Державне право зарубіжних країн (стр. 20 )

186

_______________________ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

ходи залежно від обставин. Це рішення він доводить спеціаль­ним посланням до нації. Крім того, Президент наділений пра­вом вимагати нового обговорення прийнятого у парламенті за­кону або окремих його статей, і парламент не може відмовити проведенні такого обговорення. За пропозицією уряду у період сесії парламенту або за спільною пропозицією палат парламенту Президент може винести на референдум законо­проекти з ряду питань.

За певних умов глави всіх цих держав можуть бути усу­нені зі свого поста, що теж є характерною ознакою прези­дентської республіки. Наприклад, Президенти Вірменії та Ук­раїни можуть бути усунені з посади у разі державної зради або вчинення іншого тяжкого злочину. Згідно СТ.57 Конституції Вірменії рішення про це приймають Національні Збори на ос­нові більшості у дві третини голосів від загальної кількості де­путатів. Такому рішенню має передувати відповідний висно­вок Конституційного Суду, зроблений за попереднім звернен­ням парламенту. Президент Франції може бути притягнутий до відповідальності тільки за державну зраду. Зокрема, стаття 68 Конституції Франції визначає, що Президентові може бути пред'явлено звинувачення обома палатами парламенту абсо­лютною більшістю голосів, а справа розглядатиметься у спеціальному органі - Високій палаті правосуддя. Найбільш складною є передбачена ст.111 процедура притягнення до відповідальності Президента України, яка самим Основним законом визначена як імпічмент.

З наведеного можна зробити висновок, що президенти ма­ють повноваження, подібні повноваженням глав держав пре­зидентських республік. Вони беруть участь у формуванні уря­ду, мають право головувати на засіданнях уряду, як правило, можуть і самі скликати ці засідання; володіють прерогативою затверджувати декрети і постанови, ухвалені урядом; можуть втручатись у законотворчий процес, маючи право вето; визна­чають воєнну доктрину, згідно з посадою є верховними голо-

187

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

внокомандувачами збройних сил, а за певних умов запровад­жують надзвичайний стан в країні. Крім того в конституціях цих держав закріплено положення президента як "гаранта..." або "арбітра...", що посилює позиції президента. Процедура "імпічменту", яка є дуже складною, таке становище президен­та, як правило, не послаблює. Тобто можна стверджувати, що президент займає домінуюче положення у системі вищих ор­ганів державної влади і як в президентсько-парламентарній поліархії суттєво впливає на процеси "правління" у державі.

Але на відміну від президентсько-парламентарної, напівпрезидентсько-напівпарламентарна поліархія характери­зується більш значущими ознаками парламентарної поліархії.

Відносно Вірменії, відзначимо, по-перше, те, що згідно СТ.85 Конституції, "виконавчу владу в Республіці Вірменія здійснює Уряд Республіки Вірменія", хоча прерогативи Пре­зидента у цьому питанні сильно ЇЇ послаблюють. Зокрема, про­позиції про структуру і порядок діяльності Уряду вносяться Прем'єр-міністром, але остаточне рішення приймає Прези­дент, останній також засвідчує підписані Прем'єр-міністром Постанови Уряду, в разі необхідності доручає Прем'єр-міністрові вести засідання Уряду.

По-друге, у Конституції держави передбачена процедура надання парламентської інвеститури Уряду. Сформований Президентом Уряд у двадцятиденний термін має подати для ухвалення Національними Зборами (однопалатний парла­мент. - С. Б.) програму своєї діяльності, що означає постанов­ку питання про вотум довіри. Протягом певного часу парла­мент повинен прийняти відповідне рішення абсолютною більшістю голосів. У випадку прийняття рішення про не­довіру Прем'єр-міністр подає Президенту заяву про відставку Уряду. Якщо з цього питання парламентом прийнято пози­тивне рішення, то "з метою законодавчого забезпечення про­грами діяльності Уряду" останній може бути уповноважений Національними Зборами приймати постанови, що мають силу закону (ст.78 Конституції). Ці постанови підписує Президент.

188

Вони діють протягом встановленого парламентом терміну і не можуть суперечити законам. У даному випадку маємо справу з характерним для парламентських країн явищем - "делегу­ванням законодавства" виконавчій владі.

По-третє, Уряд може поставити у парламенті питання про довіру у зв'язку з розглядом внесеного ним законопроекту і в разі необхідності у зв'язку з цим або іншими питаннями (справді, це конституційне положення недостатньо конкрети­зовано. - С. Б.) Президент, проконсультувавшись з головою парламенту і Прем'єр-міністром, може розпустити Націо­нальні Збори і призначити дострокові вибори.

У Франції елементи президентської республіки обумов­лені широкими прерогативами Президента, певною мірою врівноважуються деякими парламентськими елементами. По-перше, за Конституцією, відносно самостійне місце у системі органів державної влади займає Уряд, який "визначає і здійснює політику нації"(ст. 20). Його діяльністю керує Прем'єр-міністр, який у разі необхідності головує замість Пре­зидента на засіданнях рад і комітетів національної оборони. Це ж саме він може робити і на засіданнях Ради Міністрів, однак тільки у "виключних випадках" за дорученням Президента і за "визначеним порядком денним" (ст. 21). По-друге, у відно­шенні до парламенту уряд має право законодавчої ініціативи, може вимагати скликання парламенту, може виступати в пар­ламенті, а також вимагати передачі (делегування) уряду зако­нодавчих повноважень (ст.38). По-третє, Уряд в цілому несе політичну відповідальність перед парламентом: Національні Збори можуть висловити йому недовіру шляхом прийняття резолюції осуду уряду або запровадити процедуру інтерпе­ляції1, яка теж може призвести до відставки уряду. По-четвер-

1 Інтерпеляцію вперше запроваджено саме у Франції в кінці XVIII ст. Зміст її в даному випадку полягає в тому, що глава уряду або окремий міністр повинні дати відповідь на внесений до нижньої палати і підтрима­ний певною кількістю депутатів письмовий запит. Відповідь обговорюється і може спричинити постановку у палаті питання про недовіру уряду.

189

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

те, Президент, після консультацій з Прем'єр-міністром і голо­вами палат, може розпустити Національні збори (ст.12). По-п'яте, Президент політичної відповідальності ні перед ким не несе, тому що згідно СТ.19 Конституції, найважливіші його ак­ти і рішення, за виключенням вказаних в статтях 8 (перший абзац),11,12, 16, 18, 54 і 61, потребують формального контра­сигнування з боку глави уряду і в разі необхідності - відповідального міністра.

Синтезуючи наведене, ми приходимо до висновку, що су­купність елементів президентської поліархії у системі досліджуваного нами різновиду суттєво не відрізняється від президентсько-парламентарного різновиду.

1. Президент як глава держави також обирається шляхом
загальних та виключно прямих виборів. Це обумовлює його
важливе місце і роль у системі вищих органів державної вла­
ди, які посилюються закріпленим в конституціях положенням
про президента "гаранта..." або "арбітра" між владами.

2. Президент бере участь у формуванні уряду і хоча він не
є головою уряду і не займає посади прем'єр-міністра, у сфері
виконавчої влади наділяється конституційними повноважен­
нями, подібними повноваженням глави держави президентсь­
кої поліархії. Зокрема, він має право головувати на засіданнях
уряду і, як правило, може сам скликати ці засідання; визначає
воєнну доктрину, згідно з посадою є верховним головнокоман-
дуючем збройних сил і за певних умов запроваджує надзви­
чайну ситуацію в країні. Президент володіє прерогативою за­
тверджувати декрети і постанови, ухвалені урядом; має право
законодавчої ініціативи (окрім Франції. - С. Б.) і право вето на
ухвалені парламентом закони, що значно посилює його мож­
ливість втручатися у законодавчий процес.

3. Уряд при такій формі правління за конституційними формулюваннями є відповідальним перед президентом, який може відправити його у відставку.

Але на відміну від президентсько-парламентарної, прези­дентські ознаки напівпрезидентсько-напівпарламентарної

190

архії мають певну противагу з боку парламентських, які зменшують вплив президента на уряд.

Це, по-перше, обумовлено тим, що парламент як і прези­дент, бере участь у формуванні уряду, який в свою чергу несе од ним визначену конституцією відповідальність.

По-друге, це наявність процедури прийняття програми. ряду і з боку парламенту. У Вірменії вона має "ранг" інвести­тури уряду, тобто кандидат на посаду глави уряду (або уряд в цілому) має у встановлений конституцією термін подати пар­ламентові або його нижній палаті урядову програму, щоб от­римати довіру. У протилежному випадку - має сформуватися новий уряд. В Україні ця процедура не має таких наслідків, але вона може проявитись при звіті уряду, коли незадоволе-ний тим, як виконується урядова програма, парламент може приймати резолюцію осуду та відправити уряд у відставку.

По-третє, в цих державах, за винятком, Вірменії, викорис­товується інститут контрасигнатури. Але сфера застосування цієї процедури, яка в парламентських країнах використо­вується майже завжди і з усіх питань, в напівпрезидентсько-напівпарламентських поліархіях є обмеженою, що наочно вид­но на прикладі України та Франції.

По-четверте, глави держав мають право розпускати парла­мент: у Вірменії та Франції після консультування із прем'єр-міністрами та керівництвом парламенту (головою у Вірменії, головами палат у Франції), в Україні із визначених консти­туцією питань.

Таким чином, розглядаючи характерні риси напівпрези-дентсько-напівпарламентарної форми державного правління, можна констатувати, що між ознаками президентської і озна­ками парламентарної поліархій в цій системі існує певна рівновага. Хоча президентура тут теж домінує у своєму впливі на уряд, міра цього впливу, у силу достатньої противаги парла­ментських елементів, є нижче ніж в президентсько-парла­ментських поліархіях.

191

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

Четверте питання семінарського заняття має бути при­свячене характеристиці напівпарламентарно-напівпрези-дентських поліархій. До держав де встановлений такий різно­вид змішаної форми поліархічного правління, ми б віднесли Болгарію1, Литву, Македонію, Польщу, Португалію, Сло­венію, Румунію.

Серед ознак змішаної поліархії, що знаходять відображен­ня в їх формах правління, слід відзначити насамперед обрання президентів безпосередньо громадянами на визначений кон­ституцією, як правило, 5-річний термін. Своєрідністю відзна­чається структура президентури у Болгарії, де Президент, згідно СТ.92 Конституції, у своїй діяльності "користується до­помогою віце-президента", який обирається шляхом загаль­них і прямих виборів за одним з главою держави бюлетенем (ст.94-95), тобто за процедурою, притаманною суто прези­дентським поліархіям.

Серед президентських елементів форм правління цих дер­жав слід відзначити передусім наявність у президентів повно­важень, функціонально поєднаних із сферою виконавчої вла­ди. Президент Португалії згідно ст.133 Конституції2 призначає Прем'єр-міністра, відправляє у відставку Уряд та звільняє з посади його главу, за пропозицією Прем'єр-міністра призна­чає або усуває з посади членів Уряду, за проханням Прем'єр-міністра головує в Раді міністрів. Крім цього він має право призначати на інші посади в центральних та автономних об­ласних органах влади, бути Верховним головнокомандуючим Збройних Сил, проголошувати надзвичайний стан та стан об­логи тощо (ст.134). При Президенті Португалії (що не харак-

1 Хоча СТ.1 Конституції Болгарії від 12 липня 1991 р. визначає її "рес­
публікою з парламентарним правлінням", за змістом основного закону Бол­
гарія є державою зі змішаною формою поліархічного правління. Див.: Кон­
ституции государств Европы: В 3 т.—Т.1.—С.394.

2 Тут і далі посилання даються на Конституцію Португальської Рес­
публіки від 2 квітня 1976 р. Див.: Конституции государств Европы: В 3 т.—
Т.2.-С.748-836.

192

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

терно для інших держав цієї групи.— С. Б.) діє консультатив­ний орган (Державна рада), яка за своїм складом та повнова­женнями відрізняється від консультативних "рад національ­ної оборони або безпеки" (Польща, Хорватія). Згідно ст.142 Конституції до складу Державної ради, окрім самого глави держави, входять голова Асамблеї Республіки (однопалатного парламенту), Прем'єр-міністр, голова Конституційного Три­буналу, уповноважений парламенту з питань прав людини (проведор юстиції), глави урядів автономій, а також усі ко­лишні президенти, котрі не були усунені зі своїх постів. Окрім цього, по п'ять членів ради призначає Президент і обирає Асамблея Республіки. Державна рада є досить впливовим ор­ганом, оскільки значна частина її рішень потребує санкціону­вання або підтримки у вигляді рекомендацій з її боку.

Президент Польщі має право висувати кандидатуру і при­значати Голову Ради Міністрів (п. П, ст.144; ст.154), приймати відставку Ради Міністрів (п.12, ст.144), призначати на вищі су­дові та інші посади (п. п.20т23,25-26, ст.144), призначати і відкликати представників в іноземних державах і при міжна­родних організаціях, за поданням глави уряду оголошувати за­гальну або часткову мобілізацію, вводити на три місяці надзви­чайний стан, який може бути продовжений ще на два місяці за згодою Сейму (нижньої палати парламенту)1. За Конституцією, дорадчим органом при Президенті з питань внутрішньої та зовнішньої безпеки є Рада національної безпеки.

Участь Президента Румунії у формуванні та діяльності уряду полягає у тому, що він пропонує кандидатуру Прем'єр-міністра, здійснює за пропозицією останнього зміни в Уряді, може брати участь в урядових засіданнях, де обговорюються питання "національного значення", або, на прохання Прем'єр-міністра, головує на всіх засіданнях Уряду, де він присутній, є

1 Тут і далі посилання даються на Конституцію Республіки Польща від 2 квітня 1997 р. Див.: Конституции государств Европы: В 3 т.—Т.2.—С.687-732.

193

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

головою Верховної ради оборони, здійснює деякі інші владні повноваження (ст.85, 87, 91-94, 102)1.

Литовський Президент призначає і звільняє Прем'єр-міністра, міністрів, інших державних посадових осіб, котрі не­суть відповідальність перед ним; вирішує важливі питання внутрішньої політики і разом з урядом здійснює зовнішню політику; оголошує у встановленому законом порядку і пев­них випадках надзвичайний стан з наступним затвердженням відповідного рішення Сеймом (парламентом); виступає у Сеймі з річними доповідями про становище у державі, внутрішню і зовнішню політику (ст.84)2. У Македонії глава держави пропонує кандидатури у склад уряду та Консти­туційного Суду; призначає та звільняє інших посадових осіб, що визначаються Конституцією та законами; виступає (що­найменше раз на рік) перед Зборами (однопалатним парла­ментом. - С. Б.) з питань, що належать до його компетенції; є головою Ради безпеки, яка розглядає питання безпеки і обо­рони та вносить до Зборів і уряду відповідні пропозиції (ст.84)3.

До компетенції Президента Словенії відноситься висунен­ня кандидатури Голови Уряду, призначення державних служ­бовців, призначення та звільнення з посади послів тощо (ст.107 Конституції)4. Майже аналогічними є й закріплені

Тут і далі посилання даються на Конституцію Румунії 21 листопада 1991 р. // Конституции государств Европы: В 3 т.—Т. З.—С.63-92.

Тут і далі посилання даються на Конституцію Литовської Республіки від 25 жовтня 1992 р. Див.: Конституции государств Европы: В 3 т.—Т.2.— С.332-362.

' Тут і далі посилання даються на Конституцію Республіки Македонія 17 листопада 1991 р. Див.: Конституции государств Европы: В 3 т.—Т.2.— С.433-460.

4 Тут і далі посилання даються на Конституцію Республіки Словенія від 25 червня 1991 р. Див.: Конституции государств Европы: В 3 т.—Т. З.—С.170-208.

194

СТ.98 Конституції повноваження Президента Болгарії1. Слід також відзначити повноваження президентів, які пов'язані із їх можливістю втручання в законотворчій процес. Це, зокрема, досягається шляхом використання главами держав права за­конодавчої ініціативи, відкладального вето та видання актів, що мають силу законів.

Що стосується законодавчої ініціативи, то таким консти­туційним правом наділені тільки президенти Литви та

Польщі.

Відкладальне вето так чи інакше використовується у всіх зазначених країнах, але воно має деякі свої особливості. Пер­шою з них є те, що порівняно з США, вето глав держав напівпарламентарно-напівпрезидентських поліархій до­лається легше. Виходячи з досить розпливчастих норм ст.77 Конституції Румунії, котра закріплює, що "2. До промульгації Президент може один раз вимагати перегляд закону Парла­ментом. 3. Якщо Президент потребував перегляду закону або якщо потребував перевірки його конституційності, промуль­гація здійснюється не пізніше десяти днів (у перший раз це 20 днів. - С. Б.) після отримання закону, прийнятого після пере­гляду, або отримання рішення Конституційного Суду, яке підтверджує його конституційність", можна зробити висновок про доволі спрощений порядок подолання в цій країні прези­дентського вето.

У Болгарії закон вважається прийнятим, якщо при по­вторному голосуванні він отримав "більшість, більше ніж по­ловина голосів всіх народних представників" (п.2. ст.101 Кон­ституції). Така ж більшість необхідна для подолання вета Пре­зидента в Македонії (ст.75 Конституції). В Португалії Прези­дент зобов'язаний промульгувати закон, якщо парламент (Асамблея Республіки) підтверджує своє перше голосування

1 Тут і далі посилання даються на Конституцію Республіки Болгарія 12 липня 1991 р. Див.: Конституции государств Европы: В 3 т.—Т.1.—С.170-208.-Т.1.-С394-422.

195

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

абсолютною більшістю голосів депутатів. Такої більшості од­нак недостатньо для подолання вета Президента відносно дек­ретів, що мають стати органічними законами або ж таких, що "присвячені наступним питанням: а) міжнародним відноси­нам; Ь) розмежуванню державного сектора, приватного секто­ра, кооперативного і громадського сектора власності на засоби виробництва; с) регулювання виборів актами, що передбачені Конституцією, і не приймаються у формі органічних законів". Для цього необхідна кваліфікована більшість у "дві третини голосів депутатів, які присутні на засіданні і за кількістю пере­вищують абсолютну більшість повноважних депутатів..." (п.2,3 СТ.136 Конституції Португалії). Схожим є порядок подо­лання президентського вето в Литві, де повторно розглянутий Сеймом закон вважається прийнятим, якщо за закон проголо­сувало більше половини, а за конституційний закон - не мен­ше трьох п'ятих усіх членів Сейму (ст.72 Конституції). Такої ж кваліфікованої більшості "у три п'ятих голосів у присутності не менш половини законного числа депутатів", згідно п.5, СТ.122 Конституції, має набрати польський Сейм для подолан­ня президентського вето.