Дж. Г. Байрон називає сонце the bright eye of the universe, а Г. Спенсер – the freat eye of heaven тощо [267, c.210]. У християнській традиції, до якої належать представники англомовної та східнослов’янської культур, захід та затемнення сонця означають гнів Божий, покарання, біду, скорботу, страждання [250]. Cонячне світло символізує щастя, але і викриття, відплату та праведну кару [там само]. Затемнення сонячного світла символізує смерть головного героя у вірші Дж. Р. Кіплінга "Danny Deever": "What’s that so black agin the sun?" – said Files-on-Parade. / "It’s Danny fightin’ ‘ard for life" the Colour-Sergeant said [284, c. 18]. Український перекладач М. Стріха пропонує таку версію перекладу цих рядків: "Чом сонце потьмяніло враз?" – почулося з рядів. / "Не хоче Денні умирать…" – сержант прошепотів [284, c. 19]. Удаючись до контекстуальної та граматичної замін (потьмяніло замість прикметника black) та, відтворюючи слово-символ sun словниковим відповідником сонце, перекладач адекватно відтворює ідею закінчення життя головного героя, встановлюючи паралель із затемненням сонця. Вираз ВТ It’s Denny fightin’ ‘ard for life у ПТ адекватно передано за рахунок антонімічного перекладу – Не хоче Денні умирать…[284, c. 19]. Любов до померлої близької людини, яка живе у душі ліричної героїні вірша Е. Дікінсон "I see thee better – in the Dark", возведено останньою до такої висоти, що це кохання, сильніше від сонця (яке й виступає у ВТ символом життя), наповнює її силами, дарує наснагу: I see thee better – in the Dark – / I do not need a Light – / The Love of Thee – a Prism be – / Excelling Violet – / <…> What need of Day – / To Those whose Dark – hath so – surpassing Sun – / It deem it be – Continually / At the Meridian? [300, c. 418]. У російському ПТ Г. Кружкова переклад цих рядків є таким: Я лучше вижу – в темноте – / К чему мне лишний свет – / Моя любовь к тебе – сама – / Мой ультрафиолет – / <…> Что мне рассвет, когда Она / Над сумерками дней – / Как Солнце, вставшее в зенит / Горит в душе моей? [275, c. 75]. Перекладач відтворює слово-символ sun словниковим відповідником сонце. У ВТ сила цієї любові сильніша від сонячного світла. У ПТ вжито вираз солнце, ставшее в зенит, що сприяє інтенсифікації почуття ліричної героїні, адже іменник зенит означає "перен. высшая степень, вершина чего-нибудь" [248]. Символами життя і смерті як початку і кінця виступає схід та захід сонця у вірші Е. Дікінсон "I’ll tell you how the sun rose": I’ll tell you how the sun rose, – / <…> / Then I said softly to myself – "That must have been the Sun"! But how he set – I know not – [300, c. 448]. Отже, ліричній героїні знайомий схід сонця (життя, його початок), але його захід (смерть, кінець життя) становить для неї загадку. В українському ПТ у виконанні Є. Кононенко спостерігаємо такий варіант передачі цього мікроконтексту ВТ: Про ранок я розповім тобі – / <…> / "Це має бути сонце" – ніжно / Сама собі я сказала / А як воно сіло – не знаю [273, с. 93]. У ПТ вжито контекстуальну заміну ранок до предикативної основи підрядного речення у першому рядку представленого вище фрагменту ВТ – sun rose, що можна вважати адекватним, адже іменник ранок, актуалізуючи у своїй семантиці сему початку (ранок – "частина доби після ночі, початок, перші години дня" [251]), реалізує значення початку життя, притаманне сходу сонця, вираженому у ВТ предикативним ядром sun rose. Символічне значення закінчення життя у ПТ передано відповідно воно (сонце – К. П.) сіло, що, хоча й відтворює символіку предикативного ядра останнього речення наведеного мікроконтексту ВТ he sat, забарвлює ПТ просторічною та зневажливою тональністю, що засвідчується лексикографічними даними: воно "розм. уживається в значенні займенників він, вона з відтінком пестливості або зневажливості" [251]. Таке перекладацьке рішення сприяє нівелюванню інтимності лірики, притаманної ВТ. Результати залучення зіставного перекладознавчого анілізу та комплексу загальнонаукових та філологічних методів аналізу уможливлюють наступні висновки щодо функціонування основних символів центру в англомовній поезії XIX-XX ст. та основних засобів їх відтворення в українських та російських ПТ. Сприйняття об’єктів та явищ оточуючої дійсності, які наділенні символічним значенням центру, характеризується спільністю в англомовній та східнослов’янській лінгвокультурах. Частотним є звернення до символів центру в поетичних текстах (серце, вогнище (камін) та Е. Дікінсон (сонце). Головними засобами відтворення символів центру українською та російською мовами постають словникові та варіантні відповідники; апеляція до контекстуальних замін спостерігається дещо рідше. Іншим прийомам перекладу відводиться другорядне значення у процесі відтворення символів центру.

4.3. Символіка кордону по вертикалі та її відтворення в українських та російських перекладах англомовної поезії XIX-XX ст.

Символічне членування простору по горизонталі відбувалося відносно просто: його "мітки" або були задані природним оточенням, або цілеспрямовано споруджувалися на поверхні Землі. Символічне членування у вертикальному вимірі ані подібних штучних, ані подібних природних кордонів мати не могло (особливо це стосується кордонів на рівні мезокосму, а саме садиби, саду або ріллі, поселення та родової землі), тому вважається, що у вертикальному вимірі існують лише символічні кордони верху/низу дерева або іншої рослини, гори і неба [96, с. 73]. Цей факт сприяє тому, що, на відміну від символіки кордону по горизонталі, широко представленої у поетичних текстах англомовних поетів XIX-XX ст., апеляція до символіки кордону по вертикалі не відзначається особливою частотою. Більш того, ця група виявилася найменш частою (близько 5,8% мікроконтекстів), що засвідчує периферійність її функціонування у поезії, що аналізується, та не сприяє валідності виокремлення найбільш розповсюджених її символів. Символікою кордону між людським світом та нижнім іншосвітом наділені підошви ніг, які пов’язані із хтонічним началом, оскільки більше, ніж інші частини тіла, наближені до землі. Як прикордонна "точка" зіткнення з землею, ноги служать провідником "духовних флюїдів", що пояснює заборони на будь-який контакт із земним ґрунтом "представникам" божеств [240]. З іншого боку, поширені уявлення про передачу сили через дотик ноги з землею: ногами людина торкається Землі-Матері, яка, за давніми уявленнями, дає всьому життя, а через деякий час забирає його у своє лоно.

Причетність ніг до нижнього, хтонічного, світу у слов’ян пояснює повір’я, згідно з яким, людина, яка лежить на смертному одрі, в голові має янголів, а в ногах – чорта. Показово, що проникнення в іншосвіт, населений демонами, як і вихід з нього, здійснюються насамперед за допомогою ніг. Подібним до сприйняття ніг східними слов’янами, є перцепція англомовної номінативної одиниці foot як прикордонної точки між світами: "Usually ambivalent. Direct contact with mother earth; <…> dying, passing on as well as slow wandering. Bare feet is a sign of mourning and respect. Feet are points of contact with the ground, good conductors of the magical or spiritual fluid with which a holy man is charged and which would disappear if in contact with the ground [265]. "According to Aigremont, "the shoe, like the foot and the footprint, has also a funereal implication; <…> a dying man "is going away" [263, c. 111]. Символічним значення кордону між людиною та хтонічним потойбіччям наділена номінація feet у наступному фрагменті третьої частини ("The Fire Sermon") поеми Т. С. Еліота "The Waste Land": My feet are at Moorgate, and my heart / Under my feet. After the event / He wept. He promised ‘a new start.’ / I made no comment. What should I resent? [304]. Індикатором місця у цих рядках є номінація Moorgate, яка одночасно є назвою вулиці і станції метро в Англії. У зв’язку із цим, лірична героїня може знаходитися або на зазначеній вулиці, або у метро. Якщо припустити останній варіант, її серце справді знаходиться під землею. Але таке потрактування є дуже спрощеним. У контексті поеми, пройнятої мотивом безпліддя та духовної смерті сучасної для поета цивілізації, автор використав фразу my heart under my feet з метою відтворення жалюгідного стану жінки, адже under feet передбачає вихід за межі людського мікрокосму через кордон – ноги – до нижнього світу, а ширше – до пекла. Ймовірно, слово event вжито на позначення сексуального зв’язку (скоріше за все – неприємного) між жінкою та чоловіком, адже у подальших рядках йдеться про те, що чоловік плакав – After the event he wept – та пообіцяв жінці почати з початку – He promised ‘a new start, але реакція жінки байдужа. Очевидно, автор прагне виразити ідею про те, що у сучасному для нього світі люди не піклуються про те, щоб змінити своє становище, почати життя спочатку, адже їх духовний стан, приближений до пекла, став сприйматися як норма. Ось як перекладено ці рядки в українському ПТ(1) І. Драча та російському ПТ(2) Я. Пробштейна: Мої ноги в Маргейті, а серце моє / Під ногами у мене. Коли ж він прохолов, / То плакав та обіцяв: "Нове життя настає! " / Я ж промовчала – хіба ж мені вірити знов? [278, с. 79] та Ногами я в Мургейте, а под ногами / Сердце. Я не кричала. / После он плакал. Знаете сами. / Клялся начать жить сначала [282]. Обидва перекладачі відтворюють символіку обставини місця under feet словниковими відповідниками під ногами та под ногами, що маркують жалюгідний стан жінки, тобто додатковий смисл в обох ПТ експлікований. Інтенсифікатором ідеї кордону між благим "верхом" та людським світом, що виражено у ВТ імпліцитно, наділена номінативна одиниця крыша у російському ПТ Л. Ситника вірша Е. Дікінсон "Who has not found the Heaven – below": Who has not found the Heaven – below / Will fail of it above – For Angels rent the House next ours, / Wherever we remove – [277] – Кто не нашел небес внизу, / Тот не найдет и выше, / Снимает ангел надо мной / Жилье под самой крышей [277]. Символіка іменника крыша представлена такими значеннями: "верхня частина житла, що обмежує "свій", освоєний, внутрішній простір від "чужого", природного, зовнішнього; розділяє "верх" (небо) і "низ" (світ людей). Через дах, як верхню межу будинку, за віруваннями слов’ян, виходить з дому душа вмираючого, тому в разі тривалої агонії піднімали або знімали коник даху. Через дах відбувалося спілкування з іншим світом, з міфологічними персонажами, духами [240]. Отже, таку ампліфікацію у ПТ можна було б виправдати, адже перекладач передає сему близького сусідства між світами. Однак у ВТ цей кордон майже змитий, тоді як у ПТ він виражений експліцитно. До того ж, перекладач, представляючи благий, "високий", іншосвіт через янголів, удається до надмірної профанації, зокрема за рахунок вживання фрази снимает <…> жилье под. самой крышей, що в контексті високого поетичного стилю ВТ убачається неприпустимим.