Символіка поетичного тексту як об’єкт перекладу (на матеріалі українських та російських перекладів англомовної поезії XIX-XX ст.) (стр. 5 )

1.1.3. Символ у лінгвістиці з огляду перекладознавства. Проблема визначення поняття "символ" у лінгвістиці, так само як і в інших галузях наукового знання, на сучасному етапі розвитку науки залишається невирішеною попри незгасаючий інтерес з боку мовознавців до цього складного поняття. Вивчення символу у лінгвістичному аспекті здійснено у працях ї, , М. В. Нікітіна, і, а також у сучасних розвідках євої, ї, і, та деяких інших дослідників [13; 31; 94; 93; 116; 117; 87; 90; 127; 157; 216]. Одним із перших, хто запропонував лінгвістичне тлумачення символіки, яке б базувалося на детальному дослідженні життя і побуту народу як носія мови, був [87, c. 21]. Досліджуючи слово, зокрема його структуру, внутрішню форму, відзначав характерну для неї (внутрішньої форми – К. П.) з моменту виникнення властивість символічності. Символізм, – писав учений, – від початків людської мови відрізняє її від звуків тварин і вигуків, тому походження, еволюцію символу, фольклорної символіки пояснював через закономірності розвитку мови: "Мова в усьому без винятку символічна" [116, с. 113]. Оскільки внаслідок лексичного збагачення мови затемнювалося виражене словом первісне враження, виникла потреба відновлення етимологічного значення слова. Останнє й стало однією з причин утворення символів [117, с. 4]. Вивчаючи ритуальні символи, британський антрополог В. Тернер пропонує виділяти такі ознаки семантики символу: 1) багатозначність significata; 2) об’єднання диспартних (несумісних – К. П.) significata на основі аналогії або асоціації у дійсності або в уяві; 3) конденсація – безліч ідей, відношень між речами, дій, взаємодій представлені одночасно символічними засобами (використання цих засобів скорочує те, шо у словесному вираженні було б довгою розповіддю або висловленням); 4) поляризація significata: на одному полюсі значення significata співвідносяться з компонентами морального або соціального порядків – ідеологічний (або нормативний) полюс символічного значення; на іншому, сенсорному, полюсі концентрується те, що відноситься до явищ або процесів, які здатні стимулювати почуття [141, с. 33]. У процесі опису лингвістичної природи символу , єв, , а також сучасні мовознавці (P. A. Кисельова, та ін.) приділяють особливу увагу його знаковій природі та визначенню символізуючого та символізованого у символі, спираючись при цьому на уточнення філософів про те, що символ – це не просто знак, він імпліцитно передбачає мисленнєвий процес "розгортання звернутого в ньому смислового змісту" з подальшимузагальненням [259, с. 10]. М. В. Нікітін також сприрається у визначенні символу на його знакову природу, розуміючи символ як знак вторинних знакових систем (разом із жестами тощо), яким "притаманні власні кодифіковані знакові значення, і разом із цим, вони також слугують базою імплікаційної, вивідної інформації" [94, с. 143]. За твердженням ученого, символізація допомогає у компактній формі представити співвідношення прямого та переносного значень, слугуючи економії мовних засобів у процесі творення та продукування висловлення. На рівні первинної номінації природні мови досить жорсткі та термінологічні (однозначні), зв’язок між поняттям і словом максимально стійкий. Однак, цей рівень не здатний задовольнити усі запити в номінації понять, оцінок і емоцій, в економному вираженні когнітивного та прагматичного змісту. Зростання словника лімітоване об’ємом людської памя’ті. Саме тому недостатність системи первинної номінації компенсується системою вторинних номінацій. Переносні значення значною мірою залежить від контексту [93, c. 201–202]. На думку вченого, основою формування символу можуть слугувати імплікаційні (метонимічні), симілятивні (метафоричні), гіпер-гіпонімічні зв’язки між поняттями [93, c. 201]. На роль метафори, метонімії та синекдохи у формуванні символу свого часу вказували також К. Леві-Строс та П. Рікер [209, c. 72]. Слово у прямому значенні осмислюється по памя’ті, у перенонсному – згідно із правилами варіювання прямого значення і врахованням знань про світ <…> [93, c. 202], тобто з урахуванням екстралінгвальної інформації. Беручи за основу знакову теорію, лінгвіст визначає символ (або слово-символ) як "знак, зв’язок якого з даним референтом є мотивованим, тобто він символізує предметні образи, що отримали певну стійкість і несуть вироблені століттями уявлення" [111, с. 21]. Отже, як можна переконатися з наведених вище визначень символу як знаку, на сучасному етапі розвитку науки все частіше зв’язок між означуваним та означальним у структурі символу визначається як мотивований. На це вказують також такі сучасні дослідники, як , І. О. Солодилова, [216; 130; 72]. Приміром, намагається довести твердження про причинно-наслідкові зв’язки, іманентно присутні у складі символу, а відтак – і мотивованість зв’язку між означуваним та означальним, підґрунтям якої вважає культурну традицію. Значення Сонця як символу добра – як стверджує дослідниця, і з чим важко не погодитися – мотивоване тим, що із сонячним теплом пов’язується пробудження природи після зимових холодів, отримання врожаю, який забезпечує землеробця продуктами на календарний рік, а відтак підтримує його життя, з яким, відповідно, сонячне тепло й асоціюється. Символічне значення, яке набуває об’єкт оточуючої дійсності, засвоюється і словом-найменуванням [72, c. 77]. У цьому зв’язку семантика слів-символів включає образну основу, яка виявляє особливості культурної конотації (приміром, якщо в слов’янській лінгвокультурі Сонце виступає символом добра, в уяві жителів пустелі воно може сприйматися як природне зло). Тому необхідним убачається застосування такого лінгвістичного аналізу символічних номінант, який дозволив би пояснити мовні факти за допомогою встановлення причинно-наслідкових зв’язків між означуваним та означальним [72, с. 78]. У суто лінгвістичному аспекті потрактовує символ : слова-символи – це слова, "вжиті як у їх прямому значенні, так і у складі стійких словосполучень, обумовлених певною типовою ситуацією або властивих даному народу, тобто які неодмінно викликають у свідомості людей стійкі узуально закріплені образні асоціації" [90, с. 188]. пропонує термін "лінгвістичний символ", структуру якого розуміє як співвідношення форми вираження (єдність звукової оболонки лексеми-номінанта символу в тексті та семантики) і форми змісту (когнітивний концепт). Визначаючи значення символу як співвідношення форми і змісту, дослідниця, як свого часу , наголошує на необхідності звертатися до етимології: слова-експлікатора символу в тексті, яке накопичує й актуалізує втрачені на сучасному етапі значення [127, c. 7]. Форму змісту лінгвістичного символу створюють семантика лексеми-номінанта та знання (традиційні, зафіксовані різними словниками, й індивідуальні, притаманні автору і досліднику). Лінгвістичний символ, взятий в аспекті його функціонування у тексті, розуміється дослідницею як актуалізація в тексті тієї частини змісту культурологічного символу (значення зафіксовані у словниках та енциклопедіях символів або міфологічних джерелах), яка є значущою для автора у зв’язку з його задумом і обсягом авторських фонових знань [127, с. 8]. Услід за Л. П. Івановою, структуру лінгвістичного символу дослідниця представляє у формі поля, де ядром є найбільш частотні варіанти вираження символу, периферією – найменш частотні [там само]. До ядра лінгвістичного символу запропоновано відносити номінативне значеннями лексеми-експлікатора та її деривати, асоціативні зв’язки та образні інтерпретації; периферія представлена як сукупність усіх міфологем та архетипів, з якими традиційно пов’язується лінгвістичний символ [127, с. 9–11]. Реалізацію символічних значень слова у певному контексті називає "символічною аурою" слова, яка визначається дослідницею як набір сем культурно-стереотипного, архетипного чи міфологічного характеру [216, c. 234]. За умов актуалізації слова-імені у контексті може відбуватися актуалізація його переносного значення, а отже – "символічної аури", яка репрезентує символи мови як стійкі асоціативні комплекси, що існують у свідомості людини, і протиставлені символам мовлення як таким, що є змінними, в яких пряме значення слова слугує вираженню суб’єктивної авторської ідеї [216, c. 235]. За умови функціонування символу мови у певному контексті можливе втілення різних семантичних шарів аури, і в цьому випадку в слові реалізуються відразу кілька символічних значень [157, c. 141]. На реалізацію символічних, тобто переносних значень слова у контексті, вказує й іна, яка зазначає, що, вживаючись у символічній функції, слово стає двоспрямованим. Слово-символ є "двосторонньою формулою, яка виражає взаємовідношення двох різних за своїм характером і протиставлених за низкою властивостей значень – лексичного значення слова і значення символу". Якщо перше спираться на визначення лінгвістичного зв’язку, для розкриття другого необхідна своєрідна "розгадка" на основі контексту [120, с. 72]. З метою лінгвістичного вивчення символу пропонує брати до уваги такі важливі проблеми: 1) аналіз семантичних зв’язків і точок кореляції прямого і переносного значення в символі; 2) семний аналіз символу в сукупності його значень; 3) аналіз етимона древніх символів у комбінації з вивченням його місця в структурі міфу і реалізованих у ньому архетипів [157, c. 141]. Досліджуючи функціонування символу в художньому тексті та особливості його відтворення засобами цільової мови, та І. М. Шама зазначають, що ієрархія значень всередині символу (ядро-периферія) завжди детермінована певною національно-культурною системою. Тому, з одного боку, перекладач може скористатися аналогічним символом приймаючої культури, але, з іншого боку, він має враховувати диференційні ознаки цього символу у двох культурах [96, c. 15]. Наведемо приклад для підтвердження цієї думки. Ідею духовної смерті, морального занепаду сучасного для суспільства виражено, зокрема через голоси, які співають зі спустошених цистерн та колодязів у V частині ("What the Thunder Said") поеми Т. С. Еліота "The Waste Land": And voices singing out of empty cisterns and exhausting wells [304]. Уже цих рядків достатньо, щоб зрозуміти, що цей спів не відзначається мелодійністю. Цю думку засвідчує вживання лексичних одиниць empty та exhausting, а також іменника well, який актуалізує мотив нижнього потойбіччя, а отже – пекла. В українському ПТ І. Драча наведений фрагмент ВТ передано відповідно: І лунали пісні з порожнечі цистерн та висохлих криниць [278, c. 82] Перекладач зберігає семи порожнечі та виснаження, однак, вживання варіантного відповідника криниця до номінативної одиниці well не сприяє відтворенню символіки зв’язку із нижнім потойбіччям, адже в українській лінгвокультурі слово криниця має більш тісні зв’язки із джерелом (друге її значення після значення "колодязь") та асоціююється, скоріше, із життям, а не зі смертю, що не сприяє адекватному відтворенню думки автора ВТ. Отже, ми погоджуємося із твердженнями, що у поетичному перекладі слово може бути іншим, аби воно викликало асоціації, близькі оригіналу, тому перекладач має бути уважним до того, як виражена ідея у ВТ [99, с. 350; 218, c. 110]. Релевантною також вважаємо ідею І. М. Шами про те, що, приступаючи до інтерпретації сенсу ВТ на основі закладених у нього символів культури, перекладати треба не слова, а їх сенс, що актуалізується у цьому тексті [153, с. 225]. Прагнення перекладача досягти емоційної та естетичної адекватності дозволяє йому дещо відійти від ВТ, за умови збереження основної інтенції та системи символів ВТ [131, с. 205]. У дослідженні здійснено аналіз різноманітних перекладацьких рішень, які сприяють як адекватному, так і неадекватному відтворенню символічних значень засобами української та російської мов. Найбільш частим засобами адекватного відтворенню символів простору виявляються словникові та варіантні відповідники, у той час як до невідтворення символічних значень найчастіше призводили елімінації слів-символів. У цьому контексті ми погоджуємося із твердженням про те, що в силу різних умов перекладач стикається з необхідністю щось опустити, а щось увести своє, чого немає в першотворі. Але такі заміни виправдовують себе лише тоді, коли вони здійснюються без суттєвої шкоди для семантико-стилістичної структури твору, і, найголовніше, – для його ідейно-смислової спрямованості [60, с. 53]. Тяжіння до імпліцитної виражальної здатності символу може призвести до спотворення або невідтворення символіки ВТ у ПТ та стати причиною труднощів, з якими може зіткнутися перекладач. Це труднощі 1) виокремлення; 2) класифікації; 3) інтерпретації символів. Для їх подолання та І. М. Шама пропонують методику аналізу символіки у художньому тексті, яка включає методики вилучення, класифікації та інтерпретації символів [96, с. 16–18]. З метою мінімізації суб’єктивного тлумачення ВТ, релевантним убачається декодування символічного рівня ще на етапі підготовки до власне перекладу [153, с. 231]. Включення символу у широкий національно-культурний контекст потребує від перекладача врахування усіх видів контекстів, в яких цей символ функціонує у ВТ [96, c. 15]. Як стверджує , внаслідок рекурентного чи одноразового контекстного вживання лексична одиниця здатна набувати модальних аксіологічних конотацій та формувати образ-символ, який дозволяє встановити лейтмотивну ідею твору [60, с. 56]. Це означає, що перекладач повинен не стільки передати відповідник лексичної одиниці, наділеної у ВТ символічним значенням, скільки відтворити контекстуально релевантні конотації та враховувати особливості мікро - та макроконтекстів. Приміром, у вірші Дж. Р. Кіплінга "The Stranger" актуалізується значення воріт як кордону між "своїм", безпечним, та "чужим", небезпечним, простором. Ліричний герой не знає, чи варто йому впускати чужинця, адже наміри цієї людини невідомі. У ВТ цей кордон майже перетнуто, що есплікується через словникове значення прийменника within. В українському ПТ у виконанні В. Чернишенка, не дивлячись на передачу лексичної одиниці gate словниковим відповідником ворота, говорити про відтворення символічного значення, закладеного у ВТ, не можна, адже перекладачем ужито прийменник біля, який, на противагу прийменнику within, не актуалізує сему вторгнення: The Stranger within my gate / He may be true or kind [284, c. 112] та Чужинець біля воріт / Впустити його, чи ні? [284, с. 113]. Актуалізації мотиву смерті та проникнення потойбіччя до людського світу слугує мотив відкривання вікна у вірші Е. Дікінсон "There’s been a Death, in the Opposite House": <..> A Window opens like a Pod – / Abrupt – mechanically; / Somebody flings a Mattress out [300, c. 910]. Мотив смерті у ВТ підсилюється винесенням з дому матраців, що, ймовірно, пов’язано із ритуалом очищенням дому після небіжчика. У російському ПТ у виконанні Л. Ситника слово-символ window передано словниковим відповідником у поєднанні з граматичною заміною – окна у складі виразу <…> Кто-то окна с грубым стуком – / Резко – отворил, / Чтобы вывесить матрасы [277]. Таке перекладацьке рішення можна було б вважати адекватним, оскільки мотив відкривання вікон збережено, так само, як і номінативну одиницю window, наділену символічним значенням кордону, однак у ВТ вікна відчиняються самовільно, їх не відчиняє людина з певною метою, як у ПТ (хоча автор і говорить про дії людей, які знаходяться у будинку та біля нього). Самочинне відкривання вікон у ВТ є символічним, знаменуючи вторгнення смерті, у той час, як у ПТ їх відчиняє людина задля того, щоб вивісити матраци, а це значною мірою послаблює мотив безіменного ворожого вторгнення смерті та спотворює авторську думку. Отже, важливими ознаками поняття "символ" у суто лінгвістичному аспекті вбачаємо двоплановість його семантики, тобто наявність прямого і переносного значень, та мотивованість переносного (символічного) значення культурними конотаціями, а у рамках певного тексту – ще й контекстом, що зумовлено семантичною множинністю переносного значення слова-символу. У процесі відтворення символічних значень, закладених у ВТ, засобами цільової мови, головне завдання перекладача полягає в адекватному (хоча й не обов’язково і не завжди еквівалентному!) відтворенні конотативного (аосціативного) плану слова-символу.