Символіка поетичного тексту як об’єкт перекладу (на матеріалі українських та російських перекладів англомовної поезії XIX-XX ст.) (стр. 8 )

1.2.2. Співвідношення символу із суміжними поняттями "архетип" та "концепт". Символ і архетип. Спроби зіставлення та протиставлення понять "символ" і "архетип" можна простежити у працях таких науковців, як , І. О. Богданова, , [7; 25; 78; 156; 158; 161]. У XX столітті швейцарський психоаналітик розвинув учення про колективне несвідоме, ввівши у науковий обіг поняття "архетип". Згідно із , архетипи – це універсальні, вроджені психічні структури, що складають зміст колективного несвідомого, та слугують підґрунтям загальнолюдської символіки, міфів, чарівних казок, релігій тощо [161]. У визначенні архетипу наголошує на його суттєвій рисі – універсальності, тобто спільності для представників різних культур. У порівнянні з архетипом символ виступає одним з найбільш стійких елементів культурного континууму, а єдність основного набору домінувальних символів і тривалість їх культурного життя значною мірою визначають національні та ареальні кордони культур [84]. У цьому зв’язку можна виділити опозицію "універсальність архетипу/культурна обумовленість символу" (що, однак, не розповсюджується на символи, які засновані на найдавніших міфологічних уявленнях про навколишній світ та долучаються до структури міфу і мають прадавній, традиційний характер: небо – батько, земля – мати, дерево ("древо життя"), шлях, дорога і мандрівка – життя; коло – сонце, нескінченність тощо, тобто тлумачаться як "символи-архетипи" [156, c. 179]. У зв’язку із наведеною опозицією можна стверджувати, що архетип виступає засобом, об’єднуючим різні культури у той час, як символ – засобом їх протиставлення, ідентифікації та індикатором їх унікальності. Поняття світове дерево або світова вісь є спільним для представників різних культур. Це поняття набуває однакового смислу і значення для всіх людей, з певними незначними варіаціями у деталях, що можна засвідчити даними зі словників символів, зокрема українською, російською та англійською мовами, які репрезентують символічні уявлення відповідних культур. У "Словнику символів культури України" зазначено: "світове дерево – символ богині, володарки неба і всієї природи; в образі жінки воно – емблема невичерпної життєвої сили, що відтворює все живе, вічне; світове дерево – своєрідна модель світу і людини, її родовідне дерево. Зображення священного дерева зустрічається і в доколумбовій Америці" [250]. Вічнозелене дерево Життя складається з трьох сфер: стовбура, верхів’я, коріння. Стовбур означає земне життя людей, крона дерева – духовний світ богів, коріння – підземний, потойбічний світ. Ці три яруси світу зображувались ще на Трипільських глеках. Отже, світове дерево – своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце [250]. У російській культурі світове дерево визначається як "мировая ось, центр и опора мира, модель мироздания, его вертикальная проекция: крона мирового древа достигает небес, корни уходят в преисподнюю, ствол соответствует срединному миру, то есть миру людей" [239, с.148]. У англомовній лінгвокультурі розуміння світового дерева є таким: "the world-axis symbolism (which goes back to pre-Neolithic times) has a further symbolic implication: that of the central point in the cosmos. The tree, with its roots underground and its branches rising to the sky, symbolizes an upward trend and is therefore related to other symbols, such as the ladder and the mountain, which stand for the general relationship between the ‘three worlds’ (the lower world: the underworld, hell; the middle world: earth; the upper world: heaven). <…> Within the general significance of the tree as world-axis and as a symbol of the inexhaustible life-process (growth and development), different mythologies and folklores distinguish three or four different shades of meaning" [263, c. 346–349]. Отже, розуміння світового дерева як моделі Всесвіту, його центру, джерела невичерпної сили, що поєднує підземне, земне та небесне, є спільним для представників різних культур. Для всіх культур це дерево є священним. Кожна культура, однак, по-різному може зображувати та уявляти світове дерево, при цьому його сакральне значення залишається незмінним: приміром, у слов’янській традиції був наявний образ "перевернутого" світового дерева: "На море на Окияне, на острове на Кургане стоит белая берёза. вниз ветвями, вверх кореньями" [239, с. 150]. Проте різні культури наділяють ті чи інші предмети чи явища символікою світового (священного) дерева, світової осі. В українській культурі існує ціла низка його спрощених модифікацій: гілка, хрест, мітла, віник, стовп, тризуб тощо, які розширюють і доповнюють його символічне значення [250]. Священним деревом кельтів був дуб, скандинавів ясен, німців – липа, індіанців – смоківниця [263, с. 346]. Дуб репрезентує світове дерево серед арійських народів Росії, Німеччини, Греції та Скандинавії [263, с. 238]. Таким чином гілка, хрест, мітла, віник, стовп, тризуб, хрест, дуб, ясен, липа, смоківниця – предмети, наділені символікою світового дерева, тобто символи-репрезентанти архетипу світове дерево у межах окремих культур. Отже, символи є конкретним, культурно обумовленим, втіленням архетипів, що є універсальними, загальнолюдськими". Іншою диференційною ознакою між символом і архетипом є первинність останнього. І. О. Богданова, досліджуючи зв’язок між символом і концептом-архетипом, вказує на архетипічну природу символу і символічну природу архетипічного концепту, зазначаючи, що концепт-архетип втілюється в тому числі і в символах, які організовуються навколо тієї чи іншої ідеї, того чи іншого ідеального сенсу [25, c. 27]. Із останнім твердженням не можна не погодитися, адже для реалізації, наприклад, ідеї світового дерева кожна культура має свої специфічні символи-репрезентанти або їх набір. Ми також не можемо не погодитися із твердженням про архетипічне начало символів, адже, якщо знову повернутися до прикладу світового дерева або світової осі, зрозуміло, що спочатку виникла ідея дерева як моделі світу, а пізніше, у процесі історичного становлення та розвитку культур, виникають символи-репрезентанти цього архетипу у межах певної культурної спільноти. Існування "символів-архетипів", на які вказує [156], також підтверджує первинність архетипу по відношенню до символу. Таким чином, архетипи є одним із джерел формування символів у той час, як символи виступають репрезентантами архетипів, зокрема у межах окремої культури. Ми погоджуємося із твердженням про стійку, "консервативну" семантику архетипу та більш рухливу семантику символу, оскільки символ виникає, як правило, у результаті метафоричного співставлення та зближення віддалених між собою понять, завдяки чому одні символічні значення можуть втрачатися та призабуватися, інші – набувати нового змісту [7, с. 190]. Наприклад, червоний колір, який "повсюди асоціювався із кров’ю, війною, ранами, смертю, любов’ю, чоловічою силою, вогнем" [250], у ході історичних змін набув нового символічного значення "революційної діяльності, радянського соціалістичного ладу" [251]. Більш стійка до різних видозмін семантика архетипу забезпечує найбільш значущий для мовного колективу зв’язок традиційних образів і мотивів, що переходять від покоління до покоління (світового дерева, гори, каменю) [7, с. 190], адже ідея як така залишається незмінною з плином часу. У зв’язку зі стійкістю семантики архетипів та їх універсальністю, центральним завданням перекладача постає необхідність віднайдення у першотворі архетипів і "одухотворення" їх засобами мови перекладної версії [78, c. 151–152]. Якщо в іншомовній версії з огляду на його іншокультурне середовище та іншу національну пам’ять архетип певною мірою змінює свій контекст, його сутність завжди залишається незмінною [78, c. 152]. Таким чином, поняття "архетип" і "символ", маючи точки дотику, демонструють наявність суттєвих диференційних ознак, з’ясування чого стало можливим завдяки залученню дефінітивного та диференційного методів аналізу. Найсуттєвішими опозиціями вважаємо такі: універсальність архетипу/культурна обумовленість символу, первинність архетипу/вторинність символу, стійкість семантики архетипу/"рухливість" семантики символу. Символ і концепт. Проблема співвідношення понять "символ" та "концепт" на сучасному етапі розвитку лінгвістики не знайшла свого повного висвітлення. У цьому зв’язку можна говорити про праці [147] та [156]. Більш вичерпним визначенням відзначається проблема співвідношення понять "архетип" і "концепт", що призводить до формування понять "концепт-архетип" та "архетипічний концепт" (В. І. Карасик, І. О. Богданова) [25; 60]. "Архетипічний концепт", за визначенням В. І. Карасика, – це концепт, що активно транслюється, закритий для модифікації, не переводиться в інші форми вираження і не допускає критичного сприйняття [57, c.43]. Однак наведені визначення та аналіз теоретико-методологічної літератури з проблеми співвідношення понять "концепт" і "архетип" дозволяють дійти висновку про те, що власне концепт відрізняється від архетипу здатністю до критичного осмислення, етнокультурною модифікацією та "рухливістю" семантики у процесі історичного розвитку. Поняття "концепт" на сучасному етапі розвитку лінгвістики тлумачиться переважно з точки зору двох лінгвістичних парадигм – когнітивної лінгвістики та лінгвокультурології. Наведемо визначення концепту, яке, на наш погляд, актуалізує ці два підходи до його вивчення та є релевантним задачам нашого дослідження. Концепт – це одиниця колективного знання/свідомості, пов’язана з вищими духовними цінностями, що має вираження у мові і відзначена етнокультурною специфікою [34, с. 70]. Якщо звернутися до проблеми співвідношення понять "концепт" і "символ", можна констатувати, що спільною ознакою вони мають культурну значущість та обумовленість, адже розуміння символу "пов’язане з ідеєю певного змісту, який, у свою чергу, служить планом вираження для іншого, як правило культурно більш цінного, змісту" [84]. Важливо зазначити, що концепт, на відміну від символу, є семантично одноплановим. Символу ж притаманне поєднання двох планів змісту (семантична двоплановість) – зовнішнього (конкретний чуттєвий образ) та внутрішнього (певна абстрактна сакральна ідея). Наприклад, якщо розглядати християнський хрест, він є "предметом і символом культу християнської релігії, який уособлює стрижень з однією або кількома поперечками у верхній половині (за євангельською легендою, на стовпі з перехрестям був розіп’ятий Христос) [251] та в англійській мові: "a long piece of wood with a shorter piece across it near the top that people were once fastened to and left to die on as a form of punishment" [269]. Це і є тим самим конкретним чуттєвим образом (зовнішнім планом) змісту цього символу. Хрест наділений не лише прямим значенням, а й переносним, більш абстрактним, будучи символом Дерева Життя; "світової осі"; <…> страждань, муки, боротьби; світла; агонізуючої болі життя; творіння та знищення; розп’яття; Логоса, Слова; боголюдини; перемоги життя над смертю; перетину Небесного і земного; спасіння через страждання» [250] та "a symbol of world centre; a point of communication between heaven and earth; a cosmic axis; the cosmic tree, mountain, <…> the Tree of Life and the Tree of Nourishment; the salvation through Christ’s sacrifice; redemption; atonement; suffering; faith" [265]. Саме ці абстрактні ідеї (страждання (suffering), мука, світло тощо та redemption, atonement, faith, etc.) виступають концептами і наділені великою культурною значущістю як для україномовної, так і для англомовної спільнот. У цьому відношенні можна говорити про первинність концепту відносно символу, адже для виникнення символу необхідно, щоб існувала певна культурно значуща абстрактна ідея, тобто концепт. З іншого боку, актуалізація концепту та розширення його поля відбувається, значною мірою, завдяки символам. Як відомо, В. І. Карасиком у структурі концепту виділяється три складові – понятійна (фактуальна), образна та ціннісна [цит. за 118, с. 222]. Понятійна складова представлена його мовною фіксацією, позначенням, описом, ознакою структурою, дефініцією, образна – асоціаціями, які виникають у результаті реакції на слово-стимул, ціннісна – у стійких висловах – у цитатах та пареміологічних одиницях [118, с. 222–223]. Щодо символу, він здатен відігравати значну роль у процесі формування образної та ціннісної складових концепту, адже, наприклад, слово-стимул хрест, який асоціюється у християн із вірою, релігією, неодмінно актуалізує в уяві християн концепт РЕЛІГІЯ та інші пов’язані із ним концепти (формування образної складової), з іншого боку, наведений вище лексико-семантичний аналіз символічних значень лексичної одиниці хрест засвідчує наявність суперечливих якостей (позитивних – віра, світло, спасіння та негативних – муки, біль, страждання тощо) та їх трансформацію у концепт РЕЛІГІЯ (формування ціннісної складової). У зв’язку із вищесказаним погоджуємося із у тому, що кожний символ є концептом, але не кожний концепт є символом [147, с. 49], адже концепт завжди наявний у символі, а символ є дієвим, однак не єдиним і не обов’язковим засобом формування та актуалізації концепту. Певний концепт може актуалізуватися за допомогою різних символів. Приміром, характерною ознакою для творчості американського поета Р. Фроста є роздуми над темою смерті, де актуалізації концепту СМЕРТЬ слугують такі слова-символи dark(ness), night, thrush, west, wood та деякі інші, що підтверджує конкретність символу та абстрактність концепту. Разом із тим, один символ може актуалізувати одразу декілька концептів. Приміром, слово yellow, серед символічних значень якого "light, the sun’s rays, intellect, faith, goodness, cowardice, betrayal, and/or jealousy, <…> warning, protection" [265], у певному контексті та в рамках певної культури здатне актуалізувати концепти СВІТЛО, ДОБРО, БОЯГУЗТВО, ЗАЗДРІСТЬ та ін. Успіх адекватного відтворення авторської думки та актуалізації ключових концептів твору часто пов’язаний із труднощами відтворення символіки, що вимагає пильності від перекладача як на етапі ідентифікації та виокремлення, так і на етапі інтерпретації символів. Якщо символ не виявлений перекладачем, а слово-символ еліміноване або замінене іншим, якому це значення не притаманне, відбуватиметься десимволізація змісту тексту, що призводить до спотворення авторової думки. Приміром, у вірші Е. Дікінсон "The Soul selects her own Society" [300, c. 859] поетесою вжито іменник chariot, що серед символічних значень має таке: "the chariot is drawn by what at first seems to be a pair of sphinxes but which is in fact a two-headed amphisbaena, symbolizing the hostile forces which one must subjugate in order to go forward" [263, с. 144]. За рахунок використання цієї номінації у тексті актуалізується концепт ВОРОЖНЕЧА. У ПТ вірша у виконанні Б. Львова [274] вжито нейтральне слово карета замість негативно забарвленим іменника chariot, що призводить до елімінації оцінності, невідтворення символіки лексичної одиниці ВТ та відповідного концепту. Розглянемо, які ще проблеми можуть виникнути в результаті перекладу текстів, у яких символи сприяють формуванню концепту, та як ці труднощі долати, на прикладі порівняння as a feather <…> from an eagle in his flight з вірша "The Day is Done" [308, c. 62–63] та відтворення/невідтворення його символіки, що сприятиме/не сприятиме актуалізації відповідного концепту. На основі лексико-семантичного аналізу символічних значень лексичних одиниць, що входять до складу порівняння as a feather <…> from an eagle in his flight: eagle ("a symbol of height, of the spirit as the sun, and of the spiritual principle in general" [263, с. 91]); the eagle’s flight ("prayer rising to the Lord, and grace descending upon mortal man" [263, с. 92]); feather (emptiness, dryness, height, flight, soul/heart, charity, faith and justice” [265]) можна стверджувати, що символи цього вислову у контексті вірша сприяють актуалізації концептів ДУХОВНІСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СПРАВЕДЛИВІСТЬ. У перекладі зазначене вище порівняння збережено, однак дещо видозмінене: немовби пір’я, що вітер висмикую з крил орла [289, с. 22–23]. В українській лінгвокультурі вітер символізує "дух, дихання Всесвіту, невловимість, неусвідомленість, швидкість якоїсь звістки; шкода, руйнація і водночас оновлення [250]; крила є символом "духовності, розуму, багатства думки, емоційного піднесення <…>; у християнському символізмі крила – це світ сонця правосуддя, що завжди освітлює розум невинних; <…> можливість прогресу в духовній еволюції" [250]; іменник орел наділена як позитивними, так і негативними конотаціями, серед яких: символ "відваги, сміливості, гордості, чоловічої краси, далекоглядності, емблема сили й могутності <…>"; з іншого боку орел – це "символ зарозумілості, самовпевненості, його політ – емблема швидкого духовного падіння, нікчемності" [250]. Як бачимо, перекладач вчинив правильно, елімінуючи слово-символ flight, адже вживання уПТ лексичної одиниці політ внесло б діаметрально протилежне трактування авторської думки, де настання смерті асоціювалося б не з милосердям та духовним піднесенням, а навпаки – із духовним падінням. Іншими словами, концепт ДУХОВНІСТЬ, актуалізований у тексті оригіналу, набув би форми свого антиподу – БЕЗДУХОВНІСТЬ. Хоча в українській лінгвокультурі орел не наділений символічним значенням духовності та піднесення, актуалізації всіх зазначених вище концептів сприяє вживання іменників вітер та крила. Наведені приклади засвідчують залежність вживання символів від концептів у процесі створення художнього (поетичного) твору, а особливо – у процесі його перекладу. Перекладач має, перш за все, виділити основну авторську думку та ключові концепти твору, у тому числі, за рахунок декодування його символів. На етапі власне перекладу важливо зберегти ті контекстуально релевантні символічні значення, які сприятимуть відтворенню концептів оригіналу. Цього можна досягти за рахунок вживання слів-відповідників, якщо у них наявні символічні значення, релевантні тексту оригіналу та вихідній культурі, або за рахунок інших засобів, які б сприяли актуалізації символічного значення, наявного у тексті оригіналу, та відповідного концепту. Це саме можна стверджувати і про відтворення архетипів у перекладі, де найважливішим убачається відтворення мотиву, ідеї. Результати дефінітивного та диференційного методів аналізу до вивчення понять "символ" і "концепт" дають підстави дійти висновків щодо їх диференційних рис, найважливішими серед яких є такі: семантична двоплановість символу/одноплановість концепту, конкретність символу/абстрактність концепту, первинність існування концепту відносно символу/вторинність символу та його важлива роль у процесі формування образної та ціннісної складових концепту та його актуалізації, що засвідчує, що кожен символ є концептом, але не кожен концепт є символом. Таким чином, символ, так само, як архетип і концепт, є поняттям, тісно пов’язаним з культурою, на відміну від індивідуально-авторських понять, якими є алегорія, метафора та художній образ. Однак, якщо говорити про опозицію "символ"/"архетип", останній відзначається не просто культурною, однак універсальною обумовленістю, тобто є спільним для представників різних культур. Символ є формою реалізації та актуалізації архетипів і концептів. У процесі перекладу художнього (поетичного) тексту важливо зберегти ті контекстуально релевантні символічні значення, які сприятимуть актуалізації концептів та мотивів оригіналу за рахунок слів-відповідників або інших засосбів, здатних прогнозувати адекватність ПТ відносно ВТ.