Символіка поетичного тексту як об’єкт перекладу (на матеріалі українських та російських перекладів англомовної поезії XIX-XX ст.) (стр. 2 )

- розробити комплексну методику дослідження символіки поетичного тексту як об’єкту перекладу;

- здійснити огляд класифікацій способів і прийомів перекладу із подальшим вибором тієї із них, що найбільшою мірою відповідає проблемам відтворення такої одиниці поетичного тексту як символ; - з’ясувати філологічні класифікації поетичних текстів і обґрунтувати вибір тієї з них, яка вбачається актуальною з огляду на специфічну роль, що виконує у цій поезії символ;

- окреслити інтегральні та диференційні ознаки ключових символів простору у лінгвокультурах, що зіставляються; - встановити характер функціонування основних груп символів простору в поезії, що аналізується; виокремити характерні "набори" символів у творчості кожного з поетів, що слугує визначенню особливостей його ідіостиля; - висвітлити основні труднощі, проблеми та магістральні тенденції у відтворенні символів у перекладах поетичних текстів; - окреслити основні перекладацькі способи та прийоми відтворення символіки в поетичному тексті та схарактеризувати їх ефективність.

Об’єктом символіка простору в перекладах англомовних поетичних текстів XIX-XX ст. Предметом наукової розвідки слугують перекладацькі способи та прийоми відтворення символів простору англомовної поезії XIX-XX ст. в українських та російських перекладах. Матеріалом дослідження обрані поетичні (ліричні) тексти англомовних авторів XIX-XX ст., зокрема Е. Дікінсон, Т. С. Еліота, Дж. Р. Кіплінга, , Р. Фроста (1538 поетичних текстів), українські (657) та російські (852) переклади цієї поезії, здійснені різними перекладачами. У разі наявності подається більше, ніж один переклад того чи іншого поетичного тексту, оскільки множинність перекладів сприяє об’єктивності в оцінюванні перекладацьких рішень. Проаналізовано 2552 мікроконтексти зазначених поетичних текстів, з яких вилучено 5018 символів протору, а також 5150 українських та російських перекладів цих мікроконтекстів (відповідно 2027 та 2803). Методика дослідження обумовлена метою і завданнями роботи та має комплексний характер, який полягає у застосуванні як загальнонаукових (аналіз, синтез, індукція, дедукція, спостереження, узагальнення), так і філологічних та власне перекладознавчих методів аналізу: біографічний – для вивчення особистісного портрету та подій з життя автора, що вплинули на його творчість, з метою адекватного розуміння та інтерпретації поетичного тексту в цілому та символу зокрема; дефінітивний – для міждисциплінарного потрактування символу, суміжних понять, інших важливих понять дисертації; диференційний – для визначення інтегральних та диференційних ознак між символом та суміжними поняттями; тезаурусний передбачає вилучення у поетичних текстах лексико-семантичних елементів, які формують символічний контекст, апеляцію до англомовних, україномовних та російськомовних словників символів та етимологічних словників для з’ясування значень слів-символів в англомовній та східнослов’янській лінгвокультурах; контекстуальний – для дослідження значень слів-символів у рамках власне поетичного тексту; для тлумачення мікроконтекстів, у яких наявні символи простору, з огляду на їх функціонування у тексті в цілому; компаративний та контрактивний – для визначення інтегральних та диференційних ознак слів-символів у лінгвокультурах, що зіставляються; "explication du text" – для кращого розуміння взаємодії лінгвістичної організації з ідейно-естетичним спрямуванням поетичного тексту; компонентний аналіз передбачає дослідження семантики слів-символів із метою встановлення ступеня адекватності у відтворенні символічних значень у ПТ; лінгвостилістичний аналіз – для розкриття за допомогою символів ідейного спрямування поетичних текстів; дескриптивний – для висвітлення результатів дослідження, особливостей, типових труднощів та проблем відтворення символів у поетичному перекладі; кількісний метод аналізу – для встановлення відсоткового співвідношення груп символів простору у поетичних текстах, визначення частоти апеляції перекладачами до способів і прийомів перекладу у процесі відтворення українською та російською мовами символів англомовної поезії XX-XIX ст.; зіставний перекладознавчий аналіз спрямований на порівняння англомовних поетичних текстів XIX-XX ст. з їх українськими та російськими ПТ для визначення ступеня адекватності відтворення символіки ВТ зокрема і особливостей авторського ідіостиля взагалі. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше здійснено: - зіставлення англомовної та східнослов’янської картин світу через дослідження семантики базових груп символів, що формують архаїчний пласт людської культури; - встановлення ядерності/периферійності функціонування основних груп символів простору та окремих символів цих груп в англомовних поетичних текстах XIX-XX ст. з огляду теорії та практики перекладу (далі – ТПП); - окреслення характерного "набору" символів простору в поетичному доробку кожного поета, вірші якого аналізуються, крізь призму поняття "ідіостиль" у перекладацькому аспекті;

- з’ясування основних засобів відтворення символів простору в українських та російських ПТ та визначення доцільності застосованих способів і прийомів перекладу для відтворення символів у поетичному перекладі. Наукова новизна одержаних результатів може бути сформульована у таких положеннях, що виносяться на захист: 1. Ключовими онтологічними ознаками символу з огляду перекладознавства постають: двоплановість семантики, культурна та контекстуальна обумовленість, багатозначність, зображально-виражальна здатність, врахування яких у перекладі набуває архіважливого значення, адже символ у ТПП співвідноситься із оцінною категорією адекватності, а нівелювання подібних елементів тексту може призвести до неадекватності ПТ відносно ВТ у цілому. 2. Сприйняття об’єктів та явищ дійсності через символи та їх просторові відношення характеризуються подібністю в англомовній та східнослов’янській лінгвокультурах. Таку тенденцію пов’язуємо з приналежністю зіставлюваних мов до індоєвропейської мовної сім’ї, а їх носіїв – до спільної релігії – християнства, а також з існуванням символів-архетипів, які, репрезентуючи колективне несвідоме, є засобом єднання культур. Хоча символи простору можуть мати специфічні етнокультурні навантаження, ці смисли зазвичай співіснують та не дисонують із значеннями простору (кордон, контакт, іншосвіт), підтверджуючи такі ознаки символу, як багатозначність та культурна обумовленість. 3. Досягнення адекватності у перекладі пов’язане зі збереженням особливостей авторського ідіостиля, що характеризується диверсифікаційним характером використання символів, у зв’язку з чим виділення індивідуально-автосрьких "наборів" символів стає однією з умов об’єктивного аналізу ступеня адекватності ПТ відносно ВТ. 4. Найбільш розповсюдженою проблемою у процесі відтворення символіки постає нівелювання перекладачами підтекстової інформації, що значною мірою формується завдяки символам. Спрощене сприйняття тексту внаслідок буквального розуміння символу призводить до невідтворення символіки ВТ/його фрагменту. Проблеми виникають за умови неврахування у ПТ контекстуально обумовлених значень слова-символу, його етнокультурної складової. 5. Найбільш частим засобом відтворення українською та російською мовами символів простору англомовної поезії XX-XIX ст. є словникові відповідники; на другому місті – контекстуальні заміни; третє місце посідають варіантні відповідники. До прийомів конкретизації та генералізації перекладачі вдаються лише почасти. Прийоми цілісного перетворення висловлення, антонімічного перекладу та смислового розвитку є набагато менш частими. Застосування відповідника або лексико-семантичної трансформації з метою відтворення символів є запорукою його адекватного відтворення за умови врахування перекладачем особливостей мікро - та макроконтексту функціонування символу, його конотацій, у тому числі – етнокультурних.

6. До негативних наслідків у процесі відтворення символів призводить елімінація слів-символів, сприяючи невідтворенню символічних значень. Натомість ампліфікація, як правило, не заважає досягненню адекватності у ПТ, певною мірою експлікуючи та/або інтенсифікуючи авторський задум. Теоретичне значення дисертації визначається тим, що її основні положення та висновки слугують внеском у загальну теорію перекладу (вирішення проблем адекватності відтворення прагматики ВТ у ПТ), часткові теорії англо-українського та англо-російського перекладу (встановлення міжмовних відповідників у процесі відтворення символів), теорію художнього перекладу (вивчення особливостей передачі ідіостиля автора через транскодування символіки поетичного тексту та з’ясування основних способів і прийомів такого відтворення), інтерпретацію тексту (потрактування ідейно-естетичної, смислової та емоційної інформації поетичних текстів), стилістику (визначення особливостей ідіостиля поетів). Запропонована комплексна методика аналізу ВТ і ПТ може бути використана для вивчення ступеня адекватності відтворення різних типів художніх текстів в умовах міжкультурного зіставлення. Практичне значення дослідження визначається тим, що його висновки можуть бути використані у процесі визначення критеріїв оцінки якості перекладу, в обґрунтуванні особливостей відтворення символів засобами цільових мов, в осмисленні ролі, що має відводитись відтворенню символу у поетичному (художньому) тексті, з метою досягнення адекватності за умови його перекладу. Робота сприятиме підвищенню професійного рівня критики художнього перекладу. Результати дослідження можуть бути використані у процесі перекладу художніх, зокрема поетичних текстів, а також у викладанні курсів з теорії та практики перекладу (розділи "Актуальні проблеми перекладознавства", "Проблеми художнього перекладу", "Проблеми відтворення національно-культурної специфіки у художніх текстах"), стилістики (розділи "Лінгвостилістичний аналіз художнього тексту", "Стилістика і переклад", "Диференціація словникового складу. Нейтральна та стилістично забарвлена лексика"), історії літератур Англії та США (розділи "Література Англії XIX-XX ст.", "Література США XIX-XX ст."); у розробці спецкурсів із інтерпретації тексту та лінгвокультурології. Матеріали дослідження можуть слугувати підґрунтям для створення методичних посібників, підручників, навчальних посібників та наукових розвідок різних рівнів. Апробація результатів роботи. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри перекладознавства та прикладної лінгвістики Херсонського державного університету, висвітлювались на шести міжнародних конференціях: "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоград, 2014), "Пріоритети германського і романського мовознавства" (Луцьк, 2014), "Science and education in Australia, America and Eurasia: fundamental and applied science" (Мельбурн, 2014), "Aktualne naukowe problem. Rozpatrzenie, decyzja, praktyka" (Вроцлав, 2014), "Global scientific unity – 2014" (Прага, 2014), "Мова у світлі класичної спадщини та сучасних парадигм" (Львів, 2015); на двох всеукраїнських конференціях: "Тенденції та напрями в сучасній філології та міжкультурній комунікації" (Херсон, 2013), "Сучасні філологічні дослідження та навчання іноземної мови в контексті міжкультурної комунікації" (Житомир, 2015). Публікації. Результати дисертації відображено у 9 одноосібних статтях, 1 тезах конференції, 1 матеріалах наукової конференції. Із зазначених публікацій 5 статей опубліковані у фахових виданнях України, 4 статті – у зарубіжних збірниках. Загальний обсяг публікацій – 5,58 др. арк. Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації із бібліографією й додатками становить 247 сторінок, обсяг основного тексту – 214 сторінок. Список використаних джерел складається з 309 позицій, із них 230 позицій наукової літератури (у тому числі 67 – іноземними мовами), 42 позиції лексикографічних джерел, 37 позицій ілюстративного матеріалу.