Символіка поетичного тексту як об’єкт перекладу (на матеріалі українських та російських перекладів англомовної поезії XIX-XX ст.) (стр. 21 )

3.2. Символіка контакту по вертикалі та її відтворення в українських, російських перекладах англомовної поезії XIX-XX ст.

Другою за частотою у творчості англомовних поетів XIX-XX ст., як засвідчують результати спостереження та кількісного методу аналізу, виявляєтья група символів, що репрезентують контакт по вертикалі (близько 24,8% мікроконтекстів).

Контакт у вертикальному вимірі може здійснюватись у двох площинах: між людиною та "посланцями верху" та між людиною і репрезентантами "низу". Контакт із "верхом" найчастіше здійснюється у поезії через птахів та метеорологічні явища (вітер, шторм, дощ, туман). Саме ці символи наділяються ядерним характером функціонування у рамках групи, що аналізується, з’ясування чого стало можливим завдяки залученню методу спостереження. Незважаючи на традиційне наділення "верху" позитивною символікою, у поезії контакт між птахами та метеорологічними явищами зі "своїм" для ліричного героя (головного персонажа) світом не завжди визнається позитивним та бажаним, адже почасти віщує небезпеку або навіть смерть. На основі спостереження встановлено, що найбільш частими контактерами між людиною та "низом" у поетичних текстах англомовних поетів XIX-XX ст. виявляються хтонічні тварини, зокрема пацюки, колодязь, взуття, яке, всупереч твердженню ї та І. М. Шами про те, що взуття, як правило перешкоджає контакту [96], у поезії частіше сприяє саме його встановленню. Одним із засобів встановлення контакту по вертикалі постає колодязь, що у слов’ян символізує прикордонний простір, канал зв’язку із потойбіччям [240]. Колодязь у повір’ях виступає "чистим" місцем, що знаходиться під заступництвом Богородиці, святої П’ятниці, але поряд із цим і як небезпечним локусом, пов’язаним з нечистою силою, духами хвороб, душами померлих. Повсюдно вода у колодязі вважалася чудодійною напередодні Різдва, Водохреща, Великодня та інших свят: нею вмивалися, кропили будівлі; біля колодязя і за допомогою колодязної води лікували хворих. Ходіння нареченої за водою мало у слов’ян характер випробувального ритуалу і символізувало її долучення до родини чоловіка. Колодязь часто служив місцем дівочих ворожінь на майбутнє [239], що пояснюється розумінням колодязю як медіативної зони між світами. Символіка англійської номінативної одиниці well представлена переважно позитивними значеннями: "<…> places of penetration into the unknown worlds of the unconscious, of what is hidden and, in everyday life, inaccessible; wells are associated with the symbolic notions of the cleansing bath, drinking from the sources of life" [265]; symbol of the soul" [263, c. 369]. Однак негативна оцінка у сприйнятті колодязя та його асоціація з холодом, темрявою спостерігається, зокрема в одному із потрактувань іменника well: "something resembling a well in being damp, cool, deep, or dark" [269]. Не дивлячись на те, що англомовними джерелами не фіксується розуміння колодязю як каналу зв’язку між світами та шляху до потойбіччя – загадкового та неосяжною людиною, саме таким символічним значенням наділене слово well у поетичному тексті Е. Дікінсон "What mystery pervades a well"!: What mystery pervades a well! / That water lives so far – / A neighbor from another world / Residing in a jar [275, c. 182]. У російському ПТ Г. Кружкова цей мікроконекст ВТ має такий вигляд: Колодец – это кладезь тайн, / Вода, подобно джинну, / Живёт в сокрытой глубине / Бездонного кувшина [275, c. 183]. Перекладач відтворює символіку номінативної одиниці well словниковим відповідником колодец. Персоніфікуючи воду, що знаходиться у колодязі, поетеса порівнює її з neighbour from another world. У ПТ метафору передано екзотизмом джинн, що вживається на позначення доброго або злого духу [247]. Хоча духи виступають представниками світу потойбічного, вибір іменника джинн для відтворення символіки колодязю як іншосвіту можна було б вважати адекватним, однак цей нейтральний іменник поступається за силою образності метафорі ВТ. Перекладач відтворює сему таємничості словниковим відповідником тайны до номінації mystery (разом з граматичною заміною числа іменника) та ампліфікацією прикметника-інтенсифікатора сокрытый, що означає "перен. сокровенный, тайный" [247]. У ПТ збережено семи глибини (контекстуальна заміна глибокий до прикметника far), безодні (контекстуальна заміна до прикметника floorless – бездонный (кувшин), яке у ПТ за рахунок транспозиції виражено не в першій, а в четвертій строфі. В українському ПТ О. Гриценка слово-символ well відтворено словниковим відповідником колодязь, передано й семи таємничості (вживання словникового відповідника з граматичною заміною числа іменника mystery – тайн), глибини (словниковим відповідником до прислівника far – далекий із граматичною заміною частини мови) та іншосвіту (метафору a neighbor from another world передано адекватною метафорою з чужих світів сусіда): Колодязь повен тайн жахних. / Далеких вод свічадо / Собою – знаю я – хова / з чужих світів сусіда [273, c. 226]. Ідею духовної смерті, морального занепаду сучасного для Т. С. Еліота суспільства виражено зокрема через голоси, які співають зі спустошених цистерн та колодязів у п’ятій частині ("What the Thunder Said") поеми "The Waste Land": And voices singing out of empty cisterns and exhausting wells [304]. Уже цих рядків достатньо, щоб зрозуміти, що цей спів не відзначається мелодійністю. Цю думку засвідчує вживання лексичних одиниць empty та exhausting, а також іменника well, який актуалізує мотив нижнього потойбіччя, а отже – пекла. У російському ПТ Я. Пробштейна наведений мікроконтекст ВТ передано відповідно: И голоса взывали из пустых колодцев [279]. Отже, перекладач відтворює символіку іменника wells словниковим відповідником колодцы, однак сему виснаження, виражену у ВТ прикметником exhausting, перекладач нівелює. У ВТ ужито номінативну одиницю cisterns, що у контексті вірша розуміється, у першу чергу, як вмістилище, ємність (підтвердженням цієї думки можна вважати близьке розміщення іменника wells). Український перекладач передає номінацію cisterns словниковим відповідником цистерни, що, на наш погляд, не є вдалим, адже цистерна в українській свідомості має тісні асоціації зі сферою транспортизацій, вживаючись у значенні "металевої посудини циліндричної форми <...> для перевезення рідин, газів" [251], що суперечить думці автора ВТ. Символами неба як "верху" і всього, що з ним пов’язано – підйому, відриву від землі, злету <...> пророцького дару – виступають птахи як крилаті небесні істоти, які сполучають світ земний зі світом небесним (у той час, як водоплавні об’єднують три світи із водною стихією) [253, с. 300]. На світовому дереві птах зазвичай знаходиться на вершині, чим ніби протиставляє себе хтонічним чудовиськам [239, с. 454], що знаходить відображення і в культурі українців, зокрема у колядках, для яких типовішою постає картина явора з трьома птахами. Будучи небесними, близькими до богів істотами, птахи часто символізують людську душу [239, с. 454].

Уявлення про душу у вигляді птаха виявляються в давніх культурах Єгипту, Дворіччя, Греції, Китаю та Сибіру, в Південній Америці (індіанців бороро) тощо [240]. В українській культурі існує повір’я, ніби душа прилітає пташкою до новонародженої дитини. Нею вона й відлітає, коли людина помирає. Поміж іншим, птахи – вісники, які приносять людям різні повідомлення (як хороші, так і погані), переважно здалеку або з чужини [253, с. 300]. Зв’язок птахів зі світовим Духом і душею людини робить його чи не ідеальним символом посланця божественних сфер і провідника на шляху в інші космічні рівні, а образ птаха-душі перегукується з образом птаха як вісника смерті або її наближення [240]. У східнослов’янській традиції характерний зв’язок птахів з раєм [240]. Особливо любили наші предки перелітних птахів, які, прилітаючи з вирію-раю, були вісниками весни, приплоду, худоби, врожаю, добра, здоров’я, щастя. Бог вселив у таких птахів душі дідів-прадідів; ці птахи, за віруваннями слов’ян, втілювали надприродні сили, були прихильними до людей, приносили їм радість буття [33, с. 400]. У давнину у слов’ян існувала ціла "наука" ворожіння на птахах. Як істотам, причетним до потойбіччя, їм приписували надзвичайні властивості, насамперед, із потойбіччям пов’язані так звані "нечисті" птахи. До них належать чорнопері (ворони, сороки, галки), нічні птиці (пугач, сова, сич), хижаки (яструб, коршак), а також горобець і кажан, якого слов’яни сприймали як птаха. Вважалося, що цими істотами обертається нечиста сила або що вони перебувають у неї на службі. На них перевтілюються душі самогубців і дітей, померлих без хрещення, тому "нечисте" птаство віщує смерть, нещастя [53, с. 301]. Символічні потрактування англійської номінативної одиниці bird зводяться до таких: "Birds are very frequently used to symbolise human soul <...> birds as angels are symbols of thought, of imagination and of the swiftness of spiritual processes and relationships" [263, c. 28] та "Because they can fly, and seem to link the sky with the earth and the sea, birds also resemble gods, so the ancients often considered birds either incarnations of gods or their messengers. Visitations of birds were felt to be reappearances of the dead" [267, c. 26]. Отже, сприйняття птахів як контактерів між світами, посланців з небесних сфер, втіленням людської душі демонструє подібність їх сприйняття в англомовній та східнослов’янській лінгвокультурах.

Однак, відтворення засобами цільової мови символічних значень, якими наділені птахи у поезії, може супроводжуватися значними труднощами. Це пов’язано з тим, що, окрім наявності інтегральних ознак у їх сприйнятті в лінгвокультурах, що зіставляються, через велике різноманіття птахів кожен окремий птах може бути наділений специфічними етнокультурними конотаціями, неврахування чого може призвести до суттєвих відхилень у перекладі. Приміром, символіка солов’я суттєво відрізняється у східнослов’янській та англомовній лінгвокультурах. Щодо сприйняття солов’я представниками східнослов’янської лінгвокультури, назва цієї маленької співочої пташки походить, як вважають мовознавці, від старослов’янської форми славій – той, хто співає пісню-славу богам і є головним хранителем слов’ян, адже саме від форми «славій» виникли ім’я Сильван і назва племені слов’ян [1, с. 328]. Соловей – провісник Богині Весни: його спів (давньоруське "щекот") завжди сприймається як щасливий Божий знак, а відсутність співу солов’я свідчить про наближення біди [236. c. 80]. Шевченкове "соловейко в темнім гаї сонце зустрічає" має глибинну народно-світоглядну основу, яка пов’язує солов’я з сонячним Божеством. Усі слов’янські народи шанували солов’я як вісника травневих днів, співака оновлення садів, символу радості, молодості і веселощів, улюбленця гарних дівчат [71, с. 95]. В англомовній лінгвокультурі символіка цього птаху репрезентує подібні конотації (наприклад, слово nightingale асоціюється із коханням у поезії Т. Рендольфа, Дж. Г. Байрона) [267, с. 140–141]. Однак, соловей в англомовній лінгвокультурі наділений специфічними етнокультурними конотаціями, у тому числі – амбівалентними, що сприяє кардинальним відмінностям його сприйняття у двох лігнвокультурах. У англомовній лінгвокультурі, зокрема літературі, соловей (nightingale) асоціюється з концептами LAMENT (MOURNING), MELANCHOLY, NIGHT, UNHAPPY LOVE (творчість Дж. Мільтона, О. Уайльда, і) [267, с. 139–141]. Соловей порівнюється також з поетом (творчість Дж. Мільтона, і) [там само]. Отже, неврахування амбівалентності сприйняття того чи іншого птаха представниками різних лінгвокультур, у даному випадку – солов’я, може зіграти з перекладачем злий жарт. Наприклад, якщо перекладач вдасться до конкретизації родової номінативної одиниці (bird) видовою (приміром, соловей) це може значно порушити символічний контекст ВТ. Наприклад, якщо у ВТ номінативна одиниця bird актуалізує значення передвісника смерті, вживання іменника соловей, який у східнослов’янській інгвокультурі символізує радість, молодість, оновлення, в українському або російському перекладі, призведе до повного спотворення символіки ВТ, тому до відтворення символіки птахів перекладачі мають підходити з особливою пильністю. Яскравим прикладом неврахування перекладачем етнокульутних конотацій птахів у процесі здійснення перекладу вважаємо російський переклад Г. Кружкова поетичного тексту Е. Дікінсон "No ladder needs the bird but skies": No ladder needs the bird but skies / Тo situate its wings [275, c. 214] – Не нужно лестницы скворцам / Чтоб в небо улететь [275, c. 215]. Номінативна одиниця bird передана у ПТ за рахунок конкретизації у поєднанні із граматичною заміною числа іменника – скворцы. У ВТ символічне значення птахів зводиться до їх медіативної здатності, а до оцінки птахів поетеса не вдається. Результати залучення тезаурусного методу засвідчують, що у східнослов’янській лінгвокультурі сприйняття птаха, який уведено у ПТ (скворец), відзначається амбівалентним характером, адже у деяких регіонах Росії ставлення до нього є однозначно позитивним, у той час як в інших шпака відносять до зловіщих птахів, чий крик, особливо увечері, на заході сонця, сприймається як передвісник нещастя [234, с. 741]. Отже, вживання номінації скворцы здатне призвести до трансформації символіки ВТ у ПТ. Дух, який впродовж людського життя знаходиться у полоні праху, порівнюється із птахом, у якого відібрали здатність співати, як-от у вірші Е. Дікінсон "As from the Earth the Light Balloon": The spirit looks upon the Dust / That fastened it so long / With indignation, / As a Bird / Defrauded of it’s Song [275, c. 234]. Удаючись до конкретизації у процесі відтворення символіки номінативної одиниці bird іменником щегол, російський перекладач Г. Кружков передає наведений мікроконтекст ВТ у такий спосіб: <...> И так Щегол с тоской глядит / Из клетки – в вышину – [275, c. 235]. Іменник щегол у російській мові визначається як "небольшая певчая птица отряда воробьиных с ярким пёстрым оперением" [247], однак їй співзвучний інший іменник щеголь, яка, означаючи іншого птаха ("птица отряда куликов с длинным тонким клювом, длинными ногами и темным опереним" [там само]), часто вживається у переносному іронічному значенні "тот, кто нарядно, изысканно одет; франт" [там само], тому така співзвучність призводить до трансформації образності ВТ внаслідок підміни метафор і порівнянь, покликаних надати висловленню більшої поетичності, іронією, що надає явищу, що описується, жартівливого характеру. Контактером між світами у поетичному тексті Е. Дікінсон "It can’t be Summer! " виступають чорні дрозди, чий спів, як засвідчує контекст вірша, віщує смерть: There is that long town of White – to cross – / Before the Black birds sing [300, с. 494]. В українському ПТ О. Зуєвського символіку номінації blackbirds відтворено словниковим відповідником із граматичною заміною, що не заважає досягненню адекватності у ПТ: До співу чорного дрозда / Ще царство білизни [273,с. 76]. Символічною у ВТ є також опозиція white/black, що співвідноситься із протиставленням життя/смерть, яку перекладач зберіг за рахунок варіантного відповідника до лексичної одиниці white – білизна та словникового відповідника до прикметника black – чорный. Важливим символом-контактером між світами, який часто зустрічається у поезії, є вітер. В українському фольклорі символізм вітру дуже широкий [250]. У віруваннях українського народу з вітром пов’язана символіка народження і смерті. У космології вітер виступає як божий дух, що входить до нерухомого тіла й зароджує в ньому життя [253, с. 67]. До стихії повітряного простору причетні духи, божества і створіння, які мають здатність літати, пересуватися в цьому просторі (птахи й літаючі комахи, метелики, мухи), які в народній свідомості уособлюють душі померлих предків, отже, сполучають світи живих і померлих [там само]. Вітер, як своєрідний замінник образу світового дерева, іноді асоціюється у слов’ян із дорогою. У традиційних стійких зворотах української та російської мов бажають "попутного вітру" або посилають на "три вітри" [253, с. 68]. Вітер, вихор, ураган ототожнюються в народних уявленнях слов’ян із різними демонічними образами [там само]. Згідно із загальнослов’янськими уявленнями, у вітрі перебувають душі і демони. В українській та російській мовах номінативні одиниці вітер і ветер уживаються у сталих виразах, що актуалізують значення легковажності, несерйозності, неуважності, марності: вітер у голові [грає], (ветер в голове) – хтось легковажний, несерйозний; вітром підбитий (підшитий)(подбитый ветром) – про легковажну людину; кидати (пускати) на вітер гроші (бросать деньги на ветер) – даром, марно витрачати; ловити вітри – бути неуважним; на вітер говорити (кидати слова) – даремно, марно говорити; шукати вітра в полі (ищи ветра в поле) – даремно шукати [251; 248]. Щодо сприйняття вітру представниками англомовної лінгвокультури, англійська номінація wind наділена такою символікою: "Wind is the messenger of divine intervention, and it is the vital breath of the universe. Wind often represents the fleeting and transient, the elusive and the intangible" [265]; "The wind is air in its active and violent aspects <...> the primary Element by virtue of its connection with the creative breath or exhalation" [263, с. 373]. В англійській мові спостерігаємо фразеологізми, в яких вітер актуалізує семи знервованості або страху (put the wind up someone – "inf. to make someone feel nervous or frightened"; get the wind up – "inf. to become nervous or frightened" [268], небезпеки (near the wind – "close to a point of danger, near the permissible limit"), переваги (have the wind of – "to have a superior position to") [269]. Отже, не дивлячись на наявність специфічних конотацій вітру у лінгвокультурах, що зіставляються (у східнослов’янській – марнотратство, легковажність, неуважність; в англомовній – знервованість, страх, небезпека, перевага у чомусь), його сприйняття як контактера між світами є спільним. Інтенсифікатором напруги та небезпеки, якими супроводжується настання сутінок, у вірші "The Twilight" виступає дикий вітер: The twilight is sad and cloudy, / The wind blows wild and free / And like the wings of sea-birds / Flash the white caps of the sea [287]. У російському ПТ у виконанні Б. Томашевського цей мікроконтекст ВТ передано відповідними рядками: Печальный и пасмурный вечер, / Стать бурей ветер готов.. / Мелькают, как крылья чаек, / Белесые гребни валов [287]. Другий рядок цієї строфи ВТ передано за рахунок цілісного перетворення висловлювання: Стать бурей ветер готов. Таке перекладацьке рішення є адекватним, адже у ПТ відтворено за рахунок конкретизації буря ("сильный, разрушительный ветер, обычно вместе с дождем, градом или снегом" [247]) і символіку номінації wind як репрезентанта контакту по вертикалі, і сему шаленості, що характеризує цього "посередника". Наближення смерті, яку несе сильний порив осіннього вітру, відчуває ліричний герой вірша "Mezzo Cammin", що засвідчується, зокрема наступними рядками ВТ: And hear above me on the autumnal blast / The cataract of Death far thundering from the heights [308, с. 217]. Символічне значення номінації blast, яка означає "a sudden strong movement of wind or air" [168], а в контексті вірша виконує роль віщуна смерті, відтворено за рахунок генералізації ветер, що загалом не заважає досягненню адекватності у ПТ: И на ветру осеннем, надо мною / С вершин гремящий Смерти водопад [286, c. 284]. Підтвердженням того, що вітер виступає у ролі посланця небесних сфер, виступає номінативна одиниця heights, яку перекладач також відтворює варіантним відповідником вершины. У поетичному тексті Дж. Р. Кіплінга "The Ballad of the Bolivar" ліричному герою з іншими моряками вдається врятуватися від шторму на морі, який виступає "знаряддям" Бога: We / Euchred God Almighty’s storm, bluffed the Eternal Sea! [307]. У російському ПТ А. Долиніна слово-символ storm відтворено словниковим відповідником шторм, тоді як слово almighty’s, вжите у ВТ з метою інтенсифікації могутності Бога, якого змогли перехитрити звичайні смертні, еліміновано, що не заважає відтворенню символічного значення вітру як посланця з небесних сфер: Мы надули Божий Шторм, Море провели [307]. Досить частою у творчості англомовних поетів XIX-XX ст. виявляється апеляція до таких символів, як дощ і туман. Символіка дощу обумовлена тим, що він ллється з небес, тому він часто вважається символом "духовних впливів", які сходять на землю [цит. за 240]. Божественна сутність дощу означена тим, що його "просять", а із його приходом починають "ховатися" [253, с. 89]. В українських колядках про походження всесвіту дощ названо "самим Господом Богом", а теплий дощ на Поділлі називали манною небесною [253, с. 90]. У народній традиції слов’ян дощ виступає об’єктом шанування і магічного впливу. Влада над дощем приписується представникам іншого світу – небіжчикам і особливо повішаним та потопельникам [240]. Дощ символізує очищення у зв’язку із цінністю води як "універсальної субстанції" і сполучуваної ланки між неформальним (газоподібним) і формальним (твердим), що є загальним у всіх символічних традиціях [там само]. Очисна сила й дух предків сходять на землю" з місячним променем, з дрібним дощиком" [253, c. 89]. Наділення дощу божественною сутністю та очищувальною силою притаманне й англомовній лінгвокультурі, в якій символіка дошу (rain) зводяться до таких значень: "Rain has a primary and obvious symbolism as a fertilizing agent, and is related to the general symbolism of life and water" [263, c. 271]; "depending upon its level of intensity, rain may either serve as life-giving or life-destroying. It is revitalizing, fertilizing, and heavenly, and often marks acts of purification"; "in many mythologies, rain is regarded as a symbol of the "spiritual influences of heaven descending upon earth" [там само]. Ще одним метеосимволом, який знаменує контакт між світами, виступає туман. Згідно зі стародавнім кельтським міфом, туман покриває північний захід землі на кордоні між людським світом і острівними країнами потойбічного світу [240]. Англійська номінація fog наділена такою символікою: "Fog illustrates obscurity, indistinction; in the Bible, it is an image preceding great revelations. It is the "gray zone" between reality and unreality, and uncertainty about the future and beyond. According to Browning, it can represent approaching death. Isolation. A transformation into the unreal" [265]. Негативне сприйняття цього явища англійцями простежується у лексикографічних джерелах. Приміром, етимологія лексичної одиниці mist як синоніма іменника fog засвідчує наявність асоціацій туману зі смертю: "OE mist “dimness (of eyesight), mist" (earliest in compounds, such as misthleoðu "misty cliffs", wælmist "mist of death") [270]; фразеологізм in a fog означає "a state in which you feel confused and cannot think clearly" [268]. Символіка туману як символу у слов’ян майже не фіксується, однак його сприйняття як чогось невиразного, нечіткого, заплутаного, як і в англійській мові, засвідчується фразеологічним фондом української та російської мов (мов (немов.) у тумані – неясно, невиразно бачити; туман в голове – трудно разобраться в чем-нибудь) [251; 247]. Вираженню наближення ночі, що метафорично вживається на позначення смерті у вірші "The Day is Done", слугують слова-символи rain та mist: I see the lights of the village / Gleam through the rain and the mist, / And a feeling of sadness comes o'er me / That my soul cannot resist [308, с. 62]. Українським перекладачем В. Мисиком слово-символ rain відтворено словниковим відповідником дощ, а іменник mist – варіантним відповідником мряка: Я бачу крізь дощ і мряку / Сільські непевні вогні, / І смуток мене обіймає, / І тисне серце мені [289, с. 22]. Номінативна одиниця мряка означає "те саме, що імла, туман" [251], тому таке перекладацьке рішення вважаємо адекватним. Досліджені вище випадки є переважно прикладами встановлення символічного контакту із верхнім іншосвітом, що, однак, не завжди є безпечним та благим, не дивлячись на позитивну символіку "верху". Нерідкими у поезії є приклади, коли автор для інтенсифікації певного мотиву звертаються до символів хтонічного "низу". Такими, наприклад, виступають пацюки у поезії Т. С. Еліота. У англомовній лінгвокультурі символіка номінації rat відзначається однозначно негативним характером: "The rat occurs in association with infirmity and death. <…> The mouse, in mediaeval symbolism, is associated with the devil" [263, с. 271]. Іменник rat внаслідок метафоричного переосмислення якостей, приписуютіх щурам, набув таких переносних значень: "someone who has been disloyal to you or deceived you" [268], "a person who is bad or cruel" [269]. У слов’янській лінгвокультурі пацюки та миші також наділені диявольськими ознаками [234, с. 404]. Вони часто розуміються як передвісники смерті. Ці тварини як хтонічні істоти пов’язані з мотивом вагітності через статус вагітної жінки, близький до кордону між життям і смертю [234, с. 407]. Подібно до англійської мови, українські та російські номінативні одиниці на позначення цієї тварини також вживаються метафорично про людину, наділену негативними рисами: пацюк – "перен., зневажл. людина лякливої, підлої вдачі" [251]; крыса – "человек, вызывающий неприязнь [247]; "тот, кто бросает общее дело в трудный, опасный момент)" [248]. Зображуючи панораму, яка відкривається з Ріальто (найвідомішого мосту Венеції), Т. С. Еліот у поетичному тексті "Burbank with a Baedeker: Bleistein with a Cigar", символічним значенням духовної смерті, яка розповсюджується на головних героїв та Венецію в цілому, наділяє пацюків (rats): On the Rialto once. / The rats are underneath the piles / The jew is underneath the lot [302]. Російский перекладач В. Топоров відтворює символіку цієї номінативної одиниці словниковим відповідником крысы: <…> Вот вид с моста / Риальто: крысы под опорой. / Еврей – под человечеством [279]. Репрезентантом хтонічного "низу" у ВТ виступає також прийменник underneath, який у ПТ відтворено варіантним відповідником под. Вживаючи слово-символ rats, Т. С. Еліот актуалізує мотив занепаду та смерті, зокрема моральної, у поемі "The Waste Land" (III частина "The fire Surmon"), де ліричний герой виражає сум з приводу того, на що перетворилася колись славнозвісна і велична Темза: A rat crept softly through the vegetation / Dragging its slimy belly on the bank та And bones cast in a little low dry garret, / Rattled by the rat's foot only, year to year [304]. В українському ПТ(1) І. Драча в обох випадках символіку номінативної одиниці rat адекватно відтворено словниковим відповідником щур (у другому випадку – з граматичною заміною частини мови – означення підметом): Щур прошмигнув м’яко серед трав, серед зел / Поволок черевце ослизле пониззям береговим та На сухім, приземкуватім горищі кості лежали / Лише щур прошурхотить по них вряди-годи [278, c. 76]. У російському ПТ(2) С. Степанова переклад має такий вигляд: Подкралась крыса по траве тихонько, / К земле прижавшись скользким животом та И кости на высоком чердаке / Тревожимы лишь крысьего стопою [281]. Хоча російський перекладач і відтворює символіку номінативної одиниці rat словниковим відповідником крыса (у другому випадку – із граматичною заміною іменника rat’s прикметником крысий), вживання прикметника высокий у складі словосполучення высокий чердак, з огляду просторової символіки, набуває значення благого "верху", що є діаметрально протилежним символіці щурів як представників хтонічного "низу". Співіснування цих двох елементів у рамках одного мікроконтексту вбачаємо неможливим. Такий серйозний огріх перекладача не виправданий жодними об’єктивними причинами, адже перекладач не просто нівелює символічний код, і, навіть не додає амбівалентного звучання, а напроти – кардинально змінює на свій лад ідіостилістику Т. С. Еліота. Ще одним символом-маркером контакту між людиною та землею, "низом", виступає взуття. Символіка чобіт визначається магічним значенням, яке з давнини надається в міфологічному світогляді нозі, взуттю, сліду. Ноги, за віруваннями, (а отже, чоботи і взуття в цілому) мають зв’язок і з життям, і зі смертю. Нога, взуття, кінське копито можуть бути причиною смерті так само, як і народження, що знаходить своє відображення у слов’янській народній традиції. Смерть славних богатирів Волха Всеславича і Василя Буслаєвича була викликана доторком каблука чобота (в інших варіантах копита коня) до каменя – могильної плити, символічного кордону, що відділяє світ живих від світу померлих. У билині про Добриню і змія герой убиває змія чоботом, що лежав на березі ріки (річка – кордон між світами). Взуття тут виконує роль посередника [240]. Англійська номінація footwear також наділене цим символічним значенням – "the point of contact between the body and the earth" [263, с. 112]. Яскравим прикладом, в якому взуття функціонують як засіб контакту між світами, є вірш Дж. Р. Кіплінга "Ford O’ Kabul River". Слово-символ boots у виразі for their boots’ll put them under [284, c. 42] уживається на позначення смерті людей у процесі переходу в брід через річку Кабул. Актуалізації мотиву смерті у ВТ слугує також прислівник under. Символіку виразу for their boots’ll put them under в українському ПТ А. Могильного адекватно відтворено за рахунок словникового відповідника чоботи та варіантного відповідника униз до прислівника under: чоботи униз їх тягнуть [284, c. 43]. У російському ПТ С. Тхоржевського цей вираз передано як башмаки у них, как гири [286]. Хоча російський перекладач відтворює символіку номінативної одиниці boots як посередника між людиною та землею варіантним відповідником башмаки, прийом модуляції у ПТ (заміна наслідку (чоботи тягнуть людей униз) причиною (важкістю чобіт) та елімінація прислівника under сприяють послабленню такої характеристики контакту, як небажаність, та ускладнюють здатність до адекватного декодування символічного контексту відповідного відрізку ВТ. До того ж, розмовний вираз башмаки у них, как гири повністю нейтралізує метафоричність вислову ВТ. У вірші Е. Дікінсон "I felt the Funeral, in my Brain", пронизаному мотивом смерті, яку лірична героїня нібито сама переживає, чоботи носильників домовини, в якій знаходиться лірична героїня, сприяють підсиленню контакту між її душею та хтонічним "низом", підземеллям: And then I heard them lift a box / And creak across my soul / With those same Boots of Lead, again, / The Space – began to toll [300, с. 360]. Ймовірно, у такий спосіб поетеса намагається відтворити опозицію між душею як небесним началом та чоботами, які представляють світ земний. У російському ПТ Л. Ситника іменнки boots передано конкретизацією кожаные сапоги. Елімінуючи думку про контакт між чоботами та душею, виражений у ВТ, та сему важкості, перекладач не відтворює символічного контексту ВТ: Я слышу – ящик подняли / И скрип – терпеть нет сил – / Их кожаных сапог возник – / И мир заголосил [277]. Отже, на основі проведеного зіставного перекладознавчого аналізу із залученням загальнонаукових та власне філологічних методів аналізу можна дійти наступних висновків про функціонування символів контакту по вертикалі в англомовній поезії XIX-XX ст. та особливості їх відтворення українською та російською мовами. Наділення символічними значеннями об’єктів оточуючої дійсності, які сприймаються як контактери між людьми із небесним та підземним просторами, не дивлячись на певні етнокультурні конотації, загалом є подібним у східнослов’янській та англомовній лінгвокультурах Найчастіше звертається до символів цієї групи Е. Дікінсон, найрідше – Дж. Р. Кіплінг. Специфічним для поезії Т. С. Еліота є переважна апеляція до символів-репрезентантів хтонічного низу (пацюки). Інші поети апелюють переважно до символів "верху": Е. Дікінсон (птахи, вітер), Р. Фрост (птахи, вітер), (вітер, дощ). Найбільш частим засобом відтворення символів цієї групи українською та російською мовами виявляються словникові та варіантні відповідники, іноді у поєднанні із граматичними замінами. Однак уживання у ПТ лише словникового чи варіантного відповідника до слова-символу не є запорукою адекватного відтворення символічних значень, закладених у ВТ, що обумовлює необхідність урахування перекладачем особливостей мікро - та макроконтекстів, конотацій слів-відповідників (у тому числі – етнокульутрних). Контекстуальні заміни, до яких також часто вдаються перекладачі у процесі відтворення символів цієї групи, як правило, не заважають адекватності у ПТ. Досить поширеним засобом відтворення символів цієї групи виявляється прийом конкретизації. Попри випадки адекватного відтворення символіки за допомогою конкретизації, вона виявляється особливо небажаною у процесі відтворення символіки птахів через їх велику різноманітність та, відповідно, наділення кожного з птахів специфічними саме для нього, зокрема і етнокультурними, конотаціями, що часом призводить до трансформації їх оцінності у приймаючій культурі. Важливо, щоб перекладач, відтворюючи символіку певного птаху, з’ясовував, чи спільною вона є у лінгвокультурах, що зіставляються. Уважними слід бути і до застосування прийомів конкретизації чи генералізації, щоб не спотворити символіку або не проігнорувати символічних значень, якими наділені птахи у ВТ.